пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201434
02.12.2014 | Микола Козирев, Олександр Степаненко, Алла Тютюнник, Євген Захаров, Арсений Рогинский

Помер Євген Сверстюк...

   

Микола Козирев

Тільки що прочитав на сайті Радіо Свобода – помер Євеген Сверстюк. Патріарх правозахисного руху України, мужній громадянин, видатний інтелектуал, кого по праву можна було називати совістю нації. Член Спостережної ради УГСПЛ, наш колега, він залишив нас продовжувати його справу – справу становлення незалежної України. Вічна пам’ять!

***

Олександр Степаненко

Зараз у країні часто звучить: «Героям слава!». І переважно у розуміння героїзму вкладається військова звитяга. Тут важливо розуміти, що прожити героїчне життя можна, й не бравши до рук зброєю. ВІН дав приклад саме такого героїзму. Тому вшанування і наслідування варті: ЙОГО інтелектуальна мужність, вірність ідеалам людської свободи, непідкупність і небажання будь-якої штучної вищості над людьми...

Коли країна зрозуміє, що саме такі люди є її справжньою національною елітою, у ній усе врешті-решт налагодиться.

Світла пам’ять!

***

Алла Тютюнник

Його безкомпромісна чесність та оптимізм дуже надихали й допомагали прийняти правильні рішення. Він таки був справжній герой, бо жив так, що врешті-решт самого його імені було досить, щоб зупиняти й розвіювати гнилі нашіптування слабкодухих: «усі люди однакові, всі пристосовуються, всі прибріхують, усі дбають лише про власну кишеню». «Євген Сверстюк!» – і одразу ставала очевидною облудність цих нашіптуваннь, морок розвіювався, світ ставав яснішим, зрозумілішим, правильнішим. Думаю, багато людей вдячні йому за це.

Героям – слава!

Вічна пам’ять.

***

Євген Захаров

Я познайомився з Євгеном Олександровичем на початку 90-х. Він для мене завжди був старшим другом, з яким можна порадитися з будь-якого приводу. У нас дуже мало людей, яких можна вважати інтелектуальними авторитетами нації. Сверстюк, безперечно, ним був. Мене завжди підтримувало відчуття, що він є поруч, що з ним можна поговорити, дізнатися його думку – і він безвідмовно відповідав і допомагав.

Незважаючи на свій вік, Євген Олександрович дуже гостро відчував актуальні події. Тому він ніколи не був старим, людиною, яка не може сприймати сучасний потік інформації та ідей. Зовсім нещодавно ми з ним зустрічалися із канадськими журналістами і громадськими діячами, і я з великою насолодою слухав його рефлексії із приводу того, що відбувається в нашій країні. Нас із ним багато що з’єднувало в роботі.

Коли у Президента Ющенка виникла ідея ухвалення Універсалу національної єдності, і він покликав усіх провідних політичних діячів, ми зі Сверстюком були одними із небагатьох представників громадськості на тому круглому столі. Коли Євген Олександрович побачив мене у тій залі, пожартував: «О, як добре, що хоч одна своя людина тут є!»

Я ніколи про це не розповідав, але до його 80-річчя Сверстюку вирішили присвоїти звання Героя України. В Секретаріаті Президента не знали, як до нього із цим підступитися, і тому вони попросили мене, щоб я з ним про це поговорив. І коли я озвучив йому цю пропозицію, Євген Олександрович обурено вигукнув: «Вони що — хочуть, щоб я замовк? Ніколи! Не дочекаються!». Пізніше нас із ним разом нагороджували Орденом Свободи. Хоча всі ці нагороди — третьорядна справа.

Сверстюк був глибоко віруючою людиною, я би навіть сказав, що він був богословом, християнським філософом, бо саме крізь призму віри він дивився на всі навколишні проблеми. Як сказав наш спільний зі Сверстюком друг, колишній дисидент Василь Овсієнко, із його смертю ми всі осиротіли…

***

От имени общества «Мемориал» Арсений Рогинский

Только что мы узнали о смерти Евгена Сверстюка. Это огромная потеря для очень многих людей не только в Украине, но и во всем мире. В том числе и в России. Человек замечательного ума и удивительной чистоты. Человек Совести в самом высоком смысле этого слова. Очень прошу Вас передать близким нашу глубочайшую скорбь.

 

На сайте общества «Мемориал» опубликован текст, написанный Евгением Сверстюком в пермском политическом лагере №36 в 1978 году. Русский перевод этого документа хранится в архиве Международного Мемориала.

«Мои братья чехи и словаки!

10 лет назад ваша пражская весна дышала мне в лицо порывистым киевским ветром, волшебством свободного слова. 21 августа всеми чувствами и помыслами я был с вами, смятый танками. Тогда на Украине, в светлом кругу одаренных любовью и молодостью, внезапно почувствовал себя в тюрьме. Ныне уже мы все под конвоем, и теперь, в Уральском концлагере, вспоминаю, как будто тогда наступила смерть зерна, которое мы с вами лелеяли в душе. Однако, понимаю: оно пустило под снегом ростки. Победа их силы была началом их рокового конца. Это был крах идеи, уже не способной к обновлению. Ныне, через 10 лет, уже без траура, уже в кругу политзаключенных, снова надеюсь и оживаю. Нас с вами истощили холод и мрак. Но через наши соки и нашу кровь снова растет зерно нашей свободы, и уже над целым миром оживает отзвук пражской весны, и рокот нашей свободы уже заглушает грохот их танков...»

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори