пошук  
версія для друку
20.04.2014

2. Захист від катувань та інших видів поганого поводження

   

[1]

За даними соціологів, міліція і прокуратура мають негативний баланс довіри в українців: міліція – 47%, прокуратура – 43%. Опитування було проведено з 17 по 22 травня 2013 року, опитано 2010 респондентів у віці від 18 років у всіх регіонах України. Теоретична похибка вибірки – 2,3%. Проведене опитування фондом «Демініціативи ім. Ілька Кучеріва» та соцслужбою Центру імені Разумкова.[2]

Жорстокість стосовно підозрюваних, затриманих вважають одним із ключових недоліків міліції понад третини опитаних у Дніпропетровській (35,3 %), Донецькій (39,2 %), Кіровоградській (35,0 %) областях. Найбільше респондентів, що вказують на безкарність працівників міліції, в Дніпропетровській (37,5 %), Львівській (38,3 %) і Луганській (36,7 %) областях. Бездіяльність як недолік міліції відзначає більш ніж третина респондентів практично в усіх областях України.[3]

Під час колегії в Генеральній прокуратурі України (ГПУ) з питань прокурорського нагляду за дотриманням конституційних прав затриманих, заарештованих і засуджених Генеральній прокурор сказав, що «зухвалі факти застосування недозволених методів слідства поширені переважно серед працівників органів внутрішніх справ», що «питання насильства та іншого жорстокого поводження стосується усієї правоохоронної системи. Проте, аналіз свідчить, що переважна більшість таких фактів мають місце серед працівників органів міліції». За словами Генерального прокурора, вжиті керівництвом Міністерством внутрішніх справ України заходи щодо профілактики, своєчасного реагування та усунення причин цього негативного явища, «не дали належних результатів». Також Генеральний прокурор визнав, що в більшості регіонів країни не вживаються заходи щодо своєчасного притягнення до відповідальності співробітників правоохоронних органів, які застосували тортури до підозрюваних і затриманих.[4]

У той же час, за повідомленням Омбудсмена Валерії Лутковської, кількість скарг на катування у міліції зменшилася. «Набув чинності новий Кримінально-процесуальний кодекс, і, власне, ситуація із катуваннями, як на мене, значно поліпшилась. Так само як поліпшилась і інша ситуація із порушенням прав людини під час проведення досудового слідства», – сказала Лутковська. Також вона заявила: «Останнім часом ми не отримуємо скарг на дії міліції щодо незаконних обшуків. Ми практично не отримуємо за останній час скарг на дії міліції щодо оперативних закупок, ми практично не отримуємо скарг, які стосуються катувань от зараз, за останні місяці…». «От таких скарг, які були на катування в міліції у зв'язку з вибиттям явки з повинною, таких скарг зараз практично немає...», – додала Лутковська.[5]

Міністерством юстиції України на його офіційному сайті був розміщений проект 6-ої періодичної доповіді Уряду[6], підготовленої в рамках процедури звітування Комітету ООН проти катувань. Відповідно, цей проект доповіді презентує позицію Уряду щодо ситуації з катуванням в Україні.

6 листопада 2013 року Європейський комітет із запобігання катуванням (ЄКЗК) опублікував свою щорічну доповідь, у якій особливо відзначив і візит ad hoc в Україну в 2012 році, вказавши, що зібрана ним в українських колоніях № 25 і № 81 інформація вказувала на те, що жорстоке поводження стало загальноприйнятою практикою для підтримки порядку і боротьби із тюремної субкультурою в цих установах.

ЄКЗК було також сказано, що засоби, що вживаються персоналом в цих установах за допомогою спеціально відібраних груп засуджених, мабуть, були націлені на досягнення їх покірної поведінки з самого початку відбування покарання.

Що стосується статистичних даних мережі приймалень УГСПЛ, то вони демонструють, що хоча у порівнянні з 2011 роком у цьому році кількість скарг на жорстоке поводження знизилася, втім таких скарг минулого року було менше, ніж у 2013. Так, мережею приймалень УГСПЛ за 11 місяців 2013 року було зареєстровано 198 скарг на катування та інші форми поводження, 2012  року – 178 скарг, 2011 року – 241 скарга.

ВИПАДКИ ЖОРСТОКОГО ПОВОДЖЕННЯ У 2013 РОЦІ

Застосування сили щодо мирних демонстрантів

Події в ніч з 30 листопада на 1 грудня 2013 року на Майдані Незалежності

Найбільш вражаючим випадком застосування насилля правоохоронцями став нічний розгін «Беркутом»[7] мирної акції протесту на майдані Незалежності у Києві вніч з 30 листопада на 1 грудня 2013 року, учасники якої висловлювали невдоволення відмовою президента України Віктора Януковича підписати угоду про асоціацію з ЄС на саміті у Вільнюсі.

За повідомленням очевидців, близько 4:00 ранку на площі з'явився чоловік у цивільному, ймовірно – муніципальний чиновник, який попросив протестувальників розійтися, щоб робітники змогли встановити новорічну ялинку. Після цього протестувальники встали в ланцюг навколо пам'ятника в центрі площі. У відповідь міліцейський спецназ раптово атакував їх без попередження: протестуючих били кийками, відтісняли їх від пам'ятника та відтягали убік. Вся операція тривала близько 20 хвилин.[8]

Ігор, який, за його словами , всю ніч провів на площі в числі протестуючих , розповідав: «Нас головним чином били по руках і ногах». Він додав, що міліціонери також били кулаками і ногами тих, хто впав, і переслідували тих, хто тікав від них. Один з міліціонерів вдарив Ігоря по спині кийком, коли той намагався прикрити дівчину, щ стояла поруч.[9]

63-річна учасниця подій Любомира повідомила, що спецназівець вдарив її кийком по правому зап'ястку, коли вона намагалася прикрити молодь. Лікар діагностував у неї перелом зап'ястя.[10]

За повідомленням 49-річного чоловіка, медпрацівник сказав йому, що у нього зламано три ребра в результаті удару міліцейським кийком в груди. За його словами, силовики, вдаривши його, відтягнули його в автобус і відвезли у відділення. Там він провів три години, і тільки після цього зміг звернутися за медичною допомогою.[11]

Як повідомив один з активістів Євромайдану Зорян Шкіряк, «жорстока зачистка Майдану відбулася о 4.10 год. Понад 2 000 озброєних спецназівців проти кількох сотень мирних демонстрантів. Били всіх без виключення. Кийками, ногами, шумові гранати, травили газом. Зв'язок лежав понад годину. Десятки затриманих. Вони навіть після зачистки розганяли людей, що збиралися більше трьох». Інший ативіст Євромайдану Євген повідомив на своїй сторінці у Facebook: «Наразі патрулі «Беркуту» та автобуси з міліцією патрулюють нічний центр. Шукають тих, хто утік чи уцілів. Добивають і пакують в автозаки. Коли штурмували, лупили нещадно. Дівчат, жінок. Усіх» За даними очевидців, до лікарні відвезли від 20 до 30 постраждалих.[12]

В офіційній заяві МВС 30 листопада стверджувалося, що міська адміністрація попросила міліцейський спецназ втрутитися, оскільки протестувальники не давали робочим приготувати площу до новорічних свят. За версією МВС, коли міліцейський спецназ з'явився на площі, протестувальники стали вести себе агресивно: кидати в міліцію сміття, пляшки з водою, горящі палиці та інші предмети.[13]

30 листопада 2013 року міністр внутрішніх справ Віталій Захарченко вибачився за застосування міліцією надлишкової сили і обіцяв почати розслідування. 3 грудня в парламенті за дії міліціонерів вибачився прем'єр-міністр Микола Азаров.

Події 1 грудня 2013 року біля будівлі Адміністрації Президента

Близько 16:00 1 грудня сталася серія зіткнень між міліцією і протестуючими біля будівлі Адміністрації Президента на Банковій вулиці. Десятки людей отримали поранення. У ЗМІ повідомлялося, що група активістів підігнала бульдозер і спробувала на ньому прорвати міліцейський ланцюг і ряди з солдат внутрішніх військ, виставлених перед Адміністрацією; кілька міліціонерів отримали поранення. Після цього група активістів спробувала прорвати міліцейський ланцюг за допомогою металевих загороджень. Деякі активісти також хапалися за міліцейські щити і кидали в міліціонерів камені з бруківки. Тут зявився «Беркут», він застосував сльозогінний газ і димові гранати і став насуватися на протестувальників, б'ючи людей кийками. Свідки розповіли, що міліція била багатьох, в тому числі тих, хто поводивв себе мирно або намагався сховатися на прилеглих вулицях.[14]

Внаслідок зіткнень постраждало багато людей. Зокрема, повідомляється про сотню постраждалих міліціонерів та солдат внутрішніх військ. Також два десятки людей отримали хімічні опіки. В Інтернеті з'явилось відео звірячого побиття бійцями "Беркуту" затриманих учасників заворушень 1 грудня під Адміністрацією Президента. На відео видно, як "беркутівці" сильно били людей ногами та кийками, при цьму люди ніякого опору не чинили, просто лежали на граніті.[15]

За інформацією, оприлюдненою Міністерством охорони здоров'я, за період з 30 листопада до 2 грудня в Києві за невідкладною медичною допомогою звернулися 248 осіб, з них 190 – у період між 12:00  1 грудня до 6:00 2 грудня. 139 осіб було госпіталізовано, в тому числі 76 співробітників правоохоронних органів і 3 журналіста.[16]

Побиття затриманих

4 вересня 2013 року співробітниками міліції був затриманий львів’янин Андрій Іващищин. Його схопили в під’їзді власного будинку шестеро чоловіків у цивільному одязі, скрутили, застосовуючи удари, одягли кайданки, заштовхали в автомобіль і лише тоді повідомили, що він затриманий. Зателефонувати рідним, щоб повідомити про затримання, не дозволили. Андрію показали фотографію незнайомої дівчини і сказали, що її зґвалтували і вбили. Його пояснень, що він не знає людини на фото, до уваги не взяли, натомість повезли до Шевченківського райвідділу міліції міста Львова.

У райвідділі міліції його завели до кабінету, куди заходили різні люди як у форменному одязі, так і в цивільному. Кожен з них ображав затриманого брудною лайкою і вважав за потрібне вдарити. Удари наносили по всьому тілу, по голові. Потім почали одягати на голову поліетиленовий мішок, вимагаючи, щоб він зізнався у злочині. Його намагання пояснити, що в день, коли було скоєно злочин, він взагалі не був у Львові, до уваги не бралися. Незважаючи на спеку пити Андрієві не давали. Пізно увечері його перевели до іншого кабінету, там всадовили на крісло і прикували до нього трьома парами кайданок.

Вранці його знову били, а потім повезли на судово-медичну експертизу, попередивши, щоб він не повідомляв «про заходи фізичного впливу», котрі до нього застосовувалися, бо буде ще гірше. Однак затриманий повідомив експертам, що численні синці на його тілі залишили правоохоронці.

Майже три доби Андрія Іващищина тримали в кайданках і били, вимагаючи зізнатися у зґвалтуванні. Тортури припинили лише тоді, коли знайшли справжнього злочинця, а звільнили тільки після втручання адвоката.[17]

За фактом побиття Андрія Іващищина у райвідділі міліції прокураторую міста Львова відкрито кримінальне провадження. Однак випадок з львів’янином, якого три доби катували, не даючи змоги зв’язатися з рідними і адвокатом, не оформляючи офіційно його статусу як затриманого, є свідченням того, що і після прийняття нового Кримінального процесуального кодексу, де відсутня така норма як «явка з повинною», практика роботи правоохоронців з розкриття злочинів не змінилася. Нерідко міліціонери шляхом тривалого утримування затриманих у райвідділах, через фізичне насильство і психологічний тиск намагаються зізнатися людину в скоєнні злочину.

Побиття особи під вартою у СІЗО[18]

Андрій Луньов тримався під вартою з січня 2012 року за підозрою в скоєнні злочинів за ст. 307 та 311 КК. При поміщенні в СІЗО він був поставлений на диспансерний облік в медичній частині, з огляду на те, що страждає на низку інфекційних хвороб. В ніч на 9 січня 2013 він втратив свідомість. Його ледь відкачали. Лікар поставив йому діагноз «Гостре порушення мозкового кровообігу (інсульт). Стан критичний. Потребує негайної госпіталізації в у відділення реанімації при Старобільській ЦРЛ.»

Після того, як Андрій отримав необхідну йому медичну допомогу у Старобільській ЦРЛ МОЗ, він знову був поміщений у СІЗО, при цьому він знаходився у сопорозному стані і вербальному контакту був недосяжний.

17 січня адвокат Андрія звернулася до Європейського суду з прав людини з клопотанням про невідкладне забезпечення обстеження та лікування Андрія.

На 31 січня було призначено чергове судове слухання по кримінальній справі Луньова, яке відбувається в місті Брянка. По дорозі з СІЗО до суду 30 січня Андрій перебував в ІТТ міста Алчевська (в кількох кілометрах від міста Брянка.). Приблизно о 17:25 в приміщенні ІТТ двоє співробітників міліції, стали вимагати від Л. підписати відмову від скарги в ЄСПЛ стосовно ненадання йому належного лікування та заявити, що його в СІЗО належно лікують. Для більшої переконливості міліціонери його побили. Тільки після підписання відповідної заяви його перестали бити.

Андрій та його захисник подали заяви до прокуратури м. Брянки на застосування до нього насилля працівниками міліції в ІТТ м. Алчевська. Розслідування за цією скаргою все ще триває.

Крім того, Андрій звернувся з відповідною скаргою на порушення щодо нього вимог статті 3 Конвенції про захист прав людини до Європейського суду. Наразі справа пройшла стадію комунікації з Урядом України і Андрій очікує рішення Європейського суду у його справі.[19]

Побиття ув’язнених та засуджених у виправних установах

Побиття ув’язнених та засуджених в установах кримінально-виконавчої системи продовжуються. Українські в’язні масово скаржаться на побиття та неналежні умови утримання. За даними правозахисних організацій лише з початку 2013 року офіційно допомоги попросили майже дві сотні засуджених.

Дізнатися, скільки фактів побиття та знущання трапляється у колоніях, неможливо, бо відповідної статистики не існує. Їхня кількість спливає у рішеннях Європейського суду на користь засуджених та мільйонних компенсаційних стягнень з бюджету. Генпрокуратура ж звітує лише про окремі перевірки – з початку 2013 року їх провели уже майже сотню. Втім, для службовців, винних у знущаннях, такі перевірки зазвичай не мають жодних наслідків.[20]

Колонія №99 (с. Біленьке Запорізької області) На початку нинішнього року до правозахисної організації «Об'єднання Богдана Хмельницького» надійшла інформація від ув’язнених колонії № 99 про регулярні катування і побиття. Співробітники колонії постійно б’ють ув’язнених, особливо тих, хто прибув до закладу вперше. Також такі «заходи впливу» застосовуються до тих, хто відмовляється від будь-якої роботи, навіть якщо відмова вмотивована. Однією з форм тиску на засуджених з боку охоронців є погроза облити неслухняних сечею з пляшки, котрі охоронці постійно носять з собою.  Колонія №99 визначена для тих, хто засуджений вперше і вважається зразково- показовою.[21]

Ширяєвський виправний центр УДПСУ Одеської області. Прокуратурою Одеської області розпочато 3 кримінальні провадження відносно службових осіб Ширяєвського виправного центру УДПСУ в області за ч. 3 ст. 364, за ч. 2 ст. 365 та за ч. 1 ст. 127 КК України відповідно (зловживання владою або службовим становищем; перевищення влади або службових повноважень; катування).

Під час ранкової зарядки засуджених керівник пенітенціарного закладу всупереч волі одного з них примушував його виконувати гімнастичні вправи. Після відмови виконувати гімнастику в зв’язку із погіршенням стану здоров’я правоохоронець, бажаючи покарати ув’язненого та з метою залякування інших, наніс засудженому низку ударів гумовим кийком в область ніг, спини та голови, чим спричинив тілесні ушкодження.

Крім того, з’ясувалося, що в період лютого-квітня 2013 року один із керівників Ширяївського ВЦ умисно утримував засуджених у дисциплінарному ізоляторі при температурі повітря +10 градусів по Цельсію, заподіявши засудженим страждання у вигляді тривалого (від 7 до 14 діб) позбавлення тепла у шкідливих для здоров’я умовах та інші насильницькі дії.[22]

Правозахисники склали антирейтинг «проблемних» українських колоній[23]:

Олексіївська колонія № 25 (Харківська обл): побиття, самогубства, катування.

Замкова колонія № 58 (м. Ізяслав, Хмельниччина): жахливі умови утримання.

Виправна колонія № 89 (м. Дніпропетровськ): неналежна медична допомога.

Кам’янська виправна колонія № 101 (Запорізька обл.): знущання та побиття.

Побиття журналістів

Уся країна стала свідком випадку із побиттям журналістів 5-го каналу та видання «Коммерсантъ» під час масових заходів 18 травня 2013 року.

Напад на журналістку 5 каналу Ольгу Сніцарчук та фотокореспондента видання «Коммерсант-Украина» Владислава Соделя 18 травня 2013 року стався біля будівлі головного управління МВС міста Києва на вулиці Великій Житомирській, коли вони здійснювали свою професійну діяльність. На журналістів напали близько 10 людей в спортивних костюмах. За словами Соделя, міліція не втручалася в інцидент, хоча журналісти неодноразово просили правоохоронців захистити їх.

За його словами, чоловіки побили їх до крові, зокрема в Сніцарчук розбита губа та побиті руки, телефон також розбитий. Сам Содель, який намагався її захистити, також отримав легкі ушкодження. Він залишився на місці події оформлювати протокол про злочин, в той час як Сніцарчук забрали до лікарні швидкої допомоги для зняття побоїв.[24]

У заяві Незалежної медіапрофспілки України (НМПУ) йшлося про те, прокуратура відкрила кримінальне провадження щодо бездіяльності правоохоронців під час нападу на Ольгу Сніцарчук і Вдада Соделя лише через гостру реакцію журналістської спільноти.  Коли пристрасті вгамувалися, справу закрили. У медіапрофспілці впевнені: «Прокуратура покриває міліцію, яка регулярно заплющує очі на те, що б’ють журналістів. Мало того, як з’ясувалося, нападники на журналістів діють під патронатом міліції. Прокуратура не бажає покласти цьому край».[25]

Комісія з журналістської етики з прикрістю констатувала, що цей обурливий випадок став свідченням загрозливої тенденції. Чиновництво, правоохоронці, приватні структури чи окремі громадяни ігнорують чинне законодавство про інформаційний простір.

Намагання журналістів чесно виконати свою роботу все частіше закінчуються побиттями, зіпсутою технікою, образами.[26]

ЗАКОНОДАВСТВО

20 листопада 2012 року набув чинності новий КПК. Стосовно низки новелл, які мали підвищити гарантій захисту від катування та сприяти проведенню єфективного розслідування зазначалося у попередній доповіді.

У цій доповіді ми намагаємося проаналізувати, чи виправдалися сподівання, які покладалися у цьому контексті на новий УПК.

Так, зокрема, положення нового КПК України, які передбачають обов’язковість порушення кримінальної справи у всіх випадках існування обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення (стаття 214 КПК), мали вирішити неодноразово констатовану в рішеннях Європейського суду проблему численних відмов у порушенні кримінальної справи за відповідними скаргами осіб та провести усі необхідні слідчі дії, що має вирішити проблему невжиття усіх необхідних слідчих дій для збору доказів під час проведення розслідування.

Однак Голова Комітету з питань законодавчого забезпечення питань правоохоронної діяльності А.Кожем’якін на зустрічі з експертами Ради Європи 19 лютого 2013 року звернув увагу на суттєві викривлення у застосуванні нового КПК, при цьому «основна проблема його застосування – відкритий саботаж з боку органів досудового розслідування»[27]

Експертами було висловлено думку, що стадія порушення кримінальної справи та будь-яка перевірка перед внесенням заяви до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) — це «сіра сфера», непідконтрольна закону, в якій відбуваються основні фальсифікації. Тобто міжнародні експерти підтримали такий порядок реєстрації заяв (без попередньої перевірки) як запобіжник катувань і масових фальсифікацій, що раніше відбувалися на етапі порушення кримінальної справи.

У результаті частина перша статті 214 КПК зобов’язує вносити заяву до реєстру невідкладно, але не пізніше 24 годин після її подання. Частина четверта чітко забороняє відмову у прийнятті та реєстрації заяви.

Але за дев’ять днів до початку дії нового КПК Генеральний прокурор своїм наказом вніс зміни до інструкції про порядок ведення цього реєстру. Фактично ці зміни дають право правоохоронним органам протягом семи днів проводити не передбачену законом і не прописану в законі перевірку заяви до внесення її до Реєстру. Тобто інструкцією спотворено одну з головних ідей кодексу — усунення людського чинника від прийняття рішення про початок розслідування. Ця інструкція, по суті, підміняє закон, стоїть над нормами КПК. Тобто інструкцією повернуто старий порядок прийому заяв про злочини, але ще більш спотворений.

За повідомленням А.Кожем’якіна, комітет кожну добу отримує оперативну інформацію з МВС України, з неї добре видно, що правоохоронці на свій розсуд визначають, реєструвати заяву про кримінальне правопорушення чи ні. В результаті невідомо де ховається половина із заяв громадян. За 9 лютого 2013 року відмовлено у реєстрації 2615 заяв і повідомлень. За 15 лютого – в порушення статті 214 КПК відмовлено у реєстрації 2550 заяв і повідомлень.

Тут нюанс полягає в тому, хто визначає, має це повідомлення ознаки кримінального правопорушення чи ні. Оскільки такі критерії в кодексі не встановлені, наявність чи відсутність таких критеріїв вирішується правоохоронцями на їх власний розсуд.[28]

Внаслідок внесення змін у 2013 році до вищезазначегоо положення, норма, яка передбачала семиденну перевірку була вилучена. Втім, беручи до уваги статистичні дані, наведені А. Кожем’якіним, очевидно, що за час, поки вона діяла, ідеї невідкладного початку розслідування було нанесено непоправної шкоди, оскільки до ЄРДР не були внесені тисячі заяв громадян про злочини.

Новим КПК України в цілому детально врегульовано питання прийнятності доказів у кримінальному процесі. Так, КПК у частині 1 статті 87 дуже жорстко проводить доктрину «плодів отруєного дерева», коли визнаються недопустимими не лише ті докази, які безпосередньо отримані внаслідок порушення, а також і докази, які не були б отримані, якби не були отримані перші. Таким чином, допустимі самі по собі докази, отримані за допомогою відомостей, джерелом яких є недопустимі докази, стають недопустимими. Така конструкція доказового права має змусити органи розслідування поводити себе дуже обережно, оскільки будь-які сумніви щодо добровільності отримання тих чи інших доказів можуть мати фатальні наслідки для всього доказового матеріалу, зібраного під час розслідування. Але ці положення матимуть практичний ефект лише за умови, що суди будуть добросовісно тлумачити відповідні положення Кодексу[29].

При цьому, істотними порушеннями прав людини та основоположних свобод, внаслідок допущення яких докази визнаються недопустимими, є, зокрема, порушення права людини на захист, отримання показань чи пояснень від особи, яка не була повідомлена про своє право відмовитися від дачі показань і не відповідати на запитання, чи їх отримання з порушенням цього права, отримання свідчень від свідка, який надалі буде визнаний підозрюваним чи обвинуваченим в цьому кримінальному провадженні.

Відповідно до нового КПК України участь захисника у справі за обвинуваченням у вчиненні особливо тяжких злочинів є обов'язковим. Підозрюваний, обвинувачений має право відмовитися від захисника. При цьому така відмова має відбуватися виключно в присутності захисника після надання можливості для конфіденційного спілкування. Відмова від захисника фіксується у протоколі процесуальної дії. Відмова від захисника не береться у випадку, якщо його участь обов'язкова. У такому випадку, якщо підозрюваний, обвинувачений відмовляється від захисника і не залучає іншого захисника, захисник повинен бути залучений в установленому порядку для захисту за призначенням.

2 червня 2011 року був прийнятий закон України «Про безоплатну правову допомогу», який визначає зміст права на безоплатну правову допомогу, порядок реалізації цього права, підстави та порядок надання безоплатної правової допомоги, державні гарантії щодо надання безоплатної правової допомоги.

З початку 2013 року розпочали діяльність Центри з надання безоплатної правової допомоги (БПД), які за законом «Про безоплатну правову допомогу» мають забезпечувати участь адвоката в якості захисника осіб, які переслідуються кримінальним порядком і не можуть залучити його самостійно, або у випадках, коли цього потребують інтереси правосуддя. Для забезпечення права на захист осіб з першого моменту затримання був прийнятий Порядок інформування центрів БПД про випадки затримання осіб, які охоплює як затримання підозрюваного у вчиненні злочину, так і адміністративне затримання[30]. Негайно після фактичного затримання посадова особа, яка його здійснила (а якщо вона цього не зробить, то посадова особа, відповідальна за перебування затриманих), має повідомити про це відповідний центр БПД, який забезпечує прибуття до місця тримання затриманої особи адвоката, за загальним правилом, впродовж години з моменту надання цього доручення адвокатові. В дійсності органи розслідування порушують обов’язок негайного інформування про затримання, і роблять це на власний розсуд, зазвичай, з моменту офіційної реєстрації затримання.

Також існує проблема із прибуттям адвокатів до затриманої особи у сільській місцевості, де центри БПД не забезпечені адвокатами. Тому, в таких випадках, від затриманої особи відбирається письмова відмова від адвоката, хоча зазначеним Порядком передбачено, що відмова від адвоката має здійснюватись в його присутності. Існує й інший спосіб обійти вимогу про виклик адвоката із центру БПД, коли нібито затриманий має намір сам запросити адвоката, але насправді ніякий адвокат до нього не приходить. Слід зазначити, що розмір оплати адвокатів, які приїздять до органу досудового розслідування для надання правової допомоги затриманій особі, є настільки низьким, що мотивує адвокатів якнайшвидше залишити місце тримання затриманого. Можна сказати, що введення до дії системи БПД не стало тим чинником, який змінив ситуацію з використанням незаконного насильства під час досудового розслідування.

Новий КПК містить положення про створення Державного бюро розслідувань для розслідування злочинів співробітників правоохоронних органів. До створення Державного бюро розслідувань функції розслідування за скаргами на жорстоке поводження покладаються на прокуратуру.

Майже завжди жорстоке поводження застосовувалося з метою отримання від затриманого зізнання у вчиненні злочину, оскільки питання прийнятності доказів у кримінальному процесі є ключовим для забезпечення правомірності останнього. У цьому контексті необхідно підкреслити, що на відміну від Кодексу, чинного до 20 листопада 2012 року новий КПК України не містить положень, які дозволяють використовувати у кримінальному процесі зізнання, отримані на стадії досудового слідства. Так, відповідно до статті 95 («Показання») КК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 («Допит свідка, потерпілого під час досудового розслідування в судовому засіданні») цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них.

На жаль, слід констатувати, що практика катувань у райвідділках продовжується. Втім, як повідомлялося вище, за статистичними даними, доступними Омбудсману, кількість скарг на катування у міліції значно зменшилась.[31]

Щодо «антитерористичного» підрозділу

У попередніх річних доповідях повідомлялося про створений у 2005 році ніби-то для антитерористичних цілей спеціального підрозділ[32], який використовувався для цілей масового побиття в установах кримінально-виконавчої системи з метою залякування засуджених та підслідних осіб.

Масове побиття в’язнів таким спецпідрозділом було детально описане в рішеннях Європейського суду з прав людини у справах «Давидов та інші проти України» (Davydov and Others v. Ukraine)[33] та «Карабет та інші проти України» (Karabet and Others v. Ukraine[34]). У цих справах Європейський суд визнав порушення Україною статті 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у зв’язку із масовим побиттям засуджених.

З огляду на висновки Європейського суду щодо неприпустимості застосування військових формувань для залякування й побиття, у річних доповідях неодноразово було рекомендовано ліквідувати спеціальний антитерористичний підрозділ та припинити практику застосування масового побиття в кримінально-виконавчих установах та слідчих ізоляторах.

Однак, Уряд, зробивши спершу крок у напрямку скасування зазначеного антитерористичного пудрозділу (рішення про державну реєстрацію вищезазначеного наказу ДДВП України про створення цього спецпідрозділу було скасовано на підставі висновку Міністерства юстиції № 15/88 від 24.12.2007 р.[35], і 14 січня 2008 р. його було виключено з Державного реєстру нормативно-правових актів), згодом яскраво продемонстрував ігнорування вказівок Європейського суду у справах Карабета та Давидова.

Так, 3 липня 2013 року Міністерством юстиції україни було видано новий наказ, яким затверджено Положення про територіальне (міжрегіональне) воєнізоване формування Державної кримінально-виконавчої служби України.[36] Відтак «антитерористичний підрозділ» продовжує існувати.

Щодо розслідувань органами прокуратури

За статистикою ГП України[37] та її відповіддю на запит, надісланий ХПГ, з набранням чинності новим КПК кількість зареєстрованих кримінальних правопорушень за статтею «Катування» у порівнянні із попередніми роками залишилась практично незмінною, що підтверджує думку про те, що така правова кваліфікація незаконного насильства з боку співробітників правоохоронних органів майже не застосовується. Майже в 80 разів у порівнянні із першим кварталом 2012 року зросла кількість зареєстрованих заяв про вчинення кримінального правопорушення «Перевищення влади або службових повноважень». Вочевидь, що із прийняттям нового КПК мала бути вирішена проблема із відкриттям кримінального провадження за скаргами (заявами) на катування. Проте, за великим рахунком це не змінило ситуацію із притягненням до відповідальності винних осіб, оскільки кількість справ (проваджень), направлених з обвинувальними актами до суду залишилась практично на тому ж рівні і складає трохи більше 1% від загальної кількості заяв про такі злочини.

9 квітня 2013 року на виконання пілотного рішення у справі Каверзіна Український Уряд надав Комітету Міністрів Ради Європи глобальний план дій (DH-DD (2013)411)[38], який включає в себе цілу низку заходів як щодо забезпечення ефективності розслідування, так і попередження поганого поводження з боку міліції.

Так, до заходів з метою попередження жорстокого поводження з боку міліції належать:

§   створення національного превентивного механізму (НПМ) відповідно до вимог Факультативного протоколу до Конвенції проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження та покарання;§   підвищення кваліфікації відповідних державних агентів;§   новели нового КПК, зокрема, щодо юридичного представництва підозрюваних/обвинувачених у кримінальній справі, питання, пов'язаного з отриманням доказів та їх допустимості у кримінальному провадженні, впровадження посади слідчого судді;§   використання відео-пристроїв у місцях тримання під вартою.

Що стосується заходів з метою забезпечення ефективності розслідування скарг на жорстоке поводження з боку поліції, Уряд України у глобальному плані повідомив Комітет Міністрів Ради Європи про таке:

·       відповідно до нового КПК, повномасштабне розслідування починається, як тільки повідомлення про кримінальне правопорушення заноситься до Єдиного реєстру досудових розслідувань, тобто, стадія попередньої перевірки, яка існувала відповідно до старого КПК 1960 року, і яка неодноразово критикувалася Європейським судом, скасована;

·       відповідно до нового КПК, статус жертви формалізований і включає в себе низку процесуальних прав;

·       Державне бюро розслідувань, яке буде займатися, зокрема, розслідування скарг на жорстоке поводження міліцією,буде створене не пізніше2017 року.[39]

Створення Державного бюро розслідувань, як незалежного органу (без жодних ієрархічних або інституційних зв’язків між бюро та Міністерством внутрішніх справ чи Генеральною прокуратурою) уповноваженого проводити розслідування скарг на погане поводження з боку працівників міліції, справді може вирішити системну проблему неефективного розслідування, яке зазвичай проводиться органами прокуратури.

Адже неспроможність прокуратури провести ефективне розслідування таких скарг в значній мірі спричинена тим, що вона не є, по суті, незалежним органом. Так, прокуратура має функції, які призводять до «конфлікту інтересів» в її діяльності: з одного боку саме прокуратура відповідає за перевірку законності дій міліції, а з іншого – прокуратура підтримує обвинувачення у суді, а відтак, має тісні професійні зв’язки з працівниками міліції.

Отже, створення Державного бюро розслідувань є однією з найголовніших задач, передбачених глобальним планом Уряду з метою забезпечення ефективного розслідування скарг на катування працівниками міліції.

Однак, на даний момент бюро не створене. Відтак, український уряд ще має виконати значну роботу для подолання системної проблеми неефективного розслідування скарг на катування.

ПРАКТИКА НАЦІОНАЛЬНИХ СУДІВ

Судова практика притягнення до відповідальності правоохоронців

У попередніх доповідях неодноразово згадувалося про існуючу в Україні судову практику притягнення до кримінальної відповідальності правоохоронців за катування не за статтею 127 КК України, яка саме й передбачає відповідальність за катування, а за іншими статтіми, найчастіше за статтями 364 («Зловживання владою або службовим становищем») або 365 («Перевищення влади або службових повноважень») КК України.

Засудження міліціонерів за статтями, іншими, ніж стаття 127 КК України, та звільнення правоохоронців з правоохоронних органів, у результаті чого на момент винесення вироку вони уже є цивільними особами, спотворює судову статистику притягнення до кримінальної відповідальності правоохоронців за катування.

За 6 місяців 2013 року до суду направлено 38 кримінальних проваджень стосовно 65 працівників міліції за правопорушення, пов’язанні з катуванням та іншим жорстоким поводженням[40].

На жаль, доволі часто суди демонструють надмірну мягкість по відношенню до «катів у погонах», що породжує почуття безкарності у правоохоронців, які застосовують тортури під час виконання своїх функцій. Нижче наведені приклади кількох судових справ щодо правоохоронців, які обвинувачувалися у застосуванні жорстокого поводження у ході виконання своїх службових обов’язків.

Щодо справи двох Феодосійських міліціонерів

У березні 2013 року Феодосійський міський суд розглянув кримінальну справу стосовно співробіникців кримінального розшуку феодосійської міліції. Правоохоронців звинувачували в знущанні над затриманими за підозрою про здійснення крадіжки. Міліціонери затримали таксиста, що праював у нічну зміну, і його дружину і впродовж доби з них вибивали зізнання у злочині. Таксиста били без переви з 10 до 12 години наступного дня і душили мотузкою, дружині погрожували фізичною розправою і груповим зґвалтуванням.

Мотивом стало бажання поліпшити показники з розкриття злочинів. Встановивши, що співробітники міліції застосовували тортури, щоб вибити у затриманого зізнання, суд все ж звільнив їх від реального строку відбування покарання.

У вироку, котрий опубліковано в Єдиному державному реєстрі судових рішень, зазначено, що керуючись статтею 365 КК України (перевищення влади чи службових повноважень), суд приговорив двох співробітників феодосійської міліції до п’яти років позбавлення волі з позбавленням права працювати в правоохоронних органах терміном до 3 років. Але, згідно зі статтею 75 КК України, суд звільнив міліціонерів від основного покарання з випробувальним терміном на два роки.[41]

Щодо справи екс-міліціонера Олександра Фартушного

У травні цього року було звільнено колишнього помічника оперуповноваженого Корабельного райвідділу міліції міста Миколаєва Олександра Фартушного.

9 січня 2013 року Центральний суд міста Миколаєва приговорив екс-міліціонера за побиття трьох студентів до чотирьох років позбавлення волі і штрафу в розмірі 8 700 гривень.

Однак колишній співробітник міліції оскаржив вирок суду першої інстанції, і Апеляційний суд Миколаївсько області скасував вирок.[42]

Щодо справи екс-міліціонера Дмитра Караджи

Овідіопольський районний суд Одеської області повністю виправдав колишнього заступника начальника місцевого райвідділу внутрішніх справ Дмитра Караджу[43].

Навколо цього офіцера тривалий час виникали скандали через його сумнівні методи «боротьи з криміналом». У суді йому інкримінували два злочинних епізоди, коли співробітники РВВС знущалися і били затриманого місцевого жителя, котрий управляв мопедом в стані наркотичного сп’яніння та коли били іншого затриманого під час знімання відбитків пальців.

Факти набули гласності тому, що правоохоронці знімали свої «розваги» на мобільний телефон і демонстрували  ролики рідним і знайомим. Коли прокуратура відкрила за цими фактами кримінальну справу, всі причетні правоохоронці і заступник начальника райвідділу Караджи були відразу ж звільнені за статтею «дискредитація органів».

Однак, як правило, міліціонери, котрі допустили порушення закону звільняються з органів з більш м’якими формулюваннями. Найчастіше – за власним бажанням. І постають перед судом вже не як правоохоронці, а як цивільні особи.

ПРАКТИКА ЄВРОПЕЙСКОГО СУДУ

У справі «Самойлович проти України» (Samoylovich v. Ukraine) (заява № 28969/04, рішення від 16.08.2013 р.) заявник впродовж всього періоду тримання його під вартою (з серпня 1999 року до серпня 2006 року) скаржився на нестачу фізичних вправ на свіжому повітрі та погане харчування, погані санітарні умови, у зв’язку з чим Суд встановив порушення статті 3 Конвенції.

У справі «Барило проти України» (Barilo v. Ukraine) (заява № 9607/06, рішення від від 16 серпня 2013 р.) Європейський суд встановив, що заявниця не була забезпечена відповідною медичною допомогою впродовж її тримання під вартою і що умови її тримання під вартою в ІТТ в м. Саки становили нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження. Хоча заявниця перебувала у вищезазначених умовах всього 10 днів, вона зазнала страждань, які сильно погіршили і так її кволе здоров’я.

У справі «Ґавула проти України» (Gavula v. Ukraine) (заява № 52652/07, рішення від 7 жовтня 2013 р.) Суд відзначив, що сукупність таких факторів, як перенаселеність та незадовільний стан гігієни, від яких заявник потерпав впродовж значного періоду часу, є достатніми для того, щоб дійти висновку, що умови тримання заявника в Київському СІЗО становили нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження.

У справі «Кобернік проти України» (Kobernik v. Ukraine) (заява №  45947/06, рішення від 25 липня 2013 р.) Суд вирішив, що матеріальні умови тримання заявника під вартою в СІЗО, зокрема: 1.5 м2 площі камери на одного затриманого, недостатня вентиляція, погані санітарно-гігієнічні умови та неізольований туалет, становили поводження, що принижує гідність.

У справі «Васильчук проти України» (Vasylchuk v. Ukraine) (заява №  24402/07, рішення від 13 вересня 2013 р.) заявниця стверджувала, що один з працівників міліції навмисне штовхнув її на землю, і вона, не маючи змоги підвестись, змушна була повзти всередину приміщення, і, таким чином, зазнала поводження, що суперечить ст. 3 Конвенції. Взявши до уваги наявні докази, Суд не зміг дійти висновку поза розумним сумнівом щодо того, чи зазнала заявниця зазнала поводження, що суперечить ст. 3 Конвенції. Суд дійшов висновку, що розслідування в справі заявниці не було ефективним, що не відповідає вимогам ст. 3 Конвенції.

У справі «Вітковський проти України» (Vitkovskiy v. Ukraine) (заява № 24938/06, рішення від 26 вересня 2013 р.) Європейський суд, беручи до уваги ушкодження заявника, задокументовані у висновку медичного експерта, не має жодних сумнівів, що заявник зазнав поводження, що суперечить ст. 3 Конвенції, навіть за відсутності будь-яких доказів, що доводять твердження заявника з приводу того, що на його пальці та тестікули чинили вплив електричним струмом. Суд також зазначає, що умови тримання, на які скаржиться заявник, а саме: незадовільна гігієна постільної білизни, нашестя комах-паразитів перевищили допустимий поріг, передбачений ст. 3 Конвенції. Суд стверджує, що заявник не отримував належної медичної допомоги під час його тримання під вартою. Суд дійшов висновку, що заявник був позбавлений ретельного та ефективного розслідування за його заявою з приводу того, що він зазнав жорстокого поводження з боку міліції.

У справі «Юрій Ілларіонович Щокін проти України» (Yuriy Illarionovich Shchokin v. Ukraine) (заява №  4299/03, рішення від 3 жовтня 2013 р.) Суд зазначив, що держава порушила свій обов’язок оберігати життя сина заявника, котрий потрапив під її нагляд і був в особливо вразливій ситуації у зв’язку з його триманням під вартою через загрозу репресій щодо нього після спроби сина заявника втекти. Суд дійшов висновку, що мало місце катування у розумінні ст. 3 Конвенції та неефективне розслідування цього інциденту.

У справі «Волошин проти України» (Voloshyn v. Ukraine) (заява №  15853/08, рішення від 10 жовтня 2013 року) заявник скаржився на щоденні дворазові обшуки заявника впродовж всього періоду тримання його під вартою (з 10 до 18 червня 2004 р.), під час яких заявникові наказували повністю роздягатись, його поміщали в залізну клітку, штовхали кийками та змушували розводити сідниці. Заявник також скаржився на незадовільні санітарно-гігієнічні умови тримання, зокрема відсутність постільної білизни, нашестя комах-паразитів, неізольований туалет, відсутність засобів гігієни. Європейський Суд визнав, що умови тримання заявника під вартою становили поводження, що принижує гідність

У справі «Таран проти України» (Taran v. Ukraine) (заява № 31898/06, рішення від 17 жовтня 2013 року) Європейський Суд визнав порушення гарантій, передбачених ст. 3 Конвенції, оскільки скарги заявника на умови тримання його під вартою та транспортування є детальними та послідовними. Ці скарги стосуються специфічних тверджень щодо транспортування заявника у металевій клітці. Суд вважає, що повідомлення заявника, яких Уряд не спростував, достатньо підтверджуються міжнародними та внутрішніми доповідями, розглянутими Судом у справах Яковенка та Коктиша, і висновками Суду в тих випадках, що стосуються умов утримання в Севастопольському ІТТ та способу перевезення між Севастопольським ІТТ та Сімферопольським СІЗО.

У справі «Сергій Савенко проти України» (Sergey Savenko v. Ukraine) (заява № 59731/09, рішення 24 жовтня 2013 р.) Європейський Суд вважає, що влада не вжила належних заходів для того, щоб встановити обстави виникнення пошкоджень у заявника. Зокрема, свідчення заявника і його співкамерника не співпадають у повному обсязі, не було встановлено, наприклад, чи справді заявник використовував сіль, щоб посилити біль від своїх ушкоджень, як стверджує його співкамерник, і, якщо так – як заявник зміг дістати сіль у карцері. У світлі вищевикладеного, Суд вважає, що влада не змогла надати правдоподібне пояснення етіології травм заявника і не змогла спростувати твердження заявника про жорстоке поводження з боку працівників колонії. З цієї причини Суд вважає, що у цій справі мало місце нелюдське і принижуюче гідність поводження та не було ефективного розслідування.

У справі «Тарасов проти України» (Tarasov v. Ukraine) (заява № 17416/03, рішення від 31 жовтня 2013 р.) заявник отримав численні ушкодження, походження яких повністю не встановлене. Уряд не заперечив посилання заявника на висновок судово-медичного екпертного бюро м. Донецька, як на доказ того, що він зазнав жорстокого поводження. Також з матеріалів справи не видно, щоб національні органи влади повністю дослідили можливий причинний зв’язок між стверджуваним жорстоким поводженням та інвалідністю заявника, яка виникла під час тримання його під вартою, що змусило заявника відвідувати судові засідання на ношах. Європейський Суд визнав таке поводження із заявником катуванням.

У справі «Сізарев проти України» (Sizarev v. Ukraine) (заява №17116/04, рішення від 17 квітня 2013 р.) заявник скаржився, зокрема, на переповненість камери, нестачу природного світла, жахливі санітарні умови (відсутність меблів в камері, неізольований туалет, відсутність питної води), неможливість здійснювати щоденні прогулянки на свіжому повітрі з урахуванням того. Взявши до уваги, що заявник потрапив у такі умови відразу після виписки з лікарні, Європейський Суд визнав несумісним із ст. 3 Конвенції тримання заявника під вартою понад два тижні у зазначених умовах. Суд також вбачає порушення ст. 3 Конвенції у тому, що держава не змогла гарантувати безпеку заявника під час тримання під вартою в ІТТ м. Євпаторії, а відтак відповідальна за жорстоке поводження, якого він зазнав від співкамерника. Крім того, Суд вирішив, що національні органи влади не провели ефективне розслідування цього інциденту. Що стосується застосування наручників до заявника в лікарні, до Суд дійшов висновку, що цей захід був невідповідним до вимог безпеки і невиправданим приниженням, враховуючи, що вікна його палати були заґратовані, двері були зачинені на замок, а його самого увесь час вартували троє охоронців. Відтак, мало місце нелюдське та таке, що принижує гідність, поводження відносно заявника у цій справі.

У справі «Геращенко проти України» (Gerashchenko v. Ukraine) (заява № 20602/05, рішення від 7 листопада 2013 р.) Європейський  Суд відзначає, що відсутність інформації у медичному висновку, виданому нейрохірургом, про будь-які ушкодження заявника, отримані, за його словами, внаслідок побиття працівниками міліції, не може бути доказом того, що заявник цих ушкоджень не зазнавав, оскільки межі обстеження заявника нейрохірургом були дуже вузькі і полягали у виявленні травм неврологічного характеру, а не в оцінюванні загального стану здоров’я заявника, а також встановлення наявності чи відсутності фізичних ушкоджень. Суд вбачає порушення ст. 3 Конвенції, оскільки Уряд не надав жодної правдоподібної версії виникнення в заявника ушкоджень (забою правої нирки), а тому є підстави стверджувати, що ці ушкодження заявник отримав під час або після його затримання міліцією.

У справі «Білоусов проти України» (Belousov v. Ukraine) (заява №  4494/07 рішення від 7 листопада 2013 р.) Європейський Суд визнав неправдоподібною версію працівників міліції з приводу того, що заявник після його виклику на допит добровільно зізнався у вчиненому ним злочині, а потім завдав собі численних ушкоджень, які змогли припинити лише самі працівники міліції. У контексті вищезазначеного та враховуючи те, що жорстоке поводження щодо заявника чинилось кількома працівниками міліції водночас за зачиненими дверима, знущанням яких заявник не мав змоги протистояти, і те, що фізичний біль заявника, пов’язаний із завданням йому ушкоджень, посилювався відчуттями безпорадності, гострим стресом та занепокоєнням, що також стосується оцінки серйозності жорстокого поводження, якого зазнав заявник, і яке було навмисним, тривало кілька годин поспіль і було спрямоване на отримання від нього зізнання у скоєнні злочину, Суд визнав жорстоке поводження щодо заявника катуванням.

ЩОДО НАЦІОНАЛЬНОГО ПРЕВЕНТИВНОГО МЕХАНІЗМУ

Згідно зі змінами до закону «Про Уповноваженого з прав людини», які 2 жовтня 2012 року ухвалили парламентарії, омбудсмен може без попереджень відвідувати місця тримання людей: ізолятори, кімнати для затриманих, військові частини, спеціальні приймальники, дисциплінарні батальйони, гауптвахти, тощо. Права Уповноваженого і делегованих ним осіб значно розширено: кількість візитів до місць несвободи – необмежена, «ревізори» можуть опитувати затриманих з метою отримання інформації. У своїй діяльності щодо запобігання катувань, Уповноважений може залучати громадські організації, приміром, для моніторингу пенітенціарних установ на підставі окремого письмового доручення.[44]  

Моніторинг показав, що суттєвою перешкодою на шляху створення національного превентивного механізму став брак коштів. З одного боку, попередній Омбудсман залишила свою посаду, практично вичерпавши бюджет на наступний рік. З другого боку, фінансування національного превентивного механізму не передбачено бюджетом через відсутність у минулому такого напряму діяльності Уповноваженого. Вихід довелось шукати і було знайдено за допомогою фандрайзінгу. Так, усе офісне обладнання для повноцінної роботи структурного підрозділу було надано у вигляді безповоротної благодійної допомоги Офісом UNDP в Україні. На профільне навчання співробітники Департаменту направляються при потребі за рахунок грантів, залучених неурядовими організаціями, які займаються цією діяльністю.[45]

На 2013 рік був прийнятий закон «Про внесення змін до Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» щодо національного превентивного механізму», який передбачає видатки на фінансування національного превентивного механізму з державного бюджету. Але залишаються проблеми, пов’язані з процедурами, що регулюють діяльність державних органів. Омбудсман не має можливості фінансувати моніторингові виїзди громадських діячів. Саме тому питання адекватного матеріального забезпечення регулярної моніторингової діяльності в рамках національного превентивного механізму залишається відкритим.[46]

Також необхідно зазначити, що у разі звернення до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини у більшості випадків звернення та скарги переадресовуються до органів прокуратури, яка за рідким винятком не знаходить порушень закону з боку працівників правоохоронних органів. Прикладом цього може слугувати згадана вище справа Луньова, якого було побито в Алчевському ІТТ через звернення до Європейського суду з прав людини про застосування щодо нього Правила 39 Регламенту Суду. За цим фактом потерпілий звернувся із скаргою до Уповноваженого Верховної Ради з прав людини, яка, у свою чергу, просто переадресувала його звернення до органів прокуратури. Більш ефективною є практика реагування Омбудсмана у формі внесення акту реагування до органів держаної влади, оскільки така практика вимагає вжиття заходів державними органами, а відтак має більше шансів покращити умови тримання у місцях несвободи, ніж розслідування, які проводяться прокуратурою за зверненнями Омбудсмана.

Крім того, відповідно до доручення, яке видається Омбудсманом представникам недержаних організацій, такі особи можуть здійснювати моніторинг місць несвободи лише за участі працівників Секретаріату Омбудсману. Відтак, нeзрозуміла природа такого доручення і мета його видачі, оскільки його наявність не дає права монітору відвідати місце несвободи без працівника Секретаріату Уповноваженого ВРУ з прав людини. У той же час, на наш погляд, немає жодної необхідності в дорученні, якщо монітор відвідує колонію чи інше місце несвободи разом працівником офісу Омбудсмена.

РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Створити незалежний орган для проведення ефективного розслідування тверджень про застосування катувань правоохоронцями та працівниками кримінально-виконавчої системи.

2. Ліквідувати спеціальний «антитерористичний підрозділ», створений наказом Міністерства юстиції України від 3 липня 2013 року.

3. Державні органи мають визнати дійсний масштаб катувань. Для цього правоохоронні органи, установи кримінально-виконавчої системи та суди мають вести статистичний облік випадків катувань та оприлюднювати свої статистичні дані.

4. Правоохоронці, щодо яких порушені кримінальні справи за повідомленнями про застосування ними катувань, мають бути відсторонені від свої посадових обов’язків на час проведення розслідування, але не звільнені до винесення вироку національним судом.

5. Правоохоронні органи мають вживати заходів для формування «нульової толерантності» до застосування жорстокого поводженя серед своїх співробітників.

6. Внести зміни у положення статті 127 КК України для того, щоб вона відповідала вимогам Конвенції ООН проти катувань.

7. Продовжувати спільну роботу Омбудсмана та НДО щодо здійснення моніторингу місць несвободи. Удосконалити модель НПМ, дозволивши моніторам з сектору НДО відвідувати місця несвободи за лорученням без працівника офісу Омбудсмену.

8. Передбачити кошти у державному бюджеті для фінансування регулярної моніторингової діяльності в рамках національного превентивного механізму.

9. Омбудсмену необхідно збільшити практику внесення акту реагування до органів державної влади, оскільки така практика вимагає вжиття заходів державними органами, а відтак має більше шансів покращити умови тримання у місцях несвободи, ніж розслідування, які проводяться прокуратурою за зверненнями Омбудсмана

10. Лікарі медичних закладів МВС та Державної пенітенціарної служби України є військовослужбовцями, мають військові звання, входять до штатного складу установи, підпорядкованої ДПтСУ і підкоряються наказам керівництва. У зв’язку з цим необхідно перепідпорядкувати медичні служби МВС та ДПтСУ Міністерству охорони здоров’я.

11. Необхідне також регулярне проведення навчальних заходів для працівників правоохоронних органів, у тому числі для працівників загонів спеціального призначення, з метою попередження застосування жорстого поводження у майбутньому.

12. ГПУ провести ефективне розслідування за скаргами на застосування насилля працівниками  правоохоронних органів до мирного населення під час подій 30 листопада та 1 грудня 2013 року та прозвітувати про результати розслідування перед суспільством.

13. ДПтС Україні при здійсненні заходів, направлених на попередження жорстокого поводження у пенітенціарних установах, особливу увагу приділяти колоніям, внесеним правозахисниками до антирейтенгу.

[1] Підготовлено Яною Заїкіною, юристом ХПГ.

[2] http://www.unian.net/news/584061-ukraintsyi-ne-doveryayut-vlasti-i-pravoohranitelyam-opros.html

[3] http://khpg.org/index.php?id=1367864828

[4] http://www.komitet-k.org.ua/node/5550

[5] http://www.pravda.com.ua/news/2013/08/22/6996472/

[6] http://www.minjust.gov.ua/41050

[7] http://news.liga.net/articles/politics/932334-evromaydan_v_kieve_den_devyatyy_obnovlyaetsya.htm

[8] http://www.hrw.org/ru/news/2013/12/04/ukraina-izbytochnaya-sila-protiv-demonstrantov

[9] Див. там же

[10] Див. там же

[11] Див. там же

[12] http://www.pravda.com.ua/news/2013/11/30/7003683/

[13] http://www.hrw.org/ru/news/2013/12/04/ukraina-izbytochnaya-sila-protiv-demonstrantov

[14] Див. там же

[15] http://tsn.ua/politika/berkut-po-zviryachomu-biv-zatrimanih-pid-ap-na-kolina-merzota-revolyuciya-s-ka-video-323166.html

[16] http://www.hrw.org/ru/news/2013/12/04/ukraina-izbytochnaya-sila-protiv-demonstrantov

[17] http://fakty.ua/169388-tri-dnya-menya-derzhali-v-rajotdele-milicii-v-naruchnikah-pytkami-zastavlyaya-soznatsya-v-iznasilovanii-i-ubijstve-devushki

[18] http://www.khpg.org/ru/index.php?id=1360239927

[19] http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-122154

[20] http://maidanua.org/special/pk/?p=5542

[21] http://obx.org.ua/%D0%B2-%D0%BA%D0%BE%D0%BB%D0%BE%D0%BD%D0%B8%D0%B8-%D0%B7%D0%B0%D0%BF%D0%BE%D1%80%D0%BE%D0%B6%D1%81%D0%BA%D0%BE%D0%B9-%D0%BE%D0%B1%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8-%D0%BF%D0%B5%D1%80%D1%81%D0%BE%D0%BD/

[22] http://maidanua.org/special/pk/?p=6402

[23] maidanua.org/special/pk/?p=5542 

[24] http://www.pravda.com.ua/news/2013/05/18/6990166/

[25] http://sprotiv.org/2013/07/27/prokuratura-pokrivaye-miliciyu-u-spravi-pobittya-zhurnalistiv/

[26] http://www.cje.org.ua/statements/117/

[27] Див. там же

[28] http://copwatch.fri.com.ua/?p=280

[29] http://helsinki.org.ua/index.php?id=1362642458

[30]http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1172-2012-%D0%BF.

[31] http://www.pravda.com.ua/news/2013/08/22/6996472/

[32] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/z0138-06

[33] http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-99750

[34] http://hudoc.echr.coe.int/sites/eng/pages/search.aspx?i=001-115886

[35] http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/v0015323-07

[36] http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z1133-13

[37] http://www.gp.gov.ua/ua/stat.html

[38] https://wcd.coe.int/com.instranet.InstraServlet?command=com.instranet.CmdBlobGet&InstranetImage=2297998&SecMode=1&DocId=2004126&Usage=2

[39] Див там же

[40] http://eng-new.kafanews.com/novosti/70083/65-militsionerov-v-ukraine-poschitali-vinovnymi-v-pytkakh_2013-08-22

[41] http://kafanews.com/novosti/60850/sud-dal-otsrochku-feodosiyskim-militsioneram_2013-03-07

[42] http://news.pn/ru/criminal/87769

[43] http://dumskaya.net/news/v-odesskoj-oblasti-razvalilos-esche-odno-pytochn-029283/

[44]            «Всю відповідальність за боротьбу з катуванням у тюрмах поклали на омбудсмена», Інтернет – видання «Європа» від 06.11.2012 – http://europe.newsru.ua/article/16358398

[45]  «Національний превентивний механізм на базі моделі «Омбудсман +», Діяльність Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини – Доповідь правозахисних організацій «Права людини в Україні – 2012», Українська Гельсінська спілка з прав людини, 2013

[46]            Див. там же.

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори