пошук  
версія для друку
19.02.2014 | Олександр Павличенко

Нічні думки про президента

   

Вікторе Федоровичу,

Нічне перебування на свіжому повітрі надає можливість поміркувати та дійти окремих висновків. 
За ніч я побачив десятки побитих і покалічених людей, і тих, хто свій останній ранок побачив 18 лютого. Глибоко співчуваю і сумую разом з рідними, які ще повинні пережити цей біль. От якби сталося, що обох ваших синів, або хоч одного спочатку принесли вам загорнутого в ковдру із відкритими очима? Тоді до вас хоч трішечки дійшло би, що ви скоїли своїми загребущими руками. Гадаєте, що ці діти, які загинули чимось менш цінні за ваших? Помиляєтесь. Вони справжні герої, і їх шануватимуть і через роки.

Але я не хочу дякувати вам за створення цих героїв. Нехай і вам воздасться тією ж біллю, яку переживають сьогодні десятки й сотні тисяч українців, які сумують за загиблими. Вирощені вами діти не полізуть в палаючий будинок по рівній стіні на п’ятий поверх, щоб визволити й врятувати хлопця, який не може вибратись і згорить у вогні за декілька хвилин. А сьогодні вночі двоє сміливих хлопців з однією мотузкою врятували товариша з палаючого Палацу профспілок, який підпалили ваші виродки. Я впевнений, що в тому полум’ї загинула не одна людина, оскільки понад тридцять вдалось врятувати МЧСникам вже з вогню. Але – не всіх. Нехай вам щоночі сняться ті, хто пішов з життя з вашої ласки цієї ночі. 

Коли в країні за день гине понад 20 осіб, в такій країні оголошують траур. А не цинічно закривають метро, брешучи про загрозу терактів, та зупиняючи уночі автобуси, поїзди та автівки, боячись власного народу. 

Бійтесь, бо страх – то належне вам почуття. Живіть у страху, бо є чого боятись, розплата за все те, що ви накоїли, вже йде.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль