пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201432
20.11.2014 | Наталка Ковальчук

Голод «по-сталінськи»

   

У 1848 році на Лівобережній Україні був голод і мор. Як писав український історик Микола Сумцов «…небо довго було мідяним, а земля залізною від спеки, і усе погоріло від палючого сонця; навіть сінокоси повсихали»…

У 1932, 1933 роках не горіла від палючого сонця земля, не всихали поля і сінокоси. Але в Україну прийшов великий голод, мор.

Ми дуже довго вимушені були говорити про той страшний голодомор, організований злочинною більшовицькою владою, мало не пошепки. І тому тепер при наближенні Дня пам'яті жертв голодоморів хочеться сказати якесь особливе слово до цієї поминальної дати.

Так багато можна сказати. Адже згадуються розповіді-свідчення своїх рідних і знайомих зі старшого покоління, які переживали той смертельний час. Й спогади  інших людей, чиї розповіді ставали темами для публікацій про голодомор і залишилися на сторінках старих журналістських блокнотів.

Вони такі схожі, ці розповіді. І почасти такі страшні, що їх навіть важко переказувати. Та все ж таки довелося згадати знову саме ці морально важкі свідчення очевидців голоду.

Бо сталося так, що, шукаючи матеріали щодо періоду 1932-1933 років, випадково натрапила у мережі на кулінарну пораду, як готувати «шашлик по-сталінськи». Натрапила якраз після того, як прочитала, що, за даними Енциклопедії Британіка, число жертв від голоду 1932-1933 років в Україні склало від 4 до 5 мільйонів людей. Це раптом примусило зовсім інакше подивитися на ту трагедію, в яку штовхнули Україну як сам Сталін, так і його поплічники.

Так, кремлівська верхівка ласувала шашликами на мельхіорових шампурах, коли в Україні люди опухали від голоду.

Втім, нехай про це краще розкаже історія у спогадах наближених до «кремлівського горця» (цитати курсивом мовою оригіналу за http://www.e-reading.link), та  тих, хто пережив голод в Україні і  кого вже переважно й немає на цьому світі. Їх спогади помічені – (з блокнота).

Ось рядки зі спогадів доньки головного охоронця Сталіна в 1927-1931 роках Івана Юсиса:

Сталин любил ездить на пикники…Из угощения обязательно присутствовали шашлыки и разные бутерброды — с икрой, с рыбой — севрюгой, семгой. Были также сыры и зелень, особенно кинза.

«Навесні 1933 року, хто до весни дожив, люди почали ходити в ліс і рвати проліски. Їли їх з сіллю. Вони були спочатку смачними. Але потім від них дуже болів живіт. І люди помирали…» (з блокнота)

Завідуючий їдальнею Смольного І. Кузьмичев у книзі «Охота и политика» згадував, як годував в липні 1933 року членів уряду: Сталіна, Кірова, Ворошилова під час їхньої поїздки на Біломорсько-Балтійський канал.

…Прошло три дня. Все закуски уже как-то надоели, все копчености, я решил дать им традиционное русское блюдо — печеный картофель с солью и селедкой...  Сели они за стол, и когда эту сковородку понесли, я, просто ужас, как боялся: ну, думаю, что сейчас скажут, что ты лучше ничего придумать не мог. И вдруг Иосиф Виссарионович таким орлиным взглядом смотрит и спрашивает:

— А что это такое?

— Я полагаю, что вам закуски надоели, и я решил подать вам традиционное русское блюдо — печеный картофель с селедкой.

А Иосиф Виссарионович и говорит: «Это сверх всяких ожиданий». Сергей Миронович рассмеялся. Они ели с таким удовольствием, что пришлось повторить несколько раз это блюдо…

«Лісів поблизу нашого села не було. Тож взимку збирали в полях залишки мерзлої картоплі, буряків. Взимку 1932-1933 року поїли всю худобу, яка ще не померла з голоду, навіть собак. Ставили пастки на ховрахів, мишей. Кому вдалося вирватися до Харкова на заробітки, ті якось могли підтримати родину…» (з блокнота)

Ось спогади, одного з охоронців Сталіна Володимира Васильєва:

Сталин любил устраивать пикники около озера Рица. Причем организовывались они с чисто восточной пышностью. Завозились дорогая посуда, редкие вина. На кострах жарили баранов, варили только что выловленную форель. Гуляли по 3–4 дня.

А ці належать Вячеславу Молотову, частому учаснику застіль у «вождя народів»:

Мы у Сталина не раз ели сибирскую рыбу — нельму. Как сыр, кусочками нарежут — хорошая, очень приятная рыба. Вкусная. Рыбу ели по-сибирски, мороженую, сырую, с чесноком, с водкой, ничего, хорошо получалось, с удовольствием ели… Налимов часто ели.

«Були такі, що вижили тільки тому, що в мороз, в холод йшли на річку або ставок, бовталися у крижаній воді і ловили різну живність – рибу, жаб. Перестали у селі гавкати собаки, нявчати коти – все зникло. Жах окутав село. Люди щось несли додому для страви. Часто труїлися, а то й гинули від того харчування».  (з блокнота)

Інший сталінський подвижник і соратник Анастас Мікоян згадував:

Несколько сортов всегда было: дунайскую сельдь очень любил, керченскую, рыбца копченого, шемаю копченую, отварную рыбу, птицу любил: цесарок, уток, цыплят. Любил тонкие ребра барашка, сделанные на вертеле. Очень вкусная вещь. Тонкие ребра, мало мяса, сухо зажаренные. Это блюдо всем всегда нравилось. И перепела отварные. Это были самые лучшие блюда...

Он любил выдумывать и заказывать блюда, неизвестные нам. Например, в большом котле смешивались баклажаны, помидоры, картошка, черный перец, лавровый лист, кусочки нежирного бараньего мяса — и все доводилось до готовности… Когда открывали котел, то шел приятный аромат.

«Під час голодомору я ходила разом з іншими в колгосп буряки полоти. Тоді за роботу давали юшку із запарених висівок. Люди були такі слабкі, що не могли з поля дійти додому. Там просто неба падали на землю й ночували. А якщо хто й вирушав у село, то часто по дорозі помирали»…

«Ті, хто хоч так-сяк тримався на ногах, йшли до цукрового заводу працювати за ополоник якогось варива з трави і висівок чи ще яку їжу. Ділили її на весь день, несли шматочки хліба додому для дітей».

«У нашому селі жила жінка, яка вижила тільки тому, що ходила у ліс, їла сирі гриби, коріння всілякі, бур’яни. Багато хто в ліс боявся ходити. А по селу їздив чоловік на  підводі і забирав мертвих. Чоловікові тому за це в колгоспі їсти давали. Трупи закопували просто у ями. Тих могил вже немає. Давно зрівнялися із землею». (з блокнота)

Справді, більшість могил тих, кого забрав голодомор,   зрівнялося з землею. Але ми не маємо права зрівняти із землею пам'ять про одну з найбільших трагедій свого народу.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори