Чи згорить у вогні від «російських сірників» українська «брудна білизна»?
У 2008 році в опозиційному російському часописі «New Times» (№4 від 28.01.2008) було вміщено публікацію Валерії Новодворської «Не давайте генералам спички». http://newtimes.ru
Ще тоді російська правозахисниця, світла їй пам’ять, з прозорливістю мудрої, з великим життєвим досвідом людини передрікала, що, почате у Москві ляскання зброєю, ні до чого доброго не приведе.
І, справді, саме від «російського сірника» запалав вогонь війни в Україні. Разом з тим, ця пожежа, спричинена на нашій землі з чужої волі, висвітлила й чимало українських проблем.
Мало не щодня суспільство накриває хвилею то одного, то іншого корупційного скандалу. Тут і неприваблива історія з продажем армійських сухих пайків США, й інформація про непрозорі тендерні закупівлі майна для армії, і про дорогий євроремонт в одному із штабів, і про продаж армійської техніки у приватні руки, і про генерала, який порадив бійцям здобувати бронежилети у бою…
Взагалі, треба сказати, що останнім часом в Україні слова «генерал» і «генерали» стали мало не лайливими, вживаються на означення військових, помічених у непорядності, у корупції, через кого гальмується прийняття потрібних рішень, здаються інтереси армії і самої України.
Врешті, невтішна ситуація з обороноздатністю країни виникла не сьогодні. Згадую, кілька років тому знайомий хлопчина, повернувшись з лав української армії, розповідав, якою хорошою була у нього служба: разом з іншими солдатами будував дачу для прапорщика. І «дачка» також виявилася «хорошою» - на трьох рівнях.
Інший колишній воїн теж хвалився, що «маршируванням не займався», - разом з хлопцями опоряджували приміщення під магазин для полковникової дружини.
На цьому фоні невинними казочками видаються спогади одного знайомого про службу у радянському війську: їхній прапорщик за бочку оселедців з армійської їдальні виміняв собі човна для риболовлі.
Пам’ятаю ще й матір, яка бідкалася, що сину, котрий служить в українській армії, доводиться посилати найнеобхідніше – навіть шкарпетки і нижню білизну…
Такими армійські проблеми мирного часу бачили пересічні українці. Але є й офіційна точка зору.
Наприклад, дані аудиту за 2012-2013 роки, розглянуті на Колегії Рахункової Палати України (http://ac-rada.gov.ua), яким було виявлено, що:
«Боєздатна військова техніка і бойова зброя (бронетанкова техніка, бойові вертольоти Мі-24, зенітно-ракетні комплекси, стрілецька зброя і боєприпаси до неї) продавалась приватним суб'єктам підприємництва…»
«Міноборони подавало, а Кабмін затверджував переліки надлишкового майна, до яких включалося військове майно, яке було придатне до використання і перебувало на озброєнні Збройних Сил України, що в сьогоднішніх умовах проведення антитерористичної операції створює ризики його дефіциту і може негативно вплинути на ефективність виконання бойових завдань».
«Відчуження військового майна здійснювалося у Міноборони безвідповідально і безконтрольно, а посадові особи уникали належної відповідальності за невиконання посадових обов'язків, оскільки просто звільнялися з займаних посад.
Діяльність департаменту Міністерства, відповідального за реалізацію єдиної державної політики у сфері відчуження військового майна, у встановлених аудитом випадках містила ознаки корупції».
А ось Звіт Рахункової Палати за 2011 рік (http://ac-rada.gov.ua), у якому зазначено:
«…переважна більшість відомчих підприємств Міноборони здійснювали свою діяльність без урахування потреб української армії. За 2006–2010 роки кількість працюючих підприємств зменшилася на 43, а кількість збиткових збільшилася на 29 підприємств, або майже у два рази. Знищено або припинено роботу 68 суб’єктів господарювання, що становило понад третину від наявної кількості державних підприємств Міноборони. У той час як існуюче у Збройних Силах України озброєння та військова техніка перебували у критичному стані, виробничі потужності більшості ремонтних підприємств були завантажені менше ніж на 30–40 відсотків».
Ось в яких умовах «кувалася» обороноздатність України…
Є також недавно оприлюнений аналіз дотримання прав людини в Україні (Євген Захаров. «Права людини в Україні в березні-серпні 2014 р.: основні тенденції». http://khpg.org). Крім матеріально-технічних військових проблем, маємо ще й чимало правових. Скидається на те, що стара ще радянська теза: «Ти не людина – ти солдат», цілком успішно продовжує діяти і стосовно української армії.
Тож військові, не маючи відповідного законодавчого, правового забезпечення, не можуть довести свою участь у бойових діях на сході України, а сім’ї полеглих учасників АТО, навіть за підтримки юристів і волонтерів, отримати належні компенсації? Про це говорять правозахисники. Про це говорять волонтери. Але неповоротка бюрократична і достатньо корумпована державна машина не надто оперативно реагує на ці виклики часу.
Крім того, з радянського часу ми звикли до того, що все, що стосується оборони, закрите від суспільства, утаємничене. Можливо, у структурах, пов’язаних з обороноздатністю нашої країни, й виявилося так багато «брудної» корупційної «білизни» саме через непрозорість для суспільства? І це теж не кращим чином впливає на нашу спроможність загасити вогонь війни, запаленої в Україні «російськими сірниками»…