увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 26.09.2016 15:14
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Такі непоправні втрати…, або дещо про витоки російського тероризму

19.02.15 | Наталка Ковальчук

У військовій термінології є такий вислів: «Допустимі втрати». Сама суть його доволі жорстока. Адже йдеться про те, що при плануванні бойових операцій, військові уже наперед передбачають, скільки людських життів доведеться покласти заради досягнення мети.

Причому, у цьому випадку йдеться виключно про життя військових. Що буде з мирним населенням, у таких «планах» до уваги взагалі не береться. Вважається, що цивільні у військових діях участі не беруть.

Хоча насправді, саме мирні люди, як правило, і стають безвинними жертвами ігор «у війну». Адже чим далі триває війна на сході України, тим більше очевидним це стає.

До того ж, вже не становить секрету, що цивільне населення для російських терористів служить стратегічним об’єктом, а можна сказати навіть жорсткіше - розмінною монетою, якою шантажують Україну, задля своїх підлих інтересів.

З цього приводу доводилося зустрічати деякі думки експертів. Вони стверджують, що, мабуть, ще ніколи в європейській історії у ході військових дій мирне населення так цинічно не використовувалося, як роблять це російські найманці на сході України.

Але якщо подивитися у суть проблеми, то насправді в історії України це траплялося завжди як тільки наша земля потрапляла в сферу московських інтересів. Стратегія цілеспрямованого винищення народу – завжди використовувалася Кремлем, аби зберегти свій вплив на Україну.

Так, усе це вже було… І безвинні жертви. І облудна брехня на весь світ. І не так вже й давно у вимірі нашої історії.

Коли сьогодні у новинах розповідають про черговий обстріл терористами мирних населених пунктів на Донеччині та Луганщині, коли вогнем з мінометів поливають транспорт з цивільними людьми, коли стріляють по тих, хто намагається вирватися з окупованої території на мирну Україну, приходить на згадку розповідь однієї знайомої.

Її батька, звичайного робітника хлібопекаря, репресували після війни 1941-45 років. Табори ГУЛАГу, на щастя, обминули його. Але випробування долі не обійшли. Чоловіка заслали на Донбас, як тоді казали, «на шахти». Таких як, він, там було чимало.

Адже на Донбас засилали і колишніх військовополонених-в’язнів нацистських таборів, яких обвинувачували у зраді Радянського Союзу. Туди ж у 1944-45 роках відправляли депортованих з Західної України.

Робота на шахтах була вкрай важкою. Ставлення до людей – як до підневільних. Не всі витримували. Дехто намагався втікати. Але їх ловили «енкаведисти» і нещадно розстрілювали без суду і слідства. Нерідко там же, де й впіймали, - у донецькому степу. Скільки людей таким чином було позбавлено життя, мабуть, ніколи не визначить ніяка статистика.

То були часи сталінського терору. Але слова «терор» і «тероризм» мають один лінгвістичний корінь. І суть їх теж одна – позбавлення людини права на життя, знецінення його.

Ось і сьогодні, кажуть, число жертв мирного населення на сході України також точно не відоме. Бо і для російських найманців жителі України стали таким же «расходным» матеріалом, яким були для сталінських поплічників.

Тож, можливо, певною мірою символічним можна назвати те, що якраз в цей такий складний для нашої країни момент, на Миколаївщині презентували черговий том з серії книг «Реабілітовані історією». Це вже шостий том, у якому розповідається про жертви комуністичних репресій у Миколаївській області.

У кожній області України здійснювався проект з видання книг цієї науково-документальної серії. У них – імена тих, чиє життя втрачено через московське свавілля у роки репресій. Їх багато, цих імен невинних жертв. Занадто багато як для однієї невеликої країни.

Але саме через них, через знання своєї власної історії, ми, очевидно, можемо осягнути й сучасні процеси. І не дивуватися тому, чому «братній», як ми вважали народ, пішов на нас війною. І зрозуміти, що ця війна точиться давно і незалежно від того, яке ім’я носить головний кремлівський начальник.

У них усіх один тип мислення. І однакове ставлення до України і її народу.

Ось сьогодні російська пропагандистська машина працює на те, щоб представити народ України «бандерівцями», «хунтою» і ще бозна-ким, аби виправдати розв’язану проти нас війну.

У 1937-1938 роках, сотні, тисячі українців називали «куркулями», «антирадянськими елементами», аби тільки мати привід їх знищити.

Найкращим свідченням цього є документи того часу. Такі, наприклад, як наведені нижче шифровки, які щодня відправлялися у Москву з України (Далі - за матеріалами сайту: www.alexanderyakovlev.org . Мову оригіналу збережено) :

«Из Винницы. На Вашу шифровку №863/ш от 3 июля (1937 р. авт.) …Из взятых на учет представляем: подлежащих расстрелу 479, подлежащих высылке 2999. Подробные материалы предоставлены по требованию НКВД в Москву».

 «Из Чернигова. Отправлена 8 июля 1937 г. Рассмотрен список без данных по двум районам. Отобрано всего первой категории 244 (до розстрілу. Авт.), всего второй категории 1379».

«Из Харькова. Отправлена 21 июля 1937 г. …Ориентировочно намечено две тысячи к расстрелу, четыре тысячи к высылке…»

«Из Одессы. Отправлена 21 июля 1937 г. …кулаков учтено 1399, из них отнесено к первой категории 653, второй категории 746. Кроме того, разрабатывается материал о кулаках уклонившихся от высылки, участников других контрреволюционных групп».

«Из Днепропетровска. Отправлена 22 июля 1937 г. Сообщаю: по Днепропетровской области намечено ориентировочно для изъятия по первой категории кулацкого и враждебного элемента 1500 человек… По второй категории кулацкого и враждебного элемента 2 тыс. человек».

Простий арифметичний підрахунок показує, що всього у трьох областях України і всього за 2 дні – 21 та 22 липня 1937 року – намічено до вбивства більше чотирьох тисяч українців.

Ці плани писалися у Москві ось такими постановами:

«Дополнительно разрешить НКВД Украины провести аресты кулацкого и прочего антисоветского элемента и рассмотреть дела их в тройках, увеличив лимит для НКВД УССР на тридцать тысяч. (Постанова політбюро ЦК ВКП(б) від 17 лютого 1938 року).

Так, постанов з планами по винищенню України приймалося у більшовицькій Москві чимало.

І сьогоднішні плани для терористів також пишуться у Москві. Про це свідчать і перехоплені СБУ розмови терористів зі сходу України, зокрема й зі своїми кураторами. www.sbu.gov.ua Про це вже знає і говорить цивілізований світ.

Сьогодні в Україні стало популярним гасло: «Російське вбиває…». Власне, російське й раніше вбивало Україну і її народ. І як би страшно це не звучало, але, очевидно, російське буде продовжувати вбивати.

Бо країна, в якій тюремщики відзначають ювілей одного із таборів ГУЛАГу і навіть з гордістю пишаються мужністю його керівників (www.znak.com), ніколи не буде цінувати людського життя. Ні власних співгромадян, ні інших народів.

Від такої країни можна лише чекати нових невинних жертв. І непоправних для людської цивілізації втрат…