Плачте, очі, – бачили, що купували?
Довелося недавно почути, як одна жінка скаржилася іншій: «Ти уявляєш, так «пролетіла» на цих виборах! У жоден партійний штаб не потрапила».
Такі одкровення «фахівця з штабної роботи» навряд когось дуже здивують. Вибори в Україні сприймаються деким не стільки як важливий політичний процес, а як можливість для додаткового заробітку. Вони настільки набрали ринкових рис, що вже з’явилися «професіонали», готові працювати на будь-яку політичну силу, що виборчі комісії на місцях, особливо у невеликих населених пунктах, формуються щоразу зі своїх людей, за таким собі «сімейним» принципом, а відомості з одного виборчого штабу нерідко з легкістю продаються в інший.
Та річ, врешті, не в тім, хто і скільки заробляє на виборах. А в тому, що отримує більш як 45-мільйонний народ в результаті свого вибору? З огляду на непросту ситуацію, в котрій проходитимуть нинішні позачергові президентські вибори, можливо, доцільно поглянути в минуле – що обіцяли українцям ті, кого ми приводили до влади, і що ми від них отримали.
А прав людини нам не обіцяли…
За роки української незалежності на вибори ми ходили доволі часто: п’ять разів обирали Президента України і шість – парламент. А тому і в особистому журналістському архіві назбиралося чимало передвиборчого агітаційного матеріалу, який виявився дуже до речі. Адже, скажімо, навіть передвиборчих програм декого з колишніх керівників країни вже не знайдеш у вільному доступі у Всесвітній мережі. Може, тому й прибрали їх, щоб не було можливості порівнювати, що обіцяли – що зробили? А, втім, персоналії не мають великого значення.
Скажімо, для побудови демократичного суспільства необхідне дотримання прав і свобод людини. І якщо ми сьогодні нарікаємо на те, що в Україні порушуються ті права людини, які називаємо базовими, – на життя, особисту свободу, свободу слова і переконань, недоторканність особи тощо, то дивуватися цьому нічого. Бо практично жодного разу у своїх передвиборних програмах ні майбутні президенти як гаранти Конституції, ні політичні сили, що ставали основою парламенту, навіть не обіцяли нам, що в Україні будуть конкретно дотримуватися ці конче необхідні засади.
Корупція жила, корупція живе. Корупція буде жити?
З корупцією нам «поталанило» більше. І в прямому значенні цього слова. І в переносному. Практично всі політичні сили і лідери, котрі претендували на головний в країні пост, а потім посідали його, у своїх передвиборчих обіцянках, мали намір оголосити рішучу війну корупції. А разом – і тіньовим схемам, захистити від поборів простих українців і бізнес, взяти під контроль держави джерела прибутків можновладців тощо.
Чи виконана за 23 роки незалежності ця обіцянка? Хай кожен собі сам відповість на запитання.
Коли «на кордоні хмари ходять хмуро»
Формування сучасної армії для незалежної Україні – теж передвиборчий тренд, який широко використовувався різними політичним силами. Можна було б багато говорити про те, хто що робив для того, аби армія стала сильною, і чому не зробив, якщо сьогодні у стані неоголошеної війни українцям самим доводиться збирати гроші, щоб підтримати власне військо. Так, за даними http://newsradio.com.ua , станом на 24 квітня від юридичних і фізичних осіб на рахунок Міністерства оборони України в рамках акції «Підтримай українську армію» надійшло понад 111, 7 млн. грн.
Хочеться сподіватися, що всі ці кошти таки дійдуть до тих, кому вони адресувалися.
Чому ж ми бідні?
Практично щоразу на передвиборчому політичному ярмарку більшість з «яскравих обгорток» обіцянок дуже схожі. Знову ж таки, якщо перегорнути кольорові папірці з передвиборчими «цукерками», то в Україні вже мала б настати ера «благоденствия» з мільйонами нових робочих місць, з високим рівнем соціальних гарантій, з повним забезпеченням житлом, починаючи з немовлячого віку, з диктатурою законів, а не чиновників і так далі. Не кажучи вже про подолану бідність, з якою обіцяла боротися кожна нова влада у нашій країні. Та, поки що життя простих українців, котрі далекі від високопосадових крісел, мало змінилося. А якщо й змінилося, то, скоріше, у гірший бік.
Та все ж якраз з цього проблемного минулого виростає сьогодні наше майбутнє. Нам знову доведеться йти на виборчі дільниці, щоб віддати свій голос за того, кому довіримося. Та ще й в досить складній політичній обстановці – як внутрішній, так і зовнішній.
І дуже не хочеться, щоб з нами сталося так, як з відомим персонажем Степана Руданського, котрий купивши на копійку гіркого хрону, потім горював:
Плачте, плачте, дурні очі,
Щоб повилізали!..
Бачили ж ви, препогані,
Що ви купували!..