пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201317
01.07.2013 | Наталка Ковальчук

День Конституції. Післямова до свята…

   

День прийняття Конституції України

є державним святом – Днем Конституції України.

(Конституція України. ст.161).

Отже, День Конституції України – це єдине державне свято зафіксоване Основним Законом нашої країни. Відтак, очевидно, має бути найважливішим для нашого суспільства, для кожного з нас. А й, справді, як ми самі, ті, кого називають народ України, сприймаємо День Конституції? Що відчуваємо? Які думки приходять з приводу відзначення дати прийняття найголовнішого закону країни, котрим регламентується життя нашої багатомільйонної громади?

 

«Аби явка була…»

 

Перше враження від цьогорічного Дня Конституції з'явилося у звичайній міській маршрутці. Немолодий чоловік розповідав, що його донька працює секретарем у школі. Так от, їй напередодні зателефонувала директорка і наказала обдзвонити всіх вчителів, щоб забезпечити явку на загальноміський мітинг з приводу Дня Конституції.

Почуте можна не коментувати. І так все зрозуміло. Та все ж відкритим залишається запитання, чому вже більше двох десятків років живучи в незалежній країні ми так і не змогли відійти від радянської мітинговості? Особливо на рівні невеликих міст і сіл. Чому у дощ, сніг, спеку з нагоди будь-якої урочистої дати обов’язково потрібно зібрати людей на площу, яка дуже часто ще й досі носить ім’я «вождя світового пролетаріату» і де анахронізмом стоїть йому ж пам’ятник, обтріпаний часом і природою, щоб виголосити перед натовпом промову, яку мало хто слухає? 

Чому й досі в Україні навіть при відзначенні такого важливого для країни свята як День Конституції головним критерієм залишається колишнє: «аби явка була…»?

 

Два в одному…

 

Перше вітання з приводу Дня Конституції, яке прозвучало по-справжньому, так, як годиться, довелося почути від колишнього колеги, з яким випадково зустрілися на вулиці. Чоловік вже на пенсії, тож не тільки виголосив своє привітання, а й з ностальгією згадував час, коли ще працював у газеті, згадував, як готувалися урочисті номери до свята, як планувалося, які ж матеріали підготувати в номер.

У моєї немолодої сусідки на День Конституції також, як виявилося, були свої плани. Жінка вибралася владнати якісь проблеми до Пенсійного фонду - не знала, що день вихідний. Тож двері установи виявилися зачиненими.

Мимоволі подумалося, що чимось і відчуття від нашого Основного закону схожі на ці ситуації. Як зараз модно казати – два в одному. З одного боку, про Конституцію України в час її прийняття багато говорилося, що вона одна з кращих в Європі, що задекларовано в ній ніби все, що потрібно для людського життя.

Та з іншого, - українцям іноді доводиться на власному  прикладі відчувати, що двері, котрі ведуть для здійснення цих хороших декларацій, виявляються зачиненими. Здебільшого, коли йдеться про дотримання прав і свобод громадян, про що кожен день чуємо і бачимо з усіх інформаційних ресурсів.

Не кажучи вже про деякі статті нашого основного закону, котрі чимось нагадують цукерку-пустушку. Траплялось, мабуть, в дитинстві загорнути в одну яскраву обгортку папірці від усіх раніше з’їдених ласощів і підманути когось тим «подаруночком».

Купившись за обіцяне, багато хто, особливо з людей старшого покоління, вважає, що може бути безкоштовна охорона здоров'я чи освіта, посилаючись при тому на соціальні стандарти колишнього СРСР. Та насправді і в Радянському Союзі також не було безкоштовної медицини чи освіти. Звичайні грип чи простуду, може, й можна було вилікувати безкоштовно чи задешево. Але коли йшлося про складні випадки, однаково доводилося шукати хорошого лікаря, домовлятися з ним, нести «конверт» чи «корзину», шукати, як казали, «по блату» або переплачувати вдвоє-втроє за   якісні імпортні ліки.

І всі ми також знали, як «золоті медалі» в школі «продаються» і «купуються», і скільки в який хороший вуз «треба дати», щоб дитина вступила…

Чому так сталося, що старі подвійні стандарти ми взяли й в своє нове життя?

 

«Дорогоцінна наша…»

 

Логічним завершення цього якогось такого несвяткового свята, яким видався цьогорічний День Конституції, стали почуті на одному з українських телеканалів інтерв’ю з молоддю з приводу того ж таки Основного Закону країни. У хлопців і дівчат людей запитували, що вони знають про українську Конституцію? У своїх відповідях молодь, як то кажуть, двох слів зв’язати не могла. Лише один хлопчина все таки чи то згадав, чи здогадався, що в основному документі країни зазначено, що Україна – незалежна держава.

Найбільш унікальною видалися слова дівчини, яка  промовила щось на кшталт того, що в Конституції записано, що Україна – дорогоцінна.

І хай би як дивно це не прозвучало, але насправді, це, мабуть, той момент, коли «устами дитини глаголить істина».

Нам усім хочеться жити в спокійній затишній країні. Не боятися, що ні в чому не завинивши, зненацька можеш опинитися у відділку міліції. Відчувати, що наш дім справді захищена фортеця від неправомірного втручання, що ти сам, твої діти, твої рідні знаходяться під справжнім захистом держави і в себе вдома, і далеко від Батьківщини...

Тоді й, справді, захочеться сказати: «Наша дорогоцінна Україна»,   «Наша дорогоцінна Конституція».

 

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори