пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201501
12.01.2015 | Наталка Ковальчук

Second-hand для голого короля

   

Пам’ятаєте, у складних життєвих ситуаціях головна героїня роману Маргарет Мітчел «Знесені вітром» Скарлетт о’Хара нерідко каже: «я подумаю про це завтра». Тож саме, відкинувши емоції і подумавши, як кажуть, на свіжу голову, хочеться проаналізувати те, що сталося в Україні новорічної ночі.

Йдеться про новорічні ефіри деяких українських каналів за участі російських зірок, які підтримують військову агресію проти України. Як знаємо, найбільше обурення українців з активною громадянською позицією викликала трансляція новорічної програми на каналі «Інтер».

Як би парадоксально це не звучало, але на скандальний інформаційний інцидент, що стався в українському ефірі, можна подивитися й зовсім з іншої точки зору. Ситуація починає виглядати дещо інакше, якщо поставити собі, наприклад, таке просте запитання: «а чи могло, бодай, щось схоже  трапитися у будь-якій тоталітарній країні? Скажімо, у тій же Росії?».

Відповідь на це запитання доволі однозначна, однак насправді то мало втішає. Тому, що залишається чимало питань до того, який продукт пропонують українцям вітчизняні ЗМІ.

Зокрема, з точки зору патріотизму.

Власне, обурення, котре українське суспільство висловило з приводу програм за участі російських представників шоу-бізнесу, які підтримують анексію Криму та сепаратистів на Сході України, й стало громадською оцінкою тих українських мас-медіа, які займають позицію, далеку від патріотичної і національно-орієнтованої.

Є, скажімо, й питання щодо моралі.

Відома теза говорить, що у пристойному товаристві руку негіднику не подають. Однак нам, українцям, чимало вітчизняних каналів «пристойного товариства» з телеекранів давно вже не пропонують.

Якщо нас цілий рік «годували» низькопробним «милом», здебільшого чужого ж виробництва, примітивною у художньому та естетичному плані кіно- та шоу продукцією. Часто з маргінальними особистостями, то чи варто було чекати чогось іншого й на новорічний «десерт»?

Однак, очевидно, треба говорити і про відверте нехтування суспільною мораллю. Бо  усі ці  російсько-сепаратиські (та й українські теж) «амуры, черти, змеи», за висловом Олександра Пушкіна, «шалили и скакали» на українській сцені в той час, коли українських воїнів у холодних, заметених снігом окопах, поливали вогнем з «градів» і «смерчів» терористи, вигодувані тією ж Росією.

У цьому зв’язку хочеться згадати слова, сказані колись правозахисником Євгеном Сверстюком: «а якщо ми будемо прикидатися, що негідник не є негідником, то ми розмінюємось і фактично потураємо злу».

Є у цьому новорічно-інформаційному скандалі й правовий момент.

Розмови про те, що вітчизняне законодавство у галузі медіа є недосконалим, ведуться давно. В країні фактично немає дієвих механізмів для забезпечення інформаційної безпеки, як одного з важливих чинників національної безпеки загалом. А ті важелі впливу, котрі бодай якось окреслені існуючими законами «Про інформацію», «Про друковані засоби масової інформації», здебільшого просто нехтуються.

Врешті,   як і прозорість щодо власників ЗМІ. Навіть при великому бажанні досить непросто дізнатися про справжніх господарів українських медіа. Важко не погодитися з висловом Наталії Лігачової, головного редактора «телекритики», що «…власність не зовсім прозора і прихована в офшорах з усіма кінцями». І стосується це, на жаль, не виключного одного якогось каналу чи друкованого видання.

І, нарешті, ще один важливий аспект – професіоналізм.

Очевидно, що будь-який засіб масової інформації, котрий поважає себе і своїх глядачів чи читачів, намагається в першу чергу представляти свій власний продукт.

Це дає можливість реалізувати власне світоглядне бачення творчим людям, які й створюють, так би мовити, «обличчя» телеканалу чи часопису. Врешті, це дає можливість реалізуватися і самим  творчим особистостям. Втім, все це й так зрозуміло.

А от коли того професіоналізму, який дає можливість підтримувати високу творчу і суспільну планку немає, все виходить як у відомій казці про голого короля, де «одяг» ніби то і є, і ніби то його й немає.

Тільки у цьому випадку, для того щоб прикрити власну наготу, використовується чужий затяганий секонд-хенд.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори