пошук  
версія для друку
26.06.2013 | Галя Койнаш
джерело: www.radiosvoboda.org

На підтримку жертв українського правосуддя

   

Про одних жертв катувань в українській міліції, на жаль, стає відомо, коли їх смерть не вдається приховати, про інших, коли справедливість знаходять в  Європейському суді з прав людини.  Про багатьох можна лише здогадуватися, бо вони побоюються скаржитися. 

Безкарність тільки посилює проблему, але жертв можна зрозуміти.   Прикладів покарання винуватців мало, скарги взагалі рідко закінчуються порушенням справи. В одному резонансному випадку чоловік провів 14 місяців у харківському СІЗО після того, як він публічно скаржився на харківських міліціонерів.  Протягом чотирьох місяців Яків Строган домагався порушення справи проти міліціонерів, котрі, як він стверджував, його викрали та піддали тортурам.  Через тиждень після виступу на парламентських слуханнях його затримали міліціонери з того самого райвідділу.  Попри сумнівність звинувачення в замаху на вбивство через 4 місяці після конфлікту та сліди побиття, коли його привели до суду після ще одної ночі під контролем міліціонерів, його взяли під варту. 

Та справа продемонструвала як відвертий цинізм правоохоронців, так і дієвість рішучої громадської реакції.   Про надзвичайно згубні висновки, яких дійдуть усі, насамперед правоохоронці та жертви катувань, відразу попередили правозахисники.  Про справу повідомили ЗМІ, невдовзі підключилася й Міжнародна Амністія

Справа з особо тяжкими наслідками

У Міжнародний день в підтримку жертв катувань мова тут буде про справу з не менш загрозливими наслідками, не тільки для трьох жертв катувань та їх близьких, але для самої країни.  Так звана «справа паламарів» яскраво демонструє систему беззаконня, побудовану між іншим на катуваннях.  Демонструє, звідки все відбувається. й чому продовжується. 

Багато в чому вона не відрізняється від інших справ.  Проте є й істотна різниця.  Справа є дуже резонансною, не в останню чергу через те, що на початку її взяв під особистий контроль Президент Янукович.  Про неї чула значна частина населення України, про неї знають і за кордоном.  В самому Запоріжжі більшість опитуваних не вважали обвинувачених причетними до злочину.  Особливу загрозу справи несе масове припущення, що після доленосного телевізійного виступу Президента, після того, як йому публічно повідомили про розкриття справи, причетність обвинувачених не має значення.

Вперта відмова розслідувати кричущі порушення  покаже не тільки самим жертвам, але й громадськості в Україні та європейським структурам, що немає волі покінчити з беззаконням.

Справа ставить під сумнів не тільки заборону катувань, але й право на справедливий суд загалом.   

Не шукаймо психопатів

В справі Строгана міліціонерів звинувачували в здирстві грошей, що ніяк не можна віднести ні до повноважень, ні до обов’язків правоохоронця.  Але в ході легітимної діяльності правоохоронці доволі часто зазнають тиску з боку керівництва. Якщо на першому місці стоять показники «розкриття злочинів», використовуються засоби, щоби отримати потрібні показники, зокрема й катування. Останнім часом посилився тиск і на суддів, які можуть зіткнутися з клопотами, якщо підсудного виправдовують. 

Кожен із нас, чи слідчий, який вибиває зізнання, знущається над затриманим, призначений адвокат, який сидить і куняє, коли людина потребує захисту, чи суддя, який заплющує очі на докази, що показання не дані добровільно, несе особисту відповідальність за свої дії чи бездіяльність.  Цю відповідальність ані знімає, ані зменшує наявність тиску,

Але ті, хто здійснює тиск, теж несуть відповідальність. «Справа паламарів» гротескним чином демонструє вкрай загрозливу тенденцію до зменшення й так марної незалежності судової влади та різних органів влади.

Телевізійне правосуддя

Вибух у запорізькому Свято-Покровському храмі УПЦ 28 липня 2010 р, унаслідок якого загинула літня черниця, збігся з першим візитом в Україну Патріарха Московського і всієї Русі Кирила.  За нового керівництва країни Кирила приймали на найвищому державному рівні, й вибух у храмі УПЦ не міг пройти непоміченим.  Президент Янукович узяв справу під свій особистий контроль, і в телевізійному ефірі вже наступного дня фактично наказав керівникам МВС, СБУ й Генпрокуратури знайти винуватих за тиждень.  Вже 6 серпня міністр внутрішніх справ відзвітував про розкриття злочину, затримання трьох осіб та готовність підписати наказ про «заохочення як співробітників МВС, так і СБУ та Генпрокуратури, які брали активну участь у розкритті злочину.»

Одного  – недавно відстороненого – паламаря храму – Антона Харитонова - та його брата, Сергія Дьомина – затримали вже 30 липня, другого паламаря , Євгена Федорченка  – 4 серпня.

Антона, разом із матірˈю, «запросили» у райвідділ в 10.30.  Прибуття в міліцію не зареєстрували, й протокол затримання склали безпосередньо перед підписанням першої «явки з повинною» опівночі та початком першого нічного допиту.

Сергія затримали ввечері того дня. Через добу, під час нічного допиту та слідчих дій, він пише першу «явку», де зізнається у виготовленні вибухівки, й невпевнено розповідає, як саме він це здійснив.  Наступного дня, фахівці розгромили ту версію та засумнівалися, що він міг би сам виготовити вибухівку.  З’явилася нова «явка»,   згідно з якою він придбав пристрій у «невстановленої особи».

Антон написав чотири взаємовиключних «явки», Сергій – 2.  Євген «тільки» одну. Як тільки з’явилися справжні, а не формальні, слідчими викликані, адвокати, всі троє відмовилися від «явок» та заявили про протиправний тиск, зокрема й про катування. 

Не зайве зазначити, що станом на 2 серпня у скоєнні злочину підозрювалася жінка, приблизно 35 років.  Інформацію про її одяг та фоторобот розіслано по райвідділах.  Ту жінку вочевидь бачили, вона не знайшлася, але вже 6 серпня Могильов заявив про розкриття справи.  Хоча перших двох хлопців допитували від 30 липня, їх ні разу не запитували про жінку. 

Нічого не чули, нічого не бачили, нічого не знаємо

«На моє переконання, в Україні немає ганебнішої кримінальної справи за цю. Всіх трьох підсудних нещадно катували. Кожен написав по декілька "явок з повинною» 

     Олег Левицький, адвокат Української Гельсінської спілки з прав людини,

Є серйозні підстави вважати, що численні «зізнання» були отримані шляхом катувань та погроз. Дві експертизи від Донецького та Луганського  науково-дослідницьких інститутів судових експертиз фактично підтвердили застосування незаконних методів тиску. Суддя Минасов просто призначив третю, яка заперечила висновки попередніх двох. У клопотанні захисту викликати судових психологів, щоб з’ясувати в суді, звідки такі діаметрально протилежні висновки, було відмовлено.

Підстав для занепокоєння безліч, для надії, що розслідувано заяви про вибиті «явки» - жодних.  Протягом майже двох років суддю Минасова  не хвилювали обставини написання «явок», наявність у всіх підсудних алібі, та мішанина різних версій в обвинувальному висновку. Коли в грудні 2012 р.  прокурори причесали той документ та прибрали визначення часу, щоб алібі більше не заважало, жодних застережень суддя не висловлював. 

А вже 2 квітня 2013 він виніс вирок.  Попри фактичну відсутність доказів надмірну кількість «явок» та багато інших підстав уважати, що порушено право всіх підсудних на справедливий суд, Антона Харитонова та Євгена Федорченка засуджено до 15 років ув’язнення, Сергія Дьомина – до 14 років. 

Апеляційне засідання щойно відмінено, та справу повернуто до Жовтневого суду «для усунення недоліків».  Троє хлопців залишаються в СІЗО.

Справедливість без кордонів

Підстав сумніватися в результаті розгляду цієї справи в Європейському суді з прав людини немає.  Адже прецеденти є, й чимало.  Це, наприклад, справа Івана Нечипорука, якого засудили до 15 років ув’язнення на підставі 5 явок з повинною.  Європейський суд визнав, що явки були вибиті з застосуванням катувань. 

У листопаді 2012 р.  в справі Замфереско пр. України, Суд постановив, що використання зізнання, отримане шляхом жорстокого поводження з боку міліції  «автоматично робить весь кримінальний процес проти нього несправедливим»».  

Якщо про справи Нечипорука чи Замфереско мало хто знав до рішень Європейського суду, про справу паламарів майже всі щось чули.  Є ще час довести до відома судів в Україні, що розслідування не було, й мусить бути, й що правосуддя можна добитися в національному суді.

 

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори