пошук  
версія для друку
03.08.2013 | Василь Овсієнко

Пам’ятаймо Великий Терор

   

Уранці 2 серпня 2013 року від Покровської церкви, що на Подолі в Києві, з благословення владики Володимира Черпака, відбув автобус із тридцятьма шістьма паломниками. Їм прослалася далека дорога у дві тисячі кілометрів на північ: Санкт-Петербург, Петрозаводськ, Медвежогорськ, урочище Сандармох, порт Кемь на березі Білого моря, відтак – Соловецькі острови.

Із 2006 року ці експедиції організовує Григорій Куценко – голова Київського товариства політв’язнів і жертв репресій. Як завжди, у її складі священик і кобзар. Сього року це отець Іван Кузьмин та Віталій Мороз. Також колишні політв’язні та їхні нащадки, дослідники історії політичних репресій, журналісти з кількох міст України. Оплатило автобус, переїзд через море та готелі Міністерство культури України.

Третього серпня паломники відвідають у Санкт-Петербурзі кладовище Левашово, де покояться сотні тисяч жертв комуністичного терору, у тому числі й 507 соловецьких в’язнів.

5 серпня в урочищі Сандармох, що на півдні Карелії, в “обычном месте расстрелов” 30-х років, де покоїться близько 9 тисяч невільників, відбудеться жалобний мітинг і панахида з участю громадськості кількох країн.

Це тут, в урочищі Сандармох, 27 жовтня, 1, 2, 3 і 4 листопада 1937 року, був розстріляний і “Соловецький етап” – 1111 в’язнів Соловецької тюрми особливого призначення, серед яких 290 українців: поет-неокласик Микола Зеров, творець театру “Березіль” Лесь Курбас, драматург Микола Куліш, колишній міністр освіти УНР Антон Крушельницький та його сини Остап і Богдан, письменники Валер’ян Підмогильний, Павло Филипович, Валер’ян Поліщук, історики академік Матвій Яворський та професор Сергій Грушевський, академік-географ Степан Рудницький, професори Володимир Чеховський, Олексій Вангенгейм та багато інших, кого тепер називають цвітом української нації. І не лише української…

Тут, у Сандармосі, 2004 року стараннями українства всього світу, а особливо ж Карельського Товариства української культури “Калина”, її голови Лариси Скрипникової, відкрито величний пам’ятник – козацький хрест “Убієнним синам України” (автори Микола Малишко та Назар Білик).

Наші паломники мають намір також відвідати перші шлюзи Біломорсько-Балтійського каналу, що починається тут неподалік. Будівництво його на початку 30-х років обійшлося в 100 тисяч людських життів, у тому числі українців.

Уночі з 5 на 6 серпня експедиція вирушить далі на північ. 7–8 серпня вона візьме участь у Днях пам’яті на Соловецьких островах. На місці розстрілу політв’язнів, біля каменя з написом “Соловецким узникам”, буде відслужена панахида, відбудеться жалобний мітинг. Паломники відвідають Соловецький кремль, що від 25 травня 1920 до 2 листопада 1939 року був місцем ув’язнення і загибелі сотень тисяч в’язнів, побувають у камері, де 25 років просидів останній отаман Січі Запорозької Петро Калнишевський. відбудуть декілька екскурсій.

Чому саме на 5 серпня, починаючи з 1998 року, з’їжджаються люди в Сандармох? Тому що 5 серпня 1937 року за наказом НКВД СРСР № 00447 почала діяти постанова Політбюро ЦК ВКП(б) від 2 липня 1937 року П 51/94 “Про антирадянські елементи». Розпочалася наймасовіша за всю совєцьку епоху “чистка” суспільства від елементів, які не годилися для будівництва комунізму. Її теоретично обґрунтував новий нарком НКВД Ніколай Єжов і зредаґував сам Сталін.

ЦК ВКП(б) запропонував подати в ЦК склади позасудових органів – “трійок”, а також кількість осіб, які мають бути розстріляні або ув’язнені. У кожну республіку, область, район спускалися ліміти на репресування за І і ІІ категоріями (І – розстріл, ІІ – ув’язнення, співвідношення 3 до 1). “Знизу” полетіли звіти про перевиконання лімітів, розгорнулося соціалістичне змагання за їх перевиконання, прохання й вимоги збільшити їх, особливо за першою категорією, висувалися “зустрічні плани”. Так, нарком внутрішніх справ УРСР Ізраїль Леплевський тричі звертався за таким збільшенням. Призначений після його розстрілу в січні 1938 року в.о. наркома Александр Успенський – двічі. І Москва їх задовольняла.

Дія “трійок” поширювалася на всі категорії населення. Під репресії потрапили “куркулі“, “кримінальники”, “контрреволюціонери” різних відтінків, “повстанці”, “церковники”, “шпигуни”, “троцькісти”, “диверсанти”, “шкідники”, “буржуазні націоналісти”, тобто й українська інтелігенція, яка, за визначенням Сталіна, „не заслуговувала довір’я”. Безперечно, репресії зачепили всі народи, що мали нещастя залишитися в російській комуністичній імперії під новою назвою СССР. Та все ж чи не найбільше постраждав український народ, бо він, з його глибокою релігійністю, волелюбністю, потягом до самостійного господарювання, увесь не годився для будівництва комунізму і його слід було замінити нововиведеним “советским народом”...

“Трійки” поєднували в собі слідство, обвинувачення, суд і виконавця вироків. На все слідство відводилося 10 діб. Участь захисника, прокурора, а часом і самого звинуваченого, оскарження вироку та клопотання про помилування не передбачалися, а вирок виконувався негайно після його винесення. Цілком у дусі настанови творця совєтської держави В.І. Леніна, який учив: “Будьте зразково нещадними... Розстрілювати, нікого не питаючи і не допускаючи ідіотської тяганини” (В.И. Ленин, Полное собрание сочинений, Москва, Политиздат, 1981 г., т. 50, с. 165). І відповідно до настанови “любимца партии и народа” С.М. Кірова, який учив “Карати по-справжньому, щоб на тому світі був помітний приріст населення, завдяки діяльності нашого ГПУ” (Промова з нагоди 15-річчя ГПУ, цит. за кн.: Сергій Шевченко. Архіпелаг особливого призначення. – К.: Фенікс, 2006. – С. 21.)

На виконання згаданої Постанови “чистка” відбулася і в концтаборах. Так, начальник Соловецької тюрми особливого призначення (СТОН) Іван Апетер одержав наказ скласти список на розстріл 1825 в’язнів. Одна група, 507 в’язнів, була розстріляна під Леніґрадом 8 грудня 1937 року, 200 (насправді 198) – на Соловках 14 лютого 1938 року. Доля так званого “Соловецького етапу” (1111 осіб) стала відомою щойно в 1997 році: капітан Матвєєв з помічниками розстріляв його 27 жовтня, 1, 2 , 3 і 4 листопада в урочищі Сандармох на півдні Карелії.

1937 рік – це гігантський масштаб репресій, що охопили всі реґіони й усі без винятку верстви суспільства, від найвищого керівництва країни до далеких від політики селян і робітників. Це колосальні фальсифікації звинувачень. Це безпрецедентна плановість терористичних “спецоперацій”: “чистки” не міг уникнути ніхто. За 15 місяців кампанії за політичними звинуваченнями в СССР було заарештовано більше 1.7 млн. (одного мільйона семисот тисяч!) осіб. А разом із жертвами депортацій і засудженими так званими “соціально шкідливими елементами» кількість репресованих перевищує два мільйони (Тези Міжнародного товариства „Меморіал”, 2007). Усього під час Великого Терору до розстрілу з політичних мотивів були приречені 681.692 (шістсот вісімдесят одна тисяча шістсот дев’яносто дві!) особи. (Борис Соколов. Наркомы страха. Ягода. Ежов. Берия. Абакумов. – М.: АСТ-ПРЕСС КНИГА, 2001. – С. 130).

“Чистка” тривала понад 15 місяців і була офіційно припинена за постановою Політбюро ЦК ВКП(б) 15 листопада 1938 року, хоча репресії тривали й далі.

Її результат – утрата цінності людського життя і свободи, зруйнування громадянського суспільства – громадських і політичних організацій, громад, церков, навіть сім’ї. Кожна людина залишалася сам-на-сам з молохом терористичної держави.

Кількість жертв репресій, депортацій, воєн і голоду в Україні за часи совєцької влади не піддається підрахунку. Це приблизно третина, якщо не половина українського народу. Американський дослідник української трагедії Джеймс Мейс писав, що нинішня Україна – це соціологічно випалена земля. Нинішній період історії України він визначав як “постгеноцидний”. На його думку, процесу інтелектуального і морального занепаду українського суспільства та подальшого російщення не змогло зупинити навіть проголошення незалежності.

Усі наші сучасні біди – це наслідки сатанинської селекції, під час якої була фізично знищена найкраща частина українського народу, а решта – деморалізована та розбавлена навезеним аґресивним “матоязичним насєлєнієм“.

Пам’ятаймо: Великий Терор стався тому, що ми не відстояли свою незалежність у 1918 – 1920 роках, а неукраїнський за складом і духом уряд Совєцької України у 20 – 30-х роках здав Україну Москві.

Чи не тим же шляхом веде нас нинішній, чужий за складом і духом, уряд України, який 27 липня під пам’ятником князеві Володимиру виразно продемонстрував свою орієнтацію, ставши під руку президента Росії Путіна і патріарха Московського Кирила, який за прикладом воєнного комісара Льва Троцького і Адольфа Гітлера приїхав в Україну на бронепоїзді?

Поможи, Господи, нашим паломникам у дорозі. Молімося разом з ними за упокій душ убієнних синів і дочок України. І за всю Україну.

Василь Овсієнко,
учасник паломництва на Соловки 1999–2005 рр. 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори