пошук  
версія для друку
15.04.2014 | Наталка Ковальчук

Ласкаво просимо в ГУЛАГ…

   

І знову із «сопредельного государства» вигулькнула новина, неначе джокер із колоди карт. У Росії заговорили про можливість судового процесу з приводу «незаконного розпаду СРСР». (http://www.gazeta.ru)

З цього можна було б подивуватися чи навіть посміятися, згадавши незабутнього Михайла Булгакова з його: «Вы можете сказать – что им придёт в голову? – Всё, что угодно»... Але не сьогодні.

У гарячому котлі подій, якими охоплена Україна, першою приходить думка: «Яка ще загроза для нас приховується за новою ідеєю, виголошеною черговими блазнями королівства російського?» У нинішній ситуації навіть не доводиться сумніватися, що й ця чергова гра, в якій ставку роблять на заяложену мічену карту з назвою СРСР, розігрується таки заради Україну, котру кремлівська влада звикла сприймати у ролі «мовчазного боввана у старому польському преферансі» і котра раптом вийшла з-під контролю.

«Імперський старший брат» не хоче і не може змиритися з суспільними змінами, які відбуваються в Україні. І, як, мабуть, справедливо говорять чимало з політологів ще й боїться їх. От тому й завзято «готує грунт» для того, щоб, заявивши на весь світ, що «Страна Советов» ніби й нікуди не й зникала, під прицілом автоматів «переконати» в тому й інших.

Одним словом таке собі: «Ласкаво просимо в ГУЛАГ».

Але ми там вже були. От тільки даремно припустилися помилки,   не провівши свого суду історії – над ГУЛАГами, над тими, хто створив і їх, і СРСР, над комуністичною ідеологією, що використовувалася для цілеспрямованого знищення мільйонів життів українців, для обману і брехні, якими виправдовувалися і і сьогодні для виправдовуються злочини режиму  проти невинних жертв.

 

«КДБ СРСР відомо…»

 

У 1946 році український письменник-дисидент Іван Багряний написав памфлет «Чому я не хочу вертатися до СРСР?». Серед тієї «страшної правди… про країну сталінського соціалізму і про нашу українську трагедію в ній» автор наводить  рядки з Малої Радянської Енциклопедії видання 1940 року. Йдеться про те, що Радянська Україна за переписом 1927 року мала українського населення 32 мільйони, а в 1939 році – 28 мільйонів.

Правдивої відповіді, куди зникли за 12 років понад 10, а може й близько 12 мільйонів українців (разом з не обрахованим природним приростом), довелося чекати не одне десятиліття.

Геноцид було застосовано не тільки до українського народу, а й до його історичної пам'яті. Ми й тепер ще не все знаємо про голод, а особливо про те, як комуністична влада позбувалася його небажаних свідків, стирала історичну пам'ять. Народ не мав права знати. Правда залишалася «пріоритетом» КДБ.

«КДБ СРСР відомо», - таке позначення зустрічається у «інформаційних повідомленнях  КДБ УРСР до ЦК КП УРСР» з приводу заходів у зв’язку з 50-річчям голоду на Україні, які ініціювала українська діаспора за кордоном. у розсекречених на початку 90-х років архівах вчк-нквс-кдб є достатньо матеріалів про те, якими методами комуністична верхівка намагалася довести світовій громадськості, що голоду не було. ось деякі з цих історичних свідчень ( за http://www.reabit.org.ua).

У інформаційному повідомленні КДБ УРСР до ЦК КП України про акції за кордоном, приурочені до 50-річчя Голодомору в Україні від 1 червня 1983 року йдеться про намагання діаспори через рідних і знайомих, які були у Союзі, створити списки жертв штучного голоду, зазначається (далі мовою оригіналу):

«Комитетом госбезопасности республики продолжаются мероприятия по противодействию враждебным акциям зарубежных наццентров. Принимаются меры по недопущению утечки за кордон информации, которая может быть использована в провокационной кампании об «искусственном голоде».

Інформаційне повідомлення КДБ УРСР до ЦК КП України від 16 червня 1983 року стосується дій комітету держбезпеки щодо конференції з історії України в Інституті  міста Урбана США. Вчені-україністи зі США, Канади, Австралії, Франції, Швеції мали розглядати питання Голодомору і насильницької русифікації України. У повідомленні зазначено:

«Комитет госбезопасности учитывает изложенное в работе против зарубежных националистических и других антисоветских центров».

Інформаційне повідомлення КДБ УРСР до ЦК КП України від 25 жовтня 1983 року стосується розгляду питання про Голодомор у Конгресі США і створення урядової комісії з розслідування причин і обставин голоду в Україні 1932-1933 років.

І цього разу «…КГБ УССР через оперативные возможности принимаются меры к опубликованию в ближайшее время  в западной прессе материалов, разоблачающих несостоятельность измышлений об «искусственном характере голода на Украине».

З інформаційного повідомлення КДБ УРСР до ЦК КП України від 5 листопада 1984 року дізнаємося, що у відповідь на створення Комітетом Українців Канади фільму  «Урожай відчаю» про Голодомор в Україні, «…Комитетом Госбезопасности республики проводятся мероприятия по продвижения в западные средства массовой информации документальных материалов, разоблачающий провокационный характер указанной антисоветской акции».

Злочинні руки у КДБ, справді, простягалися далеко. Тим більш вправно орудували вони на «ввіреній їм території», яким був СРСР. І чи не вони, змінивши масть, орудують сьогодні в Україні?

 

Чорна статистика скорботи

 

В історію України в період її перебування в СРСР чорну статистику скорботи вписав не тільки Голодомор.

І сьогодні не відомі точні дані щодо кількості репресованих у період масового знищення української інтелігенції у 30-х роках. Вважається, що це число сягає 30 тисяч осіб.

Українці на своїх плечах принесли перемогу Радянському Союзу у Другій світовій війні. І цих даних також точно не знаємо. Оцінки втрат України визначаються по різному. Зустрічаються дані - від 5 до 7 мільйонів загиблих. У радянській історіографії ці втрати визначалися у 2, 5 млн., а пізніше у 5, 5 мільйонів загиблих. По відношенню до загальних втрат СРСР навіть вони складають 40-44%. Сьогодні з врахуванням різних демографічних втрат (померлі від хвороб і голоду, депортовані, втрати у природному прирості)  йдеться про приблизно 14, 5 млн. чоловік. Адже, за різними даними, на 4 січня 1941 року в Україні проживало 41 млн. 500 тис. чоловік, у 1945 – 27, 4 млн. 

У війні загинув кожен п’ятий українець, було зруйновано 700 населених пунктів - 40% до всіх міст і сіл Радянського Союзу.

А ще були повоєнні репресії і концтабори ГУЛАГу, комуністична боротьба з дисидентами. і був вибух на радянській Чорнобильській АЕС, який і сьогодні косою смерті нищить наших земляків.

… Війна Кремля проти України не припинялася ніколи. Сьогодні вона лише перейшла у свою нову фазу.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори