увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 29.09.2016 21:41
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Аналіз проекту закону «Про протидію і запобігання сепаратизму та подолання наслідків сепаратистської діяльності на території України (десепаратизацію)»

13.08.14 | Володимир Яворський

Проект закону про десепаратизацію був прийнятий в першому читанні 22 липня 2014 року. Однак, навіть поверхневий його аналіз свідчить про закладені системні порушення прав людини та нехтування міжнародними стандартами прав людини й нормами Конституції України.

Законопроект покликаний боротися із сепаратизмом за допомогою таких заходів: люстраційних, ліквідаційних, конфіскаційних, освітніх та інформаційних.

Під сепаратизмом автори проекту розуміють «діяльність, спрямовану на відокремлення частини території України з етнічних, мовних, релігійних мотивів для створення нової держави, наділеної політичною самостійністю або широкою автономією».

Одразу відзначимо, що це визначення є надзвичайно нечітким та дає багато підстав для різноманітного тлумачення. Зокрема, проект закону так і не дає жодного тлумачення видів такої діяльності. Коли не зрозуміло про яку діяльність йдеться, то з однієї сторони, особа не може передбачити свою поведінку, щоби не порушувати закон, а з іншої – органи влади не можуть діяти в спосіб, передбачений законом, оскільки їм самім у кожному випадку треба буде тлумачити закон. З будь-якої сторони, така нечіткість є порушенням Європейської конвенції про захист прав людини, оскільки обмеження прав людини може здійснюватися виключно на підставі чіткого, зрозумілого та передбачуваного закону. Отже, на базовому рівні цей проект закону закладає порушення прав людини, оскільки встановлює покарання, невідомо за які дії.

Окремо варто відзначити, що незрозуміло, як можна боротися за створення держави, що має широку автономію. Бо коли мова йде про окрему державу, то вона завжди буде незалежною та самостійною. Інакше це буде не держава, а інший суб’єкт.

Це визначення є ключовим, оскільки за таку невизначену діяльність автори закону пропонують обмежити одразу декілька фундаментальних прав людини:

-        Свободу слова;

-        Свободу асоціацій;

-        Право власності;

-        Право бути обраним.

Кожне з цих прав безумовно не є безмежним, і вони підлягають обмеженням, що мають бути чітко встановлені законом та мають бути необхідними у демократичному суспільстві.

Також немає сумніву, що загалом держава має право та, можливо, навіть обов’язок захищати свою територіальну цілісність. Однак можливості такого захисту також чітко обмежені Конституцією України та міжнародним правом, зокрема, Європейською конвенцією про захист прав людини.

Дивовижною є спроба авторів проекту вигадати новий вид відповідальності: поряд із кримінальною, цивільною та адміністративною, вони визначають «конституційну відповідальність за сепаратизм, яка носить передусім політичний характер». Що під цим розуміють автори проекту – складно зрозуміти.

Розглянемо також окремі пропоновані десепаратизиційні заходи.

 

Люстраційні заходи

 

При визначенні люстраційних заходів проект закону визначає лише об’єктів та суб’єктів люстрації. Усі питання процедури люстрації, зокрема, хто і як буде здійснювати таку люстрацію, віднесено до окремого закону про люстрацію. Однак, відомо, що такого закону на сьогодні немає, й жоден проект навіть не прийнятий у першому читанні. Отже, ці питання залишаються законодавчо не визначеними.

Інше принципове зауваження. Люстрація є адміністративним заходом, вона не є покаранням. Однак, автори проекту практично повністю прив’язують її до вчинення адміністративних правопорушень чи злочинів, що мають «сепаратистське спрямування». Звісно, що означає це «спрямування», чітко не визначено. Проте в такому випадку, мова йде фактично про встановлення додаткового покарання за вчинені правопорушення. При чому таке додаткове покарання вигадується всупереч вимогам Кримінального кодексу та Кодексу про адміністративні правопорушення, не кажучи вже про загальні принципи права щодо неможливості двічі карати за одне правопорушення. Плутаючи встановлену відповідальність за правопорушення з люстрацією, автори проекту фактично підміняють люстрацію додатковими правопорушеннями та санкціями. Знову ж таки всупереч положенням Конституції, кримінального та адміністративного права.

Люстрація проводиться не тільки щодо органів влади, вона також поширюється на політичні партії, ЗМІ та вищі навчальні заклади. Однак такий підхід є порушенням Європейської конвенції про захист прав людини. Європейський суд з прав людини, розглядаючи справи щодо інших країн, вже визначив, що заходи люстрації не можуть поширюватися на приватний сектор та навіть на державний сектор, який не стосується реалізації державної політики. Тобто, на сьогодні, є широко визнаним стандартом, що люстрація повинна обмежуватися виключно органами державної влади.

 

Ліквідаційні заходи

 

Ліквідаційні заходи спрямовані на ліквідацію юридичних осіб, що відповідають критеріям, визначеним цим проектом закону. Однак ці критерії знову ж таки чітко не визначені.

Проект передбачає можливість ліквідації політичних партій у випадку порушення ст.5 закону про політичні партії. Очевидно, що для цього не потрібно жодного додаткового законодавства, в тому числі, й прийняття цього проекту закону.

Також передбачається можливість ліквідації громадських об’єднань відповідно до ст. 4 закону про громадські об’єднання. Однак, це теж не потребує ніякого додаткового законодавства.

Проте наступні визначення знову викликають здивування. Передбачається ліквідація юридичних осіб, «до яких можуть бути застосовані заходи кримінально-правового характеру при вчиненні їх уповноваженими особами від імені та/або в інтересах юридичної особи злочинів, передбачених статтями 109, 110, 113, 146, 147, 258, 2581, 2582, 2583, 2584, 2585, 260, 262, 436, 437, 438, 444, 447 Кримінального кодексу України, за умови, якщо їх діяльність пов’язана із сепаратизмом та/або пособництвом сепаратистській діяльності». Це є нічим іншим, як встановленням окремої санкції за ці злочини. Варто відзначити, що за цими злочинами відповідальність буде нести окрема фізична особа. Вина юридичної особи, в даному випадку, є малозрозумілою, а тим більше не зрозуміло в якому судовому процесі і за якою процедурою вона буде доведена. У кримінальному процесі вину юридичних осіб ніхто не встановлює, оскільки юридичні особи до сьогодні не визнаються суб’єктами кримінальної відповідальності. Хто і яким чином застосовуватиме цей новий вид відповідальності залишається не зрозумілим.

Крім цього, проект закону ліквідовує банки, які засновані іноземними банками, що перебувають під контролем іноземних урядів, які здійснили військову агресію проти України, анексію частини території України або підтримують сепаратизм в Україні, та банки, які перебувають під контролем таких іноземних урядів. Дане положення піднімає багато питань щодо правомірності позбавлення права власності таких банків. Однак, щонайменше, на законодавчому рівні повинен бути закріплений факт військової агресії чи анексії. На сьогодні в Україні не діє військовий стан, усі операції здійснюється як антитерористичні, тобто, такі, що не викликані військовою агресією іншої країни. Отже, це положення буде достатньо складно застосувати. Також є досить суперечливим з юридичної точки зору, чи повинен банк відповідати своїм майном за дії держави. Особливо це складно, коли банк не повністю належить державі, а вона володіє лише більшим пакетом його акцій. Одна справа, коли цей банк, наприклад, здійснює фінансування терористичної діяльності, зовсім інша – коли він нічого не вчиняє, а відповідає за дії одного з акціонерів. Також не зрозуміло, як це положення стосується сепаратизму, оскільки військова агресія іншої країни чи анексія території не є сепаратизмом взагалі.

Отже, дані заходи позбавлені не лише чіткого визначення підстав для застосування, але й не визначено, хто і відповідного до яких процесуальних норм буде здійснювати ці заходи.

 

Конфіскаційні заходи

 

Конфіскаційні заходи застосовуються до майна юридичних осіб, ліквідованих внаслідок ліквідаційних заходів, а також до майна фізичних осіб, засуджених за відповідні злочини.

Конфіскація майна є втручанням в право власності. Вона є видом покарання за вчинення певного правопорушення. Проект закону встановлює це додаткове покарання всупереч вимогам кримінального та адміністративного законодавства. Фактично мова йде про подвійне покарання особи. При чому, знову ж таки, не зрозуміло за якою процедурою це буде здійснюватися.

Очевидно, що такі дії держави з великою ймовірністю будуть визнані Європейським судом з прав людини порушенням права на власність з майбутнім відшкодуванням понесених цим суб’єктом збитків. Тобто, рано чи пізно Україна програє ці справи.

Якщо є відповідна потреба, то видається більш логічною розробка змін і доповнень до Кримінального кодексу, а не продукування нових суперечливих форм відповідальності.

 

Освітні та інформаційні заходи

 

Проект закону забороняє «трансляції телерадіопрограм, мовлення чи діяльності в Україні телерадіоорганізацій, які пропагують в явній чи неявній формі будь-які види сепаратизму або сприяють сепаратистським настроям».

З однієї сторони, свобода слова може бути обмежена необхідністю захисту територіальної цілісності. З іншої сторони, пропоноване визначення є надто не чітким. Достатньо складно визначити, які програми чи вирази можуть «пропагувати в явній чи неявній формі будь-які види сепаратизму або сприяють сепаратистським настроям». Проект закону не визначає видів сепаратизму чи його форм.

За українським законодавством заборонені заклики до зміни території України в неконституційний спосіб. Чи буде програма, що обговорює конституційні шляхи можливої зміни території в даному випадку визнана сепаратистською?

За такого визначення неможливо провести лінію, котра б чітко розмежовувала критичні програми чи обговорення проблем, наприклад, релігійних, національних чи мовних меншин, із сепаратизмом.

Європейський суд з прав людини дуже обережно підходив до покарань ЗМІ, особливо, коли мова йшла про заборону програм чи цілком усього мовлення. Довести пряму необхідність такої заборони та невідворотну шкоду, котру приносить така програма, дуже не просто. У будь-якому разі законодавство має дуже чітко і вузько визначати підстави та процедури для таких заборон. Даний проект закону нічого такого не містить. Тому з очевидністю можна визнати, що абсолютна більшість таких заборон буде пізніше визнана такою, що порушує прав людини.

Зокрема, є дуже різними ситуації, коли поширюється неправдива інформація чи прямі заклики до насильства, та коли йде дискусія в межах свободи висловлювань щодо проблем дотримання прав різноманітних меншин.

 

Висновки

 

З наведеного стає очевидним, що даний законопроект на базовому рівні порушує Конституцію України та принципи права, створює підстави для масових порушень прав людини. Окремі його положення можливо розглянути в контексті підготовки законодавства про люстрацію чи зміни кримінального законодавства, однак в цілому цей закон є шкідливим і не може існувати в демократичному суспільстві. Його неможливо доопрацювати і в цьому насправді немає жодної суспільної необхідності, а тому доцільно відмовитися від його подальшого розгляду.

коментарі

новий коментар