MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Вибір російських дисидентів: еміграція або в’язниця

02.04.2015   
Олена Матусова
8 грудня 1986 року в Чистопольській в’язниці після тривалого голодування помер радянський дисидент Анатолій Марченко. Через тиждень після смерті Марченка Михайло Горбачов зателефонував у Горький Андрію Сахарову, повідомивши, що академік може повернутися із заслання до Москви. Смерть Анатолія Марченка, як тоді здавалося, стала кінцем епохи політв’язнів і дисидентів. Але через майже тридцять років слово «політв’язень» знову повернулося в російську мову.

8 грудня 1986 року в Чистопольській в’язниці після тривалого голодування помер радянський дисидент Анатолій Марченко. Через тиждень після смерті Марченка Михайло Горбачов зателефонував у Горький Андрію Сахарову, повідомивши, що академік може повернутися із заслання до Москви. Смерть Анатолія Марченка, як тоді здавалося, стала кінцем епохи політв’язнів і дисидентів. Але через майже тридцять років слово «політв’язень» знову повернулося в російську мову.

У Радянському Союзі були не тільки табори для «по-літзеків», а й політичні статті, як, наприклад, паплюження Радянського режиму. Сьогодні в Росії подібних статей немає, проте за старою гебістською приказкою «була б людина, стаття знайдеться» для сучасних політв’язнів знаходять інші статті – шахрайство або хуліганство, шпи-гунство чи екстремізм. Для того, щоб у Росії стати дисиде-нтом або політв’язням, тепер достатньо вийти на дозво-лену акцію протесту або вголос висловити свою точку зо-ру, яка не збігається з думкою влади, каже журналіст і правозахисник Зоя Светова.

Сьогодні ж ми називаємо політв’язнями тих людей, які сидять, наприклад, за участь навіть у санкціо-нованих маніфестаціях

Зоя Светова

«У радянський час було набагато простіше визнача-ти, хто такі політв’язні, тому що в основному вони сиділи за так званими політичними статтями. Це 190.1, «Антира-дянська агітація і пропаганда», і 70-а стаття КК СРСР «Поширення неправдивих вигадок, що підривають радян-ський конституційний лад». Так приблизно звучали ці статті. І ось люди, які сиділи за цими статтями, вони вже свідомо були політв’язнями. Сьогодні ж ми називаємо по-літв’язнями тих людей, які сидять, наприклад, за участь навіть у санкціонованих маніфестаціях, як марш 6 травня 2012 на Болотної площі, і так звані «болотники» сидять за статтею «Хуліганство».

Право на адвоката

За словами Зої Светової, сьогоднішніх дисидентів, людей, готових ризикувати своєю свободою, відстоюючи свої переконання, менше, ніж за радянських часів. У порі-внянні з тими часами, каже Светова, сьогодні в’язні корис-туються набагато більшими правами. Наприклад, вони з самого початку мають право на адвоката, на спілкування з ним. У радянський час адвокат вступав у справу вже прак-тично на стадії суду. Крім того, адвокатів, які захищали дисидентів за часів СРСР, було лише кілька, і їх знали по іменах – це Діна Камінська, Софія Калистратова і Борис Золотухін.

В ті часи активно спілкувався з дисидентами нинішній шеф бюро Агентства «Франс Прес» у Москві Ніколя Мілетіч, який в кінці сімдесятих років минулого століття приїхав працювати кореспондентом цього ж агентства до Радянського Союзу. За три роки саме через спілкування з дисидентами йому було запропоновано залишити межі СРСР. Французький журналіст зазначає, що обстановка навколо політичних ув’язнених в Росії сьогодні різко відрі-зняється від того інформаційного вакууму, в якому знахо-дилися радянські дисиденти.

Сьогодні інформаційний простір все-таки дозволяє дізнаватися про цих людей

Ніколя Мілетич

«Для журналіста головне, що впадає в очі, – це те, що про всіх одразу більш-менш все відомо, а тоді було зовсім по-іншому, тоді було дуже важко отримати якусь достовірну інформацію. Цим займалися люди з «Хроніки поточних подій», з Фонду допомоги політв’язням, але це було дуже важко. А сьогодні все-таки це зовсім інше. Ін-формаційний простір все-таки дозволяє дізнаватися про цих людей», – зауважив Ніколя Мілетич.

Як стають дисидентами в Росії

Радянський дисидент Анатолій Марченко в 20 років потрапив за ґрати за бійку, в якій не брав участі. Потім була втеча з в’язниці і спроба втечі за кордон. Зрада бать-ківщині стала першою політичною статтею Марченка і, можна сказати, радянська система фактично зробила його дисидентом.

Нинішня російська влада фактично сама виховує но-вих дисидентів. Ані фігуранти «Болотної справи», ані брат активіста боротьби з корупцією Олексія Навального Олег не займалися політикою. Політичними в’язнями їх зробила сама система, каже Зоя Светова. Вона нагадує, що недо-свідчені в політичній боротьбі молоді люди виявилися на-багато твердішими у своїх поглядах, ніж професійні полі-тики, які часто йдуть на компроміси.

«Людина або визнає свою провину, починає співпра-цювати зі слідством, як, наприклад, це зробив Костянтин Лебедєв, який був ось такий опозиціонер, але він пораху-вав, що краще йому визнати свою провину і обмовити своїх колишніх соратників по цій політичній боротьбі, і він отримав 2,5 роки, по-моєму, терміну. І він навіть вийшов умовно-достроково. Тобто він був, загалом, політик, пред-ставник політичної опозиції, а в результаті він зрадив свою цю позицію. А є люди, у яких просто було громадянське почуття, вони вийшли на площу, і за це їх посадили, але вони, стикнувшись з усією цією системою і відчувши підт-римку людей, які їх підтримували саме як політичних в’яз-нів, по суті справи, цими політв’язнями і стали. Тобто влада сама виховує собі супротивників ось цими репресіями. Вона все більше і більше собі виховує цих супротивників», – каже Светова.

За радянських часів влада часто намагалася наць-ковувати дисидентів різних переконань одне на одного. Ефект був, як правило, протилежний. Кримськотатарські дисиденти спиралися на підтримку росіян, єврей з України Семен Глузман подружився з так званими українськими націоналістами.

Радянські дисиденти були знамениті на Заході, ни-нішніх мало знають

Справи радянських дисидентів у 70-80 роки минулого століття були відомі на Заході. Імена Сахарова і Бонер, Щаранського і Гінзбурга з’являлися не тільки на сторінках зарубіжної преси, а й обговорювалися на найвищому рівні. За словами Ніколя Мілетича, політичні справи і порушення прав людини в сучасній Росії мало хвилюють людей на Заході, і розраховувати на їхню допомогу, як це було в колишні часи, не доводиться.

Тепер Сирія, Лівія, тепер Ємен, що завгодно. Але права людини в Росії, на жаль, вже не на першому місці в списку тяжких проблем світу, скажімо так.

Ніколя Мілетич

«Звичайно, тоді до когось можна було звернутися у західних країнах. Це була єдина можливість на щось спо-діватися. Хоча надія була досить примарна, якщо чесно. Але тепер, я боюся, що тема прав людини в Росії не така важлива, як колись. Тому що тепер Сирія, Лівія, тепер Ємен, що завгодно. Але права людини в Росії, на жаль, вже не на першому місці в списку тяжких проблем світу, скажімо так», – відзначає французький журналіст.

 

Закордон не допоможе

Відомо, що західні політики зіграли позитивну роль у звільненні колишніх керівників ЮКОСа – Михайла Ходор-ковського і Платона Лебедєва, які хоч і сиділи за економі-чними статтями, де-факто були політичними в’язнями. Однак це, швидше, виняток з правила. На думку Ніколя Мілетіча, сьогодні Захід не готовий карати Росію за пору-шення прав людини. І це з усією очевидністю продемонст-рували міжнародні санкції, які були прийняті тільки у зв’язку з російською агресією в Україні.

«Якщо ще до Криму, скажімо, Франція і Німеччина були незадоволені тим, що порушуються якісь права лю-дини в Росії, цього абсолютно не було достатньо, щоб вони погрожували якимись санкціями. Вони могли, і вони робили, напевно, якісь зауваження, чи то офіційно, чи то говорили в приватному порядку в Кремлі чи ще десь. Але це абсолютно не було достатньо, щоб була мова про те, щоб санкції приймати», – каже шеф московського бюро Агентства «Франс Пресс».

Західні країни готові прихистити у себе опонентів ни-нішньої влади в Росії. Поза країною за останні кілька років опинилися соратник Олексія Навального Володимир Ашу-рков, співавтор розслідувань Бориса Нємцова Леонід Ма-ртинюк, громадянські активісти Анастасія Рибаченко і Олексій Сахнін. Список цей збільшується. Як і за радянсь-ких часів, у незгодних з владою в сучасній Росії вибір не-великий: еміграція або в’язниця.

02.04.2015

Радіо Свобода

 

 Поділитися