пошук  
версія для друку
06.03.2015 | Анна Литвин, Василь Мельничук, Олександр Павличенко

Сім-сім, відкрий двері, або візит до Бердянської ВК-77

   

Представники Харківської правозахисної групи Анна Литвин, яка є помічником народного депутата Масоріної О. С., та два кореспонденти видання «Права людини» здійснили моніторинговий візит без попередження до Бердянської ВК-77 з метою перевірки інформації про побиття 13 засуджених, що прибули до цієї колонії відбувати покарання з черговим етапом.

Колонія одразу видалася неординарною і почала претендувати на побиття рекордів в різних номінаціях серед пенітенціарних закладів, які відвідували монітори. Перша номінація – «безперешкодне відвідування установ», передбачене статтею 24 КВК. З 13 відвіданих установ системи виконання покарань ВК-77 виборола перше місце – чекати на вхід до пропускника на прохідній довелось 53 хвилини без жодних раціональних пояснень. Як моментальну нагороду ВК-77 отримала виклик наряду міліції щодо перешкоджання доступу моніторів.

Плюсом було безперешкодне потрапляння на ділянку ДІЗО ПКТ, в який перебував лише один засуджений. Але тут плюси стали перетворюватись на мінуси. Засуджений М., який прибув етапом 27 лютого і мав би перебувати в карантині, як і решта 12 засуджених, що прибули разом з ним, натомість опинився в дисциплінарному ізоляторі, відбуваючи призначене ще в СІЗО попереднє адміністративне стягнення. Але, без сумніву, засуджений запам’ятає не це перебування в ДІЗО, а «теплий прийом» по прибутті, сліди якого залишились на його тілі, і їх можна було спостерігати. Тут ми робимо паузу і пропонуємо фотосесію, дозвіл на яку надав засуджений М.

Цікаво, що жодних слідів документування цих тілесних ушкоджень та, відповідно, якогось пояснення їх походження в жодному із доступних документів, зокрема, матеріалах особової справи, пов’язаних з поміщенням в ДІЗО ПКТ (медичний висновок), в журналі обліку виявлених тілесних ушкоджень у осіб, які прибули до Бердянської виправної колонії № 77, не виявлено. Тобто, після загоєння слідів побиття довести факти їх існування буде неможливо. Хоча згідно з медичним висновком, обов’язковим при поміщенні до ДІЗО (див. фото), скарг на стан здоров’я засуджений М. не має, в умовах ДІЗО ПКТ утримуватись може.

Оскільки засуджений М. перебуває в ДІЗО, то, незважаючи на такий фізичний стан, він повинен перебувати або сидячи, або стоячи, бо ліжко після підйому о 6.00 зникає до часу відбою. Відтак, перебування побитого засудженого в таких умовах, безсумнівно, прирівнюється до нелюдського поводження за статтею 3 ЄКПЛ.

Процес гамування засуджених, які прибули етапом 27 лютого, що підтверджено записом в Журналі застосування спеціальних засобів, супроводжувався застосуванням спецзасобу «Терен-4», наручниками (в тому числі й до засудженого М.), гамуванням гумовими кийками ПР-73. Зі слів засуджених, вони відмовлялись виходити із автозаку, який доставив їх на територію ВК-77, і, відповідно, виведення їх зі спецтранспорту відбулось із застосуванням сили і спецзасобів. Результати, які нам вдалося зафіксувати на сьомий день після інциденту, свідчать про непропорційне й невиправдане застосування сили. В одного з 13 засуджених виявлено розбиту голову і гематому в області вуха, що дозволяє зробити припущення про нанесення ударів в область голови спецзасобами під час виведення засуджених з спецавтотранспорту або відразу після цього, хоча таке застосування спецзасобів категорично заборонено. Вдалось переговорити з усіма засудженими, які прибули з цим етапом і вже сьомий день перебувають у ВК-77 на карантині. За їх твердженням, 27 лютого били всіх, дехто з них мав видимі ознаки побиття, зокрема, травми голови, інших ділянок тіла, однак жоден з них не наважився зробити заяву про це моніторам. Навіть попри очевидні факти побиття та підтвердження такого факту з боку засуджених, через якісь причини, про існування яких ми можемо робити припущення, засуджені відмовлялись свідчити про факт побиття.

Наступна номінація, в якій слід відзначити ВК-77, є надання засудженим медичної допомоги. Оскільки факт нанесення тілесних ушкоджень ніде не фігурував в документах, то й надання медичної допомоги було відповідним. Забої по всьому тілу – голови, спини, рук, ніг – жодним чином не лікувалися.

Якби засуджений М. отримав такі ушкодження, перебуваючи на волі, поза сумнівом, треба було б провести кваліфіковане медичне обстеження і лікарем травматологом, і невропатологом, із використанням МРТ та рентгенографії задля визначення внутрішніх ушкоджень. Поріз на лівій руці вочевидь потребує хірургічного втручання з нанесенням швів. Ліва рука має виразні ознаки запального процесу – сильний набряк, зміна кольору (див. фото). Саму руку варто було б зашити, як мінімум.

ВК-77 можна визначити як заклад з суворою дисципліною і видимим порядком. З одного боку, ошатні приміщення, де перебувають засуджені (див. фото),

акуратна їдальня з нормальним раціоном, присутні ваги для контрольного зважування (див. фото), проте при нас жоден засуджений не зважував свої порції, демонструючи повну довіру до чергових роздачі їжі та дотримання стандартів харчування в колонії.

Наступна номінація – «дотримання дисципліни», яку ми спостерігали під час візиту. В цій колонії вибудована «самоорганізація» засуджених: вони перебувають під контролем інших засуджених, які перебрали на себе функції адміністрації колонії, тобто віддають команди, накази та настанови засудженим, керують процесом пересування по території та дотриманням дисципліни.

Впадало в очі, що майже всі новоприбулі засуджені були взуті у черевики великого розміру, які було вочевидь для них завеликі (див. фото). Це, можливо, є свідчення скрутного матеріального становища БВК-77, ще одним підтвердженням чого було клацання механічної друкарської машинки в оперативній частині і скарга представника адміністрації на недостатню забезпеченість комп’ютерною технікою.

Під час візиту проводився допит новоприбулих засуджених представником прокуратури, при чому засуджені вказали нам на той факт, що під час проведення допиту в кабінеті був присутній представник адміністрації колонії, проте був відсутній адвокат або інший законний представник. У нас, як у осіб, які спілкувалися із засудженими, виникає цілком логічне запитання, чи є такий допит законним та неупередженим? Маємо надію, що на це питання нам нададуть відповідь вищестоящі органи прокуратури.

І наостанок – про причини, які спричинили візит до БВК-77, а саме крик про допомогу близьких та родичів засуджених, які були присутні 27.02.2015 р. біля колонії, чули крики новоприбулих засуджених, які були викликані, на їхню думку, застосуванням надмірної сили до них. Цей сигнал вказує нам на те, що система виконання покарань обов’язково потребує належного контролю за дотриманням прав людини, особливо щодо недопущення жорстокого поводження, непропорційного, неправомірного застосування сили та психологічного тиску, що ймовірно відбувалось та відбувається в БВК № 77.

Що є показовим, жоден представник адміністрації навіть не висловив сумніву щодо правомірності завдання таких тілесних ушкоджень засудженим і не вбачав дикості в факті жорстокого побиття засудженого М.

Цей інцидент має стати тестом на ефективність системи нагляду внутрішнього та зовнішнього контролю за дотриманням прав засуджених в БВК-77, і, безсумнівно, буде відслідковуватись надалі Харківською правозахисною групою.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори