увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 27.09.2016 06:42
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Закон України «Про правовий статус осіб, які вимушені залишити місця проживання внаслідок тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополя та обставин, пов’язаних з проведенням антитерористичної операції на території України»

22.06.14

Цей Закон визначає порядок надання державної допомоги, захисту конституційних прав та законних інтересів осіб, які вимушено залишили місце проживання внаслідок тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополя або обставин, пов’язаних з проведенням антитерористичної операції на території України та які переїхали до інших регіонів України.

Стаття 1. Визначення термінів

1. Особа, яка вимушено залишила місце проживання внаслідок тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополя або обставин, пов’язаних з проведенням антитерористичної операції на території України – громадянин України, який постійно проживав в Автономній Республіці Крим або м. Севастополі станом на 18 березня 2014 року або на території проведення антитерористичної операції на час початку антитерористичної операції (далі – вимушений мігрант). До цієї категорії осіб також відносяться іноземці чи особи без громадянства, які на законних підставах проживали на вказаних територіях України і вимушено залишили місця проживання внаслідок зазначених обставин.

2. Вимушене залишення особою місця проживання – залишення особою місця проживання на території України внаслідок виникнення обставин, які загрожують життю чи здоров’ю особи або членам її сім’ї, втрати житла, засобів (джерел) забезпечення та існування, загрози застосування насильства, переслідування за політичними, релігійними переконаннями, національною приналежністю чи належністю до певних соціальних груп або з наміром уникнути наслідків збройного конфлікту або окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини і яка не перетинала міжнародно визнаного державного кордону України,

3. Час початку та закінчення антитерористичної операції – час, визначений Указом Президента України про початок та проведення антитерористичної операції на території України.

4. Тимчасово окупована територія України – територія України, визначена у Законі України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі - тимчасово окупована територія).

5. Територія проведення антитерористичної операції на території України – територія України, визначена Указом Президента України про початок та проведення антитерористичної операції на території України.

6. Члени сім’ї вимушеного мігранта – члени сім’ї, визначені у відповідності з Сімейний кодексом України.

7. Державна допомога вимушеним мігрантам – комплекс заходів, спрямованих на забезпечення та поновлення гарантованих Конституцією України, чинним законодавством та діючими міжнародними договорами України майнових та немайнових прав осіб, які вимушено залишили місця проживання внаслідок тимчасової окупації Автономної Республіки Крим та м. Севастополя, або обставин, пов’язаних з проведенням антитерористичної операції на території України. Порядок надання та обсяги державної допомоги вимушеним мігрантам встановлюються Кабінетом Міністрів України

8. Місця тимчасового розселення вимушених мігрантів – житловий фонд (будинки, квартири, гуртожитки, бази відпочинку, тощо), визначний рішеннями Кабінету Міністрів України, органів місцевого самоврядування та пристосований для тимчасового проживання вимушених мігрантів (далі – місця тимчасового розселення). У разі необхідності місцями тимчасового розселення можуть бути не житлові приміщення, пристосовані для тимчасового проживання. Житлові приміщення юридичних та фізичних осіб можуть бути місцями тимчасового розселення за їх згодою.

9. Регіони тимчасового розселення вимушених мігрантів – визначені Кабінетом Міністрів України регіони України, в яких здійснюється державна допомога, зокрема, в розселенні вимушених мігрантів (далі - регіони тимчасового розселення).

10. Посвідка вимушеного мігранта – документ, який видається вимушеному мігранту територіальним підрозділом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів і який є підставою для отримання державної допомоги в порядку та обсягах, визначених чинним законодавством та цим Законом. Форма та опис посвідки вимушеного мігранта встановлюється Кабінетом Міністрів України.

11. Анулювання посвідки вимушеного мігранта – визнання територіальним підрозділом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів посвідки вимушеного мігранта не дійсною з підстав, передбачених у цьому Законі або за рішенням суду.

Стаття 2. Гарантії прав і свобод вимушених мігрантів, які виїхали за межі тимчасово окупованої території або території проведення антитерористичної операції

1. Громадянам України, іноземцям чи особам без громадянства, які на законних підставах проживали на тимчасово окупованій території або території проведення антитерористичної операції гарантується відновлення (у разі такої потреби) та дотримання у повному обсязі їхніх прав і свобод, передбачених Конституцією України та законами України, міжнародними договорами - у тому числі соціальних, трудових, виборчих прав, права на освіту та медичне забезпечення - після залишення ними тимчасово окупованої території або території проведення антитерористичної операції та поселення в інших місцях проживання на території України.

2. Особи, винні у дискримінації вимушених мігрантів за політичними, релігійними переконаннями, національною приналежністю, належністю до певних соціальних груп - несуть відповідальність згідно з законодавством України та міжнародним правом.

Стаття 3. Порядок надання державної допомоги вимушеним мігрантам

1. На час дії обставин, зазначених у статті 1 цього Закону, вимушені мігранти отримують державну допомогу в обсягах та порядку, визначеними чинним законодавством та цим Законом.

2. Державна допомога надається вимушеним мігрантам, які в силу обставин, зазначених у частині 2, статті 1 цього Закону залишили місця проживання на тимчасово окупованій території чи території проведення антитерористичної операції, і які не перетинали державного кордону України з метою набуття притулку чи отримання захисту за межами держави за час тимчасової окупації або проведення антитерористичної операції та прибули до регіонів тимчасового розселення або самостійно обраних місць проживання.

3. Вимушений мігрант після залишення території України, зазначеної у частині 1 статті 1 цього Закону, за обставин, зазначених у частині 2 статті 1 цього Закону, має право звернутись за державною допомогою у будь-якому, окрім зазначених у частині 1 статті 1 цього Закону, регіоні України. У регіонах тимчасового розселення вимушений мігрант та члени його сім’ї мають право отримати державну допомогу, передбачену цим Законом, та допомогу в розселенні в місцях тимчасового розселення.

 4. У разі, якщо вимушений мігрант самостійно обирає регіон та місце проживання, не включений до переліку регіонів, визначених Кабінетом Міністрів для тимчасового розселення вимушених мігрантів, він визнається таким, що не потребує державної допомоги у тимчасовому розселенні і отримує інші (окрім державної допомоги в розселенні) види державної допомоги, передбачені цим Законом та рішеннями Кабінету Міністрів України.

 5. Перелік регіонів тимчасового розселення вимушених мігрантів у обов’язковому порядку публікується у засобах масової інформації та доводиться до відома органів місцевого самоврядування, громадських організацій та міжнародних інституцій, що здійснюють свою діяльність у сфері надання допомоги особам, що шукають притулку.

6. Вимушені мігранти, члени їх сімей, які виявили бажання скористатись державною допомогою у розселенні і які прибули до регіонів тимчасового розселення, повинні звернутися до територіального підрозділу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів з заявою про отримання посвідки вимушеного мігранта та заявою про потребу в поселенні у місцях тимчасового розселення. Особи, які звернулись з заявою про потребу в поселенні у місцях тимчасового розселення мають право проживання у місцях тимчасового розселення на термін розгляду заяви про надання посвідчення вимушеного мігранта та на період оскарження відмови в наданні або анулювання посвідки вимушеного мігранта, в тому числі - в судовому порядку.

7. Вимушені мігранти, члени їх сімей, які не виявили бажання скористатись державною допомогою у тимчасовому розселенні у місцях тимчасового розселення повинні звернутися з заявою до територіального підрозділу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів за обраним місцем перебування за одержанням посвідки вимушеного мігранта.

8. Заяву про одержання посвідки вимушеного мігранта від імені дитини-сироти або дитини, розлученої з сім’єю подається до територіального підрозділу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, законними представниками дитини - органами опіки та піклування, опікунами та піклувальниками, призначеними відповідно до законодавства України, прийомними батьками, батьками-вихователями, патронатними вихователями, адміністрацією закладу охорони здоров’я, навчального або іншого дитячого закладу.

9. Заяву про одержання посвідки вимушеного мігранта від імені недієздатного або обмежено дієздатного вимушеного мігранта подається до територіального підрозділу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів, їх законними представниками - органами опіки, опікунами та піклувальниками, призначеними відповідно до законодавства України.

10. Порядок подання, розгляду та зразок заяви про одержання посвідки вимушеного мігранта встановлюється та затверджується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів.

11. Посвідка вимушеного мігранта надається за наявності документа, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України або документу, що посвідчує особу іноземця чи особи без громадянства і, в разі необхідності, інших документів, що надають можливість встановити факт постійного проживання вимушеного мігранта на тимчасово окупованій території або території проведення антитерористичної операції. Відомості про неповнолітніх членів сім’ї вимушеного мігранта вносяться до посвідки одного з батьків чи повнолітніх родичів неповнолітнього вимушеного мігранта.

12. Посвідка вимушеного мігранта надається протягом не більш, ніж 10 робочих днів з дня прийняття заяви. Термін дії посвідки вимушеного мігранта – один рік. За наявності обставин та умов, передбачених частинами 1 та 2 статті 1 цього Закону, термін дії посвідки вимушеного мігранта може бути продовжено.

13. Особі може бути відмовлено у видачі посвідки вимушеного мігранта якщо:

а) відсутні обґрунтовані підстави для вимушеного залишення місця проживання на території, зазначеній у частині 2 статті 1 цього Закону;

б) у органів державного управління наявні відомості про:

здійснення особою злочину проти миру та людяності, конституційного устрою чи територіальної цілісності України;

участь у протиправних, у відповідності з міжнародним правом та чинним законодавством, діях на тимчасово окупованій території або території проведення антитерористичної операції;

подання завідомо неправдивих відомостей про підстави та обставини, за яких надається посвідка вимушеного мігранта;

в) на час звернення з заявою про надання посвідки вимушеного мігранта відсутні умови та обставини, передбачені частиною 1 та 2 статті 1 цього Закону.

14. За запитами центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування до територіальних підрозділів центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів їм надаються (у відповідності до їх повноважень) відомості про вимушеного мігранта та членів його сім’ї. Порядок та обсяг надання таких відомостей визначається Законом України «Про захист персональних даних».

15. Термін дії посвідки вимушеного мігранта може бути скорочено або посвідку анульовано територіальним підрозділом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших, визначених законодавством категорій мігрантів, у разі закінчення існування підстав для її надання, передбачених частиною 1 та 2 статті 1 цього Закону.

16. Видану посвідку вимушеного мігранта може бути анульовано територіальним підрозділом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів у разі, якщо після її видачі виникли, підтверджені у передбаченому чинним законодавством порядку, умови, зазначені у пункті «б» частини 13 цієї статті або за рішенням суду.

17. Рішення територіального підрозділу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів про відмову у видачі посвідки вимушеного мігранта або в продовженні терміну її дії може бути оскаржене в порядку, передбаченому чинним законодавством, в тому числі й у судовому порядку.

18. Рішення територіального підрозділу центрального органу виконавчої влади,   що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції),   у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції,   громадянства,   реєстрації фізичних осіб,   біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів про відмову у видачі посвідки вимушеного мігранта або в продовженні терміну її дії можуть бути оскаржені протягом десяти днів з дня,   коли особа дізналася про таке рішення,   у встановленому законом порядку до суду.
19. До набрання судовим рішенням у справі щодо оскарження рішення територіального підрозділу центрального органу виконавчої влади,   що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції),   у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції,   громадянства,   реєстрації фізичних осіб,   біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів про відмову у видачі посвідки вимушеного мігранта або в продовженні терміну її дії законної сили особа користується правом на проживання у місцях тимчасового розселення вимушених мігрантів. 

Стаття 4. Спеціальні права та обов’язки вимушеного мігранта

1. Вимушений мігрант та неповнолітні члени його сім’ї мають право:

1) на отримання грошової допомоги на себе та кожного з неповнолітніх членів сім’ї в порядку та розмірах, які визначаються Кабінетом Міністрів України;

2) на самостійний вибір місця проживання на території України;

3) при відсутності можливості самостійного обрання місця проживання на території України – на проживання у місцях тимчасового розселення вимушених мігрантів, отримання в них медичних соціальних та інших послуг в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;

2. Вимушений мігрант та неповнолітні члени його сім’ї зобов’язані:

1) дотримуватись встановленого порядку проживання в місцях тимчасового розселення;

2) при зміні місця проживання – знятись з обліку вимушених мігрантів та протягом 10 робочих днів стати на облік у територіальному підрозділі центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів за іншим обраним місцем проживання.

 3. Вимушений мігрант позбавляється права на проживання у місцях тимчасового проживання:

1) у випадку наявності у його повній або частковій власності придатного для проживання житла в будь-якому з регіонів України, за винятком території, зазначеної у частині 1 статті 1 цього Закону;

2) при отриманні у постійне користування ним іншого житла;

3) при анулюванні посвідки вимушеного мігранта.

Стаття 5. Порядок надання державної допомоги вимушеним мігрантам

1. Підставою для отримання державної допомоги вимушеним мігрантом є посвідка вимушеного мігранта.

2. Порядок, умови та обсяги надання державної допомоги вимушеним мігрантам визначаються Кабінетом Міністрів України в залежності від впливу на потреби вимушених мігрантів обставин, зазначених у частині 1 та 2 статті 1 цього Закону.

3. Порядок розселення, перебування, звільнення житлового приміщення в місцях тимчасового розселення вимушених мігрантів встановлюються Кабінетом Міністрів України.

4. Особливості реалізації (прямо не встановлені цим Законом) конституційних прав вимушених мігрантів, на медичне забезпечення, зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування, соціальні послуги, освіту, пов’язані з вимушеною зміною місця проживання вимушеними мігрантами встановлюються Кабінетом Міністрів України.

5. Компенсація вимушеним мігрантам коштів за втрачене внаслідок тимчасової окупації або проведення антитерористичної операції майно, відбувається у порядку, передбаченому чинним законодавством.

6. Витрати на заходи, передбачені цим Законом, здійснюються з Державного бюджету України та місцевих бюджетів у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.

7. Кабінет Міністрів України приймає і впроваджує державні програми допомоги вимушеним мігрантам, в тому числі державні програми допомоги у соціальній, економічній і психологічній їх адаптації до нового місця проживання.

Стаття 6. Особливості застосування окремих норм законодавства України стосовно вимушених мігрантів

1. Забезпечення права вимушених мігрантів на отримання чи поновлення замість втрачених документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус здійснюється у порядку, визначеному статтею 6 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

2. Забезпечення реалізації прав вимушених мігрантів на зайнятість, пенсійне забезпечення, загальнообов’язкове державне соціальне страхування, соціальні послуги, освіту здійснюється у порядку, визначеному статтею 7 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України».

3. У разі, якщо відсутня можливість встановлення факту проживання на території, зазначеній у частині 2 статті 1 цього Закону на підставі документів, вказаних у частині 11 статті 3 цього Закону, факт проживання на території, зазначеній у частині 2 статті 1 цього Закону, встановлюється у судовому порядку.

Стаття 7. Повноваження центральних органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування у здійсненні державної допомоги та розселення вимушених мігрантів щодо реалізації вимог цього Закону

Центральні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування у межах своїх повноважень:

1) інформують вимушених мігрантів про їх права у відповідності з чинним законодавством, про порядок дій для отримання державної допомоги, надають перелік місць тимчасового проживання, інформують про умови проживання в них, можливості працевлаштування в регіоні та отримання інших соціальних послуг. З цією метою не рідше ніж один раз в десять робочих днів, забезпечують проведення виїзних прийомів для вимушених мігрантів в місцях тимчасового розселення;

2) вимушеному мігранту, який потребує постійного догляду та який перебував в спеціальному закладі соціального захисту, який розташовано на території, зазначеній у частині 1 статті 2 цього Закону надають місце в спеціальних закладах соціального захисту в регіонах тимчасового розселення;

3) надають дітям-сиротам та дітям, які залишились без опіки - вимушеним мігрантам місця в дитячих будинках;

4) забезпечують влаштування дітей вимушених мігрантів до дошкільних виховних закладів, створюють можливості для повноцінної реалізації прав дітей вимушених мігрантів на отримання середньої шкільної та вищої освіти;

5) забезпечують реалізацію прав вимушених мігрантів на зайнятість, загальнообов’язкове державне соціальне страхування, пенсійне забезпечення, медичне забезпечення, медичне забезпечення, соціальні послуги, освіту та інші права, визначені цим Законом та чинним законодавством;

6) сприяють вимушеному мігранту в поновленні втрачених внаслідок настання обставин, зазначених у частинах 1 та 2 статті 1 цього Закону прав;

7) розробляють та здійснюють заходи, спрямовані на психологічну, соціальну та економічну адаптацію вимушених мігрантів;

8) готують до розгляду Кабінетом Міністрів України пропозиції щодо визначення обсягу фінансування заходів, що здійснюються на виконання цього Закону;

9) на прохання вимушеного мігранта сприяють у поверненні його та членів його сім’ї після закінчення обставин, зазначених у частинах 1 та 2 статті 1 цього Закону, до попереднього місця проживання.

Стаття 8. Повноваження центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів щодо реалізації вимог цього Закону

До повноважень центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері міграції (імміграції та еміграції), у тому числі протидії нелегальній (незаконній) міграції, громадянства, реєстрації фізичних осіб, біженців та інших визначених законодавством категорій мігрантів належить:

1) прийняття рішень про надання, відмову у наданні, продовження терміну та анулювання посвідки вимушеного мігранта;

2) встановлення та затвердження зразка, порядку подання та розгляду заяви про одержання посвідки вимушеного мігранта;

3) подання Кабінету Міністрів України пропозицій щодо заходів, необхідних для реалізації вимог цього Закону, стосовно забезпечення прав вимушених мігрантів;

4) координація взаємодії органів виконавчої влади з питань, визначених цим Законом;

5) розгляд скарг на рішення про відмову у наданні, продовження терміну дії, анулювання посвідчення вимушеного мігранта, якщо вони були прийняті з порушенням законодавства;

6) направлення запитів до центральних органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, державних та недержавних інституцій, міжнародних організацій щодо отримання інформації, необхідної для реалізації вимог цього Закону;

 7) ведення централізованого обліку та створення централізованої нформаційної системи про осіб, які подали заяву про отримання посвідчення вимушеного мігранта, отримали таке посвідчення, яким було відмовлено в його отриманні або посвідчення яких було анульовано та інформаційної системи щодо місць тимчасового розселення та регіонів тимчасового розселення вимушених мігрантів;

 8) підготовка до розгляду Кабінетом Міністрів України пропозицій щодо визначення обсягу фінансування заходів, що здійснюються на виконання цього Закону;

9) здійснення контролю за виконанням цього Закону.

Стаття 9. Міжнародне співробітництво з метою допомоги вимушеним мігрантам

1. Україна співпрацює з іншими державами, міжнародними організаціями, громадськими організаціями з метою усунення причин виникнення вимушеної міграції, поліпшення матеріального становища, а також добровільного повернення вимушених мігрантів до місць їх проживання в Україні у разі зникнення обставин, зазначених у частині 1 та 2 статті 1 цього Закону.

2. Органи державного управління та місцевого самоврядування сприяють і надають всебічну підтримку громадським організаціям, які надають допомогу вимушеним мігрантам та захищають їх права.

3. Міжнародним та іншим організаціям, які здійснюють допомогу вимушеним мігрантам, надається сприяння в прискоренні імпорту гуманітарних вантажів, що здійснюються з метою допомоги вимушеним мігрантам.

Стаття 10. Відповідальність

Особи, винні у порушенні вимог цього Закону, несуть відповідальність, передбачену законом.

ПРИКІНЦЕВІ ПОЛОЖЕННЯ

1. Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.

2. До приведення законодавства України у відповідність із цим Законом нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

3. Кабінету Міністрів України:

1. Протягом п’ятнадцяти днів з дня набрання чинності цим Законом:

1) розробити та внести на розгляд Верховної Ради України проекти законів на виконання вимог та реалізацію положень цього Закону;

2) прийняти нормативно-правові акти на виконання цього Закону.

  1. У тридцятиденний строк з дня набрання чинності цим Законом: підготувати та внести на розгляд Верховної Ради України пропозиції щодо приведення законів України у відповідність із цим Законом;
    1. забезпечити приведення центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів, що регулюють відносини, пов’язані з вимушеними мігрантами, у відповідність із цим Законом.

 

Голова Верховної Ради України                                          О.ТУРЧИНОВ