MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Подібні статті

Життя ніби фільм жахів'Разрешили сходить домой на 8 марта'. Русские месяц удерживали жителей Черниговщины в подвалеОлівер Стоун зняв 8-годинний фільм про НазарбаєваФільм «Право на пам’ять» у ХарковіДитячі мультфільми, що спонукають до мрійХарківська кіностудія «Ступєні» завершує зйомки фільму про МайданФестиваль правозахисних фільмів – в Ізюмському професійному ліцеїСоціальні працівники Чугуївщини переглянули документальні фільми про права людиниНа Донеччині зібрали кошти на операцію побитому герою фільму про копанкиУ Росії арештували Удальцова. Йому світить до 10 років через фільмЮра з «Шахти №8»: Після фільму мене викликали в міліцію, а на господарів копанок завели справиРосійський фільм Ми з майбутнього 2 заборонили показувати в УкраїніВ Україні заарештували за ОДИН порнофільмиОстанній день показу в Харкові фільмів фестивалю DocuDays.UAПраво на кіно: харківські міліціонери переглянуть кращі фільми світової кінодокументалістикиФільм Сергія Буковського «Живі» отримав спецприз міжнародного кінофестивалю у ЄреваніМінкульт не дозволив прокат фільму Саші Барона Коена «Бруно»«Ви праві»: прем’єрний показ документального фільму про захист прав пацієнтівУ Чехії представлено фільм про масові вбивства чехів на ЖитомирщиніЯк програти інформаційну війну

«Футляр» для чиновника…

02.12.2014   
Наталка Ковальчук
Навряд автори документального фільму «Путінські ігри», який демонструвався у рамках документального кіно про права людини Docudays UA, передбачали, що їхня стрічка стане ще й своєрідним «лакмусовим папірцем» для перевірки українських чиновників на громадянську позицію.

Навряд автори документального  фільму «Путінські ігри», який демонструвався у рамках документального кіно про права людини Docudays UA, передбачали, що їхня стрічка стане ще й своєрідним «лакмусовим папірцем» для перевірки українських чиновників на громадянську позицію.

Маю на увазі заборону на показ «Путінських ігор» у Чернігові (Алла Тютюнник. Чернігівські ігри. http://khpg.org)

Ситуація для України, однак, не унікальна. Знаю, принаймні, ще один випадок, коли цей фільм також викликав суперечку з місцевими функціонерами. Це сталося під час проведення Днів Європи в Україні.

Тоді в рамках проекту «Дні Європи в Україні -2014. Діалоги про цінності», який проходив за підтримки цілого ряду громадських організацій, центрів та за участю Міжнародного фестивалю документального кіно про права людини Docudays UA, у ряді місцевих громад України також демонструвалися стрічки фестивалю Docudays UA.

І якраз щодо показу «Путінських ігор» висловив  незадоволення … сільський голова однієї з територіальних громад на Сумщині. Втім, широкого розголосу цей факт не набув. Все залишилося, так би мовити, у кулуарах.

Врешті, така чиновницька гра  як «заборонити й не допустити» і досі популярна в Україні. Ось свіжий факт.

У Херсоні заборонили виставку карикатур. На ній мали експонуватися кращі роботи конкурсів «Український вибір. Україна — Європейський Союз»  та «Диявольська бензоколонка». Роботи першого конкурсу присвячені подіям на Майдані, другого – відгук митців на анексію Криму Росією та збройне вторгнення на Донбас. Заборонили ж  виставку, як зазначається, через її «нетолерантність». (http://intvua.com)

Правда, іноді відверто не забороняють, а так – не допомагають. Якось довелося почути розповідь про те, як у провінційному містечку виставці світлин, котрі привезли люди з Майдану, дуже довго не могли знайти місця. Тож демонструвати фотографії доводилося то у міському парку у форматі «фотосушки», то де в іншому місці. Поки самі ж організатори не домовилися з однією з міських установ, яка й «прихистила» експозицію. 

Однак, нічого нового в цьому немає - лише сучасна форма чиновницького «футляру», описаного ще Антоном Чеховим,   за яким так спокійно і затишно жити. Як сказав колись один знайомий апаратник: «Вони там наверху приходять і відходять. А ми залишаємося».

Причому, «залишаються» настільки міцно, що державна служба, особливо у невеликих селищах і містечках, стала мало не спадковою справою. Батьки у прямому смислі цього слова передають свої пости дітям. «Державне місце» вважається «теплим» з гарантованою зарплатою і непоганим статусом у суспільстві. І про ділові якості наразі зовсім не йдеться.

Врешті, ілюстрацією до рівня роботи місцевих державних адміністрацій і тих , кадрів, котрі втілюють на місцях державну політику, може послужити, наприклад, така історія.

Якось на сайті однієї з районних державних адміністрацій «зустріла» два, можна сказати,   дивовижних рішення. Стосувалися вони одного й того ж питання, яке місцева колегія розглядала з перервою у річний строк – у 2013 та 2014 роках. Документи ці дублювалися слово в слово.

Отож, виходить, за цілий рік ніхто нічого для втілення наміченого не зробив, хоч голову районної державної адміністрації мали інформувати про виконання «даного питання» «…15 числа щокварталу наступного за звітним».

Та навіть нове рішення до чергового розгляду на колегії апаратники написати полінувалися…

Що вже тут говорити про свіжі струмені повітря, які можуть внести  «незручні» фільми від Docudays UA, котрі примушують людей думати, аналізувати, чи «незручні» карикатури та шаржі, які, можливо, не в кращому світлі показують владу, чи будь-що інше, з приводу чого у чиновника виникає підозра, що «оно, конечно, так – то так, все это прекрасно, да как бы чего не вышло»…

 

 

 

 Поділитися