пошук  
версія для друку
05.09.2014 | Володимир Каплун

Відгук на лист Міністра освіти «Про особливу відповідальність педагогічних та науково-педагогічних працівників»

   

В листі Міністра освіти йдеться про відповідальність за дії, які (цитую) «можуть призвести до порушення констуційних прав та свобод громадян, завдати значної шкоди суспільним відносинам та авторитету влади». Але виглядає, що сам цей лист підпадає під таку характеристику.

Виходячи за рамки своїх повноважень та завищуючи правовий статус свого листа, Міністр освіти вказує, на яких «додаткових» підставах треба вирішувати питання звільнення працівників освіти. Це:

  1. терористична діяльність (участь у терористичних організаціях);
  2. аморальний проступок, несумісний з виконанням виховних функцій.

Не зовсім зрозуміло, чи йдеться про дві різні підстави, чи вважається, що терористична діяльність – це лише один з різновидів аморального проступку. Кожна з цих підстав досить нечітко визначена в законодавстві, отже труднощі можуть виникнути навіть при судовому розгляді. Але ж лист Міністра адресований не суддям, а підлеглим чиновникам та адміністраторам застарілої освітянської бюрократії, які привченні запопадливо виконувати вказівки та звітувати про виконання.

Тож, мабуть, недаремно стривожені навіть ті освітяни, які не «заплямували себе в терористичних організаціях», але припускають, що їх політичні вподобання не зовсім співпадають з вподобаннями Міністра або тих чиновників, які будуть перевіряти їх на благонадійність. Також відкривається широкий простір для зловживань, як і завжди в часи полювання на відьом. В листі про це не говориться, але саме так сприймається він в контексті наших традицій, бо освітян вже давно примусили звикнути до свого низького соціального статусу та незахищеності перед свавіллям та зловживаннями освітянської, міської та центральної влади. А тепер вони ще й потрапляють в (цитую) «особливе правове становище». Закінчується лист загрозливим попередженням про створення своєрідної освітянської політичної поліції, функції якої беруть на себе Міністерство освіти та Державна інспекція навчальних закладів України.

На часі – демократичні реформи в системі освіти, децентралізація та надання більшої автономії навчальним закладам. Але лист Міністра подає поганий сигнал. Замість того, щоб отримати від нової влади добру вістку: «Відтепер ви – вільні, рівноправні перед законом громадяни демократичної європейської країни!» – освітяни читають між рядків міністерського послання: «Ми перемогли і тепер будемо переслідувати та принижувати тих, хто думає не так, як ми вважаємо за потрібне».

Чи Майдан не виступав насамперед проти свавілля влади, за верховенство права, за свободу та гідність громадянина? Чи це була лише боротьба «бандерівців» проти недостатньо проукраїнських «російськомовних», як вдолблює антиукраїнська пропаганда і як поки що думають деякі обмануті та залякані люди (а також, можливо, деякі щирі, але не дуже розумні патріоти)?

Можна зрозуміти «благі наміри» МОН, але чи не призведуть ці очевидно неправові та недемократичні міри зі всіма ексцесами виконавця насправді до збільшення напруги та здійснення найгірших передчуттів людей, яких ще важче буде заспокоїти, переконати і перетягнути на бік демократичної України?

 

Додаток: Лист МОН "Про особливу відповідальність..."

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори