увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 27.09.2016 21:54
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



15. Право на працю

[1]

1. Загальний огляд

Право на працю визнається міжнародними угодами як одне із базових соціально-економічних прав людини. Європейська соціальна хартія визначає, що держава зобов’язується визнати однією зі своїх найголовніших цілей і одним зі своїх найголовніших обов’язків досягнення та підтримання якомога високого і стабільного рівня зайнятості, маючи на меті досягнення повної зайнятості, а також ефективно захищати право працівника заробляти собі на життя професією, яку він вільно обирає.

Україна взяла на себе зобов’язання щодо поваги, захисту та реалізації цього права. Водночас із виконанням взятих на себе зобов’язань існують суттєві проблеми.

Зокрема, незважаючи на наявність досить великого масиву законодавства, яке регулює цю сферу, багато із його положень залишаються декларативними. Офіційній рівень безробіття вже досить давно не відображає його реальний рівень і показує, що держава має викривлене уявлення про безробіття в Україні, а отже, не спроможна забезпечити здійснення ефективної політики у сфері зайнятості.

Рівень заробітної плати, який пропонується за вакансіями державною службою зайнятості, найчастіше є дуже низьким, і таким, що не дозволяє людині забезпечити виживання собі та своїй сім’ї, тому багато із цих вакансій залишаються не зайнятими. Ще меншим є розмір допомоги по безробіттю, яка не дає можливість особі, у якої тимчасово немає роботи, забезпечити хоча б мінімальні потреби.

 Відповідно до Європейської соціальної хартії «усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей». Водночас в Україні все поширенішим явищем стає бідність саме працюючого населення, більше половини населення отримує заробітну плату значно менше її середнього рівня. Крім того, значна кількість людей отримують зарплату менше навіть мінімального рівня. Також в цьому році невирішеним питанням залишається проблема забезпечення гідної заробітної плати для працівників бюджетної сфери.

Ще більше загострилася проблема із заборгованостями по заробітній платі: її розмір в 2013 році зріс. Ужиті державою заходи щодо боротьби з цим явищем до сьогодні не є ефективними і не призводять до покращення.

Створення гарантій безпеки праці є важливою умовою забезпечення права на працю. Навіть офіційна статистика щодо нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань в Україні показує, що кількість цих випадків в рази перевищують цифри, які є в європейських країнах.

Кількість українців, які виїжджають із України в інші країни, щороку збільшується, а відповідно, гострішим стає питання захисту їх прав. Водночас Україна не поспішає ратифікувати всі необхідні конвенції Міжнародної організації праці (МОП). Також досить часто робота закордонних дипломатичних установ України з правової допомоги мігрантам щодо забезпечення захисту їх прав і свобод була неефективною.

Важливо відмітити, що дії державних органів, які покликані захищати трудові права, не були системними і ефективними. Крім того, держава досі не створила належних умов для діяльності профспілок, забезпечення захисту їх прав. Водночас правові механізми, які покликані захищати профспілки, і зокрема профспілкових активістів, залишаються недієвими.

2. Гарантування зайнятості

На сьогоднішній день з метою подолання безробіття в Україні діють Закон України «Про зайнятість населення» та Закон України «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття». Згаданими законами дається визначення поняття безробіття та передбачено заходи для його подолання. Для здійснення функцій боротьби з безробіттям створено Державну службу зайнятості.

За офіційною інформацією Державного комітету статистики України[2]  станом на червень 2013 року рівень безробіття в Україні за методологією МОП становить 8 % працездатного економічно-активного населення, що приблизно дорівнює 1 643 000.

Водночас за інформацією з того ж джерела, кількість зареєстрованих безробітних станом на вересень 2013 року становить 1,5 % працездатного економічно-активного населення, що дорівнює 422 100. При чому на початок року рівень зареєстрованого безробіття становив 2%, тобто цифри вказують на те, що зареєстрованих безробітних в Україні поменшало. Але чи означає це що ситуація з безробіттям покращилася?

За інформацією тієї ж Державної служби статистики України станом на вересень кількість осіб, що отримують державну допомогу по безробіттю складає 326 900, а середній розмір допомоги складає 1 108 грн., що дорівнює прожитковому мінімуму.

Отже, не всі безробітні в Україні реєструються у Державній службі зайнятості. Таким чином, реальну допомогу від держави отримує незначна частина безробітного населення. Також потрібно відмітити, що мізерний розмір допомоги не є мотивуючим фактором для реєстрації безробітних в Україні.

Цікавою є статистика щодо працевлаштованого населення з-поміж зареєстрованих безробітних. У вересні 2013 року таких осіб було 49 300, що становить 9,6% від зареєстрованого безробітного населення.

Наведені цифри говорять самі за себе. Ефективність державної політики у сфері зайнятості становить приблизно 10 % від потреби. А якщо брати до уваги показник безробіття за методикою МОП, то ефективність державних заходів з подолання безробіття становитиме приблизно 2%.

Державну грошову допомогу до уваги брати важко, оскільки часто вона настільки мізерна, що допомогою її важко назвати, радше невеличкою моральною компенсацією.

Варто зазначити, що з доходу кожної офіційно працюючої особи сплачується єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, за рахунок якого формується бюджет Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття.

При цьому особа, що зареєструвалася як безробітній має право отримувати державну допомогу по безробіттю не більше 360 днів протягом 2 років.

Як видно з наведеного, систему матеріальної допомоги по безробіттю в Україні важко назвати справедливою.

Слід також звернути увагу на динаміку змін в сфері зайнятості за останній рік. За даними МОП безробіття в Україні станом на грудень 2012 року становило 8,1 % працездатного економічно-активного населення, що приблизно дорівнює 1 656 600. Середній розмір допомоги по безробіттю за той же період становив 1027 грн. коп. Таким чином ситуація з безробіттям в Україні протягом перших 6 місяців 2013 року майже не змінилася.

Отже, на даному етапі держава не спроможна надати реальну допомогу безробітним, як в плані матеріальної підтримки, так і в плані сприяння у працевлаштуванні та перепрофілюванні.

Очевидно, варто все таки змінити підходи до політики в сфері зайнятості населення. Можливо принаймні змістити акцент з боротьби з безробіттям як явищем до попередження появи безробіття. Проведення ефективної економічної політики та заохочення приватної ініціативи стимулюватиме створення нових робочих місць.

Нереальність і відірваність від життя цифр державної статистики свідчить про те, що до питання зайнятості українські можновладці завжди підходять формально. Велика кількість українських заробітчан за кордоном є найкращим показником провалу неефективної політики України в сфері зайнятості населення за всі роки незалежності.

Нескладно передбачити, що у 2014 році, як і в 2013 році, у сфері зайнятості населення суттєвих покращень не варто очікувати. Необхідно змінити формальний підхід держави до регулювання вказаної сфери, кардинально змінити економічну і податкову політику. Таке явище як безробіття неможливо подолати лише заходами реагування, з ним треба боротися комплексно і в першу чергу превентивними заходами.

3. Забезпечення гідних умов праці

Відповідно до Європейської соціальної хартії «усі працівники мають право на справедливу винагороду, яка забезпечить достатній життєвий рівень для них самих та їхніх сімей».

Згідно із Законом України «Про державний бюджет України на 2013 р.» з 1 січня 2013 мінімальна заробітна плата становить 1147 грн., а з 1 грудня 2013 р. – 1218 грн. І хоча офіційно прожитковий мінімум є дещо нижчим за цю суму, численні експерименти, які проводили журналісти доводять, що прожити на таку суму практично неможливо.

«Витрати на утримання житла не закладала, бо якби заплатила 520 гривень, які нараховують щомісяця, чи навіть половину коштів, то сиділа б на воді та хлібі. Ледве не забула про ще одну статтю витрат — проїзд. Довелося узяти із тих грошей, що відкладені на харчі. Їздити за дві гривні в маршрутці при моєму скромному бюджеті, звісно, буде накладно. Користуватимуся дешевшим транспортом — тролейбусом. А це вже 1,5 гривні економії щодень. Небагато, але за місяць можна трохи заощадити.» – пише журналістка Євгенія Сомова, що проводила один із таких експериментів.[3] Навіть у режимі суворої економії їй не вдалося прожити на 1147 грн. місяць. Варто також зазначити, що у цьому експерименті йдеться про Волинь, а, наприклад, в Києві, де ціни у середньому вищі, прожити на ці кошти ще складніше.

Показники середньої зарплати в Україні також не вражають своєю величиною: у вересні 2013 р. середня заробітна плата по Україні становила 3261 грн., найнижча – у Тернопільській області – 2312 грн., найвища – у Києві, 4967 грн.[4] Проте навіть середня зарплата у Києві навряд чи однозначно підпадає під визначення гідної оплати праці.

Мал.1.[5]

 

Більше того, як видно з графіку розподілу працівників за рівнем заробітної плати більше половини населення отримує заробітну плату до 2500 тис. грн. Крім того офіційна статистика підтверджує наявність досить великої категорії населення, яка отримує заробітну плату нижче встановленого державою мінімального рівня.

Важливо також відмітити, що у 2013 році в Україні мотивуюча роль заробітної плати продовжує падати, і серед доходів населення продовжують значну роль відігравати різноманітні соціальні платежі.

Мал.2.[6]

 

Як видно із Мал.2. в структурі доходів населення України заробітна плата не дотягує навіть до 40%, в той же час соціальні допомоги складають вже більше 35% .

Впродовж 2013 р. актуальною залишалась проблема визначення заробітної плати працівникам бюджетної сфери із застосуванням єдиної тарифної сітки. У 2013 р. було збережено розрив між окладом згідно розряду для працівників І тарифного розряду на рівні 852 грн. Така сума є не лише нижчою за мінімальну зарплату, але і за прожитковий мінімум. У той же час, з метою дотримання чинного законодавства, постановою КМУ № 197 від 27 березня 2013 р. посадовий оклад встановлюється на рівні мінімальної заробітної плати – 1147 грн. Оклад згідно з тарифом для працівників І розряду використовується винятково для обрахування окладу для працівників VI тарифного розряду та вищих[7].

На початку року було запропоновано з 1 квітня встановити розмір базового посадового окладу для працівників І тарифного розряду на рівні мінімальної заробітної плати, однак, відповідно до Листа Міністерства соціальної політики України № 959/0/14-13/13 від 29.01.2013 «за інформацією Мінфіну (лист від 29.01.2013 № 31-07240-03-5/2649) встановлення з 1 квітня посадового окладу працівника першого тарифного розряду ЄТС на рівні мінімальної заробітної плати, затвердженої Законом України "Про Державний бюджет України на 2013 рік", потребуватиме додаткових видатків з державного бюджету у сумі понад 39 млрд. гривень.

Реальні джерела покриття таких видатків відсутні. Відсутність додаткових ресурсів на забезпечення вказаного підвищення призведе до таких негативних наслідків як розбалансування бюджетів усіх рівнів, виникнення заборгованості із виплати заробітної плати, відправлення працівників у примусові відпустки за власний рахунок або скорочення чисельності тощо, що викличе ще більшу напругу у суспільстві»[8].

Варто зазначити, що питання оплати праці працівників бюджетної сфери з 1 січня 2013 р. було врегульоване лише наприкінці березня, у зв’язку з чим впродовж майже трьох місяців працівники отримували зарплату за ставками, що були чинні з 1 грудня 2012 р. (відповідно до роз’яснення Міністерства соціальної політики України[9]), а потім повинні були отримувати доплату за зазначений вище період. Враховуючи загальний дефіцит бюджету, така неврегульованість питання могла стати однією з причин збільшення заборгованості за заробітною платою у бюджетній сфері.

Відповідно до статті 4 Європейської соціальної хартії право на справедливу винагороду включає серед іншого право на підвищену оплату праці у понадурочний час. Хоча законодавчо в Україні встановлена подвійна ставка оплати праці у понадурочний час, насправді ця вимога у більшості випадків не виконується. Періодично проводяться планові та непланові перевірки (наприклад, як нещодавно відбулось у Харкові)[10], які вирішують проблеми, що існують на окремому підприємстві, однак вони не в змозі вирішити системні проблеми у забезпеченні належної оплати праці у понадурочний час.

Викладені вище факти стосуються здебільшого оформлених офіційно і належним чином трудових відносин, у той час як в Україні існує системна проблема нелегального працевлаштування та отримання заробітної плати «в конвертах». Особа, що офіційно не працевлаштована, виявляється більш соціально вразливою – до таких найманих працівників не застосовуються вимоги законодавства про працю – у частині забезпечення вимог щодо мінімальної заробітної плати, оплачуваної відпустки та лікарняних, забезпечення відрахувань до пенсійного фонду і належного пенсійного забезпечення у майбутньому. Проблема гідної винагороди праці тісно пов’язана із вирішенням проблеми відсутності належного оформлення правових відносин.

Крім того, питання викликає також своєчасність виплати заробітної плати. Відповідно до статті 115 Кодексу законів про працю України «Заробітна плата виплачується працівникам регулярно в робочі дні у строки, встановлені колективним договором або нормативним актом роботодавця, погодженим з виборним органом первинної профспілкової організації чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом (а в разі відсутності таких органів – представниками, обраними і уповноваженими трудовим колективом), але не рідше двох разів на місяць через проміжок часу, що не перевищує шістнадцяти календарних днів, та не пізніше семи днів після закінчення періоду, за який здійснюється виплата.»[11] Аналогічна норма також міститься у Законі України «Про оплату праці» від 24 березня 1995 року.[12]

На жаль, ці положення, хоча і закріплені у законодавстві, не реалізуються повною мірою. Наразі в Україні нагальною є проблема систематичної невиплати або затримки виплати заробітної плати. Згідно з даними УНІАН заборгованість по виплаті заробітної плати на території України станом на1 жовтня складає 1,02 млрд. грн.[13]

Відповідно до спостережень Державної служби статистики України заборгованість виплати заробітної плати коливається у межах 890 – 1100 млн. грн. на місяць. У період з січня по серпень найбільший рівень заборгованості був у березні і становив 1102, 5 млн. грн, в той час як найменший рівень заборгованості було встановлено у січні з позначкою 893,7 млн. грн.

Розмір заборгованості по виплаті заробітної плати також коливається в залежності від області. Порівняно низькі показники зафіксовано у Чернівецькій, Рівненській та Волинській областях. Найвищий рівень заборгованості мають роботодавці у Донецькій області. У Києві на початку року рівень заборгованості по виплаті заробітної плати становив 1,4 млн. грн., але у серпні виріс аж до 152,1 млн. грн.[14]

Заборгованість по виплаті заробітної плати у вересні зросла на 4,1 %[15], а загалом з початку року – на 14,6%.[16]

Мал.3[17]

 

Відповідно до даних УНІАН заборгованість економічно активних підприємств складає 53,5%, тоді як заборгованість підприємств-банкрутів – 41,3% від загального боргу. Найменший рівень заборгованості спостерігається у сфері інформації та телекомунікації – 1,1 млн. грн., в той час як найбільше не сплачують заробітну плату працівникам промисловості: борг у цій сфері складає 463,4 млн. грн.[18] Також зросла заборгованість по виплаті заробітної плати у сфері транспорту, складського господарства, охорони здоров’я та у сфері поштової та кур’єрської діяльності.

     Загалом, статистика свідчить про те, що заборгованість по виплаті заробітної праці протягом року лише зростає. Ситуація трохи покращилась в кінці літа, але статистичні дані за вересень говорять про те, що рівень заборгованості знову почав зростати. Найбільший рівень невиплати заробітної плати спостерігається у сфері промисловості.

Цікаво, що Прем’єр-міністр Микола Азаров назвав заборгованість по виплаті заробітної плати неприпустимою і закликав місцеву владу жорстко контролювати факти виникнення такої заборгованості.[19] В той же час Президент України Віктор Янукович видав доручення «Миколі Азарову, Анатолію Могильову (голові Ради міністрів Криму), всім головам обласних, Севастопольської та Київської міських державних адміністрацій в установленому порядку вжити заходів щодо погашення заборгованостей з виплат за загальнообов’язковим державним соціальним страхуванням, а також недопущення утворення такої заборгованості в подальшому. Термін – 20 грудня 2013 року».[20] Але при цьому шляхи виплати погашення такої заборгованості залишаються невідомими. До того ж, як бачимо, влада захвилювалась з приводу заборгованостей по заробітній платі лише наприкінці року, протягом ж року фактично нічого не було зроблено для погашення такої заборгованості.

Більше того, Міністр соціальної політики України Наталія Королевська заперечує існування будь-яких заборгованостей по виплаті заробітної плати станом на 25 жовтня 2013 року.[21] Але при цьому 23 жовтня у своєму виступі Прем’єр-міністр України Микола Азаров визнав існування проблеми з виплатою заробітної плати та соціальних виплат. Проте він пояснює таку проблему не нестачею у бюджеті, а неефективністю функціонування посадовців місцевих органів влади.[22] Міністерство фінансів взагалі пропонує місцевим органам влади самостійно знайти гроші на виплату заробітних плат.[23] Що ж далі буде робити влада та як буде вирішувати питання – залишається лише запитанням без відповіді. Але в той же час борги з виплати заробітної плати продовжують невпинно зростати.

    

4. Забезпечення гарантій безпеки праці

За офіційними даними за 9 місяців 2013 р. в Україні сталось 8409 нещасних випадків на виробництві, в яких постраждало 8670 осіб, серед них 1200 загинуло.[24] Для порівняння, у 2012 – 2013 рр. у Сполученому Королівстві Великої Британії та Північної Ірландії внаслідок нещасних випадків на виробництві загинуло лише 113 осіб,[25] у Франції у 2010 р. – 529 смертельних випадків,[26] 557 смертельних випадків на виробництві у 2010 р. в Німеччині.[27] Таким чином, рівень смертності від нещасних випадків на виробництві в Україні є значно вищим, ніж у провідних країнах Європейського Союзу, навіть без врахування різниці у кількості працездатного населення.

67% нещасних випадків стались з організаційних причин: невиконання вимог інструкцій з охорони праці, невиконання посадових обов’язків, порушення правил безпеки руху (польотів), порушення технологічного процесу.[28] До основних подій, що призвели до нещасних випадків на виробництві, належать: падіння потерпілого під час пересування, дія рухомих і таких, що обертаються, деталей обладнання, машин і механізмів, обвалення, обрушення породи, ґрунту.[29] Найбільше нещасних випадків сталось у Донецькій області, на підприємствах, що видобувають кам’яне вугілля.[30]

Однак, наведені вище дані відображають лише офіційну картину: до Фонду надходить інформація лише щодо випадків, у яких потерпілі працювали легально і сплачували обов’язкові страхові внески. У той же час до багатьох небезпечних робіт працівників часто залучають без належного юридичного оформлення трудових відносин, тому відомості про такі нещасні випадки не відображаються у офіційній статистиці.

Так, загибель людей на нелегальних шахтах – «копанках» – маскують під звичайні нещасні випадки: «Труп можуть помити, залити в горлянку горілку й викинути на дорогу з інтенсивним рухом. Також тіла чоловіків у брудному одязі залишають на зупинках транспорту неподалік копанок. У шахтарських селищах розповідають про випадки, що людей живцем засипали в таких копальнях, коли туди несподівано приходили перевіряльники.».[31] Разом із тим, праця на нелегальних шахтах є ще більш небезпечною, ніж на легальних, тому і призводить до більшого травматизму: «Проблеми з дотриманням безпеки є і на приватних, і на державних шахтах, але на копанках ситуація катастрофічна. Тунель завузький, поверхня надто близько, ґрунт крихкий і може легко завалитися. На копанках чимало професійних шахтарів, які добре знають про ризики, але ігнорують дисципліну. На шахті колеги не дозволять запалити сигарету, адже це може спричинити вибух, а на копанках курять усі», – розповідає один із рятувальників.[32] Із плином часу ситуація лише погіршується, оскільки нелегальний видобуток вугілля із способу виживання окремих сімей перетворився на прибутковий бізнес, підпорядкований місцевим кримінальним структурам.

Можливі випадки, коли на цілком легальному промисловому об`єкті відбувається нещасний випадок, про який офіційно не повідомляють. Так, у вересні 2013 р. у Рівному під час виконання будівельних робіт був травмований чоловік. За цим фактом було порушено кримінальну справу за ст. 125 Кримінального кодексу України, проте слідчі дії не проводяться, оскільки, як повідомив Іван Онищук, заступник начальника територіального управління Держгірпромнагляду у Рівненській області, «відповідно до законодавства, про трагічні випадки на будівництві ми повинні бути повідомлені від суб’єкта господарювання – тобто від роботодавця тієї людини або організації, на території якої трапився нещасний випадок. Автором проекту цього будівництва і виконавцем робіт є приватне підприємство «Ремтехбуд», замовником – депутат Рівнеради Олександр Бабат. Так от, на сьогоднішній день повідомлення від них про трагічний випадок відсутнє. […]Я спілкувався із замовником будівництва Бабатом. З його слів, постраждалий – це стороння людина, яка просто зайшла на об’єкт і не мала до будівництва жодного відношення. Також наразі немає підстав говорити про те, що цей чоловік працював офіційно неоформленим на роботу і тому його роботодавці відхрещуються від нього.»[x].[33] Навіть якщо потерпілий дійсно не працював на будівництві, а незаконно потрапив на будівництво, підприємство так чи інакше не дотримало вимоги ДБН А.3.2-2-2009, оскільки пунктом 4.13 цього документу передбачено, що «Під час виконання робіт […] замовник повинен визначити одну з підрядних організацій відповідальною за охорону праці на об’єкті, яка зобов’язана: […] забезпечити унеможливлення допуску на об’єкт будівництва сторонніх осіб».

У квітні 2013 року було прийнято Закон України «Про затвердження Загальнодержавної соціальної програми поліпшення стану безпеки, гігієни праці, та виробничого середовища на 2014-2018 роки», якою передбачено низку заходів спрямованих на поліпшення умов праці і наближення їх до стандартів Європейського Союзу. Серед основних заходів програми – приведення нормативно-правових актів з охорони праці у відповідність з вимогами міжнародного та європейського законодавства, удосконалення системи державного та громадського контролю за дотриманням норм охорони праці, підвищення ефективності систем управління охороною праці, запобігання ризикам виробничого травматизму, професійної захворюваності та аварійності, підвищення рівня культури безпеки праці, впровадження економічного стимулювання поліпшення стану охорони праці, тощо. За результатами впровадження цієї програми травматизм на виробництві із смертельними наслідками Україні до 2018 р. повинен знизитись до 430 випадків на рік. Чи поліпшить ця ініціатива влади реальну ситуацію із забезпеченням безпеки праці, чи так і залишиться на папері, покаже час.

5. Державний контроль за дотриманням трудових прав

Порушення трудових прав працівників залишилися досить поширеним явищем в Україні. Так, за соціологічними дослідженнями на які посилається Міністр соціальної політики України, «понад 40% опитаних стикалися з порушенням своїх трудових прав або трудових прав своїх близьких. На жаль, в Україні і справді дуже часто мають місце випадки невиплати заробітної плати працівникам, не проведення її індексації, неналежне оформлення трудових відносин тощо.

Також і Генеральна прокуратура України засвідчує факт, що залишаються поширеними факти умисної невиплати керівниками суб’єктів господарювання працівникам винагороди за працю. Для прикладу, прокуратурою м. Нововолинська Волинської області встановлено, що працівникам одного з підприємств умисно не виплачено 2,85 млн. грн. (при надходженні на розрахункові рахунки понад 7 млн. грн.).[34]

Аналогічно в Київській області службовими особами товариства з обмеженою відповідальністю безпідставно не виплачено заробітну плату на загальну суму 6,7 млн. грн. За результатами перевірки прокуратурою м. Ірпеня відомості про вказане кримінальне правопорушення внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, матеріали направлені для проведення досудового розслідування до органів внутрішніх справ. Подібні кримінальні провадження розпочато прокурорами всіх областей.

 Однією з причин порушень роботодавцями вимог законів про оплату праці є недостатня реалізація наданих контрольних повноважень органами контролю у цій сфері, зокрема, Державною інспекцією України з питань праці, підрозділами Міністерства доходів і зборів України тощо. Посадовцями місцевих державних адміністрацій та органів місцевого самоврядування також не завжди вживаються достатні заходи до забезпечення виплати заробітної плати на відповідних територіях.[35]

Крім того, Генеральною прокуратурою України виявлялися порушення ст. 259 Кодексу Законів про працю України в роботі центральних органів виконавчої влади, якими не забезпечено належний контроль за додержанням законодавства про працю на підприємствах, віднесених до сфери їх управління, які мають борги із заробітної плати.

Враховуючи вищевикладене, можна зробити висновок щодо недостатньо ефективної діяльності держави щодо захисту трудових прав працівників.

6. Захист трудових прав працівників-мігрантів

Сьогодні зовнішня трудова міграція населення України є реалією ХХІ століття, яка впливає на усі сфери життя суспільства, а тому потребує усестороннього вивчення та адекватної реакції держави через формування та реалізацію національної міграційної політики.

Масове галузеве та регіональне безробіття, низький рівень заробітної плати, пенсійного забезпечення є тими основними факторами, які змушують значну частину українських громадян з вищою освітою залишати свою країну з надією влаштуватись на престижну роботу та мати гідний заробіток у чужій.

За даними, які зазначені в доповіді Міжнародної організації з міграції за 2013 рік[36] кількість трудових мігрантів складала 1,2 млн. осіб, або 3,4% населення відповідного віку. Серед трудових мігрантів переважають чоловіки, їх частка у трудових міграціях складає 2/3 від загальної кількості трудових мігрантів. Найбільшими країнами-реципієнтами вітчизняної робочої сили є Російська Федерація (43%), Польща (14%), Італія (13%) та Чеська Республіка (13%). Серед інших країн, куди спрямовані потоки українських трудових мігрантів, – Іспанія (5%), Угорщина (2%), Португалія (2 %). Важливо відмітити, що хоча вищевказані дані є офіційними, проте загальна чисельність українських трудових мігрантів, які працюють за кордоном, достовірно нікому не відома. Складність підрахунку таких даних пов’язана з існуванням двох якісно різних статусів мігрантів: з одного боку – це легальна трудова міграція, яка є малочисельною, з іншого – масова нелегальна трудова міграція. За неофіційними даними загальна чисельність українських трудових мігрантів, яка включає нелегальних та легальних трудових мігрантів, оцінюється в середньому за різними джерелами від 3 до 7 млн. осіб.

Некерованість міграційного процесу, відсутність достовірної інформації стосовно загальної чисельності мігрантів-українців, які працюють за кордоном, ускладнюють можливість оцінки масштабів зовнішньої трудової міграції та прогнозування її наслідків. В залежності від того, який статус має трудовий мігрант – легальний, чи не легальний – залежить його становище на ринку праці за кордоном, зокрема, його коло повноважень. Легальні мігранти володіють найширшим колом прав, і саме на їхній захист, спрямовані норми міжнародного права, які містяться в дво- або багатосторонніх угодах, які укладаються Україною. Правовий статус таких осіб визначений в Європейській конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів (24.11.1977 р.), Угоді про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудящих-мігрантів (15.04.1994 р.), Конвенції про правовий статус трудящих-мігрантів і членів їхніх сімей держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав (14.11.2008 р.), а також в ряді двосторонніх угод. Зокрема, такі мігранти для захисту свої прав мають право на: звернення до судів та адміністративних органів в державі-працевлаштування; звернення до омбудсмана; звернення до дипломатичних та консульських установ.

Іншим є правове становище нелегальних трудових мігрантів. По суті, вони не мають дозволу на працевлаштування, а тому не можуть бути і суб’єктами трудових відносин, що тягне за собою неможливість захистити свої трудові права законними способами. Таким чином, виникає ситуація, коли працівник не може звернутися до відповідних органів за захистом свої прав та повинен миритися зі всіма порушеннями з боку роботодавця та посередників. Зокрема, перебуваючи за кордоном, українці стикаються з низкою проблем, пов’язаних із:

-       нелегальним перебуванням, що призводить до соціальної незахищеності, залежністю від роботодавців та посередників, нелюдських умов існування та праці, торгівлі людьми;

-       відсутність соціального страхування, зокрема більшість «заробітчан» не мають право на жоден вид соціального забезпечення, пільг, відпусток тощо.

-       відсутність інформаційного забезпечення щодо особливостей трудового та міграційного законодавства країни перебування;

-       подвійне оподаткування доходів сім’ї, яке проявляється в тому, що спершу українець сплатив податок, переказуючи гроші з країни перебування, потім загальні податки вдруге сплачує ще і його сім’я в Україні. Окремо оподатковуються доходи українських банків від послуги переказу;

-       відсутність сприятливих умов для повернення в Україну.

Захист прав та законних інтересів громадян України, які працевлаштовані за кордоном, є обов’язком держави. Політика регулювання зовнішньої трудової міграції повинна формуватися у двох напрямках: з одного боку – підвищення рівня оплати праці в Україні та створення умов для зменшення кількості трудових мігрантів; з іншого – забезпечення захисту прав громадян України за кордоном.

На превеликий жаль, Україна не може похвалитися політикою щодо трудової міграції громадян, в тому числі, довгостроковою стратегією та дієвими механізмами, які б могли принципово змінити ситуацію на внутрішньому ринку праці.

Для захисту працівників-мігрантів існує низка інструментів, які є в арсеналі МОП, і в першу чергу її Конвенціями, зокрема Конвенцією МОП про трудящих мігрантів № 97 (1949 р.) і Конвенцією про зловживання в галузі міграції та про забезпечення трудящим мігрантам рівних можливостей і рівного ставлення № 143 (1975 р.). Не слід забувати й про ще один важливий документ у цій сфері – Міжнародну конвенцію про захист прав усіх трудящих-мігрантів та членів їхніх сімей (1990).

Вищезгадані Конвенції охоплюють весь процес захисту прав мігрантів під час їх працевлаштування. Важливим стандартом також є те, що положення Конвенцій МОП стосуються всіх працівників, незалежно від їхнього статусу, кваліфікації та місця роботи. Окрім цього, стаття 8 Конвенції № 143 встановлює, що працівника, який втратив роботу, не можна депортувати з країни до закінчення терміну дії контракту. Дана норма, на перший погляд не примітна, проте легалізуючи її, в трудового-мігранта з’явиться додатковий захист від порушення його прав з боку роботодавця, який, зловживаючи своїм становищем, розуміє, що працівник «готовий на все» аби його не звільнили з роботи, адже втрата роботи для мігранта може вплинути на його подальшу депортацією з країни.

На жаль, Україна не поспішає ратифікувати всі необхідні конвенції МОП. Приєднання України до вищезгаданих конвенцій може піти на користь як українським трудящим мігрантам, так і державі. Важливим кроком було б також прийняття Верховною Радою України закону, який би визначав права та обов’язки українців, які виїжджають за кордон з метою працевлаштування, державні гарантії, обов’язки відповідних органів влади, їхню відповідальність у випадку незабезпечення прав і свобод трудових мігрантів. Наразі Міністерство соціальної політики України готує законопроект “Про зовнішню трудову міграцію”. Проте, в якій редакції він буде прийнятий, коли – нікому не відомо.

На даний час Верховна Рада України лише «рекомендує» врегулювати політику зовнішньої трудової міграції, зокрема 05.11.2013 набула чинності Постанова ВРУ «Про Рекомендації парламентських слухань на тему: "Українська трудова міграція: стан, проблеми та шляхи їх вирішення» № 680-18, проте, ніяких чітких вказівок із зазначенням строків їх виконання, на сьогодні немає.

Україна повинна дбати про трудящих мігрантів, зокремॠнеобхідно також підсилити ефективність роботи закордонних дипломатичних установ України з правової допомоги мігрантам, забезпечити захист прав і свобод українських громадян, які перебувають за кордоном; укласти двосторонні договори та угоди, у тому числі щодо взаємного визнання трудового стажу, соціального та пенсійного забезпечення, уникнення подвійного оподаткування, а також з метою скорочення масштабів зовнішньої трудової міграції – підвищити конкурентоспроможність на національному ринку праці та встановити сприятливі умови для повернення працівників-мігрантів на Україну.

7. Забезпечення прав професійних спілок

Україна як член МОП з 1954 року, ратифікувавши конвенції МОП, взяла на себе обов`язок підтримувати принципи й права, закріплені у її статуті та Філадельфійській декларації, забезпечувати ефективну реалізацію цих документів, а також повідомляти керівні органи МОП про вжиті заходи щодо їх застосування.

Аналіз повідомлень членських організацій Федерації профспілок України вказує на те, що зазначені обов`язки виконуються не в повній мірі, оскільки в країні не дотримуються норми окремих конвенцій МОП і не відбувається на належному рівні адаптація національного законодавства до вимог міжнародних актів. Не вживається належних заходів за рекомендаціями міжнародних органів до національних доповідей щодо виконання конвенцій.

Зокрема, досить часто фіксується грубе порушення права на свободу об`єднання, яке є одним із основних серед норм міжнародного права. За даними профспілкових організацій, в Україні тривають масові системні порушення роботодавцями Конвенцій МОП № 87 про свободу асоціацій та захист права на організацію та № 135 про захист прав представників та можливості, що їм надаються. Наводяться факти прямого незаконного втручання у статутну діяльність профспілок та їх об`єднань з боку посадових осіб органів влади і роботодавців, перешкоджання діяльності профспілкових організацій, особливо в новоутворених юридичних особах, заборони роботодавцями членам виборних органів профспілкових організацій безперешкодно відвідувати підприємства, де працюють їх члени профспілок. «Активісти і лідери профспілок, створивши незалежну профспілкову організацію та почавши вимагати дотримання норм українського та міжнародного законодавства, часто вступають у нерівний бій із владою, капіталом і навіть криміналітетом. Членів профспілок намагаються підкупити, погрожують їм звільненням і залякують їх та членів їхніх родин. У таких випадках профспілківці звертаються до міліції, прокуратури, але там не забезпечують реальний захист людини», – Михайло Волинець, голова Конфедерації вільних профспілок України. За словами Андрія Бондаренка, заступника голови Вінницької обласної профспілкової організації трудящих, профспілкових активістів, які борються за кращі умови праці та гідну заробітну плату, незаконно звільняють з роботи, не допускають на підприємство. «До найбільш активних застосовують репресії: залякування, погрози, фізичні розправи та, навіть, поміщення у психіатричну лікарню», – стверджує Бондаренко.

Наслідки боротьби за гідну працю робітники можуть відчути вже на початку створення профспілкової організації. Сергій Стинка, голова профспілкової організації працівників Ізмаїльського морського торгівельного порту, розповів: «Коли ми створили незалежну первинну профспілкову організацію, адміністрація одразу знайшла цікавий метод «співпраці»: всі її засновники наказом начальника порту були «переміщені на постійне місце роботи» на іншу виробничу ділянку – забутий богом причал за межею міста. Нашим виробничим завданням стало прибирання території причалу від сміття».[37]

Так само з відкриття первинної профспілкової організації на шахті "Новодружевська" ПАТ "Лисичанськвугілля" почалися переслідування її членів з боку адміністрації підприємства. Про це повідомив голова профкому Сергій Марченко, якому особисто та членам його сім’ї почали серйозно погрожувати фізичною розправою. Внаслідок постійних залякувань 10 членів профспілки не витримали тиску і написали заяви про вихід із неї.

Інший випадок трапився влітку цього року з головою новоствореної незалежної профспілки при фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в Свердловську. Там адміністрація фонду почала активно направляти в різноманітні державні установи інформаційні запити, в яких ставить під сумнів законність та факт створення профспілки. Такими діями вона порушує статтю 36 Конституції України, яка проголошує право громадян на вільний вибір та членство у професійних спілках.[38]

Ухилення окремих організацій роботодавців від ведення колективних переговорів, укладання галузевих угод, відсутність в Україні механізмів стимулювання роботодавців укладати колективні договори і практики притягання до відповідальності за невиконання їх положень створює передумови для порушення Конвенції МОП № 98 про застосування права на об`єднання у профспілки і на ведення колективних переговорів та № 154 про сприяння колективним переговорам.

Проаналізувавши інформацію, що надійшла від членських організацій протягом року, Федерація профспілок України зазначає, що мали місце факти здійснення тиску на профспілкових лідерів, голів та членів профкомів при виконанні ними функцій із захисту трудових та соціально-економічних прав членів профспілок (1,6%), незаконно звільнялися голови і активісти первинних профспілкових організацій (13%), роботодавці ухилялися від ведення колективних переговорів щодо укладення колективних договорів (6,5%), найбільша кількість порушень стосувалася невиконання роботодавцями зобов`язань за колективними договорами в частині перерахування утриманих із заробітної плати працівників членських профспілкових внесків на рахунки первинних профспілкових організацій (60%), не здійснювались передбачені законом перерахування коштів на культурно-масову, фізкультурну і оздоровчу роботу (3,2%). Не надавалася інформація на запити профспілок, що стосувалася умов праці та оплати праці працівників, стану дотримання умов колективних договорів (4,8%).

Найбільш масово порушують права профспілок в транспортній галузі, житлово-комунальному господарстві, лісовому господарстві, агропромисловому комплексі, будівництві, автосільгоспмашинобудуванні.

Так, профспілкові організації транспортної галузі мають найменше можливостей щодо захисту своїх трудових прав. «Фактично через колізії в українському законодавстві, ці профспілки в Україні навіть позбавлені такого ефективного інструменту захисту своїх прав як страйк», – відзначає Максим Щербатюк, програмний директор Української Гельсінської спілки з прав людини. Це підтверджує Веніамін Тимошенко, голова Профспілки бортпровідників авіакомпанії «АероСвіт», який неодноразово зіштовхувався з порушенням трудових прав. Він особисто виграв декілька справ в суді, проте ситуації це не покращило. Коли ж працівники підприємства заявили про намір страйкувати, їм через суд заборонили це робити.[39]

Наразі справа «Аеросвіту» (Veniamin Vyacheslavovych TYMOSHENKO and others against Ukraine) знаходиться в Європейському суді з прав людини, який може змінити всю судову практику України і надати можливість працівникам транспортної галузі публічно висловлювати обурення діями роботодавця. Варто зазначити, що на захист права на страйк українських авіаторів вступилася Міжнародна організація «Європейська конфедерація профспілок». Вони надіслали до Страсбургу ґрунтовний аналіз міжнародного законодавства, яке регулює право на протести.

Федерація профспілок України наразі співпрацює з Міністерством соціальної політики, територіальними органами Державної інспекції України з питань праці, Генеральною Прокуратурою України. За допомогою органів державної влади на протязі року вдалося врегулювати окремі конфліктні ситуації та усунути наявні порушення прав профспілкових організацій. Так, у 2012 році до Єдиного реєстру порушень прав профспілок було внесено 52 підприємства, на яких було виявлено 62 порушення. Із них станом на 1 червня 2013 року усунуто 37 порушень на 28 підприємствах. Але це лише половина з зафіксованих порушень.[40] Правозахисники відзначають, що держава досі не створила належних умов для діяльності профспілок, забезпечення захисту їх прав. Правові механізми, які покликані захищати профспілки, і зокрема профспілкових активістів, залишаються неефективними.

8. Рекомендації

1) Підвищити розмір допомоги по безробіттю до розміру прожиткового мінімуму, а також внести необхідні зміни до законодавства, які визначали б гарантії отримання цієї допомоги на цьому рівні;

2) зменшити високе безробіття передусім серед найбільш уразливих категорій населення, в першу чергу, молоді, людей передпенсійного віку, осіб з інвалідністю;

3) збільшити частку заробітної плати у ВВП та собівартості продукції;

4) гармонізувати мінімальну заробітну плату згідно з вимогами Європейської соціальної хартії, а також запровадити ефективний механізм індексації доходів;

5) забезпечити ефективне здійснення і диференціацію оплати праці в бюджетній сфері через застосування Єдиної тарифної сітки, усунути практику встановлення посадового окладу (тарифної ставки) працівника І тарифного розряду в розмірі, нижчому за визначений законом про оплату праці;

6) здійснити заходи щодо вдосконалення оплати праці в органах державної влади з метою покращення соціального захисту простих працівників, усунення системи прихованої заробітної плати, що встановлена призначенням різноманітних премій і доплат, які в більшій мірі залежать від лояльності до керівництва, ніж від продуктивності;

7) зменшити заборгованість по виплаті заробітної плати працівникам у бюджетній сфері, а також здійснити заходи, спрямовані на зменшення заборгованості на підприємствах і організаціях усіх форм власності;

8) удосконалити систему безпеки праці з метою зменшення виробничого травматизму й професійних захворювань, у тому числі, шляхом удосконалення законодавства в цій сфері, а також здійснення профілактичних програм;

9) удосконалити контроль за дотриманням стандартів і вимог у сфері охорони праці; забезпечити швидке та ефективне розслідування випадків травматизму;

10) удосконалити державний контроль за дотриманням трудових прав, створення ефективних механізмів реагування на ці порушення;

11) укласти двосторонні договори в сфері працевлаштування та соціального захисту працівників-мігрантів з країнами, на території яких з метою працевлаштування перебуває значна кількість наших співвітчизників і з якими до сьогодні таких угод ще не укладено;

12) ратифікувати необхідні міжнародні документи, які посилюють захист працівників-мігрантів в сфері працевлаштування та соціального захисту;

13) забезпечити жорстке дотримання прав профспілок, сприяти становленню сильного незалежного профспілкового руху.

 

[1] Підготовлений М.Щербатюком УГСПЛ

[2] http://www.ukrstat.gov.ua

[3] Експеримент: журналістка прожила місяць на мінімальну зарплату,http://www.volynpost.com/news/15446-eksperyment-zhurnalistka-prozhyla-misiac-na-minimalnu-zarplatu

[4] Середня заробітна плата за регіонами в 2013 році,http://www.nibu.factor.ua/ukr/info/socposobiya/sred-zarp-reg/sred-zarp-reg_13/

[5] Державний комітет статистики України www.ukrstat.gov.ua

[6] Державний комітет статистики України www.ukrstat.gov.ua

[7] Єдина тарифна сітка на 2013 рік, hrzone-ukraine.blogspot.com

[8] Лист Мінсоцполітики "Про оплату праці працівників бюджетної сфери", від 29.01.2013 № 959/0/14-13/13 hrzone-ukraine.blogspot.com

[9] Щодо оплати праці працівників галузі у 2013 році, triola.com.ua

[10] НА ВИКОНАННЯ ВИМОГ ДЕРЖАВНОГО ІНСПЕКТОРА ПРАЦІ ПІДПРИЄМСТВО ПОЧАЛО ДОТРИМУВАТИСЯ ЗАКОНОДАВСТВА ПРО ПРАЦЮ,  tdizppkharkiv.com

[11] Кодекс законів про працю України № 322-VIII, від 10 грудня 1971 року;

[12] Закон України «Про оплату праці» N 108/95-ВР  від 24 березня 1995 року;

[13] economics.unian.net

[14] ukrstat.org

[15] economics.unian.net

[16] kirovograd.comments.ua

[17] Державний комітет статистики України www.ukrstat.gov.ua

[18] www.unian.ua

[19]  news.chortkiv.net.ua

[20] uaonline.com.ua

[21] finance.obozrevatel.com

[22] mignews.com.ua

[23] www.theinsider.com.ua

[24] Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Аналіз страхових нещасних випадків на виробництві та профзахворювань за 9 місяців 2013 року, www.social.org.ua

[25] Statistics on fatal injuries in the workplace in Great Britain 2013, www.hse.gov.uk

[26] INRS, Accidents du travail, www.inrs.fr

[27] Italy is top of European table for work-related deaths, libcom.org

[28] Аналіз страхових нещасних випадків на виробництві та профзахворювань за І квартал 2013 року, www.social.org.ua

[29] Там само

[30] Фонд соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України, Аналіз страхових нещасних випадків на виробництві та профзахворювань за 9 місяців 2013 року, www.social.org.ua

[31] Смерть працівників нелегальних шахт маскують під нещасні випадки, 28.02.2013, gazeta.ua

[32] Викопані мільярди. Хто контролює нелегальний вугільний бізнес на Донбасі, tyzhden.ua

[33] Чому на будівництві депутата Рівнеради ледь не загинув невідомий?, vse.rv.ua

[34] Органи прокуратури – на захисті права громадян своєчасно отримувати оплату праці www.fpsu.org.ua

[35] Там же.

[36] iom.org.ua

[37] В Україні активісти профспілок часто стають жертвами репресій з боку роботодавця helsinki.org.ua

[38] Незахищені профспілки, Чому небезпечно відстоювати права трудящих? smi.liga.net

[39] В Україні активісти профспілок часто стають жертвами репресій з боку роботодавця helsinki.org.ua

[40] www.fpsu.org.ua

коментарі

новий коментар