увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 26.09.2016 01:32
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Права людини на окупованій території АР Крим

09.07.14 | Андрій Діденко

Нещодавно Верховна Рада України ухвалила Закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (далі – Закон). У цьому Законі зазначено, що «Тимчасово окупована територія України є невід’ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України».

Закон мав на меті визначити статус території України, тимчасово окупованої внаслідок збройної агресії Російської Федерації, встановити особливий правовий режим на цій території, визначити особливості діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій в умовах цього режиму, додержання та захисту прав і свобод людини і громадянина, а також прав і законних інтересів юридичних осіб.

Ми намагалися з’ясувати, які категорії громадян України – мешканців Криму, є найбільш вразливими і потребують особливого захисту, як на національному, так і на міжнародному рівні.

Які юридичні механізми як національного, так і міжнародного рівня мають можливість вирішити питання щодо відновлення порушених прав і свобод громадян України, що перебувають на території АР Крим?

Які важливі виклики стоять перед суспільством і українською владою для поновлення прав, законних інтересів, а також притягнення до відповідальності посадових осіб, причетних до порушень прав людини на території АРК Крим?

На ці та інші актуальні питання ми шукали відповіді під час спілкування з одним із авторів зазначеного Закону – Георгієм Логвинським, радником Міністра юстиції України.

 

Коротка біографічна довідка: Логвинський Георгій Володимирович, радник Міністра юстиції України, заступник голови міжвідомчої робочої групи з розв’язання правових колізій в Криму на тимчасово окупованих територіях. Адвокат Київської обласної колегії адвокатів. Георгій Логвинський має понад 15-річний досвід в галузі правового супроводження зовнішньоекономічної діяльності. Понад десять років, паралельно із підприємницькою та правовою діяльністю, займається правозахистом. Очолював Піклувальну Раду Конгресу національних громад України, співпрацював із проектами Української Гельсінської Спілки з прав людини та Інституту релігійних свобод, пов’язаних із міжнародними стандартами захисту меншин і корінних народів. Консультує Конгрес національних громад України та Меджліс кримськотатарського народу з міжнародно-правових питань, допомагав в підготовці низки доповідей Парламентської Асамблеї Ради Європи. Був одним з ініціаторів створення Експертної Ради Міністерства юстиції України, завданнями якої є, зокрема, надання допомоги в захисті інтересів держави та фізичних осіб, пов’язаних з тимчасовою окупацією частини території України; сприяння в забезпеченні реалізації державної політики у сфері адаптації законодавства України до законодавства ЄС та актів Ради Європи тощо. До складу Ради увійшли представники провідних юридичних компаній та адвокатських об’єднань, які в березні 2014 року одноголосним рішенням обрали Георгія Логвинського Головою Ради.

«Захист прав в’язнів на окупованій території АР Крим залежать від адвокатів»

Андрій Діденко: Однією з найуразливіших категорій громадян України, що опинилися фактично заручниками анексії Криму з боку Російської Федерації, є ув’язнені, що перебувають під вартою на стадії слідства та розгляду кримінальних проваджень в судах. Ці особи були звинувачені у скоєнні кримінальних правопорушень відповідно до національного законодавства України. На даний час вони фактично перебувають в полоні.

Чи є можливість реалізувати право цих осіб на правосуддя в рамках чинного законодавства України і які правові інструменти можуть бути використані для забезпечення цих прав?

Георгій Логвинський: Анексія Російською Федерацією АР Крим принесла системні порушення прав людини. Коли постало питання про необхідність ухвалення Закону «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», народні депутати України звернулися до Міністерства юстиції з приводу окреслення головних проблем, які постають під час окупації. Ми постали перед необхідністю запровадити зміни до законодавства, щоб звести до мінімуму негативні для прав і свобод громадян наслідки окупації. Перш за все ми змінили підсудність та підслідність кримінальних проваджень, і це головне. Відповідно до статті 12 Закону, підслідність кримінальних правопорушень, вчинених на тимчасово окупованій території, визначається Генеральною прокуратурою України. Матеріали досудового розслідування щодо злочинів, кримінальні провадження щодо яких знаходяться на стадії досудового слідства, повинні бути передані органам досудового слідства, визначеним Генеральною прокуратурою України. Тобто адвокат або інша особа, яка є стороною кримінального провадження або учасником кримінального провадження, може звернутися із заявою до Генеральної прокуратури України та просити, щоб в його справі визначила підсудність Генеральна прокуратура України. На даний час вже існує така практика, вона була дуже непроста, тому що довелося працювати паралельно із запровадженням змін та крок за кроком дивитися, які виникають проблеми, для того щоб можна було вчасно на них відреагувати відповідними законодавчими доповненнями.

Закон передбачає, що протягом десяти днів всі кримінальні справи, які знаходяться в провадженні на території АР Крим, повинні бути передані до Генеральної прокуратури України. Де-факто це не робиться, але визначений десятиденний термін саме і надає нам можливість встановити, якщо це не було зроблено. І на даний час вже існують кримінальні провадження, якими була змінена підслідність, в даному випадку територіальна підслідність, з Криму на, відповідно, Київ. Законом чітко передбачено, що слідчий в Криму не має права продовжувати розслідування справи, а повинен передати матеріали справи за вказівкою Генеральної прокуратури України. Не в останню чергу це і відновлення прав потерпілих і цивільних позивачів, бо фактично вони відчувають, що втратили можливість відшкодування збитків, завданих злочином.

Зміна підслідності надає можливість ефективного контролю над веденням кримінального провадження.

Крім того, не треба забувати, що є багато справ, якими Російська Федерація за допомогою місцевої самозваної влади маніпулює на території АРК, використовуючи їх як важелі впливу на тих чи інших осіб. Такі справи відомі. Незважаючи на норми Закону про окуповані території щодо передачі цих кримінальних проваджень на материкову Україну, російські слідчі органи продовжують розслідувати ці справи і навіть перекваліфіковують обвинувачення, посилаючись на законодавство Російської Федерації. Таким чином здійснюється шантаж осіб, бо в значній мірі законодавство Російської Федерації погіршує становище особи, адже кримінальні санкції в Росії вищі за українські.

Так само треба зауважити, що в Україні був прийнятий Закон про амністію, відповідно до якого багато людей, які знаходяться під вартою, підлягають звільненню, а відносно низки людей вироки підлягають пом’якшенню. До недавнього часу Генеральна прокуратура України не мала механізмів для передачі кримінальних проваджень до материкової частини України. Але ми такі механізми знайшли. У разі, якщо адвокат надає засвідчену копію матеріалів кримінального провадження, це є доказом існування справи. Відповідно до норм КПК, якими ми зараз користуємося, ці докази по справі мають бути доведені в суді. Наприклад, якщо хтось загубив експертизу, яка була в матеріалах провадження, то потрібно поновити висновки цієї експертизи, а не проводити повторну. Ми знайшли порозуміння із Генеральною прокуратурою України та зараз вони почали поновлювати кримінальні провадження, але тільки якщо адвокат з цього приводу звертається, і якщо він надає копії всіх матеріалів кримінального провадження.

В Законі про окуповані території є норми, які врегульовують підсудність кримінальних проваджень, розпочатих на території АР Крим. Підсудність цих справ також змінена, підсудність кримінальних та цивільних справ встановлюється апеляційним судом міста Києва, який направляє справу в один із районних судів міста Києва для розгляду. У справах господарської і адміністративної юрисдикції територіальна підсудність теж змінена.

Судді теж повинні в десятиденний термін передати справу для розгляду у відповідності до національного законодавства. Але якщо мова йде, наприклад, про запобіжні заходи, які мають визначені терміни, то зрозуміло, що рішення про продовження термінів суддями, які не мали на це повноважень, є нікчемними. І ми вже маємо позитивну практику, коли апеляційний суд міста Києва в порядку апеляційного провадження скасовував такі рішення, а також передавав за підсудністю одному з районних судів міста Київ зазначену справу, який відповідно до статті 183 КПК України встановлював відсутність законних підстав для знаходження особи під вартою. Тобто нам відомо, що відповідно до статті 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі – Конвенція), жодна особа не може знаходитися під вартою, крім визначених законом випадків та за процедурою, встановленою законом. Отже, ухвала, яка не може вважатись законною, не може обмежувати свободу особи. Тому КПК України зобов’язує суд та слідчого суддю, якщо він встановлює, що особа перебуває під вартою безпідставно, без належних судових рішень, звільнити цю особу.

На нашу думку особи, які перебувають під вартою на території АР Крим та щодо яких слідство, всупереч Закону, не передається в компетентні органи державної влади України, а продовжується неуповноваженими слідчими за російським законодавством, мають всі перспективи в міжнародних судових інстанціях для поновлення своїх прав, порушених внаслідок незаконних дій представників Російської Федерації. Зокрема, в практиці ЄСПЛ були випадки, коли Суд знаходив порушення щодо незаконного перебування особи під вартою на території Придністров’я. В справі Асанідзе проти Грузії, наприклад, особа перебувала під вартою в Аджарії всупереч виправдувальному вироку Верховного суду Грузії – Європейський суд зобов’язав державу негайно звільнити людину.

А. Д.: Як на Вашу думку варто захищати права осіб, які, відповідно до Закону України про амністію, мають бути звільнені з-під варти, при цьому продовжують утримуватися за ґратами?

Г. Л.: Я вважаю, що нам потрібна велика допомога адвокатів цих осіб. Я до них саме звертаюсь, бо вони повинні це зробити як адвокати, як люди, які приймали присягу адвоката, а відповідно, мають святий обов’язок захищати людину від свавілля. Якщо особа не може знайти адвоката самостійно, вона може звернутися до Міністерства юстиції України й до відповідного правового центру безкоштовної правової допомоги, де їй цю допомогу нададуть. Це в першу чергу стосується осіб, що тримаються під вартою без законних на те підстав. За результатами нашого дослідження є близько 200 осіб, що знаходяться за ґратами в Криму, та підпадають під Закон про амністію 2014 року, отже, вони повинні бути негайно звільнені. Ці особи повинні звертатися до відповідних судових та правоохоронних органів України, отримувати рішення на свою користь, і в разі, якщо ці рішення не будуть виконані окупаційною владою Криму – звертатися далі за захистом своїх прав до міжнародних установ. Є адвокати, фахові юристи та правозахисники, які спеціалізуються на представництві інтересів в міжнародних судах, вони краще прокоментують порядок звернення, я цим не займаюся. Але головний механізм поновлення порушених прав нами вже збудований, і потрібна тільки допомога адвокатів, які мають відповідні повноваження від своїх довірителів у Криму.

Також ми спостерігали відверто протиправні дії, які вчиняли правоохоронні органи АР Крим – вони примушували осіб, які перебували під вартою, отримувати російське громадянство для того, щоби поширити на цих осіб дію кримінального закону Російської Федерації. Адже кримінальне законодавство РФ не передбачає юрисдикції Російської Федерації у справах, якщо злочин вчинено не на території Росії та особа не є громадянином Російської Федерації (за винятком, передбаченим ч. 3 ст. 12 КК РФ).

Жодна особа не може бути в примусовому порядку зобов’язана змінити громадянство – це випливає із норм міжнародного права та практики міжнародних судів. Про це нагадувалося і на квітневій сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи, коли, наскільки я пам’ятаю, розглядалася Резолюція ПАРЄ щодо Грузії, автором якої був латвійський парламентарій Борис Цилевич. Ця Резолюція ще раз засудила Російську Федерацію за те, що свого часу в Грузії, як і сьогодні в Україні, вона примушувала людей змінювати громадянство. Повертаючись до норм російського права, хочу ще раз підкреслити, що на зазначених осіб не поширюється дія кримінального закону Російської Федерації. Правопорушення відбулося на території України і суди Російської Федерації не мають юрисдикції щодо цих справ. Але з практики ми вбачаємо, що суди на території АР Крим порушують права наших громадян навіть всупереч прямим приписам не тільки українського, але й російського законодавства, та здійснюють тиск на українців.

А. Д.: Георгію Володимировичу, дуже дякую за цікаву та надзвичайно корисну бесіду. Сподіваюся, наші читачі – адвокати та кримчани, які потрапили у скрутне становище, – почули від Вас безцінні поради.

Г. Л.: Дякую і Вам за інтерес до цієї важкої і вкрай актуальної теми. Зі свого боку хочу запевнити, що і Експертна рада Мінюсту, і міжвідомча робоча група з розв’язання правових колізій на тимчасово окупованих територіях, роблять все можливе для якнайшвидшого повернення у правове поле та врегулювання наслідків того хаосу, в який увергнула міжнародне право анексія Криму

коментарі

новий коментар