пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201323
19.08.2013 | Зоя Красовська

Фантомні «теракти» у Харкові

   

Із обвинувачення «дніпропетровських терористів» може випасти харківський епізод. За версією слідства, в жовтні 2011 року в Харкові пролунали 2 вибухи – саме з них розпочали свою «підривну кар’єру» терористи, чиї бомби у квітні 2012 року травмували кілька десятків дніпропетровців. Покази свідків вказують, що лист з погрозами на місці першого вибуху в Харкові з’явився за вельми таємничих обставин вже після того, як туди приїхали правоохоронці, а про другий вибух дізналися лише через півроку після того, як він стався. Ці обставини піддають серйозним сумнівам версію слідства та дають підстави притягнути до відповідальності правоохоронців, що опинилися першими на місці вибуху.

Передісторія

В ніч з 12 на 13 жовтня 2011 року на площі Конституції у Харкові стався вибух, який лишився майже непоміченим. Улюблене місце зустрічі харків’ян «під градусником» вночі було безлюдне, ніхто не постраждав. Лише фасад і вікна цигаркового кіоску, біля якого і вибухнула урна, та будівля лікарні, що навпроти, були пошкоджені уламками бомби. Через кілька днів у ЗМІ повідомили, що на місці вибуху знайшли лист, адресований правоохоронцям із вимогами сплатити 5 мільйонів доларів, або жертв буде більше, ніж в Норвегії.

Важливий момент, що в цьому випадку саме наявність вимог до органів влади є тою кваліфікуючою ознакою, яка відрізняє «умисне знищення або пошкодження майна вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом» (ч.2 ст.194 Кримінального кодексу) від терористичного акту.

31 травня 2012 року затримали чотирьох осіб. Очільники силових відомств відзвітували, що це ті самі, хто здійснив серію вибухів 27 квітня у Дніпропетровську, хоча обвинувачені Дмитро Рева та Лев Просвірнін свою причетність заперечували. В ході розслідування СБУ знайшла підстави стверджувати, що двоє «дніпропетровських терористів» Віталій Федоряк та Віктор Сукачов мають причетність до вибухів 2011 року в Харкові, Запоріжжі та Дніпропетровську, а також висунули обвинувачення Льву Просвірніну у пособництві за «харківським епізодом».

Не помітили «більма на оці»

З кінця липня в Індустріальному суді Дніпропетровська по «справі терористів» дають покази свідки. Першими свідчили правоохоронці, які оглядали місце події одразу після вибуху в Харкові. З їхніх слів стало зрозуміло, що конверт із погрозами опинився на місці вибуху вже після того, як спрацював саморобний пристрій.

Начальник відділу громадської безпеки Харківського міськуправління МВС Сергій Бірбасов, який одним із перших приїхав на місце пригоди, так розповів про знайдену на місці записку: «Згори на смітті лежав конверт. Він виділявся, тому що все інше було розкидане, а він лежав саме згори, білий, чистий був абсолютно». Пізніше міліціянт ще раз наголосив на тому, як виділявся цей конверт: «Як більмо на оці».

Проте це «більмо» не одразу кинулося в око самому Сергію Бірбасову. Він стверджує, що спершу по приїзду на місце не бачив ніякого листа, хоча світив на урну ліхтариком. Коли ж адвокати попросили суд показати свідку фото з місця події, аби він пояснив, як можна було, освітлюючи урну ліхтарем, не побачити білого аркуша, який був знайдений прямо біля неї, Бірбасов категорично заявив, що розірвану урну не освітлював. Проте перед цим він пояснив, що саме характер пошкодження урни – явні сліди вибуху – змусили його викликати вибухотехніків. Тобто він її таки встиг роздивитися.

С. Бірбасов (фото з сайту ГУМВС у Харківській області)

Розповідаючи про знайдену записку, всі учасники оперативної групи наголошують, що білосніжний конверт аж надто кидався в очі. Але ніхто не може вказати, що конверт був там до приїзду опергрупи.

Ще один незручний момент для правоохоронців: згідно із показами свідків, конверт піднімався з місця і розкривався до того, як на місце злочину прибула слідчо-оперативна група і провела фотофіксацію місця події. А цей маленький, на перший погляд, факт ставить під сумнів об’єктивність відомостей, викладених у протоколі огляду місця події та відповідних фотоматеріалах.

Коли ж у суді вже всім стало зрозуміло, що конверт опинився на місці після приїзду слідчих, керівник групи державного обвинувачення Олександр Гладкий спробував вивести свідків на версію, що лист поклали в урну із вибухівкою, а потім він всупереч всім законам фізики самостійно вилетів і просто впав у епіцентрі вибуху. Проте цю версію спростовують три факти.

По-перше, цей лист був сухіший та чистіший за сміття, що вилетіло із урни. «Знаходився конверт із незначними слідами вологи, що викликало увагу. Якщо сміття, яке там знаходилося, було зі слідами речовини сірого кольору, то на конверті були незначні фрагменти від дощу, свіжий, не пожмаканий, не порваний, без якихось слідів», – розповів вибухотехнік Володимир Безрук.

По-друге, вибухотехнік Безрук чітко відповів на питання адвокатів, чи міг конверт на момент вибуху знаходитися в епіцентрі чи поруч із місцем вибуху: «Судячи із його цілісності, особисто моя думка, як фахівця, що не міг».

По-третє, у матеріалах справи є фрагменти понівеченої, обгорілої записки із текстом, нібито подібним до тексту листа, знайденого у білосніжному конверті.

Розірвана записка з місця події міститься у матеріалах справи

Невже терорист поклав лист із погрозами разом із вибухівкою, а усвідомивши, що записку знищив вибух, «продублював» своє послання? Тоді виникає дуже серйозне питання – як зловмисник зміг опинитися на місці вибуху вже після приїзду слідчих, котрі начебто огородили місце пригоди і закрили туди прохід стороннім особам?

Нез’ясована ясність

У списку свідків, заявлених державним обвинуваченням немає тих, хто міг би остаточно прояснити ситуацію із конвертом. Йдеться про працівників охоронної фірми, які першими прибули на місце вибуху одразу після спрацювання сигналізації на ввіреному їм об’єкті. «Вони показали, що особисто провели детальний огляд місцевості із використанням ліхтарів у присутності представника господаря кіоску (біля якого стався вибух – авт.). Вони показали, що не знаходили ніякого листа, що проводили огляд двічі», – повідомила адвокат Льва Просвірніна Олена Кирилова.

Обвинувачення не зважило за потрібне опитати в суді єдиного очевидця вибуху – таксиста, який перебував у 10–15 метрах від місця події. Цих свідків просить викликати сторона захисту. Суд задовольнив відповідне клопотання, проте зобов’язав адвокатів самостійно забезпечити явку свідків, що захисники називають нонсенсом: така процедура передбачена новим КПК, але справа слухається ще за старим, де такої норми немає, отже, захисники не мають відповідних повноважень.

Пролити світло на цю вельми загадкову ситуацію могли би дані, зняті із камер зовнішнього відеоспостереження. Кілька камер у Харкові охоплюють площу Конституції «біля градусника». Проте у матеріалах справи немає жодного відео із них.

Як стверджує адвокат Олена Кирилова, слідчі навіть не намагалися отримати відео із камери комп’ютерного клубу, який знаходився прямо біля місця вибуху, хоча працівники цього клубу згадували цю камеру на допитах. «Вони показали, що у них є відеокамера, в тому числі ця відеокамера була направлена на це місце вибуху, на ній було все зафіксовано. У матеріалах справи були запитані відеокамери з усіх набережних, з усіх прилеглих вулиць, а от відеокамера, яка прямо дивиться на місце вибуху не була оглянута, і відеозапис не був вилучений», – повідомила адвокат.

Слідчі на другий день після вибуху запитали про камери чомусь лише у ДАІ та МВС. У ДАІ не виявилося камер, що фільмували би площу Конституції, а в МВС повідомили, що такі камери є, але за браком фінансування вони у той день не працювали. Намагання з’ясувати обсяги фінансування вилилося у цікаву відповідь, що МВС начебто і не мало на балансі ніяких камер. Хоча СБУ вони повідомили зовсім інше.

Відповідь СБУ і мені – «МВС не може визначитися, чи є у них камери зовнішнього спостереження»

Лише у червні, коли СБУ пов’язала харківські вибухи із дніпропетровськими, відповідні запити щодо відео були зроблені на усі об’єкти, що розташовані поблизу. Проте, ясна річ, відео не виявилося, адже із таких камер воно рідко коли зберігається більше місяця.

Вибух, якого не було

Абсолютно по-дурному виглядає ситуація із другим вибухом, який начебто стався вночі 13 жовтня 2011 року на Лопанській набережній у Харкові. Збирати інформацію про цей «теракт» правоохоронці кинулися лише в червні 2012 року.

На досудовому слідстві Віктор Сукачов казав, що він заклав вибухівку ще й у смітник на Лопанській набережній. Вже після того знайшлися працівники комунального підприємства, які згадали, як понад півроку тому їм траплялася нетипово пошкоджена урна. Проте у міліцію вони про цей випадок не повідомили. Урну і весь її вміст викинули невідомо куди, а на її місце встановили нову. Крім того, згідно з матеріалами справи, за цим фактом провели службову перевірку і з’ясували, що у журналах реєстрації ні 12, ні 13 жовтня 2011 року, ні в якийсь інший день в районі Лопанської набережної не зафіксовано ніяких правопорушень та вибухів. Тобто цілком можливо, що цей епізод взагалі є плодом чиєїсь уяви, адже по ньому немає ніяких фактичних доказів.

Свої покази у суді Сукачов ще не давав. Ексцентрична вдача головного обвинуваченого дозволяє припустити, що ці свідчення можуть виявитися дуже несподіваними. Зараз лише складається чітке враження, що хтось у цій справі водив когось за ніс. Питання в тому – хто кого: силовики «терористів», чи «терористи» силовиків.

«Медалі» по заслугах

Отже, відповідно до показів свідків, щодо вибухів у Харкові картина складається зовсім не така, якою її малює обвинувачення. Листа «терористів» із погрозами не було на місці одразу після вибуху – він там опинився вже після приїзду правоохоронців. Можна будувати різні версії щодо того, як загадковий конверт опинився на місці події, до якого мали доступ лише правоохоронці. Особливо цікаве це питання у контексті «харківського консультанта»: не встановленої слідством особи, імовірно вихідця із силових структур, яка, за словами підсудного Віталія Федоряка (єдиного, хто повністю визнає свою провину, і до речі, має брата-співробітника Дніпропетровської обласної прокуратури), своїми порадами зіграла вирішальну роль у приведенні в дію вибухівки. Проте вже зараз очевидно, що державне обвинувачення, як і свого часу слідство, абсолютно не зацікавлені у встановленні цього консультанта.

Свідки-правоохоронці по-різному описують обставини знаходження листа з погрозами, але вказують, що він відкривався та переміщувався до здійснення фотофіксації: отже, об’єктивно встановити, де він був знайдений та у якому вигляді, вже неможливо.

Відеозаписи із будівель, що знаходяться поруч із місцем вибуху не були зняті вчасно. Більше того, про наявність відео з камери, що могла зафіксувати злочинця та сам вибух, ще на досудовому слідстві вказували свідки. Проте це відео відсутнє в матеріалах справи, а свідків, які про нього говорять, обвинувачення не включило до переліку запрошених до суду, тобто вважало «непотрібними».

Так само «непотрібними» виявилися свідки, що прямо вказують – ніякого листа одразу після вибуху на місці не було.

Натомість до суду викликали купу свідків, які дають нечіткі покази щодо пошкодженої урни на Лопанській набережній. Їхні свідчення – єдине, за що можна зачепитися, будуючи версію про другий вибух у Харкові, ефемерність якого підтверджує повна відсутність речових доказів – умисно чи випадково знищених.

Щодо записки та не розслідуваного другого вибуху були ініційовані службові перевірки. Проте ніхто із правоохоронців не поніс за це відповідальність. Натомість за «вдало розслідувану» серію терактів низка силовиків отримала свої медалі.

Тепер, коли свідки дають свої покази у суді, і випливають факти неналежного поводження із доказами та навіть їх знищення, постає питання про справді заслужені «нагороди». Адже порушення процесуальних норм міліціонерами, які ще до фіксації розкривали конверт, перекладали його з місця на місце, відповідно до законодавства призводить до визнання цього доказу неналежним. Може, тому державному обвинуваченню і не потрібні свідки захисту, які володіють достовірними даними по справі?

«Нас цікавить, щоб всі особи, причетні до фальсифікації доказів, хто знищував чи не добував необхідні докази, понесли відповідальність. Чому Рева знаходиться під вартою без єдиного доказу його причетності, а особи, які сфальсифікували проти нього докази, отримують ордени, медалі, продовжують службу та висять на дошках пошани як кращі працівники», – наголосив адвокат Дмитра Реви Вiталiй Погосян.

Хто понесе відповідальність за псування доказової бази, і, як наслідок, внесення до процесуальних документів недостовірних даних, якщо під час проведення службових перевірок винних не знайшли?

Щодо факту фальсифікації доказів по Реві Д.В. (дзвінок оперуповноваженого Пилипенка О.А. з телефону Реви під час проведення у нього обшуку), прокуратура переклала перевірку на суд, який розглядає цю справу. Однак як суд буде розглядати цей факт фальсифікації, якщо вже зараз, під час допитів свідків з’ясовується, що деякі з них вже скоїли протиправні діяння, в яких є склад злочину, а суд на це заплющує очі?

Про яку об’єктивність та неупередженість суду можна казати, якщо ніякої реакції на виявлені під час судового засідання протиправні дії правоохоронців немає? Гра в одні ворота, а не суд.

При цьому, сторона обвинувачення дуже пишається великою кількістю допитаних під час досудового слідства по справі свідків і добутих доказів, однак за таких обставин, вся їхня праця зводиться нанівець, оскільки неналежні докази не можуть використовуватися у справі, скільки би їх не було.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори