пошук  
версія для друку
20.02.2014 | Наталка Ковальчук

«Нужно переарестовать…»

   

Кажуть, що минуле має властивість говорити. Треба тільки вміти його слухати. Чому так сталося, що серед виру бурхливих подій і переживань сьогодення зненацька довелося почути «голос минулого»? Вірніше, - його мовчанку. А звичайний пошук одного-єдиного слова у словниках підштовхнув до невеликого журналістського розслідування, про яке хочеться розказати далі

Слово, якого не було

Спочатку було слово, - цей вислів знайомий, певно, кожній грамотній людині. Однак у випадку, про який піде мова, слова якраз і не було.

Для однієї статті треба було знайти порівняння, як у різних енциклопедичних виданнях тлумачиться слово «тортури» (пытки, рос.). 

Результат цього пошуку виявився досить несподіваним. У сучасних словниках, класичних енциклопедичних виданнях таких, як «Словарь русского языка» С.І. Ожегова, «Толковом  словаре живого великорусского языка» Володимира Даля, Енциклопедичному словнику Ф.Брокгауза і І.Ефрона це поняття тлумачилося. А от в Українській радянській енциклопедії (Головна редакція української радянської енциклопедії. Київ. 1963 р.) його чомусь зовсім не виявилося. Так само слово «тортури» і належна стаття до нього були відсутні й у тридцятитомнику «Большой советской энциклопедии» («Советская энциклопедия». Москва. 1975 г.).

Коли не знайшла його  й в багатьох інших виданнях радянської епохи різних років випуску, це вже видалося не випадковим.

Лише в академічному одинадцятитомному Словнику української мови (Наукова думка. Київ. 1976 р.), що вийшов у світ, коли у суспільстві хоч трохи повіяло новим вітром змін, зазначено, що тортури – це фізичне насильство, катування під час допиту обвинуваченого, щоб домогтися від нього зізнання, а також сильне моральне страждання.

Як же так сталося, що на десятиліття слово загубилося, не потрапило на сторінки тлумачних словників  і енциклопедій?

Відомо, що радянська ідеологічна машина працювала як добре відлагоджений механізм. Чого вартий випадок, коли, з огляду на певні політичні події, кожному передплатнику «Большой советской энциклопедии» надіслали окремий лист з пропозицією на місці статті про Берію вклеїти віддрукований аркуш, де йшлося про Берингову протоку?

Загалом до тієї ж «Большой советской энциклопедии» «перекочувало»  чимало статей з Енциклопедичного словника Ф.Брокгауза і І.Ефрона з більшими чи мешими змінами. То чому ж пропустили слово «пытка», тлумаченню якого у класичному виданні відведено чимало місця?

Чи не тому, що історичний екскурс щодо застосування тортур, який наведено у Енциклопедичному словнику Ф.Брокгауза і І.Ефрона, і сьогодні дуже вже нагадує радянську НКВД-стську дійсність?

Таких  алюзій радянська цензура не допускала.

 

І знову  - «біла пляма»

Радянська історія має доволі «білих плям». До однієї з закритих і малодосліджених тем відносять й існування цензури, яка проникла практично у найпотаємніші куточки суспільного і особистого життя.

Але одна справа просто здогадуватися, що на пошті читають кореспонденцію, що лист від сина з армії приходить у конверті, підписаному чужим акуратним почерком, що слухаються телефонні розмови, що краще «тримати язика на прив’язі» у готельному номері чи студентській аудиторії…

Інша – коли доводиться ставити особистий підпис за «ознайомлення з цензурним переліком» - невеличку брошурку, яка зберігалася у редакційному сейфі під замком, як документ особливої секретності, мали проштудіювати всі журналісти. Або вислуховувати догану від «фахівця з цензури», бо в газеті випадково пройшла мимовільна опечатка, яка видалася комусь небезпечною для радянського строю.

Однак не завжди справа обмежувалася лише «доганами». Будь-яке друковане слово, а особливо інакомислення, могло обернутися тими самими, вилученими з лінгвістичного обігу, тортурами для людей, до нього причетних. 

Врешті, хай «говорять» історичні документи.

У книзі «Лубянка: Сталин и Главное управление госбезопасности НКВД» (http://istmat.info/node/32442 ) наведено записку завідуючого відділом преси і видавництв ЦК ВКП(б) Л.З.Мехліса від 5 листопада 1937 року секретарям ЦК ВКП(б) про становище в Об’єднанні державних книжково-журнальних видавництв (ОГИЗ, рос.).

Вражає навіть не те, що «ОГИЗ…» представлено як «… сборище всякого сброда – шпионов, троцкистов, политически темних людей, проходимцев и разложившихся людей», як наведене у документі рукописне посилання:

«Тов. Ежову. Нужно переарестовать всю огизовскую мразь. И. Сталин».

Виявляється, «вилучити» людину з життя можна так само легко, як і слово зі словника.

Тортури як метод управління державою

Слова не було. Тортури – були. Йосип Сталін особисто санкціонував застосування насильства до арештованих співробітниками НКВС. Різні дослідники нашої історії наводять шифротелеграму ЦК ВКП(б) від 10 січня 1939 року про методи слідства, підписану Сталіним (далі мовою оригіналу):

«Всем секретарям крайкомов, обкомов и нацкомпартий. В Центральный Комитет поступили сведения, что в некоторых парторганизациях привлекают к ответственности следственных работников НКВД за применение физических методов при допросах.

ЦК разъясняет: в капиталистических странах арестовываются коммунисты и другие прогрессивные деятели, в отношении которых применяются пытки. Поэтому ЦК санкционирует применение физических методов воздействия в отношении врагов народа и запрещает привлекать к партийной ответственности следственных работников НКВД. Секретарь ЦК Сталин». (  http://argumentua.com , http://www.alex.krsk.ru  та ін.)

Так само у різних дослідницьких джерелах доводилося зустрічати згадки, що навпроти окремих прізвищ засуджених «батько народів» особисто робив помітки: «Бийте ще», «Всіх розстріляти».

Так, слова не було. Були тортури - моральні і фізичні, які для кількох поколінь людей, котрі жили в комуністичному тоталітарному режимі, стали основним методом управління державою.

Ось витяг з протоколу допиту колишнього слідчого НКВС у Києві, вміщений у справі Кирила Юхимовича Коршака – визначного українського історика, археолога та літератора (далі мовою оригіналу): 

 «... в 1937-1938 гг. в Наркомате существовала такая практика, когда почти от всех арестованных отбирали собственноручные заявления с той целью, чтобы видно было, что арестованные сами сознались в совершении преступления. В тех случаях, когда арестованные не знали, что писать в заявлениях, то им подсказывали сами работники наркомата, а если и это не помогало, тогда применяли к арестованным физические или психические меры воздействия, как то по двое суток держали в кабинетах на допросе, не давали спать и т.п…» (http://histans.com) 

У книзі «Погром» військовий льотчик, німець за походженням В.Г.Фукс так пише про свої вже в перші години перебування в НКВС (цитата мовою оригіналу):  

«Заходи и садись вон на то место, - приказал охранник, бесцеремонно обращаясь на "ты". Впервые в жизни пришлось мне, командиру военно-воздушных сил - старшему лейтенанту, испытать хамство и оскорбление преступной организации НКВД.

- Предупреждаю тебя, - продолжал хам, когда я попросил одного из сидящих на скамье задержанных немного подвинуться, чтобы я мог сесть рядом, - если будешь разговаривать, заставлю стоять…

… - Эй ты, враг народа! Куда наклонил голову, смотри прямо на стену! - И тут же, заметив, что один из задержанных врагов народа что-то шепнул соседу по скамейке, заорал:

- Эй ты, предатель в галстуке, встать! Вот и стой, пока я не разрешу сесть….

…Снова все смотрели на стену напротив себя. (В японских тюрьмах в качестве наказания провинившихся заключенных заставляют часами глядеть на белую стену. Видимо, НКВД переняло этот "опыт" у японцев).

(http://www.memorial.krsk.ru )

Про намагання «переарештувати всіх» свідчить і секретне спецповідомлення М.І.Єжова Йосипу Сталіну про «хід польської операції» від 14 вересня 1937 року, у якому йдеться про арешти польських громадян на території СРСР. Загалом по всій країні арештовано 23.216 чоловік.

У переліку, що стосується України зазначається про викриття «шпигунської мережі» у Харкові,   «польських агентів» в Києві, «шпигунсько-диверсійної групи» в Славянську. Те ж саме стосувалося поляків Хмельницького, Одеси.

(«Лубянка. Сталин и Главное управление госбезопасности НКВД») (http://istmat.info/node/32229)

Але якщо фізичне насильство можна застосувати до однієї людини, то моральні тортури – до цілої нації. Ось всього кілька рядків секретної довідки з матеріалів стеження НКВС за Олександром Довженком (далі мовою оригіналу):

«...Много внимания Довженко в своих высказываниях уделил своим впечатлениям от поездки в Буковину:

"Черновцы, – сказал он, – чудесный город, культурный, приятный. Жить там – просто наслаждение… Народу там, в Буковине, жилось гораздо лучше, чем у нас. Когда у нас едешь поездом, то нигде не встретишь радостных лиц, нарядного убранства. Всюду убогость, бедность, придавленность. Я считаю, что наш народ унижает и угнетает то, что все у нас одеты в серый бушлат (то есть монотонная одежда). А там все красочно, весело, приятно".

… "На площади в Черновцах – карусели, всякие наивные народные развлечения. Так наши идиоты немедленно по приезде решили убрать с площади карусель...»

( http://histans.com )

Схожі документи, спогади українських письменників-десидентів і просто тих, хто не міг або не хотів навічно залишатися «у сірих бушлатах» системи, можна цитувати і цитувати. Їх, на жаль, занадто багато. І, переконана, знаємо ми ще далеко не про все…

Немов остання крапля…

Насправді власне розуміння характеру того суспільства, котре так вміло прикривалося ідеями рівності й братства, прийшло давно через домашнє оточення, де до соціалізму і його «цінностей» ставилися доволі критично, через художню літературу і історичні твори. Особливо – через матеріали з архівів НКВС, КДБ, які почали розкривати вже в незалежній Україні.

Але чомусь так сталося, що останньою краплею для усвідомлення справжньої суті тоталітаризму стала відсутність у словнику слова. Одного-єдиного.

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори