Як народжуються плітки та кому це потрібно?
Днями на прийом до «Центру правової інформації та консультацій» Чугуївської правозахисної групи завітав дідусь – вимушений переселенець зі Слов’янська. Інвалід ІІ групи, дуже погано чує.
Зараз він і його сім’я – старенька дружина та син-інвалід (останній взагалі не розмовляє) живуть у Чугуєві Харківської області, в приміщенні гуртожитку на базі районного Центру туризму та краєзнавства.
Дідусь поскаржився, що до переселенців приходили люди «з чугуївської влади» і заявили: мовляв, Слов’янськ вже звільнений, повертайтеся назад! А в дідуся житло в багатоповерхівці, яка після військових дій дуже пошкоджена (за його словами). Тому повертатися йому, в принципі, наразі нікуди.
Довелося мені обдзвонити купу інстанцій, серед яких – виконавчий комітет Чугуївської міської ради, Чугуївська райдержадміністрація, «гаряча» телефонна лінія обласної організації Червоного хреста. Закінчилося все тим, що оформив за дідуся (оскільки він глухуватий) заяву на урядовій «гарячій лінії», з проханням підшукати для нього житло, що пустує в сільській місцевості Харківської області.
Вже потім вдалося додзвонитися до 1-го заступника голови Чугуївської РДА. Той здивувався: не може бути, щоб дідуся виганяли та до Слов’янська відправляли. Тоді вирішив я перепитати дідуся. Кажу: «Ви особисто бачили-чули представника чугуївської влади, який розпоряджався вивезти Вас назад в Слов’янськ?»
«Та ні, – відповів сердешний. – Це мені сказала Наташа».
Попросив описати її. Виявилося, що це – відома чугуївська Наташа, «вождь» місцевих як би це сказати… «дивних громадських активістів», у яких в головах помісь общинного ладу, якогось романтичного «козацтва», сепаратизму та всякої іншої «пурги». А дідусь цій Наташі свято повірив…
Ось так і народжуються чутки. На тлі вже звичної чиновницької бюрократії наші дідусі (і бабусі) можуть повірити у все, що завгодно.
Зараз старенький перебуває у Чугуєві, чекає на вирішення свого питання. Звісно, ніхто ані його, ані будь-кого іншого примусово до зруйнованих житлових приміщень у Слов’янську не висилав.
Так, перед вимушеними переселенцями постає чимало проблем. Українська держава не встигає їх оперативно вирішувати. При цьому одні мовчки, без зайвого піару, намагаються допомагати фактичним біженцям, надаючи їм провізію, одяг, медикаменти й житло, а інші спекулюють на існуючій проблематиці та, розпускаючи чутки й плітки, роздмухують конфліктні ситуації.
Діючи за принципом: «Чим гірше в Україні, тим краще». Тільки кому від цього краще?!