пошук  
версія для друку
21.04.2014

13. Право власності

   

[1]

1. Загальний огляд

На сьогодні в Україні існує проблема відсутності належних і реальних гарантій прав власників. Ця проблема існує завдяки ненадійній системі реєстрації прав власності, недосконалому містобудівному законодавству та законодавчій базі, що регулює питання нерухомості взагалі.

Попри кроки держави, спрямовані на реформування системи реєстрації прав на нерухомість, спрощення процесу оформлення права на таке майно, поки що ця система не стоїть на захисті інтересів власників і в повній мірі не становить реальну гарантію права власності. Бюрократична складова у цьому процесі залишається ще достатньо великою, а державні установи, які беруть у ньому участь, ще не готові до відповідних змін. Крім того, закритість реєстрів власності вочевидь не сприяє прозорості у цій сфері.

Також залишаються суттєвими проблеми у правовому регулюванню власності у сфері будівництва. Особливо проблематичним є захист прав людей, які вкладають свої кошти у новобудови, і є в багатьох випадках незахищеними від зловживань.

Судові органи з кожним роком все більше і більше втрачають авторитет і перестають бути ефективною гарантією права власності. Незважаючи на велику кількість порушень прав власності, суди не можуть вчасно реагувати на ці виклики. Поглиблює проблему катастрофічне невиконання рішень судів, які все ж таки були прийняті на захист прав власників. Коли дві третини рішень судів не виконується, то про судові гарантії цього права не йдеться.

Багаторічне існування мораторіїв на реалізацію державного майна створює нерівні умови для різних власників і дає можливість уникати відповідальності підприємствами, які мають значну державну частку.

У 2013 році вчергове не вирішено проблему із існуванням мораторію на продаж земель сільськогосподарського призначення, і не внесено більшої ясності і справедливості у механізм вилучення майна з мотивів суспільної необхідності. А отже, в цих сферах продовжувалися відбуватися порушення прав власників.

Крім того, правоохоронні органи замість того, щоб бути захистом права власності, часто самі ставали основними порушниками цього права. Більш того, вони все частіше стають інструментом, який використовується з метою тиску і позбавлення власності у законних власників.

2. Гарантії права власності

Державна реєстрація прав власності на нерухоме майно

Ефективно працююча та надійна система реєстрації прав на нерухоме майно є надзвичайно важливою гарантією права на мирне володіння своїм майном. В Україні ця процедура визначена у Законі «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Починаючи з 1 січня 2013 року набрав чинності новий порядок державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Так, зокрема, змінено коло суб’єктів, наділених повноваженнями проводити реєстрацію.

З 01.01.2013 р. повноваження з реєстрації прав на нерухоме майно перейшли від Бюро технічної інвентаризації до Державної реєстраційної служби та органів нотаріату. Тепер БТІ займаються суто проведенням технічної інвентаризації. Сама технічна інвентаризація тепер є обов’язковою тільки в окремих випадках, а загалом, при відчуженні нерухомого майна (будівлі, квартири тощо), проводиться за бажанням сторін.

Водночас не в повній мірі передано інформацію та документи щодо об’єктів нерухомості та їх власників. Отже, існує досить широке поле для зловживань та махінацій, оскільки вакуум, що утворився при передачі правовстановлюючих документів сприяє появі кількох власників на одні й ті ж об’єкти нерухомості.[2]

Державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень здійснює Державна реєстраційна служба та її відділення на місцях. Ця служба недоукомплектована працівниками, що мають необхідну кваліфікацію, а наявний персонал не в змозі забезпечити надання послуг на належному рівні. Крім того, приміщення, в яких розташовані відділи державної реєстраційної служби не відповідають функціям служби та не забезпечують елементарних людських потреб. Приміщення не спроможні вмістити велику кількість людей, недостатньо інформаційних матеріалів щодо здійснення процедури реєстрації.[3] До того ж, черги, що були в БТІ, не дивлячись на деклароване спрощення процедури реєстрації, нікуди не зникли.[4]

При цьому Державна реєстраційна служба здійснює як первинну реєстрацію, так і вторинну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень. Державні та приватні нотаріуси відтепер наділені повноваженнями проводити вторинну реєстрацію при переході права власності на підставі договорів, заповіту тощо.

У той же час, з деяким спрощенням процедури реєстрації прав на нерухоме майно, збільшилися ризики шахрайських схем із залученням «нечистих на руку» нотаріусів. Оскільки реєстрація прав на нерухоме майно здійснюється нотаріусами при нотаріальному посвідченні правочинів щодо такого майна, ймовірні ситуації, коли нотаріуси посвідчуватимуть незаконні угоди та на підставі таких угод реєструватимуть право власності на нерухоме майно. На сьогоднішній день, на жаль, такі випадки не є поодинокими. Корупційні явища притаманні будь-яким державним органам і установам, тому шахрайські схеми відчуження нерухомого майна можливі і за участі працівників відділів державної реєстрації нерухомого майна.

Зміни в процедурі реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень стали можливими, не в останню чергу, завдяки створенню Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. До Згаданого реєстру ввійшли дані Єдиного реєстру заборон відчужень нерухомого майна, Державного реєстру іпотек, Державного реєстру обтяжень рухомого майна, Реєстру прав власності на нерухоме майно, які в свою чергу, були ліквідовані. Однак, при цьому, окремо функціонує Державний земельний кадастр, що містить відомості про земельні ділянки.[5] Слід зазначити, що доступ до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно мають як державні реєстратори, так і державні та приватні нотаріуси.

Ліквідація множинності реєстрів є, безумовно, позитивним явищем, однак відсутність відкритого доступу громадян та юридичних осіб до відомостей реєстру свідчить про те, що підходи держави до питань нерухомості не змінилися. Доступ до вказаної інформації мають власники об’єктів нерухомого майна, а також особи, наділені власниками повноваженнями на отримання такої інформації. Отже, вона залишається закритою для широкого загалу, а це, вочевидь, буде сприяти різної масті шахраям у їхніх схемах, при відсутності реальної можливості людей захистити свої права.[6]

Закритість реєстру блокує ринкові відносини. А відкритість інформації про права власності є фундаментальною передумовою ринкових відносин, – фіксується економічний потенціал активів, котрий матиме адекватну оцінку ринку; легалізується приватна власність та підвищується ліквідність активів, що, у свою чергу, стає передумовою розвитку соціальних зв’язків і капіталізації власності.

У жовтні 2013 року було внесено до Верховної Ради законопроект щодо відкритості реєстру речових прав на нерухоме майно, але його ще не розглядали.

Порівняно зі старим порядком реєстрації прав на нерухоме майно скоротився перелік документів, необхідних для проведення такої реєстрації: відпала необхідність подавати Акт технічної інвентаризації, не потрібно отримувати витяг з Реєстру прав власності. Витяг тепер оформлює державний реєстратор або нотаріус безпосередньо при проведенні реєстрації прав на нерухомість.

Відсутність Акту технічної інвентаризації у переліку документів, необхідних для проведення реєстрації прав на нерухоме майно, є досить неоднозначною зміною. З однієї сторони, проведення технічної інвентаризації підприємством-монополістом БТІ суттєво ускладнювало процес реєстрації прав на нерухомість. Через таку монополію
БТІ в цій сфері буйним квітом розцвіла корупція. Звичним явищем у будь-яку погоду були величезні черги біля БТІ. Тому необов’язковість проведення технічної інвентаризації суттєво полегшило проведення реєстрації прав на нерухомість. Однак, з іншої сторони, технічна інвентаризація певним чином запобігала неконтрольованій забудові та переплануванню.

Процес реєстрації прав на нерухоме майно залишається складним. Реально не працює декларована електронна реєстрація. Порівняно з багатьма, навіть не європейськими країнами, Україна в цій сфері не просунулася далеко.

Хоча строк реєстрації скоротився до 14 днів, на практиці він може бути довшим, якщо у заяві та документах будуть знайдені недоліки чи неточності. Такий строк реєстрації невиправдано довгий, і в першу чергу, пов’язаний із неготовністю держави до кардинального зменшення тривалості процедури реєстрації.

Окремо слід зупинитися на порядку проведення державної реєстрації прав на землю. Первинна реєстрація прав на землю відбувається Державною реєстраційною службою, однак документи необхідно подавати до відділень Державного земельного агентства. Спочатку відбувається реєстрація земельної ділянки у Державному земельному кадастрі, а в подальшому відомості про земельну ділянку передаються до Державної реєстраційної служби, де відбувається реєстрація прав на земельну ділянку. Однак документи, що посвідчують права на земельну ділянку (Державний акт про право власності, Державний акт про постійне користування земельною ділянкою тощо) видаються органами Держземагентства. Вторинна реєстрація прав на земельні ділянки (наприклад, при купівлі-продажу) здійснюється Державною реєстраційною службою або нотаріусами.

Складний порядок реєстрації прав на земельні ділянки та паралельне існування двох реєстрів не сприятиме прозорості у цій сфері та не поліпшить здійснення права на землю. Так, стало відомо, що через відсутність ефективної інформаційної взаємодії між реєстром та кадастром у Львові неформально відмовляли у реєстрації прав на земельні ділянки.[7]

Таким чином, у 2013 році державна реєстрація прав на нерухоме майно та їх обтяження спростилася порівняно з попередніми роками. Цьому, зокрема, посприяло усунення множинності реєстраційних органів та об’єднання різноманітних державних реєстрів в один Державний реєстр речових прав на нерухоме майно. Скоротився перелік документів для проведення реєстраційних дій та скоротилися строки на їх проведення.

Загалом же на фоні зниження зарегульованості процедури реєстрації прав на нерухоме майно бюрократична складова у цьому процесі все ще досить суттєва. Це, не в останню чергу, пов’язано із ментальністю працівників, що здійснюють державну реєстрацію, а також із неналежною технічною оснащеністю органів державної реєстрації. Крім того, проблемними залишаються і питання шахрайства із нерухомістю.

Водночас, проблемними залишаються низка питань, вирішення яких безпосередньо пов’язане як із реалізацією прав власності, так і з залученням іноземних інвестицій. Останні є досить точним індикатором, який чутливо реагує на стан дотримання прав власності.

Гарантії судового захисту права власності

Випадки порушення права власності є надзвичайно поширеними. Так, в Єдиному державному реєстрі судових рішень можна знайти сотні тисяч рішень судів, в яких йдеться про порушення права власності. Строки розгляду справи значною мірою перевищують розумні, що значною мірою впливає на ефективність та актуальність захисту.

Слабкість і неефективність судового захисту права власності в Україні було відзначено і міжнародними експертами при підготовці Світового індексу верховенства права, в якому Україна зайняла десяте місце з кінця. «Урядові установи неефективні у сфері дотримання виконання законів (91-е місце серед усіх досліджуваних країн і друге з кінця серед країн з доходами нижче середнього). Суди, попри те, що доступні, є неефективними і корумпованими. А захист права власності слабкий», – йдеться в Індексі.[8] За даними дослідження Global Corruption Barometer 2013[9], разом з такими країнами, як Афганістан, Азербайджан, Молдова – українське судочинство продовжує залишатися найкорумпованішим в світі.

В більшості справ, що стосуються захисту права власності, не дотримуються строки розгляду. Більше того, ці строки були перевищені настільки, що інколи втрачалася актуальність цього захисту. Суди вчиняють процесуальні порушення щодо незабезпечення позову. Зокрема, у справах, що стосуються захисту права власності, часто позивач просить заборонити відповідачеві чи третім особам вчиняти певні дії щодо його майна, наприклад, будувати будинок (іншу нерухомість) на спірній ділянці, вирубувати дерева, зносити огородження тощо, проте такі заяви всупереч процесуальному закону залишаються судом без реагування. Це спричиняє порушення права власності і неможливість його подальшого захисту, навіть у разі позитивного рішення для цієї особи.

Одним із яскравих прикладів неефективності судового захисту права власності є справа про витребування майна з чужого незаконного володіння та визнання права власності на нерухоме майно, яка безрезультатно триває вже 7 років.[10]

Проблемою у судовій практиці щодо захисту прав власників є часто однобока позиція суддів. Скажімо, коли протистоять, наприклад, інтереси комунального підприємства і споживача його послуг, судді, як правило, не приймають рішення, яке було б правомірним, але нанесло б фінансові збитки підприємству. «Що, ви бажаєте збанкрутувати підприємство?», – не соромиться сказати суддя позивачу. Це фактично рудимент тоталітарного мислення. А європейська судова практика полягає у тому що баланс інтересів забезпечується принципом верховенства права, тими обмеженнями, які накладаються на владні і корпоративні органі в інтересах захисту прав людини.

Невиконання рішень суддів, що захищають власність

Аналізуючи практику Європейського суду та національних суддів України можна зробити невтішний висновок – в українській правовій системі питання невиконання та/або тривалого виконання судових рішень залишаються невирішеними.

Невиконання судових рішень в Україні, що захищають власність, набуло загрозливого характеру. Це визнають навіть судді. Найбільшим порушником експерти називають державні органи влади, які хронічно не виконують законні вимоги громадян.

В Україні виконується тільки кожне третє рішення суду. Зростає кількість звернень українців до Європейського суду з прав людини українців, які скаржаться на затягування виконання рішень національних судів. Минулого року був ухвалений закон «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», але на початок 2013 року в Україні накопичилося майже три мільйони невиконаних судових рішень. Ці симптоми хвороби судової системи України були озвучені, зокрема, спікером Верховної Ради, головами вищих судів, Генпрокуратурою та юристами під час парламентських слухань, що відбулися 22 травня 2013 року в Києві.[11]

Навіть голова Конституційного суду Анатолій Головін скаржиться на невиконання майже половини рішень його установи органами державної влади. Він вважає, що це становить загрозу дотриманню прав людини і закликав парламент запровадити відповідальність за це державних органів і чиновників. Головін запропонував створити парламентську службу моніторингу з відстеження виконання рішень Конституційного суду і виявлення наявних проблем у законодавстві, пов'язаних з виконанням цих рішень.

Корінь проблеми голова Вищого господарського суду Віктор Татьков вбачає у виведенні в минулому Державної служби з виконання судових рішень з-під юрисдикції судової гілки влади. Наразі вона перебуває у віданні виконавчої влади і є структурним підрозділом Міністерства юстиції. "Виконавче провадження є завершальною стадією судового розгляду, а це можливо лише за умов запровадження дієвого контролю за ним з боку судової гілки", – зазначив Татьков.[12]

Заступник міністра юстиції Андрій Сєдов визнав недоліки в роботі виконавчої служби. Він пояснив їх, серед іншого, недостатнім фінансуванням цього органу. "За умов високої відповідальності та складності роботи, розмір посадового окладу державного та старшого державного виконавця дорівнює розміру мінімальної заробітної плати", – наголосив Сєдов.

Багато експертів сходиться на думці, що велика кількість судових рішень з виплати зарплати та соціальної допомоги не можуть бути виконані через відсутність фінансування та брак коштів у держбюджеті.

Домогтися виконання судових рішень органами державної влади в Україні більш проблематично, ніж забезпечити виконання судового рішення щодо приватної особи чи недержавного підприємства. Спроби держави створити ефективний механізм, який би вирішував проблему невиконання судових рішень, де боржником є держава, поки що важко назвати успішними. Процедура, запроваджена ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень», є недієвою і неефективною.[13] У 2013 році цей механізм не поширювався на значну кількість судових рішень, по яких держава несе відповідальність, і тільки 19 вересня 2013 року у відповідний закон було внесено зміни з метою розширення сфери його дії.[14]

Ще гірша ситуація щодо виділення коштів на функціонування цього механізму. Законом України «Про Державний бюджет України на 2013 рік» для забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою, у видатки бюджету закладено суму у 153 921 600 грн.

З одного боку виділення цієї суми свідчить про фактичну можливість виділення з бюджету певної суми коштів для покриття витрат на грошове відшкодування за спеціальною бюджетною програмою. Проте станом на 1 квітня 2013 року судами України прийнято 2,2 млн. судових рішень з питань пенсійних і соціальних виплат громадянам, що оскаржувалися у судах різних інстанцій, згідно з якими необхідно виплатити 7,2 млрд. гривень.[15] З цього видно, що для погашення повної суми заборгованості державі не вистачає кілька мільярдів гривень.

З метою ініціювати забезпечення повного та справедливого відшкодування громадянам коштів за рішенням судів з питань пенсійних і соціальних виплат був розроблений проект Закону України № 3035 від 29.07.2013. Але за висновками Вищого адміністративного суду від 29.07.2013 щодо цього проекту[16] ухвалення його не розв’яже проблему невиконання та/або тривалого виконання судових рішень проблему, оскільки такий Закон буде мати суто декларативний, а не дієвий характер через відсутність достатнього фінансового підґрунтя.

Таким чином, в державному бюджеті України не передбачена достатня кількість коштів для виплат, бюджетне фінансування яких гарантовано законодавством, зокрема, компенсацій, пільг, надбавок та ін. Можна зробити висновок, що законодавство так і не врегулювало проблему невиконання судового рішення та/або тривалого виконання у зв’язку з відсутністю коштів у боржника.

Крім того, до сьогодні, продовжують існувати мораторії, зокрема, мораторії на примусову реалізацію майна державних підприємств, підприємств паливно-енергетичного комплексу, трубопровідного транспорту, Укррудпрому, суднобудівної галузі. Потрібно відзначити, що Європейський суд з прав людини, у великій кількості справ щодо України, які пов’язані із невиконанням рішень національних судів, зазначає, що порушення Україною своїх зобов’язань щодо права на справедливий суд, а також права на мирне володіння своїм майном, пов’язано із існуванням вищезазначених мораторіїв. Попри це, положення про скасування цих мораторіїв систематично виключаються із проектів законів, які направлені на вирішення проблеми невиконання судових рішень.

Проблеми у реалізації гарантій права власності у сфері будівництва

Основною й найважливішою проблемою гарантії реалізації прав власності у сфері будівництва в Україні є неякісне нормативно-правове регулювання цього питання, а також проблеми у правозастосуванні існуючого законодавства.

Найбільш соціально значущого характеру набуло питання залучення коштів фізичних осіб при будівництві багатоквартирного житла, оскільки правова незахищеність інвесторів привела до великого числа прикладів неможливості реалізувати свої права, особливо в так званих «заморожених» об’єктах незавершеного будівництва.

Так, на сьогоднішній день, для багатьох українських громадян інвестування в будівництво стало чи не єдиною можливістю вирішити житлову проблему. Використовуючи механізм «чесного слова», вони вкладають гроші в «затишні» новобудови. Звичайно, деякі інвестори врешті-решт стають щасливим володарем своєї квартири, а інші – замість затишної домівки отримують «коробку» без води, газу та електрики.

Кількість недобудованих об’єктів в Україні вражаюча. Ситуація із «замороженим» житлом в Україні від початку кризи і до тепер практично не змінилася. За даними міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Геннадія Темника станом на 1 липня 2013 року в Україні налічується 15 733 недобудов. Для добудови таких об’єктів на даний момент необхідно більше 186,2 млрд. гривень. Серед них, за даними Головного управління статистики Києва, понад 568 недобудов знаходяться у Києві. [17]

Як каже експерт ринку нерухомості Ярослав Цуканов, «У першому кварталі 2013 року кількість заморожених проектів будівництва котеджних містечок, розташованих у Київській області, порівняно з аналогічним періодом минулого року зросло на 7 процентних пунктів – до 25%.»[18]

Найцікавішим є той факт, що деякі забудовники продовжують «продавати повітря» громадянам, які прагнуть стати власником квартир, підписують з ними відповідні договори, не дивлячись на те, що судовими органами було винесено рішення про заборону будівництва об’єкту і відбуваються безкінечні судові справи щодо цих об’єктів.

Для прикладу можна навести компанію «Укркаргобуд», що є забудовником комплексу «Східна Брама». Господарським судом міста Києва у справі № 5011-11/4098-2012 ще в 2012 році було винесено рішення, за яким Товариство з обмеженою відповідальністю «Укркарго» та Товариство з обмеженою відповідальністю «Укркаргобуд» зобов’язані знести недобудований об'єкт будівництва та привести земельну ділянку на вул. Світлій, 3 у Дарницькому районі міста Києва за власний рахунок до попереднього стану.[19] Окрім цього рішення і його апеляційного оскарження його компанією-забудовником, з цією справою пов’язано ще декілька судових процесів по цьому ж об’єкту.[20] Проте, забудовник не зважаючи на все це на своєму сайті (http://s-brama.kiev.ua/flats.html) продовжує продавати квартири по теперішній час навіть не вказуючи про всі ці важливі обставини.

Іншою проблемою, з якою часто можуть зіткнутись інвестори, це – «довгобудови». Яскравим прикладом затягування здачі об’єкту в експлуатацію є будівництво забудовником ТОВ "Укрінвестбуд" комплексу «Мега-Сіті» на Харківському шосе у м. Києві. Будівництво об’єкту розпочалось ще у 2005 році, а закінчилось лише в грудні 2012 року.[21] Проте мешканці досі скаржаться на неможливість оформити документи на право власності. Крім того, за повідомленнями «Київводоканалу», просто під будівлею розташований каналізаційний колектор, доступ до якого тепер перекритий залізобетонними конструкціями паркінгу.[22]

У судовій практиці також виникають проблеми відокремлення інвестиційних договорів від інших договорів, що регулюють відносини у будівництві.

Так, новоспеченою справою у судовій практиці є справа № 10113/10159/2012 за позовом ОСОБИ 1 до ТОВ «Аверс-сіті», що являється компанією-забудовником ЖК «Коцюбинський».[23]

ОСОБА 1 подала позов про визнання попереднього договору купівлі-продажу квартири удаваним, визнання його недійсним та повернення отриманих за договором грошових коштів. Позивач скаржився, що роботи заморожені ще на стадії фундаменту, будівництво не ведеться, а керівництво всіляко ухиляється від контактів.

На думку ОСОБИ 1 всупереч тому, що спірний договір за текстом був визначений сторонами як попередній договір, за своєю правовою суттю він є інвестиційним договором, оскільки за своїм змістом та метою є договором інвестування в будівництво житла, зокрема, об’єкту продажу. Це підтверджується також зобов’язанням сторін щодо укладання договору купівлі-продажу квартири після здачі будинку в експлуатацію з метою легалізації права власності на вказане майно та діями сторін щодо оплати початково 98,95%, а в подальшому 100% вартості квартири.

Позивач стверджував, що оскільки попередній договір укладений сторонами фактично з метою фінансування відповідачем будівництва, то, відповідно, у даному випадку, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який вони насправді вчинили, а саме за правилами, що повинні застосовуватись до договору інвестування в будівництво житла.

Проте, Апеляційний суд Київської області дійшов іншої думки з цього приводу. Колегія суддів погодилась з висновком місцевого суду, що відсутні підстави вважати попередній договір удаваним та таким, що укладений для приховування договору інвестування, та не вбачає підстави для повернення авансового платежу при укладенні попереднього договору ОСОБІ 1.

Таким чином, ОСОБА 1 не отримала ні квартири, ні грошей, будівництво комплексу навряд чи відновиться, а забудовник вийшов «чистим з води».

Негативні результати такого аналізу наштовхують на невтішний висновок: інвестуючи в будівництво житла, громадяни не захищені жодними нормами та підпадають під великий ризик залишитися без житла та грошей. Віддаючи забудовнику свої гроші, інвестор не має жодної гарантії, крім репутації забудовника, що він отримує результат від свого інвестування.

Головними правовими проблемами є відсутність гарантій інвестора як щодо отримання житла, так і відносно повернення інвестицій у разі неправомірних дій або бездіяльності забудовника, відсутність можливості оформлення частки недобудованого житла в натурі, відсутність механізму добудови будинку у разі банкрутства забудовника, відсутність механізму страхування ризиків, як інвестора так і забудовника. Норми Закону України «Про страхування», хоч і передбачають страхування інвестицій та фінансових ризиків, але не створюють умов контролю страховика за діяльністю забудовника або фінансової установи, що залучає кошти фізичних або юридичних осіб.

Єдиним позитивним кроком у розв’язанні поточних проблем з реалізації гарантій прав інвесторів при будівництві є спроби вдосконалення нормативно-правової бази у цій сфері, наприклад, проекту Закону України «Про посилення захисту прав інвесторів при інвестуванні (фінансуванні) будівництва житла»[24], або інших законопроектів, над якими за інформацією міністерства регіонального розвитку, будівництва та ЖКХ ведеться певна робота.

3. Діяльність органів влади щодо обмеження права власності

Викуп земельних ділянок приватної власності для суспільних потреб

В Україні ніхто не застрахований від експропріації землі та будівлі, яка знаходиться на такій землі. Основним нормативно-правовим актом, який регулює порядок відчуження, є Закон України «Про відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у приватній власності, для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності» від 17.11.2009 року (далі ЗУ «Про відчуження…»).

В Законі прописано, що примусове відчуження земельних ділянок, інших об'єктів нерухомого майна, що на них розміщені, які перебувають у власності фізичних або юридичних осіб, може бути застосоване лише як виняток, з мотивів суспільної необхідності, за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості на підставі та в порядку, встановлених законом.

У 2013 році порядок викупу земельних ділянок, що є об’єктами приватної власності, змінювався через прийняття низки законодавчих актів. Так, відповідно до ЗУ «Про морські порти», що набув чинності цього року, штучно створені земельні ділянки у акваторіях морських портів були віднесені до земель водного фонду України, отже, право власності на такі ділянки та їх користування можуть бути обмежені у зв’язку із суспільною необхідністю. Тим же законом були внесені зміни до ЗУ «Про відчуження…», відповідно до яких будівництво, капітальний ремонт, реконструкція та обслуговування морських портів може бути підставою для викупу органами державної влади земельних ділянок, що перебувають у приватній власності. Відповідне рішення про викуп земельної ділянки приймають органи виконавчої влади. Крім того, морські порти віднесені до категорії об’єктів, для будівництва яких земельні ділянки можуть бути відчужені у примусовому порядку за рішенням суду. Слід зазначити, що відповідне рішення може бути прийняте лише якщо відчуження території необхідне для застосування оптимального рішення з урахуванням економічних, технологічних, соціальних, екологічних та соціальних чинників.

Таким чином, перелік земель, що можуть бути примусово відчужені для задоволення суспільних потреб за ЗУ «Про відчуження…» у 2013 році був розширений.

Разом із тим, зміни, що стосуються визначення понять суспільної потреби та необхідності, дозволяють зловживати відповідними положеннями Закону і призводить до конфліктних ситуацій. Враховуючи критику, що надходила з боку експертів у попередні роки, розширення сфери дії закону і включення морських портів до об’єктів суспільних потреб та суспільної необхідності може призвести до погіршення ситуації та ще більших зловживань. Так, деякі юристи пропонують використовувати механізм викупу земельних ділянок для суспільних потреб для того, щоб обійти мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення.[25] Особливу увагу варто привернути до того, що таким чином можуть бути відчужені землі, на яких знайдено корисні копалини. Це особливо важливо у контексті переговорів по підписанню угод про розподіл продукції між Україною та видобувними компаніями щодо розробки родовищ сланцевого газу та конфліктів, що відбуваються на цьому ґрунті.[26] Зокрема, питання відчуження земельних ділянок для видобутку сланцевого газу на Прикарпатті є одним із питань, що найбільше хвилюють мешканців регіону та органи місцевого самоврядування в контексті підписання зазначених угод із компанією “Chevron”[27] .

Після конфліктів щодо відчуження землі для будівництва об’єктів для футбольного чемпіонату Євро-2012, у 2013 році, виникла небезпека розвитку подібних сценаріїв. Наприкінці серпня Кабінетом Міністрів України було запропоновано прийняти закон про примусове відчуження земельних ділянок та об’єктів інфраструктури «з мотивів суспільної необхідності для будівництва об’єктів, передбачених Державною соціальною цільової програмою підготовки та проведення в Україні фінального турніру чемпіонату Європи 2015 року з баскетболу».[28] Таким чином, проблема відчуження землі під об’єкти спортивної інфраструктури, скоріш за все, залишатиметься актуальною найближчим часом.

Проблемні питання виникають і в контексті будівництва магістральних ліній електропередач, відповідно до «Енергетичної стратегії України до 2030 року». У 2013 р. у кількох районах Житомирської області були створені робочі групи для вирішення проблем щодо викупу земельних ділянок для цього будівництва.[29]

Одним із найбільш проблемних питань є сума відшкодування за відповідну ділянку. За чинним законодавством (ст. 19 Закону України «Про оцінку земель») відповідна оцінка може відбуватись на основі таких методичних підходів:

-       капіталізація чистого операційного або рентного доходу від використання земельних ділянок;

-       зіставлення цін продажу подібних земельних ділянок;

-       врахування витрат на земельні поліпшення.

Потрібно зазначити, що при застосуванні відповідної методики, викупна вартість майна досить часто є значно заниженою, і, як правило, не може покрити витрат на придбання особою нового житлового приміщення та земельної ділянки. Саме проблема компенсації власникові понесених збитків у зв’язку з відчуженням майна, викликає найбільші суперечки.

Досить яскравим прикладом є випадок будівництва об’їзної дороги довкола села Ракошино. Відомо, що за даними «Вісника державних закупівель», служба автомобільних доріг у Закарпатській області 27 серпня 2013 року, за результатами тендеру уклала угоду з ПАТ «Південьзахідшляхбуд» на будівництво ділянки автомобільної дороги Київ – Чоп за 67,23 млн. грн. Здавалося б, новина приємна, але трасу спроектували так, що вона пролягає посередині земельних ділянок, які належать жителям села. Згідно з технічним завданням тут мають викорчувати зелені насадження, знести житлові й нежитлові будівлі, перекласти комунікації тощо. За позбавлення права власності та відчуження земельних ділянок, селянам пропонують ціну 5 гривень за квадратний метр.[30]

Як видно із цього, ціна зовсім не ринкова, а враховуючи, що деякі громадяни окрім, земельних ділянок втрачають також об’єкти нерухомості – можна вважати, що їм пропонують віддати свою власність безкоштовно.

Звичайно, люди не погодилися с викупною ціною майна і звернулися за захистом своїх прав до суду. Але потрібно відзначити, що шанси виграти власникові земельної ділянки справи в суді вкрай малі, оскільки Закон не вимагає від влади вказівок на причини та аргументи, які пояснюють причину вибору тієї чи іншої ділянки або об’єкту. Практика показує, що суд зазвичай приймає рішення про примусове вилучення земельної ділянки, а також встановлює розмір грошової чи майнової компенсації за відчужене майно. І така ціна навряд чи буде відрізнятися від тієї, яку запропонували ще з моменту переговорів про викуп землі та об’єктів нерухомого майна, які на ній знаходяться.

З метою вирішення цієї проблеми 21 березня 2013 року був зареєстрований проект Закону України № 2610 «Про внесення змін до статті 19 Закону України «Про оцінку земель» щодо зміни методичного підходу експертної грошової оцінки земельної ділянки». Зазначений законопроект має на меті змінити методологію експертної оцінки ділянок, що підлягають викупу з причин суспільної потреби або необхідності. Відповідно до законопроекту, повинен застосовуватись метод зіставлення цін продажу подібних земельних ділянок як такий, що дає найбільш наближений до ринкових цін результат. Можливо, якщо такі зміни будуть прийняті і застосовуватимуться практично у майбутньому, питання викупу земельних ділянок з причин суспільної потреби або необхідності стануть менш проблемними.

Ще одним складним моментом застосування процедури викупу об’єкту нерухомості для суспільних потреб є процедура переведення суми відшкодування за майно. За ч.5 статті 16 Закону, «попереднє повне відшкодування вартості земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, у грошовій формі здійснюється шляхом внесення органом виконавчої влади чи органом місцевого самоврядування, що прийняв рішення про відчуження земельної ділянки, коштів на депозит нотаріальної контори в порядку, встановленому законом, за місцем розташування земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, або перерахування коштів на зазначений власником цих об'єктів банківський рахунок».

Таким чином, після прийняття рішення про відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, грошові кошти в примусовому порядку перераховують на депозит нотаріальної контори, за місцем розташування земельної ділянки, і нікого більше не цікавить чи отримав власник відшкодування за відчужене майно та чи погоджується він з сумою, яку йому перерахували. Власника фактично примушують віддати свою власність органам виконавчої влади чи місцевого самоврядування.

Досить показовим є рішення Волинського окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 року у справі № 2а/0370/2900/12.[31]

З матеріалів справи вбачається, що в ОСОБИ_1 на підставі постанови Львівського апеляційного адміністративного суду та виконавчого листа відчужено земельні ділянки площею 1000 м2 та 1955 м2, житловий будинок та багаторічні насадження, що знаходились на земельній ділянці, з мотивів суспільної необхідності, під розміщення (реконструкцію) автомобільної дороги загального користування Устилуг – Луцьк – Рівне, км 0+420 – км 3+600. Викупна ціна майна визначена у розмірі 303 983 гривні. Не дивлячись на те, що ОСОБА_1 не погоджувалась з призначеною викупною ціною, головою Володимир-Волинської РДА прийнято розпорядження №467 «Про передачу коштів в депозит приватного нотаріуса Володимир-Волинського районного нотаріального округу», відповідно до якого з метою відшкодування вартості земельних ділянок та нерухомого майна, що на них розміщене, відділ фінансово-господарського забезпечення апарату РДА перерахував кошти в сумі 303 983грн. на депозит приватного нотаріуса Володимир-Волинського районного нотаріального округу для передачі їх громадянці ОСОБА_1.

Хоча ОСОБА_1 стверджувала, що з викупною ціною вона не погоджувалась та перераховані грошові кошти не отримала, суд такі твердження до уваги не прийняв та вважає, що дії стосовно примусового виселення ОСОБИ_1 з об’єктів нерухомості, що розміщенні на земельній ділянці, яка відчужується є законними.

Таким чином – власність примусово відчужили, а повне відшкодування за відібране майно ОСОБА_1 скоріш за все, ще довго буде отримувати.

Аналіз процедури відчуження земельних ділянок, об’єктів нерухомого майна, що на них розміщені з мотивів суспільної необхідності в України черговий раз підкреслює складність економіко-правового механізму примусового позбавлення власності на землю та об’єкти нерухомості, що на ній розміщені. Надзвичайно важливою задачею стає кардинальне удосконалення порядку викупу (відчуження) земельних ділянок з мотивів суспільної необхідності. Особливо важливо розглядати проблему фахово та комплексно, усвідомлюючи весь спектр проблем, що можуть виникати в процесі примусового відчуження об'єктів права приватної власності.

 

Мораторій на продаж земель сільськогосподарського призначення

 

Вже понад більше, ніж 12 років триває мораторій (заборона на відчуження та зміну цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення), який обмежує права власників земельних ділянок, закріплених частиною першою статті 90 Земельного кодексу України та статтею 41 Конституції України.

Наслідками дії мораторію стали “тінізація” ринку землі, високий рівень корупції, монополізація відносин сільськогосподарського землекористування агрохолдингами, тощо.

Майже кожного року приймались нові закони, відповідно до яких дія мораторію постійно продовжувалась. Відповідно до останнього Закону України «Про внесення змін до Земельного кодексу України» від 20 грудня 2012 року, мораторій на купівлю-продаж земель сільськогосподарського призначення триватиме до 1 січня 2016 року. Як з цього видно, не дивлячись на те, що заборона має тимчасовий характер, визначити момент, коли вона буде знята (і чи буде вона знята взагалі), неможливо.

Врегулювати ситуацію на ринку землі органи влади намагались неодноразово. Спочатку мова йшла про те, що мораторій потрібен доти, доки не буде створено правового регулювання для ринку земель сільськогосподарського призначення. Не один рік проекти Закону «Про ринок земель», які повинні були врегулювати правовідносини із обігу земель в Україні розглядались у Верховній Раді України, проте такому Законові, мабуть, так і не судилося бути прийнятим.

Законом України «Про внесення змін до Земельного кодексу України» від 20 грудня 2012 року, Верховна Рада України вирішила прийняти інший закон – «Про обіг земель сільськогосподарського призначення». 20 липня 2013 року такий законопроект був винесений на розгляд Верховної Ради України та повинен стати завершальним акордом земельної реформи. Проте, даний законопроект викликав нові спори та суперечки.

Найбільш дискусійною є норма, яка скорочує виключний перелік правоздатних суб’єктів щодо набуття у власність земельних ділянок сільськогосподарського призначення. Відповідно до проекту Закону такими суб’єктами тепер можуть бути лише: держава, територіальні громади, Державний земельний банк та громадяни України. Іноземці, особи без громадянства, іноземні держави, міжнародні урядові та неурядові організації, юридичні особи, окрім Державного земельного банку, виключені зі списку тих, хто може набувати землю у власність.

Іншим нововведенням є вимоги до громадян України, які хочуть придбати землю. Зокрема, вони повинні не менше трьох років проживати у населеному пункті, розташованому в радіусі 20 кілометрів від земельної ділянки, що продається; мати бажання переважно власною або сімейною працею вести на земельній ділянці самостійне товарне сільськогосподарське виробництво; мати досвід роботи у сільському господарстві чи займатися веденням товарного сільськогосподарського виробництва та бути зареєстрованими як фізичні особи-підприємці або бути членами фермерського господарства.

Такі вимоги створюють корупційний ризик високого рівня, адже законопроектом чітко не прописано, що таке «досвід» роботи у сільському господарстві, яким чином його доказувати та скільки років потрібно займатися веденням товарного сільськогосподарського виробництва, щоб мати змогу отримати земельну ділянку у власність. Також не зовсім зрозуміло, як з’ясувати або довести наявність бажання переважно власною або сімейною працею вести на земельній ділянці самостійне товарне сільськогосподарське виробництво. І останнє – що мав на увазі законотворець вимагаючи проживати у населеному пункті не менше трьох років. Мається на увазі реєстрацію місця проживання чи все ж таки фактичну адресу проживання?

Привертає також увагу норма, яка обмежує допустимий розмір земельної ділянки, яку може набути у власність громадянин України – не більше 100 га. Такий розмір земельних ділянок є недостатнім для ведення рентабельного товарного сільськогосподарського виробництва. Звертаємо увагу, що на державу, територіальні громади та Державний земельний банк обмеження щодо граничних розмірів земельних ділянок сільськогосподарського призначення, що можуть перебувати у власності, не розповсюджуються. Отже, держава намагається викупити земельні ділянки максимально можливого розміру та монополізувати своє становище на ринку.

Це твердження випливає з норми законопроекту, що у разі продажу земельної ділянки сільськогосподарського призначення, яка перебуває у приватній власності, переважне право на її придбання у перший період експозиції має держава, яка реалізує це право через відповідні органи виконавчої влади, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, Державний земельний банк у зазначеній послідовності, які реалізують переважне право відповідно до Закону. Лише після того, якщо держава не реалізує своє право – настає черга громадянина України придбати земельну ділянку.

Така норма, фактично обмежує право власника вільно розпоряджатись своєю власністю та зобов’язує його в «добровільно-примусовому» порядку передати земельну ділянку сільськогосподарського призначення у власність держави, в той же час позбавляючи право іншого громадянина набути землю у власність.

Серед позитивних нововведень законопроекту можна виділити норму, яка встановлює мінімальний термін оренди земельних ділянок сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва – 15 років, оскільки сприяє зростанню конкурентоспроможності та дає змогу виробникам використовувати землю стабільно, планувати свою діяльність на досить тривалий час. Проте, навіть дана норма, яка на перший погляд є вдалою, потребує доопрацювань. Варто прописати окремі випадки, коли дозволяється достроково припинити строк оренди таких земельних ділянок, оскільки завжди може виникнути ситуація, коли власникові терміново знадобиться повернути свою земельну ділянку в силу форс-мажорних обставин.

З вищенаведеного є зрозумілим що, проект потребує доопрацювання та вироблення зваженого підходу до реформування аграрного сектору. Є надія, що найбільш проблемні питання буде врегульовано, і Закон України «Про обіг земель сільськогосподарського призначення» буде врешті-решт прийнятий.

Тим часом до порядку денного засідань Верховної Ради України час від часу поступає законопроект "Про внесення змін до деяких законів щодо спрощення передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення у власність та користування" № 2181а, яким планувалось скасувати мораторій лише для однієї юридичної особи – Державного земельного банку України. Якщо прийняти такий проект Закону, щонайменше два роки українці-власники землі зможуть продавати свою земельну ділянку лише Держзембанку, а останній, в свою чергу, здобуде монопольне становище в аграрному секторі. Вперше Верховна Рада України хотіла включити такий законопроект до порядку денного сесії 18 червня 2013 року, проте рішення не набрало достатньої кількості голосів. За висновком Головного науково-експертного управління від 14 червня 2013 року проект Закону доцільно відхилити. Проте, його знову вдалося проштовхнути. Останній розгляд такого законопроекту відбувся 10 жовтня 2013 року. На щастя, члени комітету відхили законопроект 2181а, проте немає жодних гарантій, що схожий проект Закону знову не з’явиться на порядку денному засідання Верховної Ради України, тільки вже під іншою назвою.

Порушення прав власності органами внутрішніх справ

Впродовж 2013 р. неодноразово причиною порушення права власності ставали дії правоохоронних органів.

Низка випадків пов’язана із незаконним заволодінням майном під час проведення обшуків або інших слідчих дій. Серед прикладів такого порушення: вилучення 8 тон металобрухту під час обшуку у Криму[32], незаконне заволодіння кредитною карткою потерпілого під час огляду його помешкання у Києві[33], вилучення комп’ютерної техніки (у більшому обсязі, ніж було передбачено постановою про вилучення) під час обшуку Укрсоцбанку[34], незаконне привласнення продукції та особистих речей працівників під час обшуку у харківській типографії[35], зникнення після обшуку близько 100 тисяч грн. у Чернівцях[36].

Крім того, зафіксовано випадки привласнення грошей з місця вчинення злочину працівниками міліції. Так, у Тернополі працівника міліції звинуватили у привласненні 1000 гривень, вилучених на місці злочину як речові докази[37]. В Одесі потерпілому від пограбування міліція повернула гаманець, з якого попередньо були вийняті гроші[38].

Таким чином, бачимо, що зловживання службовим становищем з боку правоохоронців, що призводять до втрати громадянами майна, є поширеними і трапляються по всій території України. Найгіршим же в цій ситуації видається те, що винні у протиправних діях особи, далеко не завжди притягуються до відповідальності, що лише посилює почуття безкарності серед правоохоронців і потенційно може призвести до подальшого поширення подібних зловживань.

Окремої уваги заслуговують складні відносини між працівниками правоохоронних органів та власниками автокав’ярень у Києві. За словами представників Асоціації власників мобільних кав’ярень, працівники міліції вивозять на евакуаторах мобільні кав’ярні задля того, щоб перешкодити їх роботі. Організація, що працює легально на підставі дозвільних документів, вважає, що така ситуація спричинена тим, що інші учасники ринку сплачують хабарі працівникам міліції аби уникати перевірок, і, хоча й працюють без належної дозвільної документації, проблем із міліцією не мають[39].

Крім того, схоже, що працівники міліції вже не перший рік розпоряджаються майном згаданих закладів як своїм власним. Випадки, коли працівники міліції вилучали без будь-яких пояснень та складання протоколу квас, були зареєстровані як цього, так і попереднього року. При цьому, у червні 2013 року, працівник міліції заявляв, що квас належить міліції [40]. Звичайно, цього замало для того щоб зробити висновок про те, що міліція «кришує» окремі мобільні кав’ярні, однак цілком достатньо для того, щоб побачити зловживання у діях міліції щодо власників таких закладів і необхідність термінового врегулювання проблеми.

Нерідкими є випадки спроб працівників правоохоронних органів незаконно заволодіти нерухомим майном, причому для цього використовуються різноманітні методи.

Для прикладу, у Кіровограді дільничний інспектор міліції виселив, із застосуванням сили, сторічного ветерана із його будинку. Офіційним приводом для виселення слугували борги дітей власника будинку перед кредиторами, однак, будинок не перебував у заставі. Міліціонера визнали винним у перевищенні повноважень[41].

У Судаку працівник місцевої міліції незаконно заволодів міні-пансіонатом за підтримки сім’ї кримських татар. За заявою власника міні-пансіону розпочате розслідування, попередньо дії міліціонера кваліфіковані за ст. 356 Кримінального кодексу України («Самоправство») [42].

Іншим шляхом пішли у Керчі, де міліціонери вирішили заволодіти нерухомістю порушивши справу проти особи, за якою суд визнав право користування службовою квартирою після смерті його батька-міліціонера, та тримаючи його під вартою[43].

Не зважаючи на те, що іноді винні у неправомірних діяннях працівники правоохоронних органів бувають покарані, видається, що загалом в цих органах панує відчуття повної безкарності. Наприклад, власник незаконно вилученого у Кам’янці-Подільському авто не лише не домігся його повернення, а й отримав досить однозначну відповідь від начальника місцевого ДАІ: "Ти лох, і з цим змирися. Машину тобі ніхто не віддасть"[44]. У цьому контексті видається, що покарання правоохоронців, винних у протиправних діях, що призвели до порушення прав, залишається скоріше виключенням, ніж правилом.

Рекомендації

1) Створити прозору й ефективно працюючу систему державної реєстрації прав на нерухоме майно.

2) Удосконалити захист прав власників земельних ділянок, створити механізми протидії силовому захопленню цих земель, прийняти законодавчі акти, які б урегулювали основні аспекти функціонування ринку землі.

3) Забезпечити існування ефективного судового захисту прав власників і, зокрема, здійснити заходи щодо вирішення проблеми невиконання рішень національних судів, що захищають власність, у тому числі вдосконалити судовий контроль за виконанням рішень судів, а також припинити дію мораторіїв щодо примусового продажу майна державних підприємств. Крім того, забезпечити якнайшвидшу реалізацію положень ЗУ «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» і виділення достатніх фінансових ресурсів на його виконання.

4) Сприяти прозорості і спрощенню процедур здійснення будівництва житла, а також забезпечити дотримання прав інвесторів у цій сфері.

5) Забезпечити ефективне правове регулювання прав власності об’єднань співвласників багатоквартирних будинків.

6) Удосконалити правове регулювання проведення діяльності акціонерних товариств, з метою недопущення здійснення протиправного захоплення підприємств і організацій в Україні, а також виникнення корпоративних конфліктів.

6) Здійснити врегулювання проблеми вилучення земель і житла з мотивів суспільної необхідності в чіткій відповідності до Конституції і взятих Україною на себе міжнародних зобов'язань.

7) Здійснити заходи щодо недопущення порушень прав власності з боку органів внутрішніх справ.

 

[1] Підготовлено Максимом Щербатюком, юристом УГСПЛ.

[2] Нова система реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень http://pravotoday.in.ua/ua/press-centre/publications/pub-886/

[3] Микола Азаров доручив усунути проблеми, що виникають при реєстрації нерухомості http://www.azarov.ua/event/ukraina/Nikolaj-Azarov-poruchil-ustranit-problemi-voznikayushchie-pri-registratsii-nedvizhimosti.html

[4] Чому нова система реєстрації нерухомості дала збій? http://1tv.com.ua/ru/news/2013/02/10/34599, Реестр недвижимости: где эта улица, где этот дом http://www.epravda.com.ua/rus/publications/2013/04/23/372264/view_print/

[5] Без БТІ: в Україні запрацювала нова система реєстрації прав на нерухоме майно http://www.radiosvoboda.org/content/article/24815182.html

[6] Реестр недвижимости: где эта улица, где этот дом http://www.epravda.com.ua/rus/publications/2013/04/23/372264/view_print/

[7] Експерт про проблеми нової системи реєстрації прав на нерухомість http://vkurse.ua/ua/business/novoy-sistemy-registracii-prav-na-nedvizhimost.html

[8] Rule of Law Index http://worldjusticeproject.org/sites/default/files/wjproli2012-web.pdf , Україна міцно закріпилася на останніх позиціях Світового індексу верховенства права http://tyzhden.ua/News/84108.

[9] http://www.transparency.org/gcb2013/results

[10] Якщо вас позбавляють законного майна, значить це комусь потрібно http://helsinki.org.ua/index.php?id=1380104964

[11] Про стан виконання судових рішень в Україні http://static.rada.gov.ua/zakon/new/par_sl/sl2205113.htm

[12] Невиконання судових рішень стає в Україні буденністю http://www.dw.de/%D0%BD%D0%B5%D0%B2%D0%B8%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%B0%D0%BD%D0%BD%D1%8F-%D1%81%D1%83%D0%B4%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%85-%D1%80%D1%96%D1%88%D0%B5%D0%BD%D1%8C-%D1%81%D1%82%D0%B0%D1%94-%D0%B2-%D1%83%D0%BA%D1%80%D0%B0%D1%97%D0%BD%D1%96-%D0%B1%D1%83%D0%B4%D0%B5%D0%BD%D0%BD%D1%96%D1%81%D1%82%D1%8E/a-16830280

[13] Як виконати рішення суду де боржником є держава 2 http://www.i-law.kiev.ua/?p=766

[14] Закон про внесення змін до деяких законів України щодо виконання судових рішень http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=45896

[15] http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=47981

[16] Висновок Вищого адміністративного суду від 29.07.2013 http://vasu.gov.ua/ua/news_legislation.html?_m=publications&_t=rec&id=3030&fp=1&s=print

[17] http://www.novostimira.com.ua/novyny_63744.html

[18] У Київській області заморожене будівництво 25% котеджних містечок http://ua.for-ua.com/economics/2013/04/23/083314.html

[19] Єдиний реєстр судових рішень http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/25689443

[20] Єдиний реєстр судових рішень http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/28302646

[21] Десять новобудов Києва з сумнівною репутацією http://ua.prostobank.ua/zhitlo_v_kredit/statti/desyat_novobudov_kieva_z_sumnivnoyu_reputatsieyu

[22] Черговий скандал навколо новобудови на Харківському шосе, 19 http://www.vodokanal.kiev.ua/index.php?option=com_content&view=article&id=1026:-19&catid=24:-lr&Itemid=66

[23] Єдиний реєстр судових рішень http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/33209078

[24] Про захист прав інвесторів житлового будівництва http://investhelp.com.ua/content/pro-zakhist-prav-%D1%96nvestor%D1%96v-zhitlovogo-bud%D1%96vnitstva

[25] Як купити сільгоспземлю в Україні: декілька способів обійти заборону, http://realt.aviso.ua/uk/news?id=660c89f9-d72d-4f72-bf17-cc62183f483c

[26] Угоду про видобуток сланцевого газу в Україні підпишуть у вересні – міністр http://gazeta.ua/articles/business/_ugodu-pro-vidobutok-slancevogo-gazu-v-ukrajini-pidpishut-u-veresni-ministr/513448

[27] Петричук М. Остап ДЗЕСА: Івано-Франківська обласна рада проекту «угоди про розподіл продукції між урядом та компанією «Chevron» поки що не отримувала http://www.galychyna.if.ua/index.php?id=single&tx_ttnews[tt_news]=22271&tx_ttnews[backPid]=24&cHash=3b352cad14

[28] Заради Євробаскету-2015 у Азарова пропонують безмитний імпорт і примусове відчуження землі http://tyzhden.ua/News/88093

[29] Див. Розпорядження Голови Олевської районної державної адміністрації Житомирської області № 98 від 14.05.2013; Розпорядження Голови Ємільчинської районної державної адміністрації Житомирської області № 88 від 29.04.2013

[30] Влада видурює в селян Ракошина землю на об’їзну по 5 грн за квадрат http://www.szp.org.ua/vlada-vyduryuje-v-selyan-rakoshyna-zemlyu-na-ob_jiznu-po-5-ghrn-za--kvadrat.aspx

[31] Єдиний реєстр судових рішень http://www.reyestr.court.gov.ua/Review/30172013

[32] В Крыму дали условный срок милиционеру, который украл с места обыска 8 тонн металла, http://www.sobytiya.info/news/13/35229

[33] В Киеве майору-мародеру разрешили погулять 3 года и опять вернуться в милицию, http://mytime.net.ua/news/2013/10/2013-10-08-47.htm

[34] Укрсоцбанк заявляет, что донецкая милиция превысила полномочия, http://obkom.net.ua/news/2013-09-20/1925.shtml

[35] Как милиционеры в типографии кофе искали. Харьковские предприниматели заявляют о беспределе http://umdpl.info/index.php?id=1375422978

[36] Після обшуку зникли 100 тисяч доларів, http://umdpl.info/index.php?id=1375078135

[37] Працівник міліції забрав собі гроші, які вилучили на місці злочину, http://20minut.ua/Novyny-Ternopolya/Kryminal/10273939

[38] Ограбленному в маршрутке одесситу денег не вернули, зато обыскали, http://www.reporter.com.ua/news/08p34p/

[39] Почему киевская милиция воюет с автокофейнями, http://kiev.segodnya.ua/kpower/Pochemu-kievskaya-miliciya-voyuet-s-avtokofeynyami-461997.html

[40] Як підполковник міліції Баб’як квас вкрав, http://ord-ua.com/2013/06/10/yak-pidpolkovnik-miliciyi-babyak-kvas-vkrav/?lpage=1

[41] Милиционер выбросил 100-летнего ветерана на улицу и поселился в его доме: "Били, скрутили. Я кричал". ВИДЕО, Источник: http://censor.net.ua/v252721

[42] Милиция расследует самоуправство своего сотрудника при выселении владельца мини-пансионата из здания, http://ikrim.net/2013/0806/064628.html

[43] В Керчи милиционеры посадили парня в СИЗО, чтобы забрать его квартиру, http://umdpl.info/index.php?id=1372405427

[44] У киянина в місті Кам’янці-Подільському на Хмельниччині працівники автоінспекції відібрали "мерседес", http://umdpl.info/index.php?id=1368420871

 

 

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори