Російська Федерація напрочуд дивно ставиться до своїх громадян

Туркменський дисидент Аннадурди Хаджиєв, який проживає в Болгарії, повідомив, що російське консульство у Варні несподівано затримало видачу йому нового паспорта громадянина РФ у зв’язку з тим, що він знаходиться у розшуку в Туркменістані. За інформацією російських дипломатів в листі ФМС Росії, направленому в консульський департамент МЗС РФ, вказується, що цей крок зроблено з ініціативи Управління реєстрації і архівних фондів (УРАФ) ФСБ РФ. Раніше консульство двічі видавало Хаджіевим новий паспорт замість минув без будь-яких проблем. 56-річний Хаджиєв - один з нечисленних туркменських дисидентів, відкрито критикують режим у цій країні. До 1998 р. він займав пост заступника голови Центрального банку Туркменістану, восени 2001 р. виїхав на проживання до Болгарії. Після того, як він приєднався до закордонної опозиції, на батьківщині його оголосили в розшук за сумнівним звинуваченням у причетності до розкрадання 41,5 млн. доларів з Центрального банку Туркменістану, здійсненого в липні-вересні 2002 р., тобто майже через рік після його від’їзду. Правозахисні організації неодноразово висловлювали заклопотаність з приводу загрози екстрадиції Хаджіева, а також у зв’язку з тим, що його родичі в Туркменістані піддавалися переслідуванням (включаючи тортури, засудження за сфабрикованими звинуваченнями і внутрішню посилання). Сестра Хаджіева - журналістка туркменської служби Радіо «Свобода» Огулсапар Мурадова була арештована в 2006 р. і через три місяці загинула у в’язниці за неясних обставин. 22 травня 2003 Варненський окружний суд констатував, що «кримінальне переслідування відносно Хаджіева здійснюється з політичних мотивів», у зв’язку з чим запит про його екстрадицію був відхилений. Аналогічним чином завершилася і друга спроба добитися екстрадиції опозиціонера через Інтерпол, розпочата в 2007 р. Незабаром Болгарія надала йому притулок. 26 листопада 2003 посольство РФ в Болгарії офіційно повідомило Хаджіевим, що «у відповідь на звернення посла Російської Федерації в Болгарії Комітет РФ з фінансового моніторингу здійснив перевірку відомостей, що мають відношення до кримінальної справи, порушеній Генпрокуратурою Туркменії за фактом розкрадання коштів з рахунків Центробанку Туркменії . За повідомленням керівництва Комітету, фактів, що свідчать про вашу причетність до зазначених операцій, не встановлено». З 2002 р. Хаджиєв і члени його сім’ї як громадяни Росії знаходяться на консульському обліку в генеральному консульстві РФ у Варні. На думку юристів затримка у видачі нового російського паспорта на підставі «прохання» УРАФ ФСБ є незаконною. Згідно міжвідомчої інструкції від 6 жовтня 2006 р. (п.44.4) заяви про видачу закордонних паспортів громадянам РФ, що проживають за кордоном, на узгодження в УРАФ ФСБ не направляються. Крім того УРАФ ФСБ уповноважене тимчасово обмежити лише право на виїзд з Росії, але не сам процес документування громадянської належності проживають за кордоном росіян. 10 червня 2013 Хаджиєв направив лист президентові Володимиру Путіну, в якому закликав «дати доручення відповідним структурам розібратися в цій абсурдній ситуації», зазначивши, що «не скоював протиправних дій ні в Росії, ні в Туркменістані і ніколи не переховувався від правосуддя». На наступний день аналогічні листи були направлені у ФСБ, МВС і Генеральну прокуратуру РФ. Відповіді по суті звернення поки не отримані. Тим часом як стало відомо з матеріалів сайту vroziske.org, 18 червня 2008 р. на прохання туркменської сторони МВС Росії знову подасть у розшук не тільки Хаджіева, а й 5 інших туркменських опозиціонерів. Четверо з них (Худайберди Оразов, Нурмухамед Ханамов, Сапармурад і Парахат Иклимова) близько 10 років тому отримали статус біженця в європейських країнах. А колишній міністр закордонних справ Туркменістану Абди Кулієв (громадянин РФ), якого ось вже п’ять років безуспішно "шукають" російські силовики, помер у квітні 2007 р. в Норвегії. Цей факт наочно демонструє, що ФСБ і правоохоронні органи Росії як і раніше бездумно виконують запити спецслужб диктаторських режимів пострадянських держав, нерідко ігноруючи при цьому норми національного та міжнародного права.