увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 25.09.2016 22:07
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Життя в окупованому тилу

03.10.14 | Яна Смелянская

Контроль над більшою частиною промислових підприємств Донбасу, без мільярдних вугільних дотацій та інтеграції в виробничі ланцюжки, не дає регіону шансів на самостійність і тим більше процвітання. Це факт.
Перемир’я, прийдешні дострокові місцеві вибори в районах, контрольованих бойовиками самопроголошених ДНР і ЛНР, і в цілому реалізація закону про особливий статуc окремих районів Донбасу роблять актуальним розмови про існування і виживання даних територій у разі, якщо, як багато хто вважає, вона стане невизнаною республікою.
З Кремля нас намагаються переконати в тому, що території контрольовані сьогодні сепаратистами вже незабаром влада РФ має намір перетворити на процвітаючий самостійний регіон, який, на тлі економічного занепаду «великої України», буде демонструвати перевагу проросійського шляху розвитку. Але ніхто не говорить про те, чи є до подібного перебігу подій хоч найменші передумови.
Контрольовані сепаратистами райони, безумовно, величезний промисловий центр країни. На відносно невеликій території країни видобувається майже половина всього українського вугілля. Найбільші шахти розташовані в Ровеньках, Свердловську та Краснодоні.
Але нинішня утопічність всіх вугільних підприємств регіону полягає в тому, що стабільний розвиток шахт можливий тільки за однієї умови - наявність ресурсів для дотування шахт в тих обсягах, в яких фінансувала їх Україна до перевороту. Без виконання цих умов вугілля буде просто неконкурентоспроможним. Звідси випливає мільйон відповідних економічних і соціальних питань, які, перш за все, будуть актуальні для територій «особливого статусу».
В цілому самопроголошені республіки володіють солідним економічним потенціалом на одиницю площі. Але використовувати його буде дуже непросто. А за умови безперервних запеклих боїв на територіях, де знаходяться стратегічно важливі підприємства необхідні для теоретичного подальшого розвитку територій «особливого статусу», розвиток ЛНР і ДНР неможливий апріорі. Хоча б, тому що багато підприємств зруйновані або законсервовані (причому виведення їх з консервації пов’язано з величезними витратами). Хто буде за все це платити - незрозуміло. Якщо ДНР - ЛНР підуть у самостійне плавання, то єдина, хто це може зробити, - Росія. Але чи захоче?
Одна з основних проблем в ДНР, ЛНР - відсутність до сих пір навіть подоби якогось державного управління. Не кажучи вже про управління економікою і фінансовою системою. Все господарське життя там налаштоване на українських законах і поки не видно навіть близько, хто саме в керівництві сепаратистів міг би зайнятися організацією самостійнним управлінням.
Про те, як живуть прості люди на окупованих територіях в, так званії молодії республіці ЛНР, нам розповіли самі жителі невеликих містечок підконтрольних бойовикам. Місто Краснодон Луганської області сьогодні перебуває в самому тилу сепаратистів - всього в семи кілометрах від кордону з Росією і в 50 від Луганська. Саме це місто для терористів є стратегічним - саме через цей прикордонний населений пункт перекидається більша частина військової техніки в луганському напрямку ось вже більше півроку.
«У нас не стріляють вже давно. У місті відносно спокійно, навіть не дивлячись на те, що часто можна побачити проїжджаючу військову техніку і озброєних людей, явно не слов’янської зовнішності», - розповідає житель Краснодона Сергій. - «Але до підписання перемир’я був справжній кошмар - щоночі через місто йшла техніка в бік обласного центру. Її було стільки, що навіть не злічити. Звуки від проїжджаючих бронемашин, танків, вантажівок не давали спати всю ніч. Колони рухалися переважно в бік Луганська. Центр міста під час бойових дій практично не постраждав. Тут про війну нагадує лише один зруйнований снарядом будинок. Найбільше, кажуть місцеві жителі, постраждали окраїни Краснодона. Деякі селища, зокрема, Молодогвардійськ, сильно зруйновані», - додає він.
На тему бойових дій в цілому в Краснодоні говорять мало. Зараз тут інша проблема, яка більше за всіх інших турбує місцеве населення - безгрошів’я.
Люди з травня місяця не отримують пенсії, заробітну платню, багато хто втратив роботу. Роботи немає, рятує тільки город (тих в кого він є) і то, якщо вдається продати з нього на ринку хоч щось. Полиці в магазинах Краснодона спорожніли давно. Єдине місце, де можна купити в достатній кількості продукти - це ринок. Але для походу туди немає грошей. Приміром, десяток яєць коштує 20 гривень, хліб від 5 до 9 гривень (обмежено - одна буханка в руки), м’ясо - 120-130 гривень за кілограм. За деякими даними в цьому маленькому провінційному містечку від голоду померло вже п’ятеро людей!
Однак, виходячи з дій бойовиків, що розташувалися на території Краснодона, можна зробити висновок, що скоро закриється і ринок. Бойовики випустили указ, що всі торгівельні точки повинні платити в їх казну на соціальні потреби, начебто як населення, по тисячі гривень податку. Підприємцям, які відмовляються, погрожують конфіскацією товару, штрафом від 30 тисяч гривень, а в деяких випадках навіть розстрілом.
На розпитування про гуманітарну допомогу краснодонці тільки посміхаються. «Кажуть, їхала до нас гуманітарна допомога, та тільки щось так і не доїхала. Бачили ми колону білих КамАЗів з Росії, але, вони мимо проїхали - шиш нам, а не макарони. Про нас забули як українська влада, так і інша сторона, яка обіцяла манну небесну, відразу як прийде ЛНР »- каже пенсіонерка Ганна Єлісеєвна.
Про безчинства місцевих бойовиків краснодонці можуть розповідати нескінченно. Найшкідливіше - постійне пияцтво представників ЛНР і всі витікаючі з цього наслідки, такі як мародерство, бійки на вулицях, погрожування зброєю і т.п. Серйозні перебої в Краснодоні з водою і електроенергією. Але якщо від першої проблеми людей рятують колодязі, то до другої доводиться просто звикати. Тотальний дефіцит медикаментів. Їх у місті просто немає де купити. За ліками краснодонці їздять в Росію - благо до кордону всього сім кілометрів. В аптеках не знайти навіть примітивних анальгетиків, не кажучи вже про антибіотики. Але це самі мінімальні проблеми, з якими зіткнулися в місті.
Повальна так звана «націоналізація» підприємств. Таким діям незаконної влади ЛНР вже піддався Краснодонський міський пологовий будинок. Представники ЛНР одним днем звільнили всіх співробітників, націоналізували підприємство і тим же днем всіх співробітників, які схвалюють подібні дії, прийняли на роботу, всіх інших звільнили. На яких підставах, згідно якого законодавства, чому і як воно буде далі - всі ці питання залишилися без відповідей. За підсумком всіх цих дійств працівникам вже «Краснодонського міського пологового будинку республіки ЛНР», повідомили, що підприємство молоде, в новій республіці ще занадто складна ситуація, тому ні про які виплати заробітної плати в найближчі місяці мова йти не буде.....
Ось і виходить, людей залишили напризволяще, на самовиживання. Такий собі природний відбір. Українські закони на цій території не діють, а закони ЛНР швидше нагадують беззаконня 90 - х..... Як вижити пенсіонеру чи працюючому, але не отримуючому заробітну плату, середньостатистичному городянину - невідомо .... 

коментарі

новий коментар