увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 26.09.2016 01:32
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Коли Росія стане Занзібаром? У сприйнятті українців

07.04.15 | Наталка Ковальчук

Якщо зупинити на вулиці будь-кого із пересічних українців і запитати, що вони знають про Занзібар, то, очевидно, конкретики почуємо мало. Може, хіба, хтось згадає популярну колись пісеньку про тьотю, яка живе у Занзібарі і розводить на фермі кенгуру.

Що й не дивно. У нашому буденному існуванні нам немає ніякого діла до далекого острова в Індійському океані. Занзібар не заважає жити нам, а ми не заважаємо йому.

Інша справа – Росія. Ця суміжна з нами територія нагадує про себе щодня, якщо не щогодини. Як не розривами боєприпасів на сході нашої країни, то каламутною словесною повінню на адресу України та українців. 

Українська тема для російської пропаганди вже тривалий час залишається найбільш актуальною. Всілякі вигадки, що стосуються нашого сучасного дня та історії тиражуються у інформаційному просторі.

Останнім часом російські пропагандистські солов’ї защебетали з новою силою. Розбудило, мабуть,   весняне сонце. От і полетіли з Москви і до околиць свіженькі фейки про «українських фашистів», про «американські танки», про іншу всяку-всячину.

Взялися, зокрема, й паплюжити гасло «Слава Україні!». (http://www.radiosvoboda.org) Звернули увагу «московські ідеологи» на ці слова, мабуть, невипадково. Розуміють, якого значення і змісту набули нині вони для українців.

Без перебільшення - сьогодні навіть на вулицях наших міст і сіл поряд з такими привітаннями як «Доброго дня!» чи «Здрастуйте!», часто почуєш: «Слава Україні!» і «Героям слава!». 

Врешті, подобається це комусь чи ні, але російській пропаганді не під силу тут щось змінити. Попри чимало внутрішніх проблем, сьогоднішній день в Україні для багатьох сповнений героїзму. Для тих, хто відстоює незалежність країни на Донбасі і хто з тривогою у серці чекає вдома своїх синів, батьків, братів, коханих. Для тих, хто по небезпечних дорогах військової зони, які прострілюються ворогом, привозить на передову необхідне для армії і для тих,   хто, отримавши навіть невелику зарплату, відкладає дещицю, котру передасть на підтримку своїх воїнів.

Так, ніяким «витівкам» прокремлівських ідеологів цього не змінити.

Тим більше, що ми вже навіть певною мірою звикли до них, як звикаєш до постійного набридливого шуму за вікном. Як і до «асортименту», пропонованого кремлівською пропагандою. Він завжди один і той же: «фашисти», «бандерівці» і «хунта». Варіації великого значення не мають.

Та мова загалом не про це. А про ту дивну закономірність, на яку випадково звернула увагу. Як правило, щойно з’являються повідомлення, що українські військові на сході країни дали гідну відсіч російським найманцям і бандитам, що Україні вдалося вирішити певні глобальні питання на міжнародному рівні, як у Москві відразу піднімається ґвалт: про невиконання Україною тих чи інших угод, про порушення домовленостей, про «американське втручання», про «фашизм», «бандерівців», «хунту» і так далі.

«Перемога породжує ненависть», - твердить стара буддійська істина.  Щодо сучасних українсько-російських стосунків, вона, схоже, цілком стверджується. До речі, вважається, що українське слово «будити» і санскритські «буддга», «будда»  мають спільний корінь через спорідненість мов.

У Москві бояться, аби початі в Україні процеси, не розбудили й Росію. Хоча б частково. Такі твердження вже не раз лунали з боку тих фахівців, які займаються вивченням питань, пов’язаних з російською політикою.

Цим страхом, мабуть, пояснюється й те, що на будь-яке  слово  правди про Україну на російській території чекають перепони і навіть відкрите гоніння. Скажімо, у минулому році наряд поліції завадив презентації фільму українських документалістів у російській столиці. У нинішньому - недавній показ українського спектаклю під назвою «АТО» (режисер Андрій Май) у одному з театрів Москви взагалі відбувався підпільно. Організатори вистави задля безпеки акторів і глядачів, вочевидь, не мали іншого способу запропонувати росіянам цю роботу українців www.newtimes.ru

Натомість російський простір відкритий для різних побрехеньок і нісенітниць про Україну. Врешті, як і будь-який інший, завдяки сучасним інформаційним технологіям.

Ось тільки, чим більше з'являється всіляких вигадок про Україну, тим більше хочеться, аби Росія стала для нас такою ж самою далекою, як Занзібар, про який мало знаємо і яким зовсім не цікавимося.

Ймовірно, колись так і буде.