пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201508
04.03.2015 | Віталій Погосян, адвокат

На свободі… без свободи

   

01.02.2015 року в м. Ізюмі Харківської області затримано військовий підрозділ під командуванням Ткачука, а о 20 год. 30 хвилин його затримали на підставі ст. 208 КПК України за підозрою у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 3 ст. 402 КК України – непокора у вигляді іншого умисного невиконання наказу в бойовій обстановці.

02.02.2015 року в Ткачуку повідомлено про підозру. Згідно із цим повідомлення він підозрюється в тому, що, отримавши та зрозумівши бойовий наказ керівника сектору «С», який був належним чином доведений до його відома під особистий підпис та підлягав беззастережному виконанню у встановленому порядку, нібито прийняв наказ до виконання, однак умисно не виконав його, а самостійно прийняв рішення про відведення особового складу батареї з тимчасової дислокації підрозділу поблизу м. Вуглегорська до постійної – м. Києва.

03.02.2015 року ухвалою слідчої судді Краматорського міського суду Донецької області задоволено клопотання старшого слідчого Головної військової прокуратури Генеральної прокуратури України про застосування щодо Ткачука запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до «20:30» годин 02 квітня 2015 року. Одночасно слідчий суддя визначив підозрюваному заставу у максимальному передбаченому законом розмірі – 80 мінімальних заробітних (97 440 гривень), в разі сплати якої Ткачук має бути звільнений з-під варти.

Не погоджуюсь з вказаною ухвалою слідчого судді Краматорського міського суду, адвокат Погосян В. Е. подав апеляційну скаргу до Запорізького апеляційного суду.

Під час підготовки апеляційної скарги з’ясовано, що наказ, невиконання якого інкримінують Ткачуку Е. Б, є секретним, а тому під час розгляду клопотання до суду першої інстанції він не надавався. Отже, виникло логічне запитання, яким чином слідчий суддя при розгляді вказаного клопотання міг переконатися як в наявності наказу, так і в тому, що саме був повинен виконати Ткачук згідно із наказом, а також в тому, що вказаний наказ був належним чином доведений останнього, а саме так, як це зазначено в повідомленні про підозру і в клопотанні про обрання запобіжного заходу – під особистий підпис.

Крім того, в обґрунтування ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, слідчий в клопотанні послався на те, що Ткачук:

1. Може переховуватися від органів досудового розслідуванні або суду;

2. Знищити, сховати або спотворити будь-які речі, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3. Будучи безпосереднім начальником для своїх підлеглих має можливість незаконно впливати на свідків;

4. Перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5. Вчинити інші кримінальні правопорушення.

З урахуванням того факту, що для запобігання всім ризикам, зазначеним в клопотанні слідчого, достатньо лише відсторонити Ткачука від посади, як передбачено КПК України, твердження слідчого про існування зазначених ризиків є безпідставним.

В апеляційній скарзі адвокат Погосян В. Е. під ще більший сумнів поставив обґрунтованість підозри, про яку повідомлено його підзахисному, оскільки таємного наказу, який нібито не виконав Ткачук, не бачив жоден з учасників розгляду клопотання про тримання Ткачука під вартою. Отже, за відсутності у матеріалах провадження достовірних доказів щодо невиконання Ткачуком наказу командування він був відправлений за ґрати до слідчого ізолятору.

Перші два засідання апеляційного суду не відбулися у зв’язку з тим, що до суду не надійшли матеріали кримінального провадження.

На інших двох засіданнях сторону обвинувачення представляли прокурори Запорізької військової прокуратури, які не були процесуальними керівниками під час досудового розслідування, які були непідготовленими для участі у судовому засіданні. В ході засідання 20.02.2015 року прокурор повідомив, що наказ, невиконання якого інкримінують Ткачуку, був відданий йому не під особистий підпис, а усно!

Після цього 25.02.2015 року з’явився новий документ про зміну повідомленої раніше підозри, згідно із яким наказ під особистий підпис отримав командир Ткачука, який в подальшому в усній формі довів його до Ткачука.

Вказане повідомлення 27.02.2015 року було долучено до матеріалів справи Запорізьким військовим прокурором в суді апеляційної інстанції. Сторона захисту не заперечувала проти приєднання цього документу, оскільки той яскраво свідчив про внесення в первинну підозру, на підставі якої слідчий суддя обрав запобіжний захід Ткачуку, неправдивих відомостей. Крім того, зміна підозри виявила відсутність перевірки слідчим суддею доказів на доведення обставин, передбачених ч. 1 ст. 194 КПК України, а відтак, і факт винесення ухвали тільки на підставі інформації, зазначеної в клопотанні слідчого.

Судові засідання по апеляції на застосування запобіжного заходу відбувалися з численними перервами для того, щоб прокурор міг підготувався до справи чи зателефонувати своєму керівництву щодо подальших дій, а два судові засідання взагалі були даремними внаслідок непідготовленості прокурора до розгляду апеляційної скарги. Весь цей час Ткачук перебував під вартою в м. Артемівську без матеріальної підтримки рідних, оскільки його ув’язнення відбувалося в зоні АТО. Два сини Ткачука, як і їх батько, беруть участь як добровольці у бойових діях, але в іншому місці. Жінка хворіє, та й живе далеко. Підлеглі знаходяться в м. Харкові, не під вартою, але покинути місце дислокації не можуть. Чого тільки варта заява прокурора про те, що до Ткачука необхідно було терміново обрати запобіжний захід у вигляді взяття під варту лише тому, що його треба було затримати.

27.02.2015 року після майже трьохгодинного судового засідання, під час якого прокурор Запорізької військової прокуратури не зміг відповісти на жодне запитання як сторони захисту, так і суду, він заявив клопотання про перенесення судового засідання та долучення до справи прокурора із Краматорська, який виконує функцію процесуального керівника в кримінальному провадженні. Апеляційний суд, не дивлячись на очевидну необґрунтованість підозри у вчиненні Ткачуком кримінального правопорушення за відсутності самого наказу командування, який внаслідок його таємності навіть не планували надати суду під час розгляду законності обрання запобіжного заходу, та очевидну безглуздість тверджень про існування ризиків, зазначених стороною обвинувачення, в черговий раз оголосив перерву у розгляді скарги.

Чергове засідання відбулося 02.03.2015 року. Прибуло одразу два прокурори з Краматорську, які привезли два томи кримінального провадження, взяли навіть Статути збройних сил. Замість відповідей на запитання сторони захисту прокурори наводили цитати з КПК та Статутів. Замість самого наказу прокурори надали офіційне повідомлення штабу АТО, начальника Харківської зональної служби та начальника контррозвідки. Ось тільки достовірних даних відносно ознайомлення хоча б однієї із вищевказаних посадових осіб, які надавали повідомлення, з наказом, який, на думку слідства, не виконав Ткачук, немає. Знову переливали з пустого в порожнє. Для чого збиралися, що розглядали, якщо немає основного документу – наказу?

Розумна підозра з точки зору Європейського суду? Порівняємо.

«Розумна підозра» у вчиненні кримінального злочину, про який йде мова в статті 5 § 1 (с) Конвенції, передбачає наявність обставин чи відомостей, які переконали б неупередженого спостерігача, що ця особа, можливо, вчинила злочин (див. справу “Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom” та інші)

Якого спостерігача, крім представників прокуратури, можна переконати в тому, що Ткачук вчинив злочин за відсутності самого наказу?

Не дивлячись на відсутність обґрунтованої підозри та ризиків, суд апеляційної інстанції замість того, щоб ухвалити рішення в порядку ч. 2 ст. 194 КПК України та відмовити в застосуванні запобіжного заходу, виносить ухвалу, якою задовольняє апеляційну скаргу захисника частково, скасовує ухвалу слідчого судді та обирає запобіжний захід Ткачуку у вигляді особистої поруки осіб, які заслуговують на довіру – народного депутата України Денисенко А. С. та голови правозахисної групи «Січ» Реви Д. В.

Особиста порука – це вже не тримання під вартою, якби не одне але.

Ткачук згідно із уточненою ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 03.02.2015 року в порядку ч. 5 ст. 194 КПК України зобов’язаний не відлучатися з населеного пункту, в якому розташована військова частина. При цьому, якщо на 02.02.2015 року суд зазначив частину, в якій Ткачук проходив військову службу, то на 03.02.2015 року за клопотанням прокурора, без участі сторони захисту, визначив територію частини, на якій знаходиться штаб АТО. А тепер включається те саме «але»: на територію вказаної частини без дозволу військового прокурора та наявності перепуски навіть адвокат не в змозі пройти. Сам Ткачук також не може покинути територію цієї частини.

Що змінилося для Ткачука: буцімто на свободі, але вільного пересування немає, для сторони захисту, якщо раніш без дозволу слідчого адвокат вільно і без обмежень міг дістатися до клієнта і спілкуватися з ним, то зараз потрібно знайти слідчого (прокурора), дочекатися, поки він виділить автомобіль (цивільні не пропускають), бронежилет та каску (обов’язкова форма одягу), пройти перевірку на блок-постах, і тільки після цього потрапити до підзахисного. На всі ці дії – близько години-двох.

Свобода без свободи, право на захист без вільного спілкування з захисником.

Перелік статей кримінального процесуального кодексу України, порушені як слідчим, прокурором так і суддями, дуже великий.

Засади кримінального провадження навіть близько не бралися до уваги, коли повідомляли про підозру та розглядалося клопотання слідчого про обрання запобіжного заходу. Урахування практики Європейського суду з прав людини – це не той випадок.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори