пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201414
20.05.2014 | Андрій Діденко

Аналіз деяких аспектів змін до Кримінально-виконавчого кодексу

   

Революційні зміни мають відбутися зі здійсненням прав людини в установах Державної пенітенціарної служби України (далі – ДПтСУ) у зв’язку з ухваленням парламентом Закону «Про внесення змін до Кримінально-виконавчого кодексу України щодо адаптації правового статусу засудженого до європейських стандартів».

Ці законодавчі новели є, на наш погляд, доленосними. Але найголовніше – як на практиці будуть застосовані положення, що дозволяють відкривати таємне і недосяжне. З тексту Закону виходить, що суспільству може бути відкрита сувора правда про катування та жорстоке, нелюдське поводження, жахливі умови утримання людей в закладах ДПтСУ в двадцять першому столітті, про примусову рабську працю в країні, яка підписала політичну частину Угоди про асоціацію, а до кінця року планує запровадити безвізовий режим з Європейським Союзом. Цей Закон налаштований на фактичну зміну ситуації з дотриманням прав людини в місцях позбавлення волі.

І це тільки перший крок до реформування системи, зміни філософії держави в сфері виконання покарань. Бо люди, що відбувають покарання за рішенням суду, – це є наші з Вами сусіди, родичі, знайомі, і більшість з них, що сьогодні за гратами, завтра опиниться на волі, так і не змінивши своєї криміногенної поведінки. Навпаки, після катувань, знущань і жорстокого поводження засуджений матиме загострене почуття образи і відсутності справедливості. Бо держава не потурбувалась про те, щоб відродити в людини довіру до правосуддя, налаштувати на позитивні зміни в свідомості. Саме зміна правосвідомості засудженого, що переступив межу законності, і є метою виконання покарань. А суспільство має дбати як  про добробут і людське ставлення до цих людей під час їх утримання в неволі, так і сприяти підсвідомій зміні ставлення цих осіб до скоєння злочинів, досягаючи каяття милосердям і розумінням, а не катуваннями і приниженнями.

Загалом зміни до Кримінально-виконавчого кодексу (КВК) України передбачають врегулювання таких питань, як права засуджених на працю, відпочинок, пенсійне забезпечення, гуманне ставлення. Зокрема, забороняється безпідставне примусове переривання сну засуджених у нічний час, в тому числі виключно для здійснення перевірки наявності засуджених). Змінюється порядок і умови виконання покарання у виді арешту, порядок і умови відбування покарання у виді обмеження волі. Засуджені тепер можуть мати при собі портативні персональні комп’ютери та аксесуари до них; користуватися засобами мобільного зв’язку. Має покращитися медичне обслуговування засуджених до обмеження волі, змінюються умови тримання засуджених до позбавлення волі. Так, передбачені короткочасні виїзди за межі колоній для одержання медичної допомоги, якщо така допомога не може бути надана на території відповідного місця позбавлення волі. Примусове годування має відповідати вимогам Європейського суду з прав людини. Надаються тривалі побачення до трьох діб засудженим до довічного позбавлення волі. А головне – з цим законом у громадськості з’являється інструмент контролю над владою, що взяла на себе відповідальність виконувати покарання у вигляді позбавлення волі.

На сьогоднішній день в разі отримання повідомлень про порушення прав людини в закладах ДПтСУ ми не можемо перевірити інформацію та, відповідно, вплинути на позицію адміністрації. Тому і маємо однобоку позицію відомства, здебільшого збалансовану спільно з прокуратурою. Після її оприлюднення ця версія залишається незмінною, не зважаючи навіть на переконливі аргументи на користь наявності порушень прав людини. Для правозахисного середовища фактично не існує можливості перевірити цю версію, з’ясувати наскільки вона правдива. Таким  чином, закритість установ ДПтСУ породжує безкарність.

Одним з ключових прав засуджених є право на відправку кореспонденції – для оскарження дій або бездіяльності персоналу, накладення дисциплінарних стягнень й інших потреб. Це право завжди порушується, а скаржник, який має претензії до персоналу, переслідується спочатку у вигляді дисциплінарних стягнень, а якщо скарги не припиняються, до засудженого може бути застосоване додаткове покарання з санкцією до трьох років позбавлення волі за статтею 391 КК України. Експерти ХПГ багато про це писали.

Вважаємо що зміни до КВК – це перший крок для реалізації права засуджених на безперешкодну відправку кореспонденції. Тому, що на сьогоднішній день засуджений фактично не може довести сам факт відправки кореспонденції. Люди скаржаться на те, що їх скарги в органи прокуратури, судові інстанції, в тому числі й Європейський суд з прав людини, не відправляються з установи, а терміни оскарження, наприклад, судового рішення спливають. Відповідно до новели в КВК засуджений може змусити персонал поставити підпис на копії вихідної кореспонденції, тим самим зафіксувати факт її відправки, а потім довести цей факт в разі потреби.

Ще зовсім нещодавно, майже рік тому, ми не мали навіть уявити собі, що законодавчі зміни в сфері закладів виконання покарань настануть, причому так швидко. Наведу приклад, коли ми ініціювали в офісі омбудсмана круглий стіл, запросивши на нього представників ДПтСУ і обговорювали те саме важливе питання – реалізацію права засудженого на безперешкодну відправку кореспонденції, принаймні тої, що не підлягає перегляду за законом. Засуджені скаржаться, що їх кореспонденція тотальне переглядається, і є приклади, коли не відправляється взагалі, в особливості, якщо лист містить в собі претензії до персоналу, а тим паче інформацію про склад злочину, вчиненого працівниками ДПтСУ. Така кореспонденція і на сьогоднішній день знищується персоналом, або їх поплічниками з числа засуджених і не відправляється за належністю, а скаржників переслідують як порушників режиму відбування покарань. Ми пропонували відомству діалог і пропозиції в рамках  нормативно-правового акту, що регламентував би право засудженого фіксувати сам факт вручення кореспонденції представнику персоналу. Ми просили відомство регламентувати порядок відправки кореспонденції наказом керівництва, чи будь яким іншим нормативно-правовим актом, але представники ДПтСУ не погоджувалися, переконували, що нібито і так все працює, а кореспонденція відправляється, і нічого не потрібно змінювати, а така фіксація буде тільки зайвою і створюватиме додаткове навантаження на персонал. Про це писала Олена Білозерська в своєму блозі.

І тут раптом все змінилося, вмить все змінив Майдан. Ті закони, які були колись недосяжні, зараз ухвалюються більшістю голосів в парламенті. Те ж саме і з ДПтСУ. Але дуже важко домовлятися з монстром – державним каральним апаратом, створеним ще за часів ГУЛАГУ, про дотримання ним прав людини. Це нагадує домовленість вовка з ягням, що вовк буде оберігати і піклуватися про ягня, плекати його права і свободи. Право засудженого фіксувати відправку кореспонденції зараз закріплено у статті 8 Закону, де говориться, що «Відповідні заяви подаються у двох примірниках, один з яких з відміткою про отримання залишається у засудженого;». Ми ще не знаємо, як працюватиме ця норма. Чи буде вимагати персонал переглянути, тобто прочитати другий примірник, що залишається у засудженого на предмет його автентичності першому, чи буде перлюструватися перший примірник, як це водиться в повсякденній практиці, подивимось. Тому питання безперешкодної відправки кореспонденції без обмежень і без перегляду в компетентні органи залишається відкритим.

Система закладів виконання покарань завжди була і є на сьогоднішній день закритою для суспільства, і дізнатися, що там відбувається, фактично неможливо. Журналісти, звичайно, в цьому Законі побачать дозвіл на користування мобільними телефонами і мережею Інтернет. Але судячи з настрою ДПтСУ, в цьому аспекті змін чекати не варто, корупційні схеми з продажем мобільних телефонів залишаються незмінні. При тому, що право засуджених користуватися мобільними телефонами і мережею Інтернет відомство тлумачить на свій смак. При собі Закон дозволяє тримати мобільний телефон і портативний комп’ютер лише засудженим до обмеження волі і засуджених до позбавлення волі, що перебувають в дільницях соціальної адаптації. З цього приводу Головою ДПтСУ С. Стареньким підписано наказ, що регламентує діяльність органів та установ ДПтСУ у період приведення відомчих нормативно-правових актів у відповідність із вищезазначеним Законом. Що ж говорить цей наказ з приводу користування засудженими телефонами і мережею Інтернет? А він говорить, що фактично бізнес з мобільними телефонами залишається. Хто не знає – комерційна оборудка з цього бізнесу колосальна, тому, що вранці персонал продає засудженим телефони, ввечері в рамках планового обшуку вилучає, а зранку знову продає. Тому керівник відомства і роз’яснює в своєму наказі: «Так найближчим часом у разі відсутності в установі виконання покарань таксофону або стаціонарного телефону у черговій частині установи з виходом на міжміський зв’язок надання телефонних розмов засудженим буде здійснюватися за допомогою рухомого (мобільного) зв’язку.» Іншими словами, якщо в установі виконання покарань є таксофон або стаціонарний телефон у черговій частині установи з виходом на міжміський зв’язок (а такий телефон є майже в кожній установі ДПтСУ) мобільні телефони засудженим надаватись будуть тільки за гроші і нелегально. Щодо доступу засуджених, в тому числі і до довічного позбавлення волі, до глобальної мережі Інтернет, в своєму наказі С.Старенький обіцяє, що «буде обладнано місця для користування у глобальній мережі Інтернет без доступу до послуг електронної пошти, соціальних мереж, сайтів, що пропагують жорстокість, насильство та еротичного або порнографічного змісту. Користування у глобальній мережі Інтернет засудженими здійснюватиметься під контролем представника адміністрації установи виконання покарань та оплачуватиметься з особистих коштів засуджених.» Як це відбуватиметься, прогнозувати зарано, це покаже практика. Але принаймні це прогресивний крок для засуджених отримувати інформацію, навчатись, розвиватись.

ДПтСУ давно вже декларує, що система відкрита і прозора для громадськості і преси, але насправді це зовсім не так. Щодо прагнення і перших кроків до реальної відкритості системи, варто згадати розпочату практику візитів без попереджень в рамках національного превентивного механізму (далі НПМ), започаткованого Уповноваженим Верховної Ради з прав людини. Але ця структура має цілі попередження катувань і жорстокого поводження за рахунок системних планових і позапланових візитів в місця несвободи, фіксацію порушень прав людини і відповідне реагування в рамках компетенції омбудсмана. І це був перший крок в запровадженні громадського контролю в сфері закладів виконання покарань, бо в групи моніторів НПМ почали долучати представників громадськості.

Проте незважаючи на нібито з одного боку регламентований нормативно правовий порядок відвідування без спеціального дозволу місць позбавлення волі, наприклад, представниками спостережних комісій при ДПтСУ, або моніторами НПМ, все одно сфера закладів тримання під вартою до сьогоднішнього дня залишається закритою і не дослідженою. Інформація про дотримання прав людини і умови перебування в місцях позбавлення волі, харчування ув’язнених, залучення до  праці, на жаль, залишається в таємниці. Інформація про катування, жорстоке поводження, нелюдські умови і ненадання медичної допомоги з’являється у вигляді жахливих історій, як, наприклад, вбивство Тараса Войцеховського в Бучанській колонії, побиття та знущання в Копиченській колонії, тортури та нелюдське поводження, фабрикація кримінальних справ за статтею 391-КК України в 25-й колонії на Харківщіні, катування і знущання над людьми в 89-й колонії в Дніпропетровську.

Усі ці й багато інших прикладів порушень прав людини залишилися без належного реагування з боку держави. Наприклад, керівництво 25-ї колонії – Хирний  і Попов – до яких найбільше претензій з боку засуджених, продовжують працювати на займаних посадах. У поодиноких випадках жертви зверталися за захистом своїх порушених прав до Європейського суду і отримали рішення на свою користь. Відкритість системи для громадськості є актуальним і важливим кроком, що сприятиме реформуванню ДПтСУ на ділі, а не на словах. Зараз структура каральна. З неї потрібно спочатку вичистити всіх незаконно засуджених і зробити її відкритою, а роботу прозорою, навчити компетентних фахівців і дати їм достойну зарплатню.

У цьому контексті  революційне положення, визначене в статті 24 КВК, стосується відвідування установ виконання покарань. Це є новою формою візитів без попередження представниками преси і громадськості. Чи не буде ця норма спаплюжена на практиці, як норма з мобільними телефонами, наразі невідомо. В інформації на сайті ДПтСУ щодо роз’яснення наказу пана С.Старенького не йдеться про візити без попереджень.

 Ми направили запит до керівника ДПтСУ з проханням прокоментувати, як будуть на практиці відбуватися візити без попереджень, а саме: «Без спеціального дозволу (акредитації) в будь-який час безперешкодно відвідувати установи виконання покарань для здійснення контролю та проведення перевірок (за бажанням – у супроводі до трьох медичних працівників для медичного огляду засуджених та до двох представників засобів масової інформації) мають право»: крім осіб, що були зазначені в попередній редакції КВК – президент, народні депутати, члени спостережних комісій, та інші поважні особи які на превеликий жаль не в повній мірі користуються своїм правом візитів без попереджень для моніторингу дотримання прав людини в місцях позбавлення волі.

В 24-й статті КВК зазначено, що будь який депутат, або його помічник, або член громадської ради при ДПтСУ може сформувати групу з трьох лікарів, двох журналістів, взяти з собою аудіо і відео обладнання. Вони вправі: «безперешкодно, без обмеження в часі, із забезпеченням максимального сприяння працівниками та адміністраціями установ виконання покарань пересуватися територією установ виконання покарань» Це означає, що адміністрація закладу системи виконання покарань повинна створити сприятливі умови для роботи групи, а якщо буде перешкоджати в будь який спосіб, це може розцінюватися як порушення Закону. «здійснювати аудіо- та відеозапис та поширювати отриману інформацію» (як варіант робити онлайн трансляцію подій), ознайомлюватися із звітністю, у тому числі й статистичною, проводити ревізії (реві́зія – форма фінансового контролю. Її змістом є перевірка фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань), здійснювати інспектування, подавати усні або письмові запити, перевіряти додержання законодавства, оскаржувати протиправні дії (бездіяльність) посадових та службових осіб установ виконання покарань, вимагати негайного припинення таких дій (бездіяльності) та притягнення до відповідальності винних осіб (з наступним вичерпним письмовим повідомленням відповідної особи про вжиті (не вжиті) заходи відповідальності протягом 10 днів з дня отримання відповідної вимоги), ознайомлюватися з особовими справами засуджених, іншими документами тощо, спілкуватися з будь-якими працівниками установ виконання покарань та засудженими (у тому числі на умовах анонімності).» а «режим в установах виконання покарань не повинен перешкоджати або використовуватися як перешкода реалізації суб’єктами контролю своїх повноважень, встановлених частиною третьою цієї статті.»

На застереження з боку Головного науково-експертного управління, що стосувалися значного розширення кола осіб, які мають право без спеціального дозволу (акредитації) в будь-якій час відвідувати установи виконання покарань, нібито це може призводити до повної дезорганізації роботи такої установи, можна відповісти, що для того, щоб цього не відбулося, на сьогоднішній день в установах ДПтСУ працюють оперативні служби. Зараз вони «кришують» продаж незаконних предметів для засуджених, торгують умовно-достроковим звільненням. Можливо, що з прийняттям цього закону оперативні служби ДПтСУ почнуть виконувати свої функціональні обов’язки і гарантуватимуть безпеку, в тому числі і під час візитів без попереджень представниками громадськості і преси.

В пояснювальній записці до законопроекту зазначено, що прийняття даного законопроекту не потребуватиме внесення змін до інших нормативно-правових актів, а також не потребує додаткових витрат з Державного бюджету України. Законодавець також наголошує, що прийняття цього законопроекту дозволить: наблизити кримінально-виконавче законодавство України до загальноприйнятих стандартів більшості європейських держав, створити умови для досягнення такої цілі покарання як виправлення засуджених, звести до мінімуму різницю між умовами життя в колонії і на свободі, що повинно сприяти підвищенню відповідальності засуджених за свою поведінку і усвідомлення людської гідності.

Але для того, щоб це відбулося, суспільство має знати про недоліки і досягнення в сфері закладів ДПтСУ, приймати активну участь в реформуванні системи виконання покарань.

З боку Головного науково-експертного управління були зауваження, що стосуються визнання слідчих ізоляторів установами виконання покарань (частина 2 статті 11 КВК) з огляду на те, що переважна більшість осіб, які знаходяться у них, ще не відбувають покарання, слідчі ізолятори було б не зовсім доречно відносити до установ виконання покарань. Ми погоджуємося з цими зауваженнями і в цій частині закон потребує змін.

Напевно, що важливою є новела про конфіденційне побачення адвоката зі своїм клієнтом. Це здається дивним, тому, що законодавство України доволі чітко передбачає зустріч адвоката зі своїм підзахисним без обмежень кількості і тривалості наодинці в рамках кримінального процесу, під час надання юридичних послуг. Але на практиці доволі часто в колоніях адвоката не допускають до клієнта, або, як це практикується в колонії №70 м. Бердичев Житомирської області побачення надається в кабінках для короткострокових побачень через скло. Щоб цього не відбувалось, законодавець визначив в Законі: “Засудженому забезпечується можливість спілкування з адвокатом та іншим фахівцем у галузі права в приміщенні без суцільного розмежуючого захисного скла за їхньою згодою

6 травня 2014 року Головою ДПтСУ Сергієм Стареньким видано окреме доручення щодо організації виконання зауважень і рекомендацій, викладених у доповіді Європейського комітету по запобіганню катуванням та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню, за результатами візиту його делегації до України у період з 9 по 21 жовтня 2013 року. Доповідь ЄКПТ схвалена 7 березня 2014 року на 83-му засіданні ЄКПТ, під час візиту ЄКПТ в Україну її представниками були відвідані Дніпропетровський, Київський, Одеський і Сімферопольський слідчі ізолятори, Вінницька (№1) і Криворізька (№3) установи виконання покарань та Стрижавська виправна колонія (№81), а також зазначено про певні питання у діяльності Олексіївської виправної колонії (№25) за результатами перевірки її діяльності представниками ЄКПТ у 2012 році. Державна пенітенціарна служба України закликає учасників недержавного сектору бути збалансованими у коментарях стосовно умов і порядку виконання кримінальних покарань, тримання осіб, у слідчих ізоляторах. Продовжуючи думку керівника відомства хотілося б нагадати, що саме відкритість і прозорість роботи відомства є запорукою об’єктивного і всебічного професійного висвітлення інформації про порушення прав людини, або спростування такої інформації в разі  відсутності порушень. 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори