увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 25.09.2016 20:27
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Переосмислення війни…

07.05.15 | Наталка Ковальчук

«Перейшли автостраду, побрели маками, зупинились на схилі долини край шляху. Яма була вже готова. Біля неї, покриті палатками, лежали вряд усі загиблі в цьому бою». Це рядки з роману Олеся Гончара «Прапороносці», з яким чимало поколінь українців знайомилися у курсі шкільної програми. Але, мабуть, тільки зараз ми починаємо по-справжньому розуміти трагічний символ макового поля, на якому у самому кінці війни обривається життя солдатів, котрі полягли за світ без фашистської чуми.З того часу минуло 70 літ. Очевидно, замкнувся якийсь кармічний круг, і доля знову поєднала українців з квіткою червоного маку. Адже відтепер саме вона стає символом пам’яті полеглим нашим землякам у Другій світовій війні. Дехто, правда, поспішив заявити, що символ цей, мовляв, запозичений у європейців, що потрібно було знайти щось своє…Однак полум’яний маків цвіт – це і є те своє, рідне, до чого ми повернулися від нав’язаних чужою ідеологією знаків і понять. Варто лише згадати, що, за народною традицією, квітку червоного маку вплітали у свій вінок дівчата, брати яких загинули на війні. Власне, сьогодні змінюється не тільки символ, пов’язаний з тією війною. Змінюється наше ставлення до подій, котрі відбувалися у буремні сорокові минулого століття. Відбувається переосмислення власної історії. Тривалий час нас, починаючи з дитячого віку, вчили, що наші діди, а для кого й вже прадіди, воювали і гинули на фронтах Великої Вітчизняної війни. Нині прийшло розуміння того, що для України та війна була таки Другою світовою і почалася не в 1941-му, а в 1939 році. Тому, що вже тоді лилася кров українців – в угорсько-українському військовому конфлікті, під час окупації Західної України радянськими військами та й в радянсько-фінській війні. Пам’ять про минулу війну завжди була оповита значним числом символів. Зокрема й вербальних. Ми говорили: «Ніхто не забутий, ніщо не забуте», «Згадаймо їх поіменно» тощо, але ці слова звучали більше як традиційні гасла. Сьогодні вони набувають іншого – реального значення. В Україні до пам’ятних днів, пов’язаних з закінченням Другої світової війни, з’явилося відразу кілька соціальних проектів, у яких люди розповідають про своїх рідних: про тих, котрі воювали на її фронтах, і зраненими повернулися додому, про тих, хто навічно залишився молодим, полігши на полі бою. Історична правда про минулу війну відновлюється і в тому, що згадуємо як тих, хто наближав День Перемоги у лавах радянської армії, так і тих, хто боровся з фашизмом в арміях інших країн, в русі опору різних народів. Це ті імена, котрі були забутими або замовчуваними, або взагалі не знаними. Мабуть, можна сказати, що їх повернення також наближає Україну до світу. Як і те, що відтепер 8 травня ми відзначатимемо День пам’яті і примирення на честь усіх жертв Другої світової війни 1939-1945 років. Тієї війни, у котрій загинув, за різними джерелами, кожен п’ятий українець, яка забрала, за різними даними до 7 мільйонів, а то й більше, життів українців, зруйнувала майже 700 населених пунктів. Таких даних, пов’язаних з трагедією Другої світової війни для України, можна наводити багато. Це великі числа, які обраховуються тисячами, десятками тисяч, мільйонами. Жертви Другої світової сьогодні для нас стають більш зримими і зрозумілими через трагедію вже нової війни, яка точиться на Сході України. А ще їх символічно у вигляді червоних маків зображено на віртуальному «Полі пам’яті», створеному в Україні. Тут кожен з нас може знайти рідне ім’я, полеглого воїна, також кожен може «посадити» й свою квітку, аби зберегти для вічності пам’ять про своїх предків. І це «Поле пам’яті» якось дуже по-особливому перегукується зі словами з того ж роману «Прапороносці»:«А ще пiзнiш в iсторiї полку пiд датою 9 травня 1945 року з’явиться лаконічний запис: «Бiй у долинi Червоних Макiв».Так, сини і доньки України гинули у долинах з червоними маками, на ромашкових луках, на проліскових галявинах… Ми зобов’язані їм своїм життям. А тому згадаймо їх, пом’якнімо хвилиною мовчання. Бо подвиг їх безсмертний, їх слава вічна - Слава Героїв.