пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201435
17.12.2014

Померла Стефанія Шабатура

   

Шабатура Стефанія Михайлівна, видатна художниця декоративно-ужиткового мистецтва і громадська діячка, член правозахисної Української Гельсінкської групи, померла 17 грудня 2014 року після тяжкої тривалої недуги.

Народилася Стефа Шабатура 5 листопада 1938 року в селі Іванє-Золоте Заліщицького району Тернопільської області в селянській родині. Батько загинув на війні. Мама Анна – знана народна художниця і майстриня. Стефа закінчила 1961 року художнє училище, 1967 – Львівський інститут прикладного та декоративного мистецтва за фахом художник-прикладник. Член Спілки художників України. Гобелени Стефи Шабатури не раз експонувалися на виставках і були високо оцінені пресою. Про її творчість написано в 6 томі «Історії мистецтва України».

С. Шабатура брала участь у роботі львівського Клубу творчої молоді «Пролісок» (КТМ), розповсюджувала літературу самвидаву. 1970 р. разом із групою львівських письменників і художників виступила на захист Валентина Мороза і добивалася дозволу бути присутньою на його суді.

Ув’язнена під час масових арештів української інтеліґенції 12 січня 1972 року за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації й пропаганди. Їй інкримінували, зокрема, розповсюдження машинописних збірок Василя Стуса «Веселий цвинтар», Миколи Холодного «Крик з могили», статті Валентина Мороза «Серед снігів». 12–13 липня 1972 року засуджена за ст. 62 ч. 1 КК УРСР до 5 років ув’язнення в таборах суворого режиму та 3 років заслання. Ще до суду виключена зі Спілки художників.

Каралася в жіночому таборі ЖХ-385/3-4 в сел. Барашево Теньгушовського р-ну, Мордовія. Брала дуже активну участь в акціях протесту, голодівках, домагалася статусу політв’язня, амністії для всіх в’язнів сумління, за що її карали ШІЗО (штрафний ізолятор, карцер) і ПКТ (приміщення камерного типу). Усього на її рахунку 115 діб карцерів і півтора року ПКТ.

Шабатурі забороняли малювати, у зв’язку з чим жінки-політв’язні оголошували голодівки протесту. Лише 1974 представник Львівського КГБ привіз їй етюдник, фарби, олівці, пензлі та папір. Тому адміністрація табору не відбирала їх.

У кінці 1975-го С. Шабатуру возили етапом до Львова на «перевиховання». 10 грудня, у День прав людини, вона, як і в попередні роки, оголосила голодівку протесту проти порушень прав людини в СРСР. Попри наполегливі докори працівника Львівського КГБ, Шабатура її не припинила. Тоді пообіцяли, що вона «ще пошкодує» про це.

Зразу ж після повернення до табору, просто на вахті, Шабатурі оголосили акт про спалення 150 її малюнків та екслібрисів, відібраних перед від’їздом, – як «абстрактних» і де зображено табір. «Крамольною» виявилася навіть літера «Ш» під малюнками: нагадувала тризуб… На знак протесту в лютому 1976 відмовилася від роботи. Її спочатку посадили в карцер, а в квітні – на півроку до ПКТ. Начальник табору Шорін цинічно заявив: «Ми зараз не розстрілюємо, але в нас є інші способи зробити так, щоб із табору ви живою не вийшли». Шабатура оголосила голодівку, яку тримала 12 діб. Мордовськими таборами прокотилася хвиля протестів проти знищення інтелектуальної власности (тоді ж були оголошені акти про знищення вишивок Надії Світличної, віршів Ірини Калинець та Василя Стуса).

1976 р. Стефі надали побачення з матір’ю на одну добу. Воно прослуховувалося. Коли ж розмови не стало чути, сам начальник Мордовського КГБ полковник Дротенко вломився в кімнату побачень і в сутичці відібрав у Шабатури ручку й папір з написаним текстом розмови. Дротенко доводив матері, що її донька невиправна, що таких, як вона, слід розстрілювати. Переконував, що її праць не знищували – лишень ті, на яких зображені в’язні та де були «абстрактні замальовки табору». Дротенко кинув декілька екслібрисів на долівку і розтоптав їх, кричав, що вони призначені для ув’язнених державних злочинців, а екслібрисів письменникам, художникам, дітям – таких не було.

Після такого побачення Шабатура знову протестувала проти знищення її робіт відмовою від рабської табірної праці. Її знову покарали карцером і ПКТ.

На етап Стефу Шабатуру взяли з одиночної камери в м. Явас на Різдво 1977 року. Заслання відбувала в с. Макушино Курганської обл. Працювала в художній майстерні при Будинку культури (оформлення наочної агітації).

У лютому 1979-го група політв’язнів і засланців, у тому числі Шабатура, підтримала Українську Гельсінкську Групу, оголосивши себе її членами. Як такій, що «не стала на шлях виправлення», Шабатурі після закінчення заслання веліли нікуди не заїжджаючи прямувати до Львова і стати там під адміністративний нагляд. 2 грудня 1979 року вона прибула додому. Однак міліція відмовилася її прописати у власній кооперативній квартирі, де жила її хвора мати – вдова учасника війни. Стефа категорично відмовилася будь-куди виїздити. Рік перебувала під адміністративним наглядом.

У кінці 80-х Шабатура активно включилася в національне відродження. Була активісткою Львівських організацій «Меморіалу», Народного Руху України, брала участь у боротьбі за відродження репресованої Української Греко-Католицької Церкви, 1990–95 була депутатом Львівської міськради. З 1991 – голова Марійського товариства милосердя.

Працювала художницею в текстильній промисловості. 1994, як реабілітована, на пільгових умовах одержала приміщення під майстерню. 1999 р. нагороджена Орденом Княгині Ольги ІІІ ступеня. Указом Президента України від 8.11. 2006 як член УГГ нагороджена орденом «За мужність» І ступеня. Останніми роками тяжко хворіла. Нехай Господь оселить там, де праведні спочивають, де нема хворіб і печалі.

Бібліоґрафія:

І.

Заява від 24.02. 1978 (На захист І. Сеник); Заява (1979 р. про вступ в УГГ) // Українська Гельсінкська Група. 1978–1982. Документи і матеріяли. – Торонто—Балтимор: Смолоскип, 1983. – С. 627-628; 939-943.

Підняти шапку-невидимку… – Український вісник. – 1987. – Вип. 7, 8, 9-10. –, Балтимор – Торонто: Вид-во «Смолоскип», 1988. – С. 421-427.

Інтерв’ю зі Стефою Шабатурою 26.06.2008.

ІІ.

Українська Гельсінкська Група. 1978-1982. Документи і матеріяли. – Торонто–Балтимор: Смолоскип, 1983. – С. 11, 16, 32, 61, 62, 361, 627-628, 746, 748, 749, 939-943.

The Persecution of the Ukrainian Helsinki Group. Human Right Commission. Word Congress of Free Ukrainians. Toronto. Canada, 1980. – P. 48.

Вісник репресій в Україні. Закордонне представництво Української Гельсінської групи. Редактор-упорядник Надія Світлична. Нью-Йорк. 1980–1985 рр. – 1980: 2-19, 7-13, 10-30; 1981: 1, 2, 3, 5, 6, 8.

Г. Касьянов. Незгодні: українська інтелігенція в русі опору 1960–80-х років. К.: Либідь, 1995. – С. 10, 23, 86, 122, 127, 129, 170, 203.

Українська Гельсінкська Група. До 20-ліття створення. К.: УРП, 1996. – С. 26-27.

А. Русначенко. Національно-визвольний рух в Україні. – К.: Видавництво ім. О. Теліги. – 1998. – С. 102, 143, 190.

Українська Громадська Група сприяння виконанню Гельсінкських угод: Документи і матеріали. В 4 томах. Харківська правозахисна група. Харків: Фоліо, 2001. Упорядники Є. Ю. Захаров та В. В. Овсієнко. – Т. 1. – С. 13, 22, 25, 31, 36, 125, 145, 148, 176-177; Т. 2. – 45; Т. 3. – 81, 94, 101, 113, 155; Т. 4. – 73, 76, 81, 116–117, 199, 214.

Міжнародний біоґрафічний словник дисидентів країн Центральної та Східної Європи й колишнього СРСР. Т. 1. Україна. Частина 1. – Харків: Харківська правозахисна група; «Права людини». – 2006. – 1–516 с.; Частина 2. – 517–1020 с.; Частина 3. – 2011. – 1021 – 1380 с. (С. Шабатура: с. 823–825).

Рух опору в Україні: 1960–1990. Енциклопедичний довідник / Передм. Осипа Зінкевича, Олеся Обертаса. – К.: Смолоскип, 2010. – 804 с., 56 іл. (С. Шабатура: с. 714–715); 2-ге вид., 2012. – 896 с. + 64 іл. (С. Шабатура: с. 805–806).

Ірина Рапп, Василь Овсієнко
Харківська правозахисна група

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори