пошук  
версія для друку
20.04.2014

1. Право на життя

   

[1]

Здійснення державою заходів щодо охорони життя осіб, що перебувають під її контролем

Держава є відповідальною за життя осіб, які перебувають під її контролем, наприклад, у місцях позбавлення волі чи тимчасового затримання, збройних силах, державних лікарнях (особливо в місцях примусового лікування) тощо.

Істотною проблемою є численні порушення права на життя в місцях позбавлення волі чи тимчасового тримання особи (ІТТ, СІЗО, установи виконання покарань тощо). Жахливі умови перебування, часто практично відсутнє чи неефективне медичне лікування призводить до смерті людей.

У закладах пенітенціарної системи в’язні тримаються в переповнених камерах в антисанітарних умовах, з недостатнім природнім та штучним освітленням, неякісною вентиляцією, обігрівом і водопостачанням. В камерах присутня надмірна вологість, стіни дуже часто уражені грибком.

Практикується тримання осіб, хворих на туберкульоз (в деяких випадках навіть з відкритою формою) зі здоровими особами в одній камері.

Дуже часто має місце неналежне забезпечення осіб харчуванням, окремим аспектом тут необхідно виділити проблему неналежного забезпечення харчуванням при конвоюванні підозрюваних (обвинувачених) до суду.

При триманні осіб в колоніях та СІЗО не дотримуються нормативи корисної площі з розрахунку на особу. Більш того, національні нормативи корисної площі, встановлені в українському законодавстві, не відповідають мінімальним вимогам Європейського комітету запобігання катуванням та поганому поводженню (КЗК).

Внутрішнє оснащення камер давно вичерпало строк своєї експлуатації та знаходиться у дуже поганому стані.

У деяких установах практикується розміщення камер засуджених у підвальних приміщеннях, не пристосованих для тривалого тримання осіб.

Загалом слід зазначити, що багато які будівлі установ пенітенціарної системи давно вичерпали строк своєї експлуатації та потребують комплексної перебудови та ремонту.

Проблема неналежних умов утримання в українських установах пенітенціарної системи є структурною проблемою і потребує негайного вирішення, оскільки призводить, серед іншого, до поширення різноманітних захворювань і як наслідок – смерті позбавлених волі осіб.

На жаль треба констатувати, що, хоча ситуація в інших установах, призначених для тримання осіб, позбавлених волі (у тому числі установах МВС) є дещо кращою, проблеми загалом залишаються аналогічними тим, які притаманні установам пенітенціарної системи: недотримання нормативів площі, антисанітарні умови, несвоєчасне і неякісне харчування, відсутність постійного доступу до проточної, питної та гарячої води, недостатність освітлення у камерах, неякісна вентиляція, зношене устаткування, тощо.

Новий КПК лібералізував систему обрання запобіжних заходів. На сьогоднішній день значно зменшилася кількість осіб, яким судами обирається запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Це у свою чергу впливає на кількість осіб, які знаходяться у СІЗО.

Кількість осіб, які утримуються в слідчих ізоляторах та ізоляторах тимчасового утримання, протягом року зменшилася на 8 тис. осіб.

"Станом на 1 листопада 2012 року таких осіб було 30 000, але пройшов рік, і станом на 1 листопада 2013 їх 22 000", – повідомив заступник начальника управління нагляду за додержанням законів при застосуванні примусових заходів ГПУ Василь Кожухар, говорячи про СІЗО. Кількість осіб, які перебувають в ІТТ за рік зменшилася до 110 тис. проти 160 тис. на листопад минулого року.

Він зазначив, що таке зменшення кількості осіб, які перебувають в установах попереднього утримання, пов'язане із застосуванням норм нового КПК, які передбачають альтернативні заходи, такі як домашній арешт. Він додав, що з тих ув'язнених у СІЗО осіб, які перебували там на момент набрання чинності нового КПК, 1700 було змінено запобіжний захід, і вони покинули ці установи.[2]

Проте, на жаль, все ще існують непоодинокі випадки неправильного трактування судами норм КПК в редакції 2012 року та формування викривленої практики застосування запобіжних заходів, пов’язаних з триманням під вартою.

Ще одним із ключових чинників, який впливає на смертність серед осіб позбавлених волі, є ненадання або неналежне надання медичної допомоги в місцях несвободи. Це відбувається внаслідок неналежної організації роботи відповідних підрозділів установ виконання покарань та браку їх фінансування, а також відмов у наданні особам, позбавленим волі, можливості лікуватися в установах Міністерства охорони здоров’я України.

Стосовно медичної допомоги у місцях несвободи, доводиться констатувати її неякісність та недостатність, що в окремих випадках призводить до тяжких наслідків для осіб, які знаходяться у місцях несвободи.

Часто обладнання медичних частин не відповідає національним і міжнародним стандартам, а приміщення потребують ремонту.

Недостатнє фінансування та неналежне оснащення медичних підрозділів, зношеність будівель, в яких вони розташовані, призводить до надання неякісної, а в деяких випадках, і до ненадання медичної допомоги, неналежного рівня забезпечення осіб харчуванням, у тому числі спеціалізованим, перевантаженості палат, тощо.

На жаль, необхідно констатувати відсутність системного підходу у вирішенні вказаних проблем.

«Варто відмітити тенденції у показниках, які відображають захворюваність та смертність. За півроку за даними пенітенціарної служби, наданими «Донецькому Меморіалу», померло 476 осіб (за півроку 2012 р. – 537 осіб), з них 77 у СІЗО.

Смертність й у 2013 році залишається на доволі високому рівні, як і у попередні два роки: 7,00 померлих на 1 тис. ув’язнених (у 2012 р. – 6,94, у 2011 р. – 7,59). Це помітно вище рівня 2009-2010 років, коли цей показник дорівнював 5,15 – 5,25, не кажучи вже про 2003 рік, коли показник був 4,3.

Дуже тривожним є подальший значний ріст випадків суїциду – їх за півроку було 41 (за півроку 2012 – 32 випадки) – стільки ж, як і за весь 2003 рік. В розрахунку на 1 тис. ув’язнених в перерахунку на рік це складає 0,60 випадків, в 2012 році показник складав 0,42 випадків, тоді як протягом 2008-2010 року цей показник щороку складав 0,27 – 0,30, а у 2003 році взагалі був 0,21). Тобто число випадків суїцидів зросло за десятиріччя майже втричі.

Стабілізувалось число хворих на активну форму туберкульозу, їх число склало станом на 1.1.2013 р. 4479 осіб, і хоча це на 528 хворих менше, ніж рік тому, але ж точно в такій пропорції зменшилась і загальна кількість в’язнів, тому показник за останній рік не змінився – 32,9 хворих на 1 тис. ув’язнених.

Зберігається повільний ріст числа ВІЛ-інфікованих осіб. І хоча їх число зросло несуттєво – на 56 осіб за півроку, – в розрахунку на 1 тис. ув’язнених ріст склав за півроку + 8,9%, а за останній рік +23,5%.»[3]

У цьому аспекті необхідно звернути увагу на справу Салахов та Іслямова проти України від 14 березня 2013 року, в якій Європейським судом було визнано порушення статті 2 Конвенції внаслідок ненадання та неналежного надання медичної допомоги, що призвело до смерті особи.

20 листопада 2007 року заявника було затримано працівниками міліції за підозрою у вчиненні крадіжки та поміщено до ІТТ Бахчисарайського РВ ГУМВС України в Автономній Республіці Крим (далі – Бахчисарайський ІТТ).

Відповідно до тверджень заявниці того ж дня заявник повідомив про свій ВІЛ-статус та виразив свої побоювання щодо можливості погіршення стану здоров’я під час тримання його під вартою, що було проігноровано державними органами.

Під час медичних оглядів у Бахчисарайському ІТТ у заявника не було виявлено жодних тілесних ушкоджень та ним не було подано жодних скарг щодо цього.

2 грудня 2007 року його було переведено до Сімферопольського СІЗО, де було оглянуто лікарями та не виявлено у заявника жодних захворювань Пізніше його знову було переведено до Бахчисарайського ІТТ.

5 червня 2008 року за результатами проведеного у Бахчисарайському 111 медичного огляду лікарем-інфекціоністом Бахчисарайської центральної районної лікарні (далі – Бахчисарайська ЦРЛ) у заявника було встановлено низку захворювань, в тому числі, ВІЛ-захворювання 4-ї стадії. Проте було зазначено, що відсутня необхідність його термінової госпіталізації.

6 червня 2008 року захисник заявника звернувся до Бахчисарайського районного суду Автономної Республіки Крим (далі – Бахчисарайський районний суд) з клопотанням про звільнення заявника та термінове надання йому медичної допомоги з огляду на встановлені Бахчисарайською ЦРЛ серйозні захворювання. Було також зазначено, що враховуючи стан здоров’я заявника він не становив загрози для суспільства. 

Бахчисарайський районний суд відмовив у задоволенні вищезазначеного клопотання.

11 червня 2008 року за вказівкою прокуратури Бахчисарайського району Автономної Республіки Крим (далі – прокуратура Бахчисарайського району) заявника було направлено до Бахчисарайської ЦРЛ з метою з’ясування його стану здоров’я на відповідність застосування до нього такого запобіжного заходу як тримання під вартою. В результаті проведення медичного огляду у заявника було встановлено ВІЛ-інфекцію 2-ї стадії, що не потребувало термінової о надання медичної допомоги.

16 червня 2008 року заявники звернулись до Європейського суду з прав людини (далі – Європейський суд) з заявою про те, щоб відповідно до Правила 39 Регламенту Європейського суду останній зобов’язав Уряд госпіталізувати заявника. 17 червня 2008 року Європейський суд задовольнив зазначену заяву та вказав про невідкладність вжиття такого заходу.

18 червня 2008 року захисник заявника вдруге звернувся до Бахчисарайського районного суду з клопотанням про звільнення заявника, посилаючись на вищезазначену вказівку Європейського суду. Проте після проведення медичного огляду Бахчисарайський районний суд відмовив у задоволенні цього клопотання.

В результаті звернення заявниці до головного лікаря Бахчисарайської ЦРЛ та повторного підтвердження захворювання ВІЛ-інфекції 4-ї стадії заявника було поміщено до Бахчисарайської ЦРЛ в палату під охороною. За твердженнями заявниці заявника було прикуто до ліжка наручниками.

20 червня 2008 року заявник надав «пояснювальну записку» Бахчисарайському районному відділу міліції про те, що він не повідомив адміністрації СІЗО та ІТТ про свій ВІЛ-статус «з відповідних причин». Проте мати заявника зазначила, що до цього заявник проходив медичне обстеження у Бахчисарайській лікарні, результатом чого з цього приводу було призначення певних ліків, а вищезазначену записку він написав під примусом.

26 червня 2008 року заявника було переведено до лікарні № 7.

2 липня 2008 року адміністрацією Бахчисарайського ІТТ заявниці було відмовлено у порушенні кримінальної справи щодо ненадання заявнику належної медичної допомоги. Того ж дня головний лікар лікарні № 7 повідомив Бахчисарайський районний відділ міліції про необхідність тривалого лікування заявника та про те, що він не може бути обмежений в своїх рухах.

4 липня 2008 року Бахчисарайський районний суд визнав заявника винним у шахрайстві та призначив йому покарання у вигляді штрафу. Крім того, було зазначено, що до моменту набрання цим рішенням законної сили заявник повинен триматися під вартою.

18 липня 2008 року на підставі набрання вищезазначеним рішенням законної сили заявниця забрала заявника додому. Проте наступного дня його було знову госпіталізовано у зв’язку з погіршенням стану його здоров’я.

2 серпня 2008 року заявник помер. Після цього заявниця подала скаргу до органів прокуратури на незабезпечення заявнику своєчасної та належної медичної допомоги під час тримання його під вартою, що спричинило смерть заявника.

Європейський суд, серед іншого, встановив порушення статті 2 Конвенції в контексті матеріального аспекту з огляду на недотримання державою позитивного обов’язку щодо захисту здоров’я та життя заявника, зокрема, йому було відмовлено в терміновій госпіталізації, яку він вимагав протягом двох тижнів; він тримався під вартою без будь-якого обґрунтування, при цьому перебуваючи в критичному стані, і всупереч рекомендаціям лікарів під час перебування в лікарні його постійно тримали в наручниках, що спричинило погіршення стану здоров’я. На думку Європейського суду, подібна поведінка державних органів призвела до смерті заявника.

Захворюваність і смертність в установах Департаменту[4]

 Показники

1.1.2004

1.1.2010

1.1.2011

1.1.2012

1.7.2012

1.1.2013

1.7.2013

Кількість осіб в місцях позбавлення волі

191677

147 716

154 027

154 029

152 076

147 112

136 233

Померло

824

761

808

1 169

440

1 021

476

 

На 1 тис. ув’язнених

4,30

5,15

5,25

7,59

5.79

6.94

7.00

 

Випадків суїциду

41

44

44

59

32

65

41

На 1 тис. ув’язнених

0,21

0,30

0,29

0,383

0,42

0,442

0,60

Хворих на туберкульоз в активній формі

9 080

5667

5486

4 822

5 007

нема даних

4 479

На 1 тис. ув’язнених

47,37

38,36

35,62

31,3

32,9

-------

32,88

 

ВІЛ-інфікованих

1 917

6069

6020

6 910

6 347

6 957

7 013

На 1 тис. ув’язнених

10,0

41,1

39,1

44,9

41,7

47,3

51,5

 

Застосування насильства з боку агентів держави

Усе ще залишається актуальною проблема застосування насильства в правоохоронних органах, яке в деяких випадках призводить до смерті, у тому числі і суїцидів.

У цьому аспекті обов’язково слід зазначити, що з прийняттям нового КПК у 2012 році ситуація у вказаній сфері дещо покращилася.

Вказаний КПК порівняно з попереднім містить певні ефективні гарантії, покликані запобігати такому ганебному явищу у правоохоронній системі, як катування.

З прийняттям КПК було введено нову для України систему слідчих суддів, які мають повноваження здійснювати ефективний контроль за розслідуванням та невідкладно реагувати на будь-які зловживання з боку органів розслідування.

Так, наприклад, відповідно до статті 206 КПК на слідчого суддю покладені важливі обов’язки з реалізації гарантій від незаконного та безпідставного затримання, а також зловживань уповноважених органів на стадії досудового розслідування.

Відповідно до вказаної статті кожен слідчий суддя суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться особа, яка тримається під вартою, має право постановити ухвалу, якою зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу забезпечити додержання прав такої особи.

Більш того, якщо слідчий суддя отримує з будь-яких джерел відомості, які створюють обґрунтовану підозру, що в межах територіальної юрисдикції суду знаходиться особа, позбавлена свободи за відсутності судового рішення, яке набрало законної сили, або не звільнена з-під варти після внесення застави в установленому КПК порядку, він зобов’язаний постановити ухвалу, якою має зобов’язати будь-який орган державної влади чи службову особу, під вартою яких тримається особа, негайно доставити цю особу до слідчого судді для з’ясування підстав позбавлення свободи.

Вказане положення надає адвокату, як і будь-якій іншій особі (особі, позбавленій волі, її родичам, членам сім’ї, будь-якім третім особам жодним чином не пов’язаним з нею) право звернутися до слідчого судді і вимагати звільнення позбавленої волі особи.

Слідчий суддя зобов’язаний звільнити позбавлену свободи особу, якщо орган державної влади чи службова особа, під вартою яких тримається ця особа, не надасть судове рішення, яке набрало законної сили, або не доведе наявність інших правових підстав для позбавлення особи свободи.

Вказана вимога щодо звільнення особи є безумовною, і таке звільнення має відбутися невідкладно.

Подібна гарантія є дуже важливою для ефективної боротьби зі жорстоким поводженням, яке призводить до смерті підозрюваних, оскільки переважна більшість випадків поганого поводження з підозрюваними відбувається в перші дні (або навіть години) після затримання, і в багатьох випадках таке затримання не є законним.

Окремо необхідно відзначити нову систему допустимості доказів у кримінальних справах.

Відповідно до статті 95 КПК, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК (порядок допиту судом свідків та потерпілих у випадках, коли вони не можуть бути допитані в судовому засіданні у загальному порядку з об’єктивних причин). Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

Вказана заборона, поряд з загальною забороною використовувати будь-які докази, отримані з застосуванням жорстокого поводження, відтепер лишає сенсу спроби вимагати від підозрюваних зізнань із застосуванням жорстокого поводження.

Крім того, суди зобов’язані визначати недопустимими будь-які докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок жорстокого поводження або іншого істотного порушення прав та свобод людини.

Однак, не дивлячись на вказані вище позитивні зміни, все ще залишається проблемою застосування до підозрюваних жорстокого поводження з боку правоохоронних органів з метою отримання інформації про докази у справі, примушування до відмови від захисника, фальсифікації доказів (наприклад, фальсифікації слідчих дій з відтворення обстановки та обставин злочину, тощо). Як наслідок, це призводить до смерті підозрюваних та суїцидів.

Яскравим прикладом є справа Василя Врадія.

У липні 2013 року у Смілі Черкаської області було вбито міліціонера Б. Міліціонера під час затримання вбив місцевий житель Василь Врадій. Пізніше і самого Василя знайшли мертвим. Він, за словами правоохоронців, скоїв самогубство – убив себе викруткою.

Навесні цього року загиблий демонстрував телеканалу ТСН сліди від ударів струмом. У 2012 році, говорив чоловік, троє міліціонерів катували його на допиті: примотували до рук і ніг оголені дроти. Вимагали підписати зізнання, що Врадій побив свою колишню співмешканку.

Його катували кілька годин, поки Врадій таки не підписав протокол про адмінпорушення. А потім засудили до семи діб адмінарешту.

Василь вийшов і поскаржився в прокуратуру. Проти міліціонерів порушили справу за двома статтями – катування та перевищення влади та службових повноважень.

Суд повинен був початися в кінці липня. Але за місяць до нього смілянські міліціонери викликали Василя, щоб той дав свідчення у справі про побиття жінки. Однак, стверджують правоохоронці, до них він так і не дійшов.

Брат Юрій заявляє, що не бачив Василя з дня допиту. На зв'язок чоловік теж не виходив. Юрій каже братові погрожували, і він знав, хто саме.

"Тут вигідно, скажімо, працівникам міліції, щоб його не було. І він не давав свідчення проти них", – припускає Юрій.

Його заява про зникнення брата взялася розслідувати прокуратура Черкаської області. Там припустили – чоловік міг злякатися тиску міліції і сам ховається. Але справу все-таки порушили, так як було звернення Юрія Врадія про можливу причетність міліції до зникнення.

Василя знайшли ввечері п'ятниці. Міліція виїхала на затримання. Однак чоловік почав чинити опір і кинувся на них з ножем. Один з міліціонерів загинув на місці.

Далі, за версією міліції, Врадій вбив себе. Його брат впевнений – це було вбивство. Тому що серед міліціонерів, які його затримували, нібито був той, кого Василь звинуватив у тортурах.[5]

Ще одна справа – справа Дмитра Позднєєва.

Дмитра Позднєєва затримали 25 вересня за звинуваченням у грабежах. 29 вересня, через 20 хвилин після повернення до райвідділку зі слідчого експерименту, йому раптово стало погано. Попри зусилля медиків, за дві години після прибуття швидкої він помер.

За даними першої судмедекспертизи, смерть Поздєєва мала ненасильницький характер та настала в результаті хвороби серця. Однак друзі Дмитра стверджують, що він ніколи не скаржився на серце та активно займався спортом. Вони також розповіли, що при впізнанні тіла побачили на ньому синці.

Правоохоронці не змогли пояснити, звідки на тілі Поздєєва синці.[6]

Слід також звернути увагу на справу Ярослава Музичука.

Трагедія з юнаком сталася 12 вересня. Близько 17.00 мама знайшла 18-річного Ярослава Музичука повішеним на кухні.

Зі слів матері та сестри, приїхали правоохоронці, зняли хлопця і провели огляд помешкання та його особистих речей. Вони дістали його телефон, перевірили записи смс-повідомлень, телефонні дзвінки і це все постирали.

Ярослава допитували у рамках кримінального провадження про збут наркотиків. Проте він до цього жодного стосунку не мав, і допити були незаконними, їх проводили під тиском, переконаний адвокат близьких загиблого. Подібна поведінка правоохоронців, на думку родичів померлого, і призвела до його самогубства.[7]

Також важливими гарантіями від жорстокого поводження, введеними новим КПК, є невідкладне повідомлення близьких та родичів (інших осіб, за вибором підозрюваного) підозрюваного (обвинуваченого) про затримання, а також ранній доступ адвоката при затриманні.

Окремо слід відмітити позитивні зміни, пов’язані з введенням системи безоплатної правової допомоги, адвокати якої, невідкладно повідомляються та реагують на затримання підозрюваних у кримінальних злочинах, що також значно знижує можливість застосування до підозрюваних жорстокого поводження.

Однак, на жаль, правоохоронні органи не завжди своєчасно повідомляють, а в деяких випадках навіть зовсім не повідомляють, офіси безоплатної правової допомоги про затримання осіб, підозрюваних у злочинах.

Важливим кроком в боротьбі зі жорстоким поводженням в Україні було створення у 2012 році національного превентивного механізму, органу, який здійснює безперешкодні відвідування і моніторинг місць несвободи з метою недопущення катувань. З 2013 року вказаний механізм розпочав свою дію у повну силу.

Окремо слід також звернути увагу на систему контролю з боку держави за поведінкою своїх представників, особливо у сфері правоохоронних органів.

Та все ще на досить низькому рівні залишається контроль з боку держави за зберіганням і використанням зброї правоохоронцями та військовими.

Крім того, викликає занепокоєння функціонування системи моніторингу психологічного стану працівників правоохоронних органів, коли в деяких випадках фактично не проводиться періодичний аналіз психологічного стану правоохоронців, а лише ставляться відмітки про його проведення, або ж, у разі проведення, належним чином не фіксуються факти наявності у правоохоронців психічних розладів. Більш того, навіть у разі фіксування таких фактів, керівництво правоохоронних органів чи їх підрозділів не завжди адекватно та своєчасно реагує на наявність таких розладів, як і не завжди належним чином оцінює особу підлеглих правоохоронців (проблеми зі зловживанням алкоголю, невиправдана жорстокість, безпідставні прояви агресії, тощо), що в деяких випадках може призводити до летальних випадків.

Здійснення державою загальних заходів щодо охорони життя

 

Загалом Генеральна прокуратура приводить наступну статистику осіб, які потерпіли від злочинів та загинули січні– жовтні 2013 року[8]:

 

 

Потерпіло від злочинів

з них

загинуло

осіб жіночої статі

дітей

неповнолітніх

малолітніх (до 14 років)

Усього осіб, які потерпіли від кримінальних правопорушень

430114

7775

178806

8033

4063

з з них

від тяжких та особливо тяжких злочинів

120189

6968

49423

1734

1047

 

умисних убивств (та замахів)

3432

2416

1121

41

77

з них

двох або більше осіб

157

157

88

6

9

згвалтувань (та замахів)

484

6

390

77

35

умисних тяжких тілесних ушкоджень

2479

698

482

25

5

у т.ч.

що спричинило смерть потерпілого

690

690

202

1

2

ДТП

12747

3147

5956

870

911

пов'язаних з насильством у сім'ї

2001

114

1430

113

183

депутатів усіх рівнів

152

3

30

X

X

працівників засобів масової інформації

205

4

86

X

X

лікарів

2558

9

1773

X

X

осіб похилого віку та інвалідів 1 і 2 груп

32667

778

19127

X

X

іноземців

3785

108

1496

33

32

керівників підприємств

2803

4

386

X

X

 

працівників фінансово-кредитної сфери

2078

20

1410

X

X

 

 

 

8

9

10

11

працівників

прокуратури

75

2

25

X

X

органів внутрішніх справ

880

21

92

X

X

судів

164

1

73

X

X

адвокатури

344

3

91

X

X

органів безпеки

29

1

3

X

X

органів державної податкової служби

16

0

3

X

X

митної служби

88

1

33

X

X

прикордоної служби

32

0

5

X

X

військослужбовців

582

9

51

X

X

          

У цьому аспекті слід звернути увагу, що у 2013 році на, приблизно, 29 % збільшилася кількість потерпілих від злочинів порівняно з аналогічним періодом минулого року[9].

Окреме занепокоєння викликає різке збільшення загиблих від злочинів осіб у 2013 році, а саме на 27 %. Так у період з січня по жовтень 2013 року загинуло 7775 осіб.

У цьому аспекті необхідно відмітити велику кількість загиблих від тяжких та особливо тяжких злочинів, а також ДТП.

На нашу думку, підрозділи, які займаються безпосереднім розкриттям, а також профілактикою вчинення злочинів вже давно потребують реформування з метою покрашення ефективності їх роботи, а також підвищення професіоналізму їх працівників.

У цьому аспекті серйозною залишаться проблема дублювання функцій як різноманітних підрозділів в структурі окремих правоохоронних органів, так і різних правоохоронних органів між собою. Так, наприклад, існує глобальна проблема дублювання функцій між оперативними підрозділами, основною функцією яких є пошук доказів або інформації про докази, і слідством, функція якого на практиці зводиться до фіксації вже знайдених доказів. На жаль, вказану проблему так і не було вирішено КПК 2012 року.

Також важливою проблемою залишається велика перевантаженість окремих підрозділів, коли на виконання основних функцій фактично не залишається часу. Так, наприклад, підрозділи дільничних інспекторів міліції, основним завданням яких є підтримання постійного діалогу з мешканцями на їх дільниці та завдяки такому діалогу – попередження вчинення злочинів, на практиці, через неймовірну перевантаженість різними менш важливими для суспільства функціями, майже не мають часу на належне виконання свого основного завдання.

Серйозне занепокоєння також викликають випадки, коли працівників міліції залучають до роботи в неробочий без відповідної компенсації та надання додаткових вихідних.

Окремою є проблема неналежного технічного оснащення підрозділів правоохоронних органів, а також неякісного та поверхневого проведення експертних досліджень у кримінальних справах.

Вказані проблеми у своїй сукупності у значній мірі погіршують як систему попередження злочинів, так і ускладнюють їх розслідування, що як наслідок сприяє збільшенню кількості вчинених злочинів, у тому числі і тих, що призводять до летальних випадків.

Слід також окремо звернути увагу на велику кількість загиблих в результаті ДТП.

Подібна ситуація не є прийнятною та вимагає негайного втручання з боку державних органів.

На нашу думку до подібної ситуації, серед іншого, призводить як неналежна якість доріг, у тому числі недостатнє оснащення їх засобами безпеки, так і проблеми пов’язані з функціонуванням органів ДПС, коли в окремих випадках через ті чи інші причини правопорушники не притягаються офіцерами ДПС до відповідальності, що в свою чергу призводить до формування викривленої громадської думки відносно необхідності додержуватися правил безпеки на дорогах.

Загалом виникла ситуація, коли у сфері дорожнього руху необхідно посилювати технічні стандарти безпеки та створювати систему невідворотної адміністративної та кримінальної відповідальності, у тому числі і для контролюючих органів.

Крім того, серйозною проблемою є непоодинокі випадки замовних вбивств.

У цьому аспекті слід зазначити, що все ще зберігається велика кількість випадків незаконної торгівлі зброєю.

Необхідно звернути окрему увагу на листа МВС до Прем’єр-міністра України від 11 вересня 2013 року, в якому розкривається ряд структурних проблем у сфері боротьби з незаконним обігом зброї.

«Аналіз криміногенної ситуації в країні свідчить про збільшення кількості злочинів, учинених з використанням вогнепальної зброї. Насамперед, це обумовлено переробленням значної кількості вогнепальної зброї з масогабаритних макетів (далі – МГМ), що перебуває в незаконному обігу в населення.

Слід зазначити, що державний концерн «Укроборонпром» створений відповідно до Указів Президента України від 09 грудня 2010 року №1085/2010 і від 28 грудня 2010 року №1245/2010, постанов Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2010 року №1221 і від 31 серпня 2011 року № 993. Головною метою його діяльності є ефективне державне управління оборонно-промисловим комплексом України та підвищення ефективності діяльності підприємств Концерну за допомогою державної компанії «Укрспецекспорт», яка є уповноваженим державою посередником у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності у сфері експорту та імпорту продукції і послуг військового та спеціального призначення. Основними напрямами діяльності компанії є:

експорт та імпорт продукції і послуг військового та спеціального призначення, у тому числі озброєння, боєприпасів, військової і спеціальної техніки, комплектуючих виробів до неї, вибухівки та інших товарів, які можуть використовуватися для створення і виробництва озброєння, військової та спеціальної техніки;

ремонт, технічне обслуговування, модернізація озброєння і військової техніки іноземних замовників, експорт сучасних технологій, проектної документації та іншої науково-технічної продукції військового і спеціального призначення;

проектування та будівництво спеціалізованих виробництв і об'єктів;

надання маркетингових, консалтингових та посередницьких послуг у сфері зовнішньої торгівлі озброєнням і військовою технікою, що реалізується на території України, так звані «військові комплекти без стволів», короткоствольна вогнепальна зброя військового призначення без стволів та МГМ.

Військові комплекти зброї (пістолети ПМ, револьвери системи «Наган») без стволів продаються ліцензованим підприємствам, що спеціалізуються на виготовленні та торгівлі спецзасобами, які в подальшому комплектують стволами, призначеними для відстрілу патронів, споряджених гумовими кулями травматичної дії, та реалізують як спецзасоби в роздріб за ціною близько 4 тис. грн., що в сотні разів перевищує первинну ціну придбання військових комплектів зброї (середня ціна 30-50 грн. за одиницю).

Відсутність у законодавстві відповідальності за незаконний обіг основних частин вогнепальної зброї дає безперешкодну можливість збуту на території держави МГМ вогнепальної зброї, яка в подальшому може перероблятися та використовуватися під час учинення тяжких і особливо тяжких злочинів, унаслідок чого погіршується криміногенна обстановка.

 Крім того, державна компанія «Укрспецекспорт» реалізує приватним підприємствам на торгах за безцінь МГМ пістолетів ПМ, ТТ, АПС, Р-38 (Люгер), револьверів «Наган», автоматів та кулеметів «Калашнікова», снайперських гвинтівок та іншої вогнепальної зброї військового призначення, яка деактивується за державною програмою утилізації зброї на військових об'єктах (військові частини) у м. Ніжин Чернігівської області, м. Шостка Сумської області, м. Балаклія Харківської області, м. Шепетівка Хмельницької області. У свою чергу, приватні підприємства реалізують МГМ населенню, на які не потрібно дозволів та ліцензій, оскільки МГМ зброї згідно із законодавством України не є об'єктом дозвільної системи. Серед населення збільшується кількість умільців, які, маючи необхідні навички, у кустарних умовах перероблюють (відновлюють) МГМ у нарізну вогнепальну зброю та реалізують її. У багатьох випадках деактивація зброї (розпил) на зазначених військових об'єктах здійснюється без дотримання технічних норм (контроль за цим фактично не проводиться), що дає можливість умільцям без будь-яких проблем її відновити чи переробити. Крім того, вони, маючи спеціальне обладнання (токарний, фрезерний станок та інше) та інструмент, кустарно виготовляють основні частини будь-якої вогнепальної зброї – стволи (нарізні), затвори, барабани, рамки, ствольні коробки, які згодом реалізують серед населення України та за кордоном. Таким чином, будь-хто має можливість придбати вогнепальну зброю через Інтернет-мережу або в магазинах з продажу МГМ зброї. Зокрема, через Інтернет, а також у місцях, де умільці реалізують основні частини вогнепальної зброї, громадяни купують необхідні частини зброї, і навіть не маючи необхідних навичок для її комплектування, відповідно до методичних рекомендацій продавців цих частин комплектують МГМ необхідними частинами, перетворюючи їх на бойову нарізну вогнепальну зброю»[10].

Високою зберігається смертність населення[11], у тому числі і дитячої[12]. З цього приводу слід зазначити, що системі охорони здоров’я необхідне невідкладне та якісне реформування, оскільки реформування, яке відбувається сьогодні, на думку фахівців має ряд суттєвих недоліків, а саме: відсутність чітко позначених цілей, постійний перегляд стратегій реформ, відсутність чіткої політики, що забезпечує виконання прийнятих рішень, ігнорування науково доведених або перевірених практичних підходів, форм та методів перетворень, істотний вплив на прийняття рішень лобістських груп (фармкомпаній), низькі темпи реалізації, непослідовність та суперечливість дій.

Обов’язок держави забезпечити ефективне розслідування позбавлення життя

Обов’язок держави захищати право на життя передбачає, що у разі, коли людина була позбавлена життя, має здійснюватися офіційне розслідування. Таке розслідування має бути проведено невідкладно, незалежним та неупередженим органом, в такому розслідуванні мають здійснюватися всі розумні кроки для забезпечення доказів, які стосуються відповідного інциденту, тощо.

Проте не завжди розслідування здійснюється належним чином, особливо в тих випадках, коли у вчиненні злочину підозрюються представники державних органів.

Слід зазначити, що у 2012 році було прийнято новий КПК, який змінив підхід в реєстрації заяв про злочини і їх подальше розслідування.

Тепер для того, щоб розпочати розслідування і мати змогу збирати докази у справі, необхідно лише внести інформацію про злочин до Єдиного реєстру досудових розслідувань (далі – ЄРДР).

Таким чином, відсутні будь-які перешкоди для того, щоб розпочинати розслідування без зволікань. Більш того, КПК не містить підстав для відмови у внесенні інформації про злочин до ЄРДР, а бездіяльність органу розслідування щодо невнесення чи несвоєчасного внесення інформації про злочин до ЄРДР може бути оскаржена до слідчого судді, який розглядає таку скаргу протягом 72 годин.

Вказана процедура є ефективною та дозволяє розпочинати розслідування невідкладно, що, у свою чергу, запобігає втраті важливих доказів по справі.

Більш того, відповідно до КПК в редакції 2012 року, на відміну від КПК в редакції 1960 року, будь-які зібрані докази є повноцінними і можуть використовуватися в подальшому.

Слід зазначити, що новий КПК містить вимогу створення до 2017 року нового органу розслідування – Державного бюро розслідувань (ДБР), який забере у прокуратури функцію розслідування, і буде спеціалізуватися на розслідуванні злочинів високопосадовців та працівників правоохоронних органів.

Створення такого органу має на меті подолати конфлікт інтересів прокуратури, яка, на сьогоднішній день, одночасно здійснює нагляд за розслідуванням і представляє сторону обвинувачення при розслідуванні (розгляді) злочину, у якому підозрюється особа, яку було піддано жорстокому поводженню (заподіяно смерть, доведено до самогубства, тощо), і безпосередньо розслідує факти смерті внаслідок жорстокого поводження, що значно впливає на якість такого розслідування.

Більш того, на сьогодні прокуратура не має власного оперативного підрозділу і при розслідуванні злочинів їй доводиться користуватися послугами оперативних підрозділів інших правоохоронних органів, у тому числі МВС, що в багатьох випадках кидає тінь на незалежність і безсторонність розслідування.

Зі створенням ДБР – повноцінного органу розслідування ця – проблема має зникнути.

Також, на сьогодні, розглядається проект ЗУ «Про прокуратуру» який містить додаткові гарантії незалежності прокурорів. Проте, на жаль, неможливо спрогнозувати, чи будуть ці гарантії ефективними на практиці.

Все ще залишається проблема щодо інформування громадськості та заінтересованих осіб про хід розслідування. На жаль, дуже часто таке інформування відбувається в узагальнених формулюваннях та зі значними затримками, заінтересованим особам часто безпідставно не надають можливості отримати копії матеріалів розслідування.

Також розповсюдженою є практика, коли родичам загиблих своєчасно не надають статусу потерпілого, що, у свою чергу, перешкоджає своєчасному їх доступу до матеріалів справи.

Окремо слід вказати, що, на сьогоднішній день, національне законодавство не передбачає можливості для потерпілого отримати безоплатну правову допомогу. ЗУ «Про безоплатну правову допомогу» передбачає надання такої допомоги для вразливих верств населення, поетапно, починаючи з 1 січня 2014 року. Повноцінне надання такої допомоги передбачене лише з 1 січня 2017 року.

Окремою проблемою все ще залишається якість розслідувань смертей. Вказана проблема є комплексною та пов’язана як з технічним оснащенням, так і з безпосередньою компетентністю представників органів розслідування та їх зацікавленістю у проведенні розслідування.

Так, хоча з метою підвищення якості розслідування і проводяться певні заходи, відсутня ефективна комплексна програма щодо цього, яка б включала у собі створення загальнодержавних реєстрів (відбитків пальців, ДНК, тощо), підвищення якості проведення експертних досліджень, якості проведення слідчих дій, періодичне підвищення кваліфікації працівників правоохоронної системи тощо.

Більш того, на якість проведення розслідувань впливає також і корупція у правоохоронній системі. І хоча у цьому напрямку діє державна програма протидії корупції на 2011 – 2015 роки, можна зазначити, що така програма не є достатньо ефективною для подолання цього явища.

Тому поширеною є ситуація, коли орган розслідування відмовляється проводити ефективне розслідування. Особливо часто це відбувається у випадках позбавлення життя працівником правоохоронного органу, смертей у лікарнях, смертей у наслідок ДТП, смертей у місцях позбавлення волі тощо.

Пізніше постанови про закриття кримінальної справи скасовуються судами, проте частіше це не впливає на ефективність розслідування.

Окремо слід зазначити, що у 2013 році (станом на 1 листопада 2013 року) Європейським судом було постановлено шість рішень щодо порушення статті 2 Конвенції з прав людини у яких констатовано неналежне розслідування випадків смерті.

Це рішення: Зубкова (Zubkova) проти України, № 36660/08, 17 жовтня 2013 року; Поживотко (Pozhyvotko) проти України, № 42752/08, 17 жовтня 2013 року; Юрій Іларіонович Щокін (Yuriy Illarionovich Shchokin) проти України, № 4299/03, 3 жовтня 2013 року; Салахов та Іслямова (Salakhov and Islyamova) проти України, № 28005/08, 14 березня 2013 року; Мосендз (Mosendz) проти України, № 52013/08, 17 січня 2013 року; Слюсар (Slyusar) проти України, № 39797/05, 17 січня 2013 року.[13].

У цих рішеннях, серед іншого, Європейський встановив, що:

– розслідування були надмірно тривалими і не приводили до якого-небудь остаточного рішення у справі, що, на думку Європейського суду, в значній мірі підривало довіру суспільства до правосуддя;

– у розслідуваннях була велика кількість недоліків, на які вказували національні органи, проте вони не були своєчасно виправлені;

– багато необхідних слідчих дій або взагалі не проводилися, або були проведені зі значним запізненням і не були своєчасними;

– при проведенні розслідування існували тривалі періоди, коли не проводилося жодних слідчих дій;

– та інше.

Таким чином, з огляду на рішення Європейського суду, можна дійти висновку, що зберігається тенденція неефективного розслідування смертей. При цьому органами влади не ведеться ефективної роботи з покращення ситуації.

Зникнення осіб

Україна не підписала Міжнародну конвенцію ООН щодо захисту всіх осіб від насильницького зникнення. Вказана конвенція набрала чинності 23 грудня 2010 року, через 30 днів після того, як кількість держав-учасниць досягнула двадцяти. Станом на 18 листопада 2013 року вже 40 країн ратифікували Конвенцію[14].

Рекомендації

1) Запровадити ефективні механізми розслідування смертей, особливо тих, що були викликані діями представників правоохоронних органів, а саме:

– розробити детальні інструкції, в яких зафіксувати мінімальний перелік слідчих дій, які мають бути проведені в кожному випадку смерті для того, щоб орган розслідування міг ставити питання про закриття кримінальної справи. У разі немотивованої відмови слідчих дотримуватися вказаних інструкцій відсторонювати їх від роботи та притягати до дисциплінарної відповідальності;

– регулярно проводити підготовку (перепідготовку) працівників органів розслідування для підвищення якості проведення ними слідчих дій;

– провести структурну реформу правоохоронних органів, в ході якої звести до мінімуму функції і завдання, які б дублювалися різними підрозділами і органами, зменшити навантаження на конкретних правоохоронців за рахунок зменшення кількості їх другорядних функцій і обов’язків (важливо щоб це відбулося саме на практиці), покінчити з практикою залучення до роботи правоохоронців у неробочий час без надання додаткових вихідних, запровадити ефективну систему оплати праці;

– покращити матеріально-технічне оснащення правоохоронних підрозділів;

– підвищити якість проведення експертних досліджень;

– створити загальнодержавні реєстри інформації про осіб, які обвинувачені або засуджені за скоєння злочинів (реєстри відбитків пальців, ДНК, тощо).

2) Створити ефективну систему попередження злочинів. У цьому аспекті, серед іншого, необхідно підвищити ефективність взаємодії дільничних інспекторів міліції з населенням.

3) Створити на практиці систему невідворотної відповідальності за всі випадки застосування невиправданого насильства з боку правоохоронців.

4) Створити ефективну систему контролю за користуванням та зберіганням зброї правоохоронцями. Приймати рішення про дозвіл на користування зброєю на підставі усестороннього аналізу особи правоохоронця. Створити ефективну систему відповідальності керівників правоохоронних підрозділів за дозвіл користуватися підлеглим зброєю без аналізу їх особи або у разі формального підходу до такого аналізу.

5) Створити ефективну систему контролю за психологічним станом правоохоронців та на підставі рішення психолога відсторонювати їх від роботи.

6) Проводити систематичні навчання та інструктажі працівників правоохоронних органів, які задіяні у спецопераціях по затриманню осіб, підозрюваних у злочинах.

7) Створити нову систему СІЗО за межами міст. Покращити матеріально-технічні умови в місцях несвободи відповідно до рекомендацій КЗК.

8) Створити ефективну систему надання медичної допомоги в місцях несвободи.

9) Провести реформи в сфері охорони здоров’я відповідно до рекомендацій спеціалістів з метою попередження зростання показників смертності населення, у тому числі дитячої та малюкової.

10) Посилити технічні стандарти безпеки на дорогах та створити систему невідворотної відповідальності, у тому числі і для контролюючих органів.

11) Підписати та ратифікувати Міжнародну конвенцію щодо захисту всіх осіб від насильницького зникнення, прийняту 20 грудня 2006 року (Резолюція Генеральної Асамблеї ООН A/RES/61/177).

 

[1] Підготовлено адвокатом Михайлом Тарахкалом.

[2] Кількість ув'язнених у СІЗО за рік зменшилася на 8 тис. осіб – ГПУ/ http://www.novostimira.com.ua/novyny_76456.html

[3] Кримінально-виконавча система у І півріччі 2013 року: статистика Олександр Букалов, «Донецький Меморіал» / http://ukrprison.org.ua/statistics/1376062438

[4] Кримінально-виконавча система у І півріччі 2013 року: статистика Олександр Букалов, «Донецький Меморіал» / http://ukrprison.org.ua/statistics/1376062438

[5] http://kp.ua/daily/130713/403665/

[6] http://www.bbc.co.uk/ukrainian/news_in_brief/2013/10/131008_or_.shtml

[7] http://www.0352.com.ua/news/395747

[8]     #

[9] http://mvs.gov.ua/mvs/control/main/uk/publish/article/813157

[10] http://zn.ua/static/file/20131108/MVD.pdf

[11]   http://www.ukrstat.gov.ua/ Експрес-випуски / Смертність населення України від зовнішніх причин у побуті

[12]   http://www.ukrstat.gov.ua/ Експрес-випуски / Демографічна ситуація в Україні

[13] Детальніше про зазначені рішення ви можете дізнатися на офіційному сайті Європейського суду.

[14]   http://treaties.un.org/pages/ViewDetails.aspx?src=TREATY&mtdsg_no=IV-16&chapter=4&lang=en

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори