пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201420
30.07.2014 | Інна Сухорукова

Про дотримання прав людини сьогодні

   

Ситуація з правами людини в Україні через війну та бойові дії на Донбасі є вкрай загрозливою і неоднозначною.

В зоні АТО на Луганщині і Донеччині, де терористи масово викрадають, катують та, навіть, вбивають мирних мешканців, про дотримання прав людини й казати неможливо. Але насильство з боку терористів провокує населення всієї України, яке хоче якнайшвидшої перемоги над проросійським вбивцями, до перегляду свого ставлення до того, як повинні захищатися основні права і свободи.

Дедалі частіше можна почути, що до терористів не можна ставитися як до людей, і що їх можна і потрібно вбивати і катувати. Один молодий співробітник Міністерства внутрішніх справ відверто переконував співрозмовників, серед яких були і правозахисники, що треба на законодавчому рівні дозволити катування бойовиків-сепаратистів. Здається, його думку поділяє велика кількість пересічних громадян. Це є вкрай небезпечним, адже ті, хто воює з сепаратистами – бійці АТО – знаходяться у самому пеклі війни, розв’язаної проросійським терористами, і не можуть не відчувати ненависті до цих нелюдів. І, якщо громадяни, які не воюють, готові дозволити катувати терористів, взятих у полон, то і у бійців АТО, безумовно, виникає почуття, що з ворогом не треба панькатися.

Як приклад, можна навести випадок з терористом, якого взяли в полон бійці батальйону «Айдар». За деякими свідченнями, бійці його забили до смерті. І це тільки один відомий нам випадок. Отже, війна і жорстокість – речі невід’ємні. І українські правозахисники повинні розуміти, що їм ще довго прийдеться працювати із збудженим і шокованим війною суспільством.

Дуже складною є ситуація з правами людини на території анексованою Російською Федерацією Криму. Права кримських татар постійно порушуються окупантською владою Криму. Кримським татарам не дозволяють проводити мітинги і пікети. Фактично окупантська влада примушує їх прийняти російське громадянство, бо в разі збереження українського громадянства займатися бізнесом на підконтрольній Росії території буде практично неможливо. Є й інші обмеження – наприклад, медичне страхування, можливість вступу до вишів та інше. Деяким кримським татарам, як Мустафі Джемільову та Рефату Чубарову, взагалі заборонений в’їзд до Криму на 5 років.

Окрім кримських татар на окупованій території постраждали підприємці, в тому числі ті, хто займався курортним бізнесом, у багатьох таких підприємців бізнес просто відняли, інших примушують сплачувати величезні податки.

Порушується в Криму і право на свободу слова і свободу совісті. Громадяни, які не приховують свого позитивного ставлення до України, які позиціонують себе як українські патріоти, не мають права вивішувати українські прапори, носити українську символіку, були випадки, коли їх затримували, представники окупаційної влади, прапори та символіку зривали. В Криму не працюють українські телевізійні канали, обмежена українська преса.

Тобто про ситуацію в Україні і світі кримчани можуть дізнаватися тільки з російських медіа, де інформація спотворюється, а інших джерел інформації в Криму немає.

Щодо свободи совісті – то в Криму чинять тиск на священиків і вірян Української православної церкви Київського патріархату, на мусульман. Зокрема, був випадок захоплення мусульманської школи для дітей – медресе.

Всі перелічені порушення прав людини є прямим наслідком неоголошеної війни, яку веде проти України Росія. Але і поза межами українсько-російського конфлікту ситуація з правами людини залишається в Україні складною. Тотальна корупція і свавілля чиновників, які останніми роками набули характер пандемії в Україні, залишаються поки що незмінними. Від корупції потерпає і освіта, особливо у вишах, і медицина, і бізнес. Бюджетна сфера залишається залежною від місцевих чиновників. У Харкові, вже начебто за нової влади, бюджетників примушували брати участь у масових заходах на підтримку харківського мера Геннадія Кернеса. і ніхто не був притягнутий за це до відповідальності.

В медичній галузі права пацієнтів і лікарів постійно порушуються. Медицина залишається платною, бо як правило, медичні установи не забезпечуються тим, що необхідно – ані ліками, ані обладнанням. Від пацієнта вимагають коштів всі: і медичний персонал, і медичні чиновники, не кажучи вже про те, що більшість препаратів пацієнти змушені купувати за власні кошти.

Мізерна оплата лікарів призводить до того, що лікарі, як правило, беруть кошти за лікування у пацієнтів. Ті, хто не має коштів, просто не в змозі лікуватися. Останнім часом ліки в аптеках значно подорожчали, що ще більше звужує кількість українських громадян, для яких ці ліки є доступними. Окрім деяких спеціальних програм по туберкульозу та психіатрії, де ліки відповідно до протоколів лікування, видаються безкоштовно, пацієнт мусить сплачувати за ліки повну ціну, навіть, якщо він пенсійного віку. Така ситуація є неприпустимою, адже за рівнем смертності Україна посідає одне з перших місць в світі і потребує швидкої та повноцінної медичної реформи.

Незмінною на сьогоднішній день залишається і ситуація у пенітенціарній системі, хоча останні зміни до Кримінально-виконавчого кодексу дають надію на деякі зміни на краще. Так, тепер депутати парламенту або їхні помічники, журналісти, лікарі можуть потрапити до установ виконання покарань у будь-який час, і оглянути приміщення, де утримуються в’язні, спілкуватися з ними без свідків. Але, щоб це змінило ситуацію на краще глобально, потрібні неабиякі зусилля громадськості. А на сьогоднішній день існує все така ж система виконання покарань, якою вона і була в останні роки в Україні. Система, що спрямована на приниження людини, на обмеження її інтересів, на позбавлення її гідності. І досі існує страшна колонія №25 у Харкові, в якій нічого не змінилося, хоча на її керівництво є безліч скарг. Проте ніхто начальство там не змінив. Працює за старими правилами і Дніпропетровська спеціальна психіатрична лікарня, куди поміщають в’язнів на примусове лікування за вироком суду. Ми маємо безліч скарг на умови утримання та засоби лікування в цій лікарні, яка існувала ще за радянських часів і де пресували дисидентів, що були психічно здоровими, – Леоніда Плюща, Миколу Лупиніса, Миколу Плахотнюка та інших.

І досі ситуація там не змінилася. Одним із важелів тиску на в’язнів залишається 391 стаття, за якою порушення Правил внутрішнього розпорядку може призвести до нового терміну ув’язнення. Працівники пенітенціарних установ широко використовують цю статтю, щоб залякувати ув’язнених. Найчастіше за цією статтею розправляються з тими в’язнями, які скаржаться на умови утримання, які є непокірними і мають гідність відстоювати свої права. На нашу думку, цю статтю треба якнайшвидше скасувати взагалі.

Дуже складною є і ситуація в освіті. Вчителі учбових державних установ отримують мізерну зарплатню Вони, як і лікарі, повністю залежать від чиновників, які користуються цим в своїх політичних цілях. І на вчителів, і на лікарів тиснули під час парламентських виборів, щоб вони голосували за провладну політичну силу. Їх примушували працювати у виборчих комісіях, голосувати не на дільницях за місцем проживання, а на дільницях за місцем роботи і віддавати свої голоси за тих кандидатів, які необхідні владі. Я вже писала про те, що і вчителів, і лікарів примушують брати участь в мітингах та інших публічних заходах, які організує чи то місцева влада, чи за розпорядженням «згори» – як це було за часів Януковича.

Ситуація у вишах є ще більш складною. На жаль, все наше суспільство просякнуте корупцією. Отже, щоб вступити до вишу, абітурієнтів часто примушують платити гроші викладачам, які приймають вступні іспити, чи деканам факультетів, які потім дають розпорядження викладачам, які бали ставити тим чи іншим студентам. Є навіть непоодинокі випадки підробки результатів ЗНО. В школах, де здають ЗНО, з учнів беруть гроші і ставлять їм найвищі бали, а потім, коли вони поступають до вишів, з’ясовується, що ці бали не відповідають дійсності. У вишах теж дуже часто іспити здають за гроші. Викладачі, які беруть ці гроші, ставлять на іспитах завищені оцінки, і студенти не отримують справжніх знань. Отже, корупція у вишах прямо порушує права студентів, і реформування системи вищої освіти треба розпочинати негайно.

Нічого не змінилося і в міліції. Даішники після певного шоку під час Майдану, коли вони, принаймні у Києві, центральних і західних областях якийсь час не вимагали хабарів, зараз оговталися, і все вернулося на старий шлях.

Так само справа складається і з іншими підрозділами МВС. Ця ситуація є вкрай небезпечною, бо міліція, окрім хабарів, ще й катує затриманих.

До правозахисних організацій постійно звертаються люди зі скаргами на катування в міліції. Як правило, винних в цьому не карають, навіть, якщо невинуватість їх жертв доказана. Так було і в справі Якова Строгана, якого жахливо катували в міліції, вимагаючи зізнання у замаху на вбивство. Коли справа набула широкого розголосу, а суд визнав Строгана невинуватим, жоден міліціонер, який брав участь у катуванні, не був покараний. Так було і в справі Романова, якого звинуватили у побитті дівчини. Його теж катували в міліції, і хоча мати Романова і досі намагається в суді довести це, ніхто, попри ці докази, не карає міліціонерів. Міліція і суди – це найбільш корумповані установи. Недарма українська держава щороку програє в Європейському суді більше сотні справ.

Громадянське суспільство в Україні є потужним. І от така невідповідність потужного громадянського суспільства і нікчемного, просякнутого корупцією державного апарату є загрозою стабільності в Україні. Бо стає вірогідним новий Майдан, якщо чиновники в нових умовах будуть вести себе, як і раніше.

Але найголовнішим чинником на сьогоднішній день, як я вже писала, є війна на Сході.

Права людини порушуються кричуще і щоденно. І поки цей вогонь не загасити, ситуація з правами людини в Україні не покращиться.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори