пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201514
17.05.2015 | ХПГ-інформ

Побачила світ Десята щорічна Доповідь «Дотримання прав ув’язнених в Україні»

   

Доповідь «Дотримання прав ув’язнених в Україні-2014» підготовлена правозахисною організацією «Донецький Меморіал». В цій Доповіді описані зміни та події, які відбувалися у сфері дотримання прав ув’язнених і засуджених та осіб, взятих під варту – протягом 2014 року. Зокрема, відображені події та факти щодо ситуації на сході країни, реакція влади на проблеми установ, розташованих в зоні антитерористичної операції.

Автори Доповіді зазначають, що у ній не відображено всіх проблем, які існують у системі, адже віддано перевагу саме огляду питань, що стосуються дотримання прав людини.

Наводимо низку витягів з Доповіді, з повним текстом якої можна ознайомитися тут:

http://ukrprison.org.ua/publication/1430856171

ДОТРИМАННЯ ПРАВ УВЯЗНЕНИХ В МІЛІЦІЇ

Особи, затримані у підозрі в скоєнні злочину, перші години та дні ув’язнення перебувають в установах МВС – в кімнатах для затриманих райміськвідділів міліції та в ізоляторах тимчасового тримання (ІТТ). Саме в цих місцях скоюється значна частка всіх порушень прав людини, які припадають на перебування в ув’язненні в органах МВС.

Станом на 1 січня 2015 року в МВС нараховувалось 393 ізолятори тимчасового тримання (ІТТ) розраховані на 5 999 місць. Упродовж 2014 року в них утримувалось понад 94,8 тис.осіб, станом на 01.01.2015 р. утримувалось 271 особа.

Упродовж 2014 року в ІТТ сталося 5 самогубств та 6 смертей утримуваних осіб.

Під час виконання службових обовязків у 2014 році загинуло 106 працівників органів внутрішніх справ. Звільнено за негативними мотивами 8 286 працівників міліції, у тому числі 6 426 працівників головних управлінь МВС України в Донецькій та Луганській областях (лист МВС України №10/3-1116 від 14 лютого 2015 р.).

В 2014 році МВС стало відомством, від дій працівників якого значною мірою залежав перебіг подій в державі, зокрема, у східних областях. Реакція працівників міліції на порушення громадської безпеки ставала часом визначальною для подальшого розвитку подій. Саме бездіяльність міліції у східних областях, а часто й відверте потурання зачинщикам антидержавних безладів і погромів призвели до росту агресивних виступів, ескалації жорстокості, насильства і загибелі мирних громадян.

Важко назвати адекватними дії керівництва відомства під час відвертого саботажу міліцейського керування Донецької та Луганської областей навесні-влітку 2014 р. Працівники місцевих структур ГУМВС фактично сприяли становленню терористичних організацій ДНР та ЛНР. Керівник Донецької обласної міліції Р. Романов на початку березня 2014 р. ввів до будівлі ОДА агресивний натовп, який вимагав референдуму, як і в Криму. Міліція Ворошиловського району м. Донецька мовчки спостерігала захоплення ОДА у Донецьку у квітні…

Змушені констатувати, що рік пройшов під знаком обіцянок керівництва МВС впровадити широкі зміни в діяльності відомства, але в 2014 році будь-яких результатів цих обіцянок ще не спостерігалося.

Розслідування масових та брутальних порушень прав людини органами внутрішніх справ в зиму 2013-14 років у 2014 році все ще тривало, винуватці не понесли покарання за жорстоке побиття мирних демонстрантів, а згодом й за вбивства мирних громадян.

Саме ці події свідчать, що всі профілактичні заходи уряду в попередні роки про заборону жорстокого поводження виявилися марними та неефективними. Фактично вони є лише імітацією боротьби проти застосування катувань, тоді як реально міліція може і готова діяти неадекватно жорстко. І саме головне – без будь-яких неприємних наслідків для тих, хто застосовував жорстоке поводження…

КРИМІНАЛЬНО-ВИКОНАВЧА СИСТЕМА

Ув’язнені та засуджені. Статистика

Згідно з даними, повідомленими «Донецькому Меморіалу» Державною пенітенціарною службою України (надалі – ДПтСУ), станом на 01.01.2015 року в 150 місцях позбавлення волі служби, які знаходяться на підконтрольній Україні території, трималася 73 431 особа. Разом з установами, які тимчасово перебувають на окупованій території, де станом на листопад 2014 р. трималося біля 16 тис. ув’язнених осіб, це становить біля 89 тис. осіб (станом на 01.01.2014 р. було 126 937 осіб), тобто за рік чисельність осіб в місцях позбавлення волі зменшилась на 53 506 осіб, або на – 42,15%.

Це зменшення, яке сталося з врахуванням вилучення установ Криму та окупованих територій Донбасу. Якщо ж врахувати в’язнів в установах на непідконтрольній території Донбасу, зменшення складає біля 38 тис. осіб (-30%). За попередній 2013 рік чисельність в’язнів зменшилась на 20 175 осіб, або на 13,7%.

Показник числа ув’язнених осіб на 100 тисяч населення можна розрахувати тільки приблизно. Якщо оцінювати населення України без врахування мешканців Криму у 42,9 млн. осіб та вважати, що країну покинули не більше мільйона жителів, то цей показник на 1 січня 2015 р. за приблизними розрахунками знаходиться у межах 209 – 213.

Збройний конфлікт

В 2014 році потужним фактором, який впливав на дотримання прав ув’язнених, стали події в Донецькій та Луганській областях, які з часом переросли у збройний конфлікт. Ескалація протистояння наростала поступово і характер проблем змінювався відповідно до подій.

Навесні окремі малочисельні озброєні групи робили спроби захопити зброю у установ. Спочатку часто ці спроби були безрезультатними, але з часом групи захоплювачів ставали потужнішими. З невідомих причин при захисті установ не застосовували зброю та не відкривали вогонь. Такі захоплення становили певну загрозу перш за все для персоналу установ. На безпеку в’язнів вони зазвичай впливали мало.

Поступово зіткнення з бойовиками ставали більш небезпечними (захоплення управління пенітенціарної служби у Донецьку). У липні-серпні бойові дії загострилися, частина установ опинилась на лінії вогню, іноді території установ потрапляли під обстріли, серед засуджених стали з’являтися жертви. Натомість питань про евакуацію засуджених з установ в районі бойових дій не ставилося.

Для деяких установ через бойові дії погіршилось забезпечення продуктами харчування, ліками, стали виникати складнощі в оплаті зарплати персоналу.

Дуже погано стало працювати держказначейство. Зокрема, коли засуджені відправляли своїм рідним кошти, казначейство місяцями не переводило ці кошти. Виникли й складнощі з виплатою зарплати персоналу в зоні АТО. Відомство перевело всіх працівників на отримання зарплати на банківські картки.

Восени переважна більшість установ пенітенціарної служби двох областей – 28 з 36 – опинились в зоні, недоступній українській владі. Будь-яке забезпечення утримання цих установ стало залежати часто від непрогнозованих чинників, ліки доставлялися з української території волонтерами, зокрема, громадської організації ВБО «Всеукраїнська мережа ЛЖВ» – їм бойовики не заважали потрапляти до установ на захоплених територіях. Деякі установи перебували в зоні постійних обстрілів.

Все гостріше поставала проблема із законністю утримування осіб, взятих під варту. Майже всі суди в зоні АТО на той час припинили роботу. Все більше стало з’являтися під вартою осіб, терміни тримання яких спливли, а продовжити цей термін або змінити запобіжний захід не було кому. В СІЗО на підконтрольних українській владі територіях таких осіб звільняли, а в СІЗО на захоплених територіях в’язні продовжували перебувати під вартою.

За неперевіреними даними, в установах на непідконтрольних територіях припинилось застосування умовно-дострокового звільнення, ймовірно, через параліч судів.

В складному становищі опинились і ті в’язні, хто прибув з установи на лікування до лікарні у Донецьку: після закінчення курсу лікування повернутися до своєї попередньої установи вони вже не можуть, бо конвоювання українські структури здійснювати не можуть – це захоплена територія. А бойовики цими проблемами не переймаються.

Потреба якимось чином вирішувати проблеми в’язнів та персоналу була давно очевидна, але чітких і зрозумілих кроків з боку держави тривалий час не було.

Тільки 15 листопада 2014 р. Президентом України підписано Указ «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 4 листопада 2014 року "Про невідкладні заходи щодо стабілізації соціально-економічної ситуації в Донецькій та Луганській областях».

Деякі його положення відразу трактувались, як намір вивести колонії із зайнятих територій. Натомість в Указі дослівно сказано: «Міністерству юстиції України: невідкладно вжити заходів для забезпечення переміщення органів і установ Державної кримінально-виконавчої служби України, засуджених та осіб, узятих під варту, з окремих територій у районі проведення антитерористичної операції в Донецькій і Луганській областях до інших регіонів України, а також внести пропозиції щодо амністії осіб, які відбувають покарання в цих установах і засуджені за злочини невеликої та середньої тяжкості».

Які саме території маються на увазі – не уточнюється. Щодо амністії, то за законом, на рік може бути тільки одна амністія, і в 2014 році вона вже пройшла. То ж мова могла йти тільки про амністію у 2015 році.

Більше місяця після виходу Указу не було інформації про хід його реалізації. Тільки 20 грудня на сайті відомства з’явилась інформація про деякі кроки на його виконання. Випадково чи ні, але це сталося наступного дня після прес-конференції «Донецького Меморіалу», під час якої відмічалась дивна відсутність в публічному просторі інформації про вирішення проблем в’язнів на окупованих територіях. В повідомленні «Щодо діяльності органів і установ виконання покарань та слідчих ізоляторів у Донецькій та Луганській областях» (http://www.kvs.gov.ua/peniten/control/main/uk/publish/article/757958) констатувалося наступне:

«На даний час в структурі ДПтС України перебуває 20 установ, розташованих в межах Донецької області (15 виправних колоній, два виправних центра, один слідчий ізолятор та дві установи виконання покарань з функцією слідчих ізоляторів.

Згідно звітних даних станом на 1 листопада 2014 року загалом в цих установах трималось 12,7 тис. осіб (9,9 тис. засуджених та 2,8 тис. осіб, узятих під варту).

Відповідно, в Луганській області розташовано 16 установ (12 виправних колоній, два виправних центра, Старобільський слідчий ізолятор та Луганська установа виконання покарань з функцією слідчого ізолятора), у яких трималось 7 тис. осіб (5,8 тис. засуджених та 1,3 тис. осіб, узятих під варту).

У зв’язку з військовою агресією проти України у її східних регіонах частина установ виконання покарань залишились на території, що тимчасово не контролюється українською владою, а саме:

- 14 установ в Донецькій області, у яких трималося 9,7 тис. осіб;

- 14 установ в Луганській області, у яких трималося 6,5 тис. осіб».

За весь час проведення у 2014 році АТО із зони бойових дій була евакуйована тільки одна установа:

«28 червня 2014 року під час проведення антитерористичної операції у районі дислокації Червонопартизанської виправної колонії (№68) в Луганській області було зруйновано основні об’єкти колонії. З метою захисту життя і здоров’я засуджених та персоналу виправної колонії керівництвом ДПтС України було організовано їх евакуацію, при цьому засуджених жінок переміщено до Качанівської виправної колонії (№54) в Харківської області».

… В’язнична система України зберегла багато ознак архаїчності, в ній відсутні внутрішні механізми для удосконалення, керівництво системи не тільки не має політичної волі створювати сучасну в’язничну систему, але навіть не має уявлення та розуміння, що та як треба змінювати.

Збереження такого стану створює високий рівень нестабільності, містить великі ризики для персоналу та для суспільства.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори