MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Джинса – справа тонка або Районні газети – назустріч Тігіпку

08.05.2014   
Юрій Чумак
Минулого тижня місцеві газети Харківщини раптом «прорвало» на «джинсу» на користь Тігіпка. Одночасно ледь не у всіх «районках» вийшли матеріали фактично з однаковим текстом, але під різними назвами («Восток – дело тонкое», «Навстречу Востоку», «Как успокоить Юго-Восток» тощо) та підписані різними «авторами».

Політична агітація, як і будь-яка реклама, спрямована на просування певних кандидатів (товарів, послуг), завжди краще сприймається, якщо… не виглядає, як реклама. Тобто, читачу, слухачу, глядачу приємніше, коли йому якась добра людина щось радить, коли інші споживачі діляться своїми враженнями від певних речей, придбаних на розпродажі або коли «знавці» розповідають, хто, на їх думку, спроможний «почути кожного», здійснити «покращення вже сьогодні», «вивести країну з кризи», «об’єднати Схід і Захід», «подолати корупцію» тощо, ніж коли лунає пряма реклама-агітка на кшталт: купуй – голосуй!

Знаючи цю особливість людської натури, численні піарники та політтехнологи намагаються якомога частіше використовувати приховану політичну рекламу, читай – джинсу.

Як пише у своїй статті «Джинсовая пресса: что прячем в кармане?» експерт Комітету виборців України Наталка Слюсар, джинса в друкованих ЗМІ – це, по суті, реклама/антиреклама, але без значка «реклама» і опублікована за замовленням або наполяганням керівників або засновників газети.

І минулого тижня місцеві газети Харківщини раптом «прорвало» на «джинсу» на користь кандидата у Президенти Тігіпка. Одночасно ледь не у всіх «районках» вийшли матеріали фактично з однаковим текстом, але під різними назвами (наприклад, «Восток – дело тонкое», «Навстречу Востоку», «Как успокоить Юго-Восток») та підписані різними «авторами».

Звісно, ніяких позначок щодо того, що дані матеріали є передвиборною агітацією, у газетах не містилося, натомість, статті розміщувалися під абсолютно невиразною рубрикою «Політикум».

Аналіз виборчого законодавства (ст. 64 Закону України «Про вибори Президента України» – Обмеження щодо ведення передвиборної агітації) дозволяє говорити про те, що питання маркування політичної реклами саме у друкованих ЗМІ в Законі виписано нечітко. Адже ч. 10 зазначеної статті містить такий припис: «Включення до інформаційних теле-, радіопрограм передвиборних агітаційних матеріалів кандидатів на пост Президента України або політичної реклами забороняється. Політична реклама повинна бути відокремлена від інших матеріалів і означена як така».

З огляду на те, що й попередні частини 8 та 9 цієї статті ведуть мову виключно щодо діяльності телерадіоорганізацій, частина фахівців робить висновок, що у такому контексті вимоги стосовно відокремлення та означення політичної реклами під час виборів Президента не стосуються газет.

Апріорі не погоджуючись з такими умовиводами, зазначимо, що в Законі є ще один вагомий запобіжник відносно використання «джинси»: у ч. 6 ст. 63 (Порядок використання друкованих засобів масової інформації) наголошено: «Агітаційні матеріали публікуються на підставі угоди, що укладається між розпорядником поточного рахунку виборчого фонду кандидата на пост Президента України та редакцією друкованого засобу масової інформації. Без укладення угоди та надходження коштів на рахунок редакції друкованого засобу масової інформації публікація цих матеріалів забороняється».

Отже, якщо кошти на приховану агітацію надійшли не з відповідного виборчого фонду кандидата, це є грубим порушенням Закону. Втім, дізнатися про це можна тільки «за письмовими запитами Центральної виборчої комісії», як зазначено у ч. 7 ст. 63: редакції друкованих ЗМІ за такими запитами «зобов’язані надавати інформацію про використання друкованої площі для розміщення агітаційних матеріалів кандидатів на пост Президента України, а в разі необхідності – надсилати копії відповідних угод, платіжних документів, а також відповідні публікації».

У сухому залишку маємо ситуацію, за якою друковані ЗМІ повинні публікувати агітаційні матеріали «балотантів» виключно за кошти виборчих фондів, але, у випадку, якщо така агітація не є прямою, а має форму «джинси» та ще й позбавлена відповідного маркування, читачі опиняються в оманливому стані, вважаючи, що «аналітичні статті» підготовлені не штабістами та піарниками кандидатів, а написані незаангажованими журналістами.

Тому чекаємо на продовження серіалу «районні газети – назустріч…» протягом усієї виборчої кампанії.

 Поділитися