пошук  
версія для друку
Діяльність › Правові коментарі
23.03.2014 | Геннадій Токарев

Щодо обґрунтованості та доцільності проекту Закону України «Про превентивне затримання особи (осіб)»

   

Санкціонування затримання особи за підозрою у вчиненні злочину прокурором, ще й на такий тривалий термін як 30 діб, за відсутності судового дозволу, окрім того, що було б незрозумілим поверненням до радянської системи затримання осіб без судового контролю, буде очевидним порушенням §1 та §3 статті 5 Конвенції з прав людини та основоположних свобод, метою якої є захист осіб від свавільного позбавлення свободи.

Необхідність в прийнятті цього закону обґрунтовується наявністю часових обмежень на затримання особи без ухвали слідчого судді моментом вчинення кримінального правопорушення або замаху на його вчинення, а також безпосередньо після його вчинення або безперервного переслідування особи. Разом з тим, в проекті пропонується надати відповідним прокурорам повноваження давати санкцію на затримання особи. Ст.188 КПК України передбачена можливість отримання дозволу на затримання підозрюваного, обвинуваченого з метою його приводу до слідчого судді, і таке затримання за дозволом слідчого судді не має обмежень щодо моменту затримання, які передбачені ст.208 КПК України. Оскільки відповідно до ч.2 ст. 189 КПК України клопотання про надання такого дозволу має розглядатись слідчим суддею негайно, немає необхідності у запровадженні механізму санкціонування затримання особи прокурором замість видачі дозволу на це слідчим суддею з метою збільшення оперативності отримання дозволу на затримання.

Особливістю всіх складів злочинів, на попередження яких, виходячи із тексту преамбули проекту, спрямований цей закон, а саме:

- дії, спрямовані на насильницьку зміну або повалення конституційного ладу або захоплення державної влади (ст. 109 КК),

- посягання на територіальну цілісність та недоторканність України (ст.110),

- створення терористичної групи або терористичної організації (ст.258-3),

- створення не передбаченого законом воєнізованого або озброєного формування (ст.260, - організація масових заворушень (ст.294), - є те, що вчинення будь-яких окремих дій, що складають об’єктивну сторону цих злочинів, складає закінчений злочин. До того ж, кожен із цих злочинів (за винятком ч.2 та ч.3 статті 109 КК України) складається із сукупності дій, які вчиняються протягом певного часу, що надає можливість уповноваженим службовим особам  протягом всього часу «продовження протиправної діяльності на шкоду національній безпеці» (термінологія із п.1 розділу «Обґрунтування необхідності видання акту» Пояснювальної записки до проекту цього Закону України) затримувати осіб, які вчиняють такі дії, за підозрою у вчиненні злочину  на підставі ст.208 КПК України. В разі добровільної відмови особи від доведення злочину до кінця немає невідкладної потреби у затриманні такої особи без ухвали слідчого судді.  Отже, проблеми із затриманням осіб, які вчинили будь-який із таких злочинів, без ухвали слідчого судді , не існує. Проте замість неї пропонується рішення керівника відповідного правоохоронного органу і санкції прокурора.

Тривалий термін (до 30 діб) тримання підозрюваної особи без судового дозволу, запропонований у проекті, не може бути виправданий жодними об’єктивними причинами, натомість може бути лише інструментом для довільного безпідставного затримання осіб поза межами судового контролю.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль