пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201328
09.10.2013 | Ольга Гончарова, Харківська правозахисна група

Цвяходер та кувалда – нова зброя харківської влади

Схожі повідомлення

Я прошу вибачення

Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області подало судовий позов проти Алли Тютюнник, Голови Херсонського обласного фонду милосердя та здоров’я та члена правління Української Гельсінської спілки з прав людини, а також громадсько-політичного незалежного тижневика „Вгору", що видається правозахисниками, про захист ділової репутації, спростування недостовірних відомостей та стягнення моральної шкоди

Звернення до Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про люстрацію в Україні» (оновлено)

Безпам’ятство за етнічною ознакою

Марш-бросок со дна ада

"Мамо, мене тут кончають"

Конкурс для журналістів на здобуття польсько-української премії

Проект закон України Про порядок організації і проведення мирних масових заходів та акцій в Україні .

Конституційна реформа 2004 року і права людини

   

Отже, минув майже місяць з того дня, як шанувальники таланту Юрія Шевельова планували відзначити 105 років з дня його народження. Але не так сталося, як бажалося. Харківська міська рада 25 вересня прийняла рішення демонтувати меморіальну дошку видатному вченому.

Хто ж виграв, а хто програв від цього протистояння?

По-перше, програли всі харків’яни, бо в місті не буде дуже гарної меморіальної дошки, яка не тільки нагадувала про час життя в нашому місті видатного вченого, а й поєднувала в собі риси модернового і традиційного мистецтва.

А що отримала влада? Як виглядають керівництво міста і області, депутати і так звана регіональна «еліта»?

Харківська влада в черговий раз «не поступилася принципами». І, перш за все, в очі впадає поділ територіальної громади на «свій – чужий». Зрозуміло, що чужі – це, як визначив мер в заключному слові «ну, те, кто выступал, короче, за Шевелёва».

Головні принципи і методи харківської влади харків’яни знають, починаючи із знаменитого побиття на Клочківській. Тепер ці принципи та методи сталі відомі не тільки всій Україні, а й за кордоном.

Ви ще чекаєте інвесторів? – Вони не прийдуть до вас, бо ви варвари у прямому сенсі цього слова. Кадри, на яких видно як трощать меморіальну дошку Юрію Тевельову, транслювали багато телевізійних програм. І ніхто не повірив, що це спонтанні дії випадкових обурених «громадян», які кожного дня ходять по місту із кувалдою і цвяходером і виправляють помилки топонімічної комісії.

До Харкова не приїдуть туристи, які б бажали познайомитися з містом, яке дало світові, світовій культурі видатних славістів Григорія Сковороду, Олександра Потебню та Юрія Шевельова. А хвалитися каруселями або «Барабашкою» – так це мало цікавить туристів. За знайомство з такими «достопримечательностями» ніхто гроші витрачати не буде…

До вас, як до влади, ще більш зменшилася довіра харків’ян, які мають всі підстави задуматися: якщо серед біла дня, на центральній вулиці міста перед камерами тележурналістів «невідомі» знищують не тільки художньо-архітектурний витвір, а й просто чужу власність, то яка ж ви влада – не можете забезпечити елементарний порядок у місті та дотримання норм закону.

Виходить, що ваша влада тільки в стінах міськради, де можна демонструвати повну неповагу до будь-кого – переривати виступ поважної жінки – фахівця своєї справи, співголову Харківської правозахисної групи, або не давати слово своєму ж депутату Ігорю Вировцю, не давати довести до логічного кінця виступ відомому професору Ігору Муромцеву? Квіточками та відреставрованими фасадами у центрі міста, чим так пишається губернатор Харківщини, це не прикрити. І все це, щоб догодити маргіналам типу Ройтмана?? Чи варто?

До речі, реставрувати будинки харківська влада і так зобов’язана, бо за це отримує зарплатню за рахунок платників податків. Так що – це просто частина повсякденної роботи чиновників.

Влада продемонструвала повну неповагу, а чесніше буде сказати, повне презирство, до членів територіальної громади, які їм не подобаються, тому що мають інші думки. З таким же презирством після революції ставилися більшовики до старої інтелігенції, до письменників і митців, до науки взагалі, а коли не змогли перемогти цих ворогів інтелектуально, то на початку 30-х- років з’явилися політичні процеси різного штибу, і квіт української інтелігенції потрапив на Соловки, а пізніше всі були розстріляні. Харківська влада про це мріє? Але тоді вони забувають, що в кінці 30-х років знищувачі української інтелігенції також майже всі були розстріляні. Так, з іншими обвинуваченнями, але беззаконня є призводить до ескалації беззаконня і знищення. І деяким з вчорашніх вождів ще й довелося відповідати за перебільшення влади на початку 30-х.

До ваших слів, державні чиновники та депутати, які начебто, представляють інтереси територіальної громади, ще менше буде довіри з боку харків’ян, які здатні слухати і чути. От слова Геннадія Кернеса, сказані на сесії міськради, потім ще раз повторені в передачі на Інтері «Шустер-Life»: «Юрий Шевелёв был, я подчёркиваю, пособником режима оккупации, который убил в Харькове почти 700 тысяч человек. 700 тысяч человек!». Хто кого вбив: – Шевельов?? Режим? Звідки у мера така неперевірена інформація? Але ж за офіційними даними у Харкові на грудень 1941 року за переписом, який прискіпливо провела німецька влада, у Харкові перебувало близько 450 тисяч мешканців. 700 тисяч це маячня, але вражає!

І таких перекручень, і відвертої, м’яко кажучи, навмисної чи випадкової необізнаності в словах мера дуже багато. Шевельов багато років жив «в комнате для прислуги»? Так, у нього ще й прислуга була у роки війни?

Всім нам потрібно усвідомити, що рішення депутатів стосовно демонтажу меморіальної дошки Юрію Шевельову є абсолютно волюнтаристським, таким, що не має ніяких юридичних підстав. Депутати і, перш за все, юридичний департамент харківського міськвиконкому, повністю відкинули норму про презумпцію невинуватості – правовий принцип, за яким щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину або правопорушення, припускається до того часу, поки її вину не буде доведено і встановлено вироком суду, який набрав законної сили.

З юридичної точки зору не можна вважати доведеними факт пособництва Юрія Шевельова з окупаційним німецьким режимом тільки на підставі прочитання головою антифашистського комітету Нісоном Ройтманом мемуарів Юрія Шевельова. Мемуари – це літературний твір, написаний автором через багато років.

Навіть, мер, який так палав бажанням навести хоч якісь докази «пособництва з окупантами», не зміг цього зробити. За його словами, в СБУ немає ніяких відомостей про будь-які справи стосовно Юрія Шевельова, але є одна справа, «где один гражданин указывает на Шевелёва как на пособника фашистов» – без коментарів, який громадянин, в чому саме було «пособництво». Доказова база без доказів!

Якби «обвинувачі» Шевельова дійсно бажали з’ясувати реальну провину вченого, вони повинні були б, перш за все, звернутися до радянських законів того часу. Це було б юридично коректно і можливо дало б змогу комуністу Лушницькому відзначити об’єктивність і гуманність радянської влади. Але в чаду ідеологічної боротьби можна втратити почуття реальності.

А за радянськими законами було чітко визначено, кого вважати «изменником, пособником оккупантов». Щоб де було ніяких можливостей перекручувати Постанову Пленуму Верховного суду СРСР № 22/М/16/У/сс 25 ноября 1943 г. наводимо її повністю.

«О квалификации действий советских граждан по оказанию помощи врагу в районах, временно оккупированных немецкими захватчиками

Постановление Пленума Верховного суда СССР № 22/М/16/У/сс 25 ноября 1943 г.

Судебная практика военных трибуналов показывает, что военные трибуналы квалифицируют как измену Родине всякое содействие, оказанное советскими гражданами немецким захватчикам в период временной оккупации той или иной местности, независимо от характера этого содействия.

Такая квалификация в ряде случаев является неправильной и не соответствует Указу Президиума Верховного Совета СССР от 19 апреля 1943 г., который проводит различие между изменниками Родины и пособниками врага.

Пленум Верховного суда СССР постановляет дать судам следующие указания:

  1. Советские граждане, которые в период временной оккупации той или иной местности немецкими захватчиками служили у немцев в органах гестапо или на ответственных административных должностях (бургомистры, начальники полиции, коменданты и т. п.), доставляли врагу сведения, составляющие военную или государственную тайну; выдавали или преследовали партизан, военнослужащих Красной Армии, советских активистов и членов их семей; принимали непосредственное участие в убийствах и насилиях над населением, грабежах и истреблении имущества граждан и имущества, принадлежащего государству, колхозам, кооперативным и общественным организациям, а равно военнослужащие, перешедшие на сторону врага, – подлежат ответственности за измену Родине по ст.ст. 58' «а» или 58! «б» УК РСФСР и соответствующим статьям УК других союзных республик, а в случаях, предусмотренных Указом Президиума Верховного Совета СССР от 19 апреля 1943 г., – по ст. 1 этого Указа.
  2. Лица, выполнявшие задания немецких захватчиков по сбору продовольствия, фуража и вещей для нужд германской армии, по восстановлению предприятий промышленности, транспорта и сельского хозяйства или оказывавшие им иное активное содействие, при отсутствии в их действиях признаков, указанных в п. 1, – подлежат ответственности как пособники по ст. 583 УК РСФСР и соответствующим статьям УК других союзных республик, а в надлежащих случаях – по ст. 2 Указа от 19 апреля _1943 года.

3. Не подлежат привлечению к уголовной ответственности: а) советские граждане, занимавшие административные должности при немцах, если будет установлено, что они оказывали помощь партизанам, подпольщикам и частям Красной Армии, или саботировали выполнение требований немецких властей, помогали населению в сокрытии запасов продовольствия и имущества, или другими способами содействовали борьбе с оккупантами;

б) мелкие служащие административных учреждений, рабочие и специалисты, занимавшиеся своей профессией (врачи, ветеринары, агрономы, инженеры, учителя и т.п.), если они не совершили преступных действий, подпадающих под пункты 1 и 2 настоящего постановления.

4. Добровольная явка с повинной, при отсутствии тяжких последствий преступной деятельности обвиняемого, должна рассматриваться как смягчающее вину обстоятельство.»

Зважаючи на те, що Юрій Шевельов викладав в школі, Університеті, охороняв книжковий фонд бібліотеки ім. Короленко, а в управі працював коректором та реєстратором печаток для дрібних підприємців, то ніяких злочинних дій, перелічених у п.п.1, 2 даної постанови йому накинути не можна.

Так, Юрій Шевельов не любив радянську владу. Але, хіба ті, хто прийняв рішення знести пам’ятник на площі Конституції, який був встановлений на честь встановлення радянської влади на Україні, люблять радянську владу? Рішення про знищення цього пам’ятника прийняли ті ж самі депутати на чолі з міським головою Геннадіем Кернесом.  

З проханням зберегти меморіальну дошку Юрію Шевельову до депутатів міської ради, особисто до міського голови зверталися науковці, і не тільки з української діаспори, яких так не поважає мер, бо вони ж емігранти, і й з українських університетів та наукових закладів, міжнародні інституції, громадські організації, церковні діячі. Все дарма… Всіх їх перекричали Ройтман з Кеворкяном. Але ці їх спільна піррова перемога.

Короткий і влучний підсумок цієї події зроблений у Заяві Асоціації єврейських організацій та общин (Ваад) та Конґресу національних громад України щодо права громадян мати власні цінності та бачення минулого, в якій зазначено, «Асоціація єврейських організацій та общин та Конґрес національних громад України висловлюють обурення зневагою місцевої влади Харкова щодо права громадян мати власні цінності та бачення минулого.» «… рішення харківської влади підриває спроби побудувати сучасну українську націю, що пишалася б усіма видатними українцями, незалежно від їхнього етнічного походження, політичного вибору та країни проживання».

Тепер давайте глянемо – хто ж виграв від цієї ганебної історії? Як не дивно, перш за все, харків’яни. Бо такий інтерес до особи Юрія Шевельова змогли розпалити тільки Добкін з Кернесом. Зовсім різні люди, не тільки освітяни та люди, які слідкують за подіями в Україні, але й пасажири маршруток, задають питання більш обізнаним: – а хто такий Юрій Шевельов? Чим він завинив, щоб кувалдою трощити меморіальну табличку? А де можна прочитати його спогади?» Це дуже добра новина! І якщо наші видавці дійсно працюють за законами ринку, то саме час перевидати спогади Юрія Шевельова «Я, мені, мене... (і довкруги)», яка була видана в Харкові в 2001 році. Зараз це вже бібліографічна рідкість. Подивиться, скільки запитів в інтернеті зараз з пошуком цієї книги. «Чорний» піар виявився більш дієвим, ніж всі совкові промови на сесії міської ради 25 вересня.

Про долю Юрія Шевельова і дії харківської влади вийшло багато статей в українських дуже поважних ЗМІ. Це і газета День, і Сільські вісті, і Україна молода і дуже гарні статті харківських журналістів Володимира Чистилина і Филипа Диканя.

За ініціативою народного депутата України Арсена Аракова («Батьківщина») 30 жовтня 2013 року в Харківському благодійному фонді «Ренесанс» відбудуться Шевельовські читання, присвячені 105-ій річниці з дня народження Юрія Володимировича Шевельова.

Як повідомили організатори заходу, учасники читань – філологи і історики Харкова, Києва, Львова, а також учені Канади і США . Серед них – професори-мовознавці Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна Калашник Володимир Семенович, Муромцев Ігор Вікторович; Харківського Національного педуніверситету ім. Гр. Сковороди Вакуленко Сергій Валентинович, директор Інституту української мови НАН України – професор Гриценко Павло Юхимович.

 

Схожі повідомлення

Я прошу вибачення

Управління Міністерства внутрішніх справ України в Херсонській області подало судовий позов проти Алли Тютюнник, Голови Херсонського обласного фонду милосердя та здоров’я та члена правління Української Гельсінської спілки з прав людини, а також громадсько-політичного незалежного тижневика „Вгору", що видається правозахисниками, про захист ділової репутації, спростування недостовірних відомостей та стягнення моральної шкоди

Звернення до Європейського суду з прав людини.

Закон України «Про люстрацію в Україні» (оновлено)

Безпам’ятство за етнічною ознакою

Марш-бросок со дна ада

"Мамо, мене тут кончають"

Конкурс для журналістів на здобуття польсько-української премії

Проект закон України Про порядок організації і проведення мирних масових заходів та акцій в Україні .

Конституційна реформа 2004 року і права людини

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори