пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201435
29.12.2014 | Г.Токарев, адвокат

Окремі зауваження до законопроекту № 1660 від 27.12.2014 р.

   

Окремі зауваження
до законопроекту № 1660 від 27.12.2014 р. (внесений Ю.Луценком) «Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення діяльності Національного антикорупційного бюро України


Щодо змін до Кримінального кодексу України

Щодо доповнення Кодексу статтею 351-1. Невиконання вимоги Національного антикорупційного бюро України

Введення нового складу злочину до КК України є нелогічним, оскільки, по-перше, за своєю природою, діяння, передбачені запропонованою статтею 351-1 КК, мають риси адміністративного правопорушення (проступку), а не кримінального злочину. У Кодексі України про адміністративні правопорушення (КУпАП) передбачена низка складів адміністративних проступків схожого характеру, зокрема, статтями 188 – 188-45 КУпАП, якими передбачена адміністративна відповідальність за невиконання законних вимог посадових осіб органів державної влади, або статтею 185-3 КУпАП, що встановлює відповідальність за злісне ухилення свідка, потерпілого, експерта, перекладача від явки до органів досудового розслідування чи прокурора. До того ж, КУпАП передбачені склади адміністративних правопорушень за вчинення проступків, які, на наш погляд, не поступаються рівнем їх соціальної небезпеки діянням, передбаченим диспозицією запропонованої нової статті 351-1 КК України, зокрема, статтями 210 – 211-6 КУпАП, що передбачають адміністративну відповідальність за порушення законодавства про військовий обов’язок і військову службу, оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, або статтею 166-9 КУпАП – за порушення законодавства щодо запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму, статтею 188-16 – за порушення законних вимог посадових осіб центрального органу виконавчої влади з питань цивільного захисту, нагляду та контролю за станом захисту територій від надзвичайних ситуацій природного та техногенного характеру.
У будь-якому випадку таке підвищення статусу Національного антикорупційного бюро України (НАБ) перед всіма іншими органами досудового розслідування, відповідним посадовим особам яких (слідчим) надані повноваження здійснювати досудове розслідування (і, навіть, перед прокурорами) за рахунок встановлення підвищеної відповідальності осіб за невиконання законних вимог лише одного НАБ не має під собою правових підстав, а лише надало б йому статус якогось «надоргану». Якщо законодавець вбачає потребу у введенні саме кримінальної відповідальності за невиконання законних вимог відповідних посадових осіб органів досудового розслідування, то таку слід вводити для всіх таких органів.
Щодо змін до Кримінального процесуального кодексу України (КПК)

Зміни, пов’язані з введенням посади «детектив» НАБ і наданням таким посадовим особам повноважень як слідчих, так і співробітників оперативних підрозділів (особливо, зміни до статей 40 та 41 КПК)

Це запропоноване нововведення не відповідає загальній концепції побудування досудового розслідування, за яким всі дії з проведення досудового розслідування, зокрема, проведення слідчих (розшукових дій) та негласних слідчих (розшукових) дій (НСРД) покладено на слідчого (стаття 40 КПК), а оперативні підрозділи (стаття 41 КПК) позбавлені повноважень виконувати будь-які слідчі дії без письмового доручення слідчого або прокурора. Таке розмежування функцій між посадовими особами, які здійснюють досудове розслідування (слідчими), та особами, які виконують доручення слідчих, зокрема, в частині проведення НСРД (працівники оперативних підрозділів) існує в усіх правоохоронних органах, які мають в своєму складі як органи досудового розслідування, так і оперативні підрозділи. Така «спеціалізація» співробітників правоохоронних органів викликана істотними відмінностями у цілях, формах, методах і засобах роботи при виконанні кожної із цих функцій.
Виконання обох цих функцій одними і тими ж посадовими особами – детективами неминуче призведе до зменшення якості в роботі детективів в частині, що не була їх спеціалізацією до їх призначення на посаду детектива, зокрема, для тих, хто прийшов до НАБ із оперативних підрозділів – в частині проведення слідчих (розшукових) дій, складання документів досудового розслідування, обґрунтування прийняття процесуальних рішень, охорони прав і свобод учасників кримінального провадження і т. і.
У всякому разі, не існує спеціальних підстав для надання повноважень як слідчого, так і співробітників оперативних підрозділів лише співробітникам (детективам) НАБ.

Щодо зміни до ч.2 статті 170 КПК
Пропозиція надати повноваження начальнику оперативного підрозділу НАБ щодо накладення арешту (хоча і тимчасового, до 72 годин) на майно або на кошти на рахунках фізичних або юридичних осіб в фінансових установах, які за загальним правилом ч.2 статті 170 КПК є повноваженням лише судової влади, несе в собі загрозу зловживання цим повноваженням.
Окрім того, не існує розумних підстав для того, щоб відтерміновувати звернення до слідчого судді із клопотанням про арешт майна до 24 годин з моменту накладення арешту начальником оперативного підрозділу НАБ, цей період необхідно замінити словами, на зразок «невідкладно, але не пізніше настання начала наступного робочого дня слідчого судді».
Навіть, якщо включити запропоновану норму до ч.2 статті 170 КК, то необхідно також додати, що у разі відмови слідчим суддею у задоволенні клопотання про арешт майна прокурор має забезпечити вжиття невідкладних заходів для зняття арешту майна, в т.ч. з коштів на рахунках фізичних або юридичних осіб в фінансових установах.

Щодо доповнення пунктом 3 частини першої статті 208 КПК

Введення такої додаткової підстави розширює застосування тимчасового запобіжного заходу у вигляді тримання особи під вартою за межі, передбачені ч.3 ст.29 Конституції України, яка дозволяє це лише в разі нагальної потреби запобігти злочину чи припинити його.
Надання уповноваженій службовій особі повноваження затримувати без ухвали слідчого судді, суду особу, підозрювану у вчиненні злочину «за наявності обґрунтованих підстав вважати, що особа може ухилятися від слідства» дала б уповноваженим службовим особам право на власний розсуд визначатися щодо наявності таких підстав, а отже, надала б їм практично необмежені повноваження щодо затримання особи без судового дозволу і фактично нівелювала б положення ч.3 статті 29 Конституції України.

Щодо виключення з частини першої статті 272 слова "тяжких або особливо тяжких злочинів"

Виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації, очевидно, передбачена статтею 272 КПК України, як спеціальна негласна слідча (розшукова) дія (НСРД) для злочинів, вчинених організованими злочинними угруповуваннями. В переважній кількості випадків такі злочини є тяжкими або особливо тяжкими.
Чинна редакція статті 272 КПК передбачає можливість проведення такої НСРД лише для тяжких або особливо тяжких злочинів. Власне, створення злочинної організації само по собі утворює склад тяжкого злочину (ст.255 КК України).
Отже, запропонована зміна до статті 272 КПК щодо розширення повноважень органів досудового слідства на застосування НСРД у вигляді виконання спеціального завдання з розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації не має жодного практичного сенсу для реалізації завдань боротьби з організованою злочинністю. Внесення такої поправки до КПК лише надасть можливість органам, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю, «робити показники» на злочинах, що не є тяжкими або особливо тяжкими замість реальної боротьби з організованою злочинністю.

Щодо змін до КПК, що стосуються регулювання кримінального провадження на підставі угод (статті 469, 472-1 – 47-3 КПК України)
Незрозуміла ідея запропонованого розширення сфери застосування угод про визнання винуватості також і на особливо тяжкі корупційні злочини. Якщо ідея законодавця – це милосердя до осіб, які руйнують підвалини державного устрою України, засади верховенства права і т.і., то і в цьому випадку необхідно при передбаченні можливості укладання угод для злочинів такого роду ввести в якості обов’язкової передумови для укладання такої угоди відшкодування шкоди винною особою, яка вчинила особливо тяжке корупційне діяння.
З огляду на величезні розміри матеріальної шкоди, яка завдається державі корупційними злочинами, гострої проблеми щодо наповнення Державного бюджету України, видаються неприпустимими запропоновані зміни до ч.1 статті 472 КПК щодо можливості закріплення в угоді умов повного або часткового звільнення підозрюваного, обвинуваченого від цивільної відповідальності у вигляді відшкодування державі збитків унаслідок вчинення ним кримінального правопорушення.
Щодо пропозиції введення нових статей 472-1 – 472-3 до КПК, які передбачають можливість застосування спеціальних видів угод у кримінальних провадженнях відносно корупційних злочинів, можна зазначити, що крім тенденції більш поблажливого ставлення до осіб, які вчинили корупційні злочини, вбачається явна невідповідність цих статей побудові існуючої системи права.
На теперішній час правила призначення покарання (розділ XI Загальної частини), звільнення від покарання і його відбування (розділ XII Загальної частини), погашення і зняття судимості (розділ XIII Загальної частини), звільнення від кримінальної відповідальності (розділ IX Особливої частини) регулюються виключно КК України.
В зазначених нових статтях КПК запропоновані додаткові правила призначення покарання, а також нові підстави для звільнення від основного і додаткового кримінального покарання, звільнення від кримінальної відповідальності, а також дострокового зняття судимості. Очевидно, що спроба введення норм права, які регулюють питання призначення покарання, підстави звільнення від нього або його відбування, як і підстави звільнення від кримінальної відповідальності, які є нормами матеріального права і традиційно для нашої правової системи регулюються Кримінальним кодексом, є абсолютно неприйнятною.
До того ж, за рахунок спроби такого «штучного» введення норм матеріального права, що передбачають додаткові правила призначення покарання, підстави для звільнення від нього або його відбування та звільнення від кримінальної відповідальності і судимості для певної категорії осіб, а саме, таких, що вчинили корупційні злочини, за ознакою в Кримінально-процесуальний Кодекс ще є проявом порушення однієї із основоположних засад кримінального судочинства – рівності перед законом і судом (ч.1 статті 10 КПК). Очевидно, що особи, які вчинили корупційні діяння, не відносяться до певних категорій осіб, для яких ч.2 статті 10 КПК під час кримінального провадження передбачені додаткові гарантії (неповнолітні, іноземці, особи з розумовими і фізичними вадами тощо).
Щодо інших вад положень запропонованих нових статей КПК, слід зазначити таке.
Можливість застосування угоди про міру покарання навіть за відсутності визнання вини «в разі надання особою інформації про корупційні злочини, які вже вчинені чи нерозкриті або готуються» (ст.472-1) надає прокурору практично необмежений розсуд щодо можливості застосування цієї норми, адже будь-яка повідомлена особою інформація про корупційні злочини, в тому числі така, що не має будь-якої цінності для попередження чи розкриття злочину, може бути підставою для укладання угоди про міру покарання. З огляду на те, що в якості необхідної передумови для укладання угоди про співпрацю, яка може бути укладена із засудженою особою, в проекті передбачена наявність факту повідомлення про підозру у вчиненні злочину особі, стосовно якої надано інформацію засудженою особою (ч.4 нової статті 472-2 КПК), уявляється, що нова стаття КПК щодо угод про міру покарання мала б містити норму, подібну до такої із ч.4 запропонованої нової ст.472-2 КПК.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори