MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Ситуація в АР Крим та права людини

21.05.2015   

[1]

Скорочення

АРК — Автономна Республіка Крим.

ВР АРК — Верховна Рада Автономної Республіки Крим.

ВРУ — Верховна Рада України.

ДПСУ — Державна прикордонна служба України.

ЄКПЧ — Європейська конвенція з прав людини.

ЄС — Європейський союз.

ЄСПЛ — Європейський суд з прав людини.

МПГПП — Міжнародний пакт про громадянські та політичні права.

НБУ — Національний банк України.

РНБО — Рада національної безпеки та оборони.

РФ — Російська Федерація.

ФЗ — Федеральний закон.

ФКЗ № 6 — Федеральний конституційний закон РФ від 21 березня 2014 № 6-ФКЗ «Про прийняття в Російську Федерацію Республіки Крим та утворення в складі Російської Федерації нових суб’єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя».

Крим: окупація — загальний огляд

Відповідно до ст.ст. 133, 134 Конституції України АРК і м. Севастополь є невід’ємною частиною України. Згідно Меморандуму про гарантії безпеки у зв’язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (підписаний Україною, РФ, Великою Британією, США), держави підписанти підтвердили зобов’язання утримуватися від загрози силою або її застосування проти територіальної цілісності або політичної незалежності України.

23–28 лютого 2014 р. відбулася операція РФ по захопленню аеропортів та органів державної влади м. Севастополя та АРК, блокування та захоплення українських військових частин, а також встановлення блокпостів на сухопутних шляхах між Кримом та материковою частиною України. З метою надання видимості легітимності процесу захоплення Криму самопроголошені органи влади Криму за підтримки російських військовослужбовців провели незаконний референдум. Самопроголошений голова Ради Міністрів Криму оголосив про тимчасове перепідпорядкування силових структур півострова та озброєння загонів «самооборони». Подібні дії РФ згідно з міжнародним правом кваліфікуються як акт агресії (Резолюція Генеральної Асамблеї ООН «Визначення агресії»).

17 березня 2014 р. ВР АРК приймає Постанову про незалежність Криму та проголошення незалежної суверенної держави — Республіки Крим. 18 березня 2014 р. укладено Договір між РФ і Республікою Крим про прийняття в РФ Республіки Крим та утворення у складі РФ нових суб’єктів.

З березня 2014 р. РФ починає активну «інтеграцію» Криму: автоматично визнає всіх кримчан громадянами РФ, змінює обчислення часу, валюту, запроваджує дію законодавства РФ, що порівняно з українським є репресивним та обмежуючим права людини в різних сферах життя. Крім того, окупаційні органи влади приймають ряд законів та інших нормативно-правових актів, які спричинили суттєве погіршення ситуації та порушення прав і свобод людини в Криму. Серед них, наприклад:

—  Постанова ВР АРК «Про затвердження Положення про Народну дружину Криму» від 11.03.2014 р., Закон Республіки Крим «Про Народне ополчення — народна дружина Республіки Крим» від 11.06.2014 р. Було легалізовано парамілітарні формування, які брали участь у захопленні півострова, захопленнях власності, причетні до викрадень людей і вбивств, розгону мирних зборів і перешкоджанню журналістській діяльності.

—  Закон Республіки Крим № 47-ЗРК «Про особливості викупу майна в Республіці Крим» від 08.08.2014 р., яким фактично прикриваються рейдерські захоплення приватної власності.

—  Рішення ВР АРК «Про протидію поширенню екстремізму в Автономній Республіці Крим» від 11 березня 2014 р. і Федеральний закон РФ № 91-ФЗ «Про застосування положень Кримінального кодексу Російської Федерації і Кримінально-процесуального кодексу Російської Федерації на територіях Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» від 5 травня 2014 р. Згідно ним було встановлено можливість притягнення до кримінальної відповідальності за діяння, вчинені в Криму і м. Севастополь до 18 березня 2014 р. Після цього були ініційовані масові арешти, притягнення до кримінальної відповідальності проукраїнських активістів та лідерів кримськотатарської громади в Криму.

27 березня 2014 р. Генеральна асамблея ООН підтримала резолюцію, у тексті якої визнається непорушність територіальної цілісності України, а проведений референдум таким, що не може бути основою зміни статусу АРК або м. Севастополя. За відповідну резолюцію проголосували 100 країн-членів ООН.

15 квітня 2014 р. прийнято ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України». Визначено поняття та режим тимчасово окупованих територій — АР Крим та міста Севастополя. Згідно закону «...відповідальність за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території покладається на Російську Федерацію як на державу-окупанта відповідно до норм і принципів міжнародного права».

Крим: порушення статей 5 та 7 ЄКПЛ на окупованих територіях.
Питання перегляду законності та обґрунтованості
тримання під вартою

Відповідно до ст. 7 ЄКПЛ ніхто не може бути визнаний винним у вчиненні будь-якого кримінального правопорушення на підставі будь-якої дії чи бездіяльності, яка на час її вчинення не становила кримінального правопорушення згідно з національним законом або міжнародним правом. Також не може бути призначене суворіше покарання ніж те, що підлягало застосуванню на час вчинення кримінального правопорушення.

Відповідно до ст.ст. 64–67 Конвенції про захист цивільного населення під час війни (Женева, 12 серпня 1949 р.) кримінальне законодавство окупованої території залишається чинним, за винятком випадків, коли дія його скасовується або призупиняється окупаційною державою, якщо це законодавство становить загрозу безпеці окупаційної держави або є перешкодою виконання цієї Конвенції... Окупаційна держава, однак, може поширювати на населення окупованої території дію положень, які є необхідними для виконання нею зобов’язань, що покладаються на неї відповідно до цієї Конвенції, підтримання ефективного управління територією, забезпечення безпеки окупаційної держави, особового складу та власності окупаційних сил та адміністрації, а також об’єктів та комунікаційних ліній, які ними використовуються. Положення про кримінальну відповідальність, які ухвалюються окупаційною державою можуть набирати чинності лише після того, як їх опубліковано та доведено до відома населення їхньою рідною мовою. Ці положення не повинні мати зворотної сили. Суди повинні діяти лише відповідно до тих законодавчих положень, які були чинними до моменту скоєння правопорушення і які відповідають загальним принципам права, зокрема принципу відповідності покарання правопорушенню.

Відповідно до ФЗ РФ «Про застосування положень кримінального кодексу Російської Федерації і Кримінально-процесуального кодексу Російської Федерації на територіях республіки Крим і міста федерального значення Севастополя» від 29.04.2014 р. злочинність і караність діянь, вчинених на території Республіки Крим і міста Севастополя до 18 березня 2014 р., визначаються на підставі кримінального законодавства РФ. Поворот до гіршого при цьому не допускається.

Відповідно до ст. 12 КК РФ іноземні громадяни та особи без громадянства, які не мешкають постійно в РФ і вчинили злочини поза межами РФ, підлягають кримінальній відповідальності за цим Кодексом у випадках, якщо злочин направлено проти інтересів РФ або громадянина РФ або особи без громадянства, яка постійно проживає в РФ, а також у випадках, передбачених міжнародним договором РФ, якщо іноземні громадяни і особи без громадянства, які не проживають постійно на території РФ, не були засуджені в іноземній державі та притягуються до кримінальної відповідальності на території РФ.

На практиці всі кримінальні правопорушення, справи за якими перебували у провадженні органів слідства і судів України, розташованих на території АРК та м. Сева­стополя, були перекваліфіковані відповідно до законодавства РФ. В подальшому розгляд цих справ було продовжено відповідно до законодавства Росії. Точна статистика таких справ відсутня. Однак на практиці були зафіксовані як випадки припинення кримінального переслідування з посиланням на ст. 12 УК РФ, так і ухвалення вироків всупереч зазначеним положенням закону.

Зазначені обставини дають підстави вважати, що владою РФ були порушені гарантії ст. 7 ЄКПЛ. Окрім того, у зазначеному контексті виникає питання про обґрунтованість утримання особи під вартою. Відповідно до ст. 5 Конвенції однією з підстав для утримання особи під вартою є обґрунтована підозра, що особа вчинила правопорушення. При цьому кожен, кого тримають під вартою, має право на перевірку законності його тримання під вартою та звільнення, якщо таке тримання було незаконним.

На підставі положень ст. 5 ЄКПЛ у поєднанні з положеннями ст. 7 Конвенції влада РФ була зобов’язана негайно переглянути обґрунтованість тримання під вартою осіб, яким такий запобіжний захід було обрано відповідно до законодавства України. Однак протягом тривалого строку після оголошення Криму частиною РФ жодних заходів щодо перегляду обґрунтованості тримання особи під вартою не вживалось. Співробітники прокуратури та судді перебували у розгубленому стані через різку зміну законодавства. Окрім того, відзначаються випадки продовження тримання під вартою осіб, щодо яких закінчився строк дії таких заходів, визначений законодав­ством України.

Крим: право на справедливий судовий розгляд

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи ... незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. В силу ст. 54 Конвенції про захист цивільного населення під час війни окупаційній державі забороняється змінювати статус посадових осіб чи суддів на окупованих територіях або вживати стосовно них будь-яких заходів примусу, якщо вони утримуватимуться від виконання своїх обов’язків з міркувань совісті.

Відповідно до ст. 9 ФКЗ № 6 «Про прийняття до Російської Федерації нових суб’єктів Республіки Крим та міста федерального значення Севастополя» здійснювати судочинство в перехідний період були уповноважені судді, призначені на посади до початку окупації та які працювали в українських судах на окупованій території на момент ухвалення цього закону. Їх статус був визначений як «громадяни, які заміщують посади суддів». Умовою допуску до здійснення правосуддя було набуття громадянства Російської Федерації, передача паспорта громадянина України російським властям, а також подання російським властям заяви про відмову від громадянства України. Вихід суддів з громадянства України в порядку, передбаченому законодавством України, не відбувався.

Термін здійснення правосуддя «громадянами, які заміщують посади суддів», був визначений «до створення на відповідній території судів РФ». Цей період, протягом якого правосуддя на території АР Крим та м. Севастополя здійснювалося «суддями» у такому статусі, продовжився з 1 квітня до 26 грудня 2014 р.

Хоча законом «громадянам, які заміщують посади суддів» було гарантовано переважне право на заміщення посади судді в судах РФ, створених на окупованій території, однак процедура формування федеральних суддів не передбачала жодних гарантій і, навпаки, стимулювала конкуренцію як з боку діючих федеральних суддів, так і з боку інших громадян РФ.

Відповідно до інтерв’ю М. Тимошева, голови ВККС РФ всього в Криму і Севастополі планується призначення 462 суддів. При цьому за результатами першого етапу відбору суддів вакансії були заповнені на 70%, «громадяни, які заміщують посади суддів» у перехідний період у цій кількості складають трішки більше половини (~56%). В своєму інтерв’ю М. Тимошев також відзначив високий рівень конкуренції, а також повідомив про критерії відбору. Зокрема, він повідомив, що «чимало уваги приділяли аналізу професійних зв’язків та постійних, передусім родинних, відносин з іншими людьми з метою виявлення потенційного конфлікту інтересів...». Практика свідчить, що до компрометуючої інформації було віднесено також наявність родинних зв’язків з громадянами України, які проживають на материковій частині України.

У зазначений період судді були цілковито позбавлені гарантій незалежності. Суди виносили рішення по цивільним і кримінальним справам іменем РФ, всі судові акти засвідчувалися печаткою судів України, а також використовувалася інша атрибутика судів України.

Правосуддя відповідно до процесуального законодавства РФ продовжили здійснювати також суди, існування яких не передбачено законодавством Російської Федерації (наприклад, господарські та адміністративні суди). Це призводило до того, що, наприклад, Окружний адміністративний суд м. Севастополя на підставі положень Цивільного процесуального кодексу РФ ухвалював рішення іменем РФ та засвідчував його печаткою суду України.

Мали місце випадки прямого втручання російської влади в діяльність судів. Наприклад, голові Севастопольського апеляційного господарського суду В. М. Ковалю за особистою вказівкою губернатора м. Севастополя С. Меняйло з травня 2014 р. було заборонено вхід до будівлі суду, а керівництво судом було покладено на іншу особу.

З березня 2014 р. суди, розташовані на території АР Крим і м. Севастополя, припинили направляти матеріали цивільних, кримінальних і адміністративних справ для перегляду судових рішень до судів вищого рівня, розташованих на материковій частині України. Цим було створено перешкоди для перегляду раніше ухвалених рішень судами касаційної інстанції, а також для перегляду судових рішень у зв’язку з ухваленням рішення Європейським судом з прав людини.

В результаті таких дій російської влади була підірвана незалежність судової системи Криму. Зокрема, повноваження суддів, призначених відповідно до законодавства України, були несподівано припинені, а статус суддів став невизначеним. Очікування можливого призначення на посаду судді та непрозорість процедури підштовхувала претендентів до демонстрації максимальної лояльності до властей РФ. При цьому фактичні форми здійснення правосуддя, засновані на змішуванні юрисдикцій, позбавляють суд ознак «суду, створеного на підставі закону».

Відповідно до Основних принципів, що стосуються незалежності судових органів, ухвалених сьомим Конгресом ООН з попередження злочинності та поводженню з правопорушниками (Мілан, 1985), строк повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, вік виходу на пенсію мають належним чином гарантуватися законом; судді, що призначаються або обираються, мають гарантований строк повноважень до обов’язкового виходу на пенсію або закінчення терміну повноважень, де він встановлений; судді можуть бути тимчасово відсторонені від посади або звільнені лише з підстав їх нездатності виконувати свої обов’язки або поведінки, що робить їх невідповідними займаній посаді.

З огляду на викладене судові акти, ухвалені у зазначений період в Криму та Севастополі, мають сумнівну юридичну силу, а сторони судових процесів не можуть розраховувати на визнання цих судових рішень будь-де за межами Кримського пів­острова.

Крим: порушення права на повагу до приватного та сімейного життя.
Порушення звичного укладу життя

Внаслідок окупації Кримського півострову зміни охопили всі сфери життя — грошовий обіг, законодавство, діловодство, правила надання медичних та соціальних послуг, що за своїм масштабом призвели до дезорієнтації громадян, порушення їх соціальних зв’язків та негативно вплинули на особисте життя переважної більшості з них. Так, внаслідок примусового вимкнення у серпні-вересні 2014 р. діяльності операторів телефонного зв’язку на території Кримського півострова були розірвані як контакти кримчан один з одним, так й їх контакти з мешканцями материкової України.

05 серпня 2014 року на території Криму і Севастополя було припинено надання послуг мобільного зв’язку оператором «МТС-Україна» внаслідок захоплення представниками кримської влади приміщень та обладнання кампанії. Частоти, котрі раніше використовувалися компанією «МТС-Україна», вже 6 серпня були віддані російському оператору «К-Телеком» (бренд «WinMobile»). За декілька днів абонентам «МТС-Україна» (крім м. Севастополь) компанією «К-Телеком» був відновлений т. зв. «технічний роумінг», однак за це час більшість мешканців Криму вже перейшло до послуг іншого російського оператора мобільного зв’язку, через що більшість контактів виявилися втраченими. Окрім того, дзвінки на мобільні телефони інших операторів виросли приблизно в 4 рази — з 65–75 коп./хв. до 3 грн./хв., що в результатізробило недоцільним користування послугами «МТС-Україна». Аналогічні процеси відбулися з операторами «Київстар» (11.08.14 р.) та «Life» (19.09.14 р.), яким належали 42,7% та 14,7% ринку послуг мобільного зв’язку відповідно.

25 вересня 2014 р. ПАТ «Укртелеком» припинило надання послуг стаціонарної телефонії у м. Севастополі. Замість цього оператора такі послуги розпочало надавати підприємство «Севастополь Телеком». Однак це також призвело до зростання вартості дзвінків на телефони українських мобільних операторів та стаціонарні телефони на материковій частині, оскільки дзвінки стали тарифікуватися як міжнародні.

Зафіксовані факти порушення владою РФ недоторканості житла на території АРК та м. Севастополь. Так, 7 листопада 2014 р. представники влади Криму та Міністер­ства оборони РФ незаконно захопили дві службові квартири в м. Сімферополі та дві — в м. Севастополі, які належали українським офіцерам ВМС України, котрі вимушено залишили територію Кримського півострову після окупації у березні 2014 р. Замки в квартирах були зламані, вхідні двері відчинені та опечатані. Вслід за цим до квартир були заселені російські військові офіцери. Представники МО РФ через сусідів повідомили українським офіцерам, що вони мають забрати всі свої речі із квартир до 1 грудня 2014 року. Такі дії та вимоги вони обґрунтували тим, що Міністерством оборони РФ було ухвалено рішення заселити квартири, що належать українським офіцерам, російськими військовими. Окрім зазначених випадків вимоги про звільнення належного їм житла отримали також ще декілька військовослужбовців української армії.

Обмеження свободи висловлення думки та свободи мирних зібрань

Окупація Кримського півострову супроводжувалася, по-перше, одночасною повною зміною правового поля на законодавство РФ, яке привнесло погіршення та обмеження свободи слова, свободи висловлення думок, свободи мирних зборів та інше. А, по-друге — системними репресіями через кримінальне та адміністративне переслідування проукраїнських активістів та населення.

З 2014 р. РФ значно ускладнила та погіршила законодавство з свободи вираження поглядів, міграції, що наразі становить небезпеку для кримчан. Так, в законодав­ство РФ ввели положення про обов’язкове повідомлення громадянами про наявність у них другого громадянства[2], обов’язкове для кримчан з 01 січня 2016 року під загрозою кримінальної відповідальності[3]. Після того всі кримчани, що були зареєстровані в Криму на час окупації, будуть змушені повідомити окупаційній владі про наявність у них українського громадянства. Якщо громадяни подадуть повідомлення про подвійне громадянство пізніше визначеного терміну або вкажуть неповні або завідомо недостовірні дані, їм загрожує адміністративна відповідальність — штраф від 500 до 1000 рублів.

Особливу загрозу для свободи думки становлять нормативні приписи щодо протидії екстремістської діяльності, якими введено поняття екстремістських матеріалів[4]. В Криму почав роботу Центр протидії екстремізму, який фактично займається переслідуваннями громадян, які висловлюють незгоду з новою владою. Під приводом боротьби з екстремізмом окупаційна влада у Криму переслідує також представників проукраїнські налаштованих релігійних організацій.

15 березня 2014 р. греко-католицького священика Миколу Квича було незаконно затримано представниками кримської влади безпосередньо у храмі парафії Успіння Пресвятої Богородиці міста Севастополя, що супроводжувалось свідомим оскверненням релігійних святинь храму, незаконним арештом із застосуванням фізичного насильства, незаконним обшуком приватного помешкання священика, його незаконним допитом протягом 8 годин з елементами тортур, дискримінацією за релігійною ознакою та ознакою мови (заборона використовувати українську мову) та надуманими звинуваченнями в екстремізмі з перспективою засудження до 15-річного ув’язнення[5]. З цих причин ввечері 16 березня священик Микола Квич був змушений покинути Крим, оскільки існувала реальна загроза його здоров’ю та життю у зв’язку із його священицькою діяльністю та належністю до УГКЦ. Через такого роду погрози священики УГКЦ з Ялти, Євпаторії, Керчі, Сімферополя також були змушені вивезти свої родини у безпечне місце за межі Криму протягом першої половини березня 2014 року.

Кримська влада ухвалила рішення про підняття орендної плати за приміщення по вулиці Севастопольській у м. Сімферополь, в яких розташований Кафедральний собор Святих рівноапостольних князя Володимира і княгині Ольги УПЦ КП. У результаті головний собор Київського Патріархату в Криму опинився під загрозою закриття через непосильну для віруючих оренду плату, яка, за словами архієпископа Климента, збільшилася у 600 тисяч разів[6].

На території Криму пройшла серія обшуків в мечетях, медресе і приватних будинках мусульман, в ході яких силовики шукали так звану екстремістську літературу, в тому числі користуючись тим, що нещодавно ця література не була екстремістською в українському Криму.

24 червня в селі Кольчугіно Симферопольського району в будівлю медресе при Духовному управлінні мусульман Криму (ДУМК) увірвалися озброєні люди в масках, які провели обшук, вилучили кілька комп’ютерів, заарештували заступника директора медресе Айдера Османова. На момент захоплення в релігійному навчальному закладі перебувало 13 учнів та два викладача. Прес-секретар ДУМК Айдер Аджимамбетов повідомив, що озброєні люди — це співробітники російського підрозділу спеціального призначення «Беркут». За його словами, обшук проводив російський «Центр боротьби з екстремізмом», а всі попередні дні в Криму велася запекла інформаційна підготовка до пошуку «екстремістів»[7].

В той же час органи влади практично не реагують на факти нападів невідомих осіб на релігійні споруди кримчан. Так, 01 червня 2014 р. о 8:00 в с. Перевальному Сімферопольського району група озброєних бандитів у формі російських козаків виламала двері, незаконно проникла в приміщення храму Покрови Пресвятої Богородиці УПЦ КП й знищила православні реліквії. 13 червня у с. Лугове Сімферопольського району невідомі підпалили мечеть «Чукурча-джамі». За інформацією російського МВС, підпал стався близько 05:00 ранку внаслідок попадання кількох «коктейлів Молотова». В результаті постраждав фасад мечеті. Відзначається, що поруч на паркані зловмисники намалювали фашистську свастику і дату підпалу[8].

Окремою проблемою стала вимога окупаційної влади Росії щодо обов’язкової перереєстрації усіх релігійних організацій в Криму згідно з російським законодав­ством до 01 січня 2015 р. Зокрема, діючі положення Федерального Закону РФ від 05.05.2014 року № 124-ФЗ щодо містять наступні дискримінаційні обмеження, які порушують права віруючих на колективне сповідання віри:

1. Перереєстрація релігійних організацій згідно законодавства РФ можлива лише за виконання однієї з двох умов:

1)  входження до складу існуючої в Росії централізованої релігійної організації відповідного віросповідного напрямку; або

2)  проходження державної релігієзнавчої експертизи в порядку, передбаченому наказом Мін’юсту Росії від 18.02.2009 року № 53 «Про державну релігієзнавчу експертизу».

2. Релігійні організації Криму мають подати на реєстрацію нову редакцію свого статуту, який повинен відповідати усім вимогам російського законодавства.

3. Крім цього, згідно вимог Мін’юсту Росії при перереєстрації місцевих і цент­ралізованих релігійних організацій необхідно надати оригінал діючої редакції статуту релігійної організації, зареєстрованої у відповідності з українським законодавством і документ, що підтверджує її реєстрацію як юридичної особи (для ознайомлення з наступним поверненням заявнику). Така вимога не передбачена законодавством Росії, що дає підстави вбачати в цьому приховані ризики для віруючих і релігійних громад.

4. Згідно Федерального закону РФ від 26.09.1997 року № 125-ФЗ заснувати релігійну організацію зі статусом юридичної особи можуть лише громадяни Росії. Відтак, ця вимога примушує віруючих мешканців Криму приймати російське громадян­ство, а у разі відмови — вони фактично позбавляються права на об’єднання в релігійну організацію з правоздатністю юридичної особи.

5. Виникла загроза для збереження права власності та реалізації майнових прав на культові споруди та інше майно тих релігійних громад, які не перереєструвалися з причини:

1)  не входження до складу існуючої в Росії централізованої релігійної організації;

2)  не проходження державної релігієзнавчої експертизи;

3)  невідповідності нової редакції статуту вимогам російського законодавства;

4)  відмови віруючих прийняти громадянство Російської Федерації.

6. На відміну від законодавства України, яке не висуває ніяких умов для діяльності релігійних громад без статусу юридичної особи, Федеральний закон РФ від 26.09.1997 року № 125-ФЗ вимагає від засновників фактично пройти повноцінну процедуру зі створення релігійної громади навіть задля діяльності без статусу юридичної особи. Очевидно, що ця вимога корелюється з обмеженням у державній реєстрації тих незалежних релігійних громад, що існують менше ніж 15 років, унеможливлюючи діяльність громади без входження до складу якогось із російських релігійних центрів.

Таким чином, застосування на території АР Крим російського законодавства в сфері свободи совісті та діяльності релігійних організацій обмежує та звужує зміст прав і свобод громадян України у порівняння з законодавством України. Виходячи з цього, можна очікувати, що ця проблематика у найближчі роки стане предметом розгляду Європейського Суду з прав людини.

21 липня 2014 р. було прийнято № 274-ФЗ «Про внесення змін в статтю 280.1 Кримінального кодексу Російської Федерації», який встановив відповідальність за «публічні заклики до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності Російської Федерації». Згідно цього положення особа може отримати до чотирьох років позбавлення волі, а в разі, якщо заклики поширюються через ЗМІ або Інтернет — до п’яти років. Іншими словами РФ має намір суворо карати всіх за будь-які висловлювання щодо приналежності Росії тієї чи іншої території. Наприклад, до кримінальної відповідальності можуть бути притягнуті журналісти за матеріали, в яких Крим розглядається як частина України, а також — пересічні громадяни за ви­словлювання на кшталт «Крим — це Україна» чи графічні висловлювання такої думки, опубліковані в соціальних мережах. Така позиція суперечить нормам міжнародного права та обмежує свободу вираження поглядів громадян, в тому числі — з приводу ситуації щодо окупації та приєднання Росією Криму.

Через переслідування та тиск з боку окупаційної влади Крим була вимушена покинути відома проукраїнська активістка та блогер Л. Богуцька. Остання постійно через ЗМІ та мережу Фейсбук висловлювала власну позицію щодо несприйняття окупації Криму, описуючи труднощі жителів півострова з моменту окупації РФ, висловлюючи своє невдоволення діями російської влади та засуджуючи дії РФ, спрямовані на підтримку терористичних організацій ДНР і ЛНР на сході України.

В вересні 2014 р. в домі Л. Богуцької було проведено обшук та вилучено її особисте майно, в тому числі комп’ютери, телефон та інші носії інформації. Після чого Л. Богуцьку доставили в Центр протидії екстремізму, де демонстрували заяви, в яких люди скаржилися на те, що вона розпалює міжнаціональну ворожнечу, а в її діях містяться ознаки екстремізму. В цей період часу на неї чинився психологічний тиск, зокрема представники правоохоронних органів повідомляли їй, що на підставі її публічних заяв вона може бути підозрюваною в екстремістській діяльності та в розпалюванні міжнаціональної ворожнечі.

Внесено ряд змін в російське законодавство та прийнято декілька нормативних актів в Криму щодо суттєвого обмеження свободи мирних зібрань, які не можна трактувати як доцільні в демократичному суспільстві. Так, 21.07.14 р. в РФ прийнято закон № 258-ФЗ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів РФ в частині вдосконалення законодавства про публічних заходах», що встановив кримінальну відповідальність за неодноразове порушення порядку організації або проведення масових заходів. 4 жовтня 2014 р. прийнято закон № 292-ФЗ «Про внесення змін до ст. 9 Федерального закону «Про збори, мітинги, демонстрації, ходи і пікетування», згідно якого публічний захід тепер не може починатися раніше 07.00 годин і закінчуватися пізніше 22.00 годин поточного дня за місцевим часом, за винятком публічних заходів, присвячених пам’ятним датам Росії та ін.

Був прийнятий також Закон Республіки Крим № 56-ЗРК «Про забезпечення умов реалізації права громадян Російської Федерації на проведення зборів, мітингів, демонстрацій і пікетувань в Республіці Крим» від 21.08.14 р., який істотно обмежує свободу мирних зібрань в Криму, а саме зобов’язує подавати повідомлення в письмовій формі безпосередньо до органу місцевого самоврядування в строк не раніше 15 і не пізніше 10 днів до дня проведення публічного заходу.

12 листопада 2014 р. було видано Постанову Ради міністрів Криму № 452 «Про затвердження переліку місць для проведення публічних заходів на території Республіки Крим», яка визначає місця для проведення мирних зібрань. Наприклад, у Сімферополі дозволено проводити мирні зібрання лише в чотирьох місцях. При цьому відсутні будь-які обґрунтування для заборони проведення мирних зборів в інших районах міста.

Системний та масовий характер носять обмеження та заборони в проведенні мирних зібрань. Наприклад, 16 травня 2014 р. самопроголошений голова Криму видав указ, яким заборонив проведення мирних зібрань на території Криму до 6 червня, який був застосований 18 травня щодо проведення траурних заходів з нагоди 70-ї річниці депортації кримських татар. 25 серпня 2014 р. працівниками поліції м. Севастополя заборонено організації «Захистимо Севастополь» проводити антикорупційний мітинг на площі Нахімова. 2 грудня 2014 р. окупаційна влада відмовила Центральній виборчій комісії Курултаю у проведенні кримськотатарського мітингу до Міжнародного дня прав людини. Прокуратура Криму винесла заступнику голови Меджлісу кримськотатарського народу А. Чийгозу (07.12.14 р.) та голові БФ «Фонд «Крим» Р. Шевкієву (10.12.14 р.) застереження про неприпустимість проведення несанкціонованих мітингів та про відповідальність у випадку порушення застереження.

3 травня 2014 р. в Криму відбулося масове мирне зібрання на підтримку лідера кримськотатарського народу, народного депутата України М. Джемілєва, якому владою РФ було заборонено в’їзд до Криму. Не зважаючи на мирний характер заходу, біля 100 учасників мітингу були притягнуті до адміністративної відповідальності та оштрафовані на суми в розмірі від 10 до 40 тисяч рублів, в тому числі — за непокору поліції (19.3 КоАП РФ). Зазначені міри, прийняті після публічного заходу, були втручанням у право на свободу зібрань, що не було необхідним у демократичному суспільстві. Вже з восени 2014 р. почалися кримінальні переслідування учасників цього мирного зібрання (Р. Абдурахманов, Т. Смедляєв, Е. Ебулісов та ін.).

24 серпня 2014 р. працівниками держінспекції дорожнього руху був затриманий організатор проукраїнського мітингу в м. Севастополь Віктор Неганов. Реальною причиною зупинки, обшуку його транспортного засобу, вилучення особистих речей та складання протоколів про адміністративне правопорушення (за ст. 20.2 КпАП РФ) стало те, що він в день незалежності України, з національним прапором України і в шарфі кольорів національного прапора України поклав квіти до постаменту, на якому раніше стояв пам’ятник гетьману Сагайдачному. В результаті загроз кримінального переслідування В. Неганов змушений був покинути Крим.

Встановлення репресивного законодавства, кримінальної відповідальність за «заклики до сепаратизму», системні порушення права на мирні зібрання та ціле­спрямовані переслідування проукраїнських активістів з боку правоохоронних органів і так званої «кримської самооборони» є не лише грубими порушеннями норм міжнародного права, але й відкритим тиском на інакомислячих в Криму, намаганнями знищити громадянське суспільство та залякати населення, що не погоджується з окупацією півострову.

Крим: заборона дискримінації

Постановою Правління НБУ № 699 від 3 листопада 2014 р. «Про застосування окремих норм валютного законодавства під час режиму тимчасової окупації на території вільної економічної зони «Крим» передбачено, що особа, яка зареєстрована/постійно проживає на території вільної економічної зони «Крим», прирівнюється до нерезидента (за інвестиційними операціями — до іноземного інвестора).

Постановою від 16.12.2014 р. № 810 до зазначеного положення були внесені зміни, відповідно до яких фізична особа, яка є внутрішньо переміщеною особою та отримала передбачену законодавством України довідку, що засвідчує її проживання на материковій частині України, є резидентом України. Відповідно до законодавства України отримання такої довідки не вимагає підтвердження будь-яких обставин, але термін дії такої довідки складає 6 місяців.

Використання терміну «нерезидент» саме по собі призвело до стигматизації відповідної групи населення та формування негативного ставлення до таких осіб. Зокрема, громадянки Я. П. та М. М., обидві з яких мають зареєстроване місце проживання на території Криму, та працюють у м. Києві в комерційному банку та архівній установі відповідно, скаржилися на те, що їх керівництво розглядало питання щодо їх звільнення, оскільки, на думку їх керівництва, подальше їх працевлаштування вимагає дозволу на працевлаштування іноземців. Ця ситуація є яскравим прикладом стигматизації.

Внаслідок виокремлення групи громадян як «суб’єктів Криму» та надання їм статусу нерезидента ці особи зіткнулися з низкою реальних обмежень у доступі до банківських послуг.

Наприклад, ПАТ «БМ Банк» в листопаді 2014 р. повернув платникові кошти, що підлягали зарахуванню на рахунок, належний так званому «суб’єкту Криму». Пізніше банк розблокував цей рахунок. Але після видання постанови НБУ № 810 від 16.12.14 р. банком було знов заблоковано інший рахунок тієї ж особи. ПАТ «Укрсиббанк» також заблокувало банківський рахунок громадянки, яка мала реєстрацію місця проживання у Криму, на якому зберігалися всі її заощадження. Рахунок було розблоковано лише після надання довідки про реєстрацію її як особи, яка перемістилася з тимчасово окупованої території України. У грудні 2014 р. ПАТ Райффайзен Банк «Аваль» відмовило у відкритті рахунку «суб’єкту Криму» як резиденту, але було запропоновано відкрити поточний рахунок зі статусом рахунку нерезидента.

Під час розгляду скарги громадян на зазначені обмеження комерційними банками їх прав, НБУ не знайшов у діях комерційних банків порушень законодавства.

Банківські установи по різному виконують приписи Постанови НБУ в частині, яка стосується рахунків, відкритих до її видання. Так, наприклад, ПАТ Райффайзен Банк «Аваль» у разі надання довідки про реєстрацію особи, яка перемістилася з тимчасово окупованої території України, змінює статус поточного рахунку без його закриття. В той же час ПАТ БМ Банк тлумачить постанову як таку, що зобов’язує його закрити раніше відкриті банківські рахунки навіть у разі надання громадянином довідки про реєстрацію особи, яка перемістилася з тимчасово окупованої території України, та в останньому випадку для продовження обслуговування вимагає укладення нового договору та відкриття нового рахунку.

Відповідно до постанови НБУ (з урахуванням змін) серед «суб’єктів Криму» виокремлюється п’ять груп осіб, щодо яких встановлені обмеження діють по-різному або взагалі не діють:

—  громадяни України, які зареєстровані і постійно проживають у Криму та не мають довідки ВПО — вони фактично позбавлені можливості користуватися банківськими послугами, але й не мають у цьому потреби;

—  громадяни України, місце проживання яких зареєстроване у Криму, але які залишили тимчасово окуповану територію після 16 березня 2014 р. — такі особи мають можливість отримати довідку ВПО, і, таким чином, відновити статус резидента на наступні 6 місяців;

—  громадяни України, місце проживання яких зареєстроване у Криму, але які вже тривалий час проживають на материковій частині України, залишили тимчасово окуповану територію до 16 березня 2014 року — такі особи позбавлені можливості отримати довідку ВПО, і взагалі не можуть відновити статус резидента на наступні 6 місяців;

—  громадяни України, місце проживання яких зареєстроване у Криму, але які час від часу подорожують на материкову частину України без наміру залишити тимчасово окуповану територію (тобто, не є ВПО) — вони позбавлені доступу до банківських послуг;

—  громадяни України, місце проживання яких зареєстроване на материковій частині України, але які тривалий час проживають у Криму і не мають наміру залишати тимчасово окуповану територію. Кількість таких громадян, які у суді довели, що вони без реєстрації місця проживання тривалий час проживали на території Криму, за різними джерелами становить понад 15 тис. чоловік (включаючи м. Севастополь).

Громадяни, зареєстровані в Криму та ТОВ «Аудиторська фірма «Лекс-Сервіс, Лтд» за підтримки Фонду стратегічних судових справ УГСПЛ оскаржили зазначену постанову НБУ, оскільки встановлення для «суб’єктів Криму» обмежень у доступі до банківських послуг, що не передбачені для громадян України, котрі мають зареєстроване місце проживання в інших регіонах України, є дискримінацією за ознакою місця проживання. Таку позицію підтримав Уповноважений ВР з прав людини, який у грудні 2014 р. відкрив провадження та прийняв рішення про присутність представника під час розгляду зазначеної справи. За інформацією, що є доступною у Єдиному державному реєстру судових рішень, було подано близько 6 аналогічних позовів, які наразі розглядаються судом.

Крим: захист права власності

Згідно ст. 1 Протоколу 1 Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до ст. 46 Конвенції про закони і звичаї сухопутної війни (IV Гаазька конвенція) честь і права сімейні, життя окремих осіб і приватна власність, рівно як і релігійні переконання та справляння обрядів віри, мають поважатися. Приватна власність не підлягає конфіскації. Згідно ст. 56 IV Гаазької конвенції власність громад, установ церковних, доброчинних та освітніх, художніх і наукових, навіть таких, що належать Державі, прирівнюється до приватної власності. Всіляке умисне загарбання, знищення чи пошкодження подібних установ, історичних пам’яток, творів художніх або наукових забороняється і має переслідуватись.

В порушення вказаних норм дії російських окупантів призвели до масових порушень прав власності на півострові. З початку окупації під прикриттям так званої «націоналізації» була захоплена державна власність України на півострові, прийняті рішення про «націоналізацію» підприємств, майна, землі, навчальних закладів, пам’яток архітектури, ін. Це відбулося без згоди українських органів влади та компенсації заподіяної шкоди.

Під «націоналізацію» масово потрапляє і приватна власність. Прийнято Закон Республіки Крим «Про особливості викупу майна в Республіці Крим» та зміни до нього, згідно яких влада Криму зможе викуповувати історичні пам’ятки та об’єкти культурної спадщини, що знаходяться в приватній власності; об’єкти, визнані соціально значущими для Криму. Законом передбачено інформування власника майна про прийняте рішення про викуп через ЗМІ. Законом не передбачена можливість оскарження такого рішення органу влади. Представники окупаційної влади оголосили, що даний закон дозволить їм застосовувати його положення до колишніх державних чи комунальних будівель, які раніше перейшли в приватну власність. В більшості випадків захоплення об’єктів власності проходять за участю узаконених парамілітарних формувань «кримської самооборони». За інформацією «New York Times» за 10 місяців після окупації Криму, за оцінками власників і юристів, у власників відібрали нерухомості та іншого майна на суму понад 1 млрд. дол. США.

Серед таких прикладів «націоналізації» приватної власності — майно ЗАТ «Ялтинська кіностудія»; майно ПАТ «Кримгаз»; зерносховища з урожаєм ТОВ «Агротрейд» та організації ветеранів і інвалідів «Добробут»; майно ПАТ «Кримхліб»; майно приватних установ охорони здоров’я; санаторій «Айвазовський»; судноремонтне підприємство «Севастопольський морський завод» та інші.

При вилученні майна однієї з приватних клінік самопроголошений голова Ради міністрів Криму Аксьонов «висловив упевненість в тому, що все обладнання клініки було куплено, а частина обладнання була отримана в рамках благодійної допомоги» з чого можна зробити висновок, що керівництво півострова буде ухилятися від рівнозначної компенсації вартості майна, яке примусово вилучається у власників. У випадку з майном ЗАТ «Ялтинська кіностудія» кримська влада заявила, що заплатить колишнім власникам 100 тис. доларів. Власник кіностудії подав до суду, вимагаючи визнати недійсною постанову уряду Криму про примусову націоналізацію його майна, та стверджує, що інвестував у розвиток кіностудії десятки мільйонів доларів.

Захоплення власності також відбувається під виглядом стягнення заборгованостей. Судові пристави РФ в Криму складають списки арештованого майна по стягненню заборгованостей осіб на користь ПАТ КБ «Приватбанк». Без згоди на це останнього та боржників, майно реалізується фактично на користь держави окупанта. Також мають місце випадки арешту та конфіскації майна, що належить громадянам, за позовами Державної податкової інспекції (України). При цьому можна з достовірністю казати про відсутність в Федеральній службі судових приставів Криму заяв на її адресу від стягувача (державного органу України) про примусове виконання судового рішення. З іншого боку гостро постають питання по невиконанню судових рішень, винесених судами до окупації (наприклад, в яких боржниками є державні органи влади України на кримському півострові).

Багато проблем в сфері прав власності викликано фактичною подвійною юрисдикцією в питаннях реєстрації прав власності. Про це кажуть наступні приклади та факти.

Відповідно до Закону України «Про забезпечення прав і свобод та правовий режим на тимчасовому окупованій території України» набуття та припинення права власності на нерухоме майно, що знаходиться на території Криму, здійснюється відповідно до законодавства України на материковій частині України. Таким чином, всі угоди по майну, які укладаються в Криму під час окупації, визнаються Україною недійсними.

У Севастополі проводилась перереєстрація маломірних суден, що належать жителям Севастополя, в реєстрі РФ. За вимогою окупаційної влади власник повинен направити заяву про виключення судна з реєстру суден України в орган, який здійснив державну реєстрацію маломірного судна або вищестоящу організацію РФ. У разі відсутності дозволу компетентних органів України або відмови у виключенні з реєстру суден України судновий квиток (інший документ), виданий в Україні, вилучається і передається в Управління безпеки людей на водних об’єктах МНС Росії. Таким чином, власників фактично позбавляють прав та правовстановлюючих документів.

Держрадою Республіки Крим прийнято закон «Про врегулювання заборгованості (переплати), оформленої за платниками податку, зареєстрованими на території Республіки Крим» від 24 грудня 2014 р. Згідно з положеннями закону, податкова служба Криму до 31.12.14 р. формує облікові дані про платників податків, які не пройшли процедуру перереєстрації відповідно до законодавства Російської Федерації і не подали документи на перереєстрацію станом на 29 грудня 2014 року, мають заборгованість по платежах до бюджету, утворилася в перехідний період.

У разі застосування цього закону на практиці жертвами порушень можуть стати багато осіб, які були зареєстровані як підприємці в Криму. Протягом усього періоду після 16.03.14 р. в Криму не існує можливості скасувати реєстрацію в якості підприємця для тих, хто був зареєстрований підприємцем за законодавством України. Крім того, багато підприємців переїхали на материкову частину України. Проте відповідно до цього закону всім їм може бути донарахована недоїмка з податків і зборів. Встановлено процедуру і орган по стягненню. Фактично закон має зворотну силу, дозволяючи нараховувати та стягувати заборгованість, що утворилася до появи цього закону за підприємцями, які в тому числі могли не вести господарську діяльність і не були зареєстровані як підприємці згідно із законодавством РФ.

Порушення прав власності з боку окупаційної влади часто носить політично мотивований та «каральний» характер. Так, чиниться систематичний тиск на благодійну організацію «Фонд «Крим». Діяльність Фонду багато років пов’язана з Меджлісом кримськотатарського народу. В вересні 2014 р. скоєно напад на будівлю Фонду (чи не остання будівля в Криму, де був розміщений прапор України) невстановленими озброєними особами в масках з метою зняття прапора. Не дивлячись на звернення в міліцію по цьому факту, розслідування факту пошкодження майна Фонду не проводиться.

16 вересня 2014 року проведено обшук у приміщення Фонду, під час якого вилучені література, комп’ютери, документація, флешки, жорсткі диски, грошові кошти. Власникам нічого не повернуто, крім грошових коштів. В рамках ініційованої прокуратурою Криму судової справи було також накладено арешти на майно та рахунки Фонду, а самому Фонду та його керівнику призначене адміністративне покарання в вигляді штрафів (близько 400 тисяч і 4 млн. рублів). Крім того, Держкомітет з охорони культурної спадщини Республіки Крим звернувся до Господарського суду Криму з позовною вимогою вилучити з власності БО «Фонд «Крим» приміщення в м. Сімферополь на вул. Шмідта, 2 (будівля, де знаходився Меджліс) з подальшим продажем на відкритих торгах. Таким чином діяльність Фонду була повністю заблокована. З будівлі, яка знаходиться у власності Фонду, його примусово виселили та позбавили права користування приміщеннями.

Крим: свобода пересування

Згідно положень ст. 49 Конвенції про захист цивільного населення під час війни від 12.08.1949 р. забороняється, незалежно від мотивів, здійснювати примусове індивідуальне чи масове переселення або депортацію осіб, що перебувають під захистом, з окупованої території на територію окупаційної держави або на територію будь-якої іншої держави, незалежно від того, окупована вона чи ні. Окупація Кримського півострову призвела до системних серйозних порушень вказаних норм міжнародного права.

З травня 2014 р. окупаційною владою прийнято декілька рішень про заборону в’їзду на територію РФ строком на п’ять років (фактично заборона в’їзду в Крим) громадянам України представникам кримськотатарського народу, що постійно з родинами проживали в Криму, мали там житло, власність, здійснювали професійну та громадську діяльність:

—  22 квітня 2014 року, Мустафа Джемілєв, народний депутат України — заборона на підставі п. 1. ст. 27 ФЗ «Про порядок виїзду з Російської Федерації та в’їзду в Російську Федерацію» строком на 5 (п’ять) років до 19 квітня 2019 р.».

—  5 липня 2014 р., Рефат Чубаров, голова Меджлісу кримськотатарського народу — повідомлення про заборону містило посилання на ФЗ «Про порядок виїзду з Російської Федерації та в’їзду в Російську Федерацію» № 114 від 18.07.96 р. Мотивоване рішення про заборону в’їзду Р. Чубарову вручено не було.

—  10 серпня 2014 р., Ісмет Юксель, генеральний координатор інформаційного агентства «Кримські новини» QHA, радник голови Меджлісу кримськотатарського народу — про заборону повідомили російською мовою, якою І. Юксель не володіє. Рішення про заборону прийнято ФСБ РФ на підставі п.п. 1 п. 1 ст. 27 ФЗ від 15.08.96 р. № 114-ФЗ «Про порядок виїзду з Російської Федерації та в’їзду в Російську Федерацію». Текст мотивованого рішення про заборону на в’їзд не надано.

Таким чином, основним лідерам кримськотатарського народу заборонений в’їзд на територію Криму. Окупаційна влада, фактично скориставшись від’їздом зазначених у осіб з Криму, здійснила їх фактичну висилку (депортацію) з території півострову. Депортація зазначених осіб не була здійснена відповідно до закону, не переслідувала законної мети в демократичному суспільстві, виходила за межі, необхідні для досягнення цієї мети. Вчинені окупаційними органами влади дії за своєю суворістю і за тяжкістю своїх наслідків є очевидно непропорційною мірою втручання держави в особисте і сімейне життя осіб. Публічна громадська позиція, відкритий супротив окупації Криму та статус громадян М. Джемілєва, Р. Чубарова та І. Юкселя вказують на політично вмотивоване рішення. Заборона вказаним громадянам в’їзду до Криму спричиняє неможливість возз’єднання та проживання з їх родинами, є втручанням в приватне життя, призводить до порушення трудових прав, права на свободу вираження поглядів, свободу вибору місця проживання та пересування. Справи щодо порушення прав Р. Чубарова та І. Юкселя підтримані Фондом стратегічних судових справ УГСПЛ.

Встановлення фактичного кордону між Кримським півостровом і материковою частиною України, контрольованого РФ, є серйозною перешкодою в реалізації свободи пересування для громадян України, які проживають в Криму і на решті частини України. Громадяни України й іноземці в Криму знаходяться без консульського захисту. Системні проблеми та складнощі щодо свободи пересування виникають в наступних категорій осіб:

—  громадяни України, які проживають в Криму і не мають можливості поновити фотографії в паспорті громадянина України після досягнення 25 і 45 років через відсутність органів української влади на території Кримського півострова. Російські прикордонники визнають такий паспорт недійсним і неналежним документом для виїзду.

—  громадяни України, які загубили/пошкодили паспорт громадянина України в Криму та через відсутність органів української влади на півострові не можуть його відновити. Без отримання паспорту громадянина РФ не можуть покинути територію Криму.

—  діти віком від 14 до 16 років, які не мають можливості отримати паспорт громадянина України до досягнення 16 років (згідно з українським правом) піддаються ризику стати «невиїзними». Законодавством РФ передбачено отримання особою паспорту по досягненні 14 років.

—  громадяни України, які не мали реєстрації місця постійного проживання («прописки») в Криму, але постійно там проживали до окупації. Вказані особи фактично отримали статус іноземців, обмежені термінами перебування на пів­острові з боку органів РФ, не можуть реалізувати низку прав. При виїзді з Криму можуть бути притягнені до адміністративної відповідальності за порушення режиму перебування в РФ та видворені. Зафіксовані масові звернення таких громадян до судів в Криму задля встановлення факту постійного проживання в Криму до окупації та права на постійне проживання там надалі. Не всі з таких обґрунтованих звернень до суду були задоволені.

Систематичний характер носять факти відмови у в’їзді на територію Криму з боку працівників ДПС РФ. Нерідко громадян знімають з поїзду, утримують без пояснень в приміщеннях вокзалу, в подальшому проводять «профілактичні бесіди» або утримують тривалий час паспорти громадян для проведення спеціальної перевірки.

Після окупації Криму на межі з півостровом було встановлено пункти пропуску на окуповану територію, контрольовані ДПСУ. Для перетину цих пунктів з Кримом громадяни України повинні мати документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство (ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»). Жодних довідок, запрошень або інших письмових підтверджень мети поїздки законодавством не передбачено. Проте зафіксовані чисельні скарги громадян на працівників ДПСУ, а саме:

1)  проведення дуже ретельних обшуків особистих речей;

2)  вимагання грошей за перетин адміністративного кордону з Кримом;

3)  зняття з потягу та відправлення до Криму без винесення письмового рішення та без можливості його оскарження;

4)  вимагання документів, які мають підтвердити мету поїздки, інших;

5)  пошук та знищення недійсних паспортів РФ, які були видані в Криму.

Наприкінці грудня 2014 р. РНБО України прийнято рішення про заборону здій­снення пасажирських перевезень на тимчасово окуповану територію. Після чого були припинені автобусні та залізничні перевезення на невизначений термін. Й хоча абсолютної заборони на перетини пунктів пропуску з окупованою територією таке рішення не містило та не призводило до втручання держави в свободу пересування, саме рішення не було опубліковано та доведено до населення.

Крим: примусове громадянство. Юридичні факти та документи,
видані на їх підтвердження на окупованих територіях

Примусове громадянство

Згідно з даними Державної Служби Статистики України, станом на 01 січня 2013 р. в АРК та м. Севастополь проживало близько 2 мільйонів 350 тис. осіб. Відповідно до ФКЗ № 6 всі громадяни України, які постійно проживали та були зареєстровані в Криму, були автоматично визнані громадянами Росії. Це призвело до фактичного встановлення подвійного громадянства для мешканців Криму з точки зору країни-окупанта. При цьому законодавство РФ встановлює можливість притягнення до кримінальної відповідальності за приховання факту наявності другого громадянства.

Країна-окупант не забезпечила, щоб рішення стосовно набуття кримчанами громадянства РФ могли переглядатися в адміністративному чи судовому порядку відповідно до внутрішньодержавного права та були добровільними. Уникнути «автоматичного громадянства» можна було, особисто подавши заяву про бажання зберегти українське громадянство до 18 квітня 2014 р. в 4-х пунктах на всій території Криму, відстоявши загальну чергу з охочими отримати російський паспорт. З середини квітня 2014 р. в Криму було відкрито ще декілька пунктів для відмови від російського громадянства (при цьому за даними ФМС РФ пунктів прийому документів на отримання паспорту РФ — біля 250). Термін для подачі таких заяв фактично тривав близько двох тижнів. Всього такою можливістю, за даними глави регіонального управління ФМС РФ в Криму, скористалися 3500 осіб. Зафіксовано випадки, коли бажаючі подати таку заяву не встигли зробити це. Крім того, це не змогли зробити особи, що знаходилися за кордоном, хворі, люди похилого віку і т. п. Після подання такої відмови громадяни України фактично отримали статус іноземців в Криму для РФ, що може мати наслідком обмеження терміну їх перебування в Криму, вислання та заборона в’їзду.

Наявність паспорта громадянина РФ є обов’язковою умовою для реалізації суттєвої низки прав мешканцями Криму — отримання всіх видів соціальних виплат, отримання водійського посвідчення, реєстрація транспортного засобу, робота на певних посадах (державна служба, бюджетні установи), отримання земельних ділянок, право на одержання безоплатно у власність самовільно зайнятої земельної ділянки, безоплатна медична допомога, ускладнена перереєстрація власності та ін. Таким чином, створена система, що змушує кримчан визнати себе громадянами РФ.

В особливо уразливому становищі опинилися 4228 дітей-сиріт та дітей, що перебувають під опікою чи піклуванням державних органів (станом на 01.08.14 р.).Оскільки адміністрація всіх закладів Криму пішла на співпрацю з владою РФ, діти фактично позбавлені права вибору громадянства.

Окремою категорією є особи, що постійно проживали в Криму, але не мали там реєстрації («прописки»). Такі особи стали в Криму іноземцями, яким для отримання виду на проживання чи паспорту РФ треба через суд доводити факт свого постійного місця проживання в Криму. При цьому звернення до судів, пов’язані з фінансовими витратами та необхідністю доведення, не гарантують отримання громадянства РФ чи виду на проживання.

Влада РФ використовує факт «автоматичного громадянства» для кримінального переслідування проукраїнських активістів. Найбільш відомим прикладом є справи Олега Сенцова та Олександра Кольченко, які були затримані й вивезені до Москви, де знаходяться в СІЗО. Обидва є громадянами України, на момент окупації проживали в Криму. Жодних дій для отримання громадянства РФ не робили, факту отримання такого громадянства не визнають. Незважаючи на це, кримінальне переслідування стосовно них ведеться як щодо громадян РФ, консул України до них не допускається.

Європейська конвенція про громадянство від 06.11.1997 року, ратифікована РФ та Україною, визначає «громадянство» як правовий зв’язок між особою та державою без зазначення етнічного походження особи. При цьому згідно позиції Міжнародного суду ООН в одному з рішень (у справі Ноттебома), громадянство розглядають як правовий зв’язок держави та громадянина, заснований на соціальному факті реального зв’язку, інтересах і почуттях, поряд з наявністю взаємних прав і обов’язків. Таким чином, «автоматичне» набуття громадянами України громадянства РФ в Криму не може бути визнано правомірним, оскільки внутрішньодержавні процедури РФ вступу до нього є невідповідними чинним міжнародним конвенціям, міжнародному звичаєвої праву і принципам права про громадянство, які є загальновизнаними.

Юридичні факти та документи, видані на їх підтвердження на окупованих територіях

Відповідно до ст. 9 ЗУ «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків. Вказане положення є наслідком незаконності дій та невизнання органів та посадових осіб, що діють від особи держави-окупанта в АРК та м. Севастополь. Таким чином, громадяни України на території Криму позбавлені можливості реєструвати шлюби та народження дітей, реєструвати факти смерті та отримувати інші документи українського зразка. А документи, що видаються країною-окупантом, є недійсними для України. Через це громадяни стикаються зі складнощами в реалізації своїх прав на материковій частині України. Вказана проблема буде «набирати обертів» з часом.

Рішення зазначеного питання має бути знайдене з урахуванням міжнародної практики. Так, наприклад, у висновках, сформульованих Міжнародним Судом ООН в консультативному висновку від 21 червня 1971 р. по Намібії зазначено:

«125. В целом, непризнание правительством Южной Африки территории не должно приводить к лишению народа Намибии любых преимуществ, вытекающих из международного сотрудничества. В частности, в то время как официальные действия, совершенные правительством Южной Африки от имени или в отношении Намибии после прекращения действия мандата являются незаконными и недействительными, эта недействительность не может быть применима к таким действиям как, например, регистрация рождений, смертей и браков. Однако такие действия могут быть признаны недействительными, если последствия их совершения могут причинить вред лицам, проживающим на территории».

Україною юридично визнаний факт тимчасової окупації (а відповідно й ефективного контролю) Росією Кримського півострову та відповідальність РФ за порушення визначених Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина на тимчасово окупованій території. Таким чином, питання реєстрації та встановлення юридичних фактів (народження, смерті, доручення, шлюби) на окупованих територіях повинно бути вирішено Україною з урахуванням необхідності запобігання можливому нанесенню шкоди та порушенню прав мешканців Криму. Тобто невизнання Україною таких документів чи юридичних фактів, які вони встановлюють, може призвести до серйозних порушень прав її громадян, що залишаються на окупованій території.

Рекомендації

1. Президенту України, Уповноваженому ВРУ з прав людини направити конституційне подання до Конституційного Суду України щодо відповідності Конституції України окремих положень та в цілому Закону України «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України». Внести відповідні зміни до Закону України від 12 серпня 2014 р. № 1636-VII «Про створення вільної економічної зони «Крим» та про особливості здійснення економічної діяльності на тимчасово окупованій території України».

2. Кабінету Міністрів України та Державній прикордонній службі України врегулювати питання перетину громадянами України та іноземцями адміністративного кордону з тимчасово окупованою територією півострова Крим (затвердження Порядку в’їзду на тимчасово окуповану територію та виїзду з неї). А також порядок прийняття, форму та порядок оскарження рішення про відмову в перетині адміністративного кордону з тимчасово окупованою територією Криму.

3. Верховній Раді України визначити статус осіб (ЗУ «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб») — громадян України, що тривалий час постійно мешкали на території Криму на момент 18 березня 2014 р., але не мали реєстрації на території півострову, як такий, що прирівнюється до статусу «внутрішньо переміщеної особи».

4. Скасувати постанову Національного банку України від 03 листопада 2014 р. № 699 «Про застосування окремих норм валютного законодавства під час режиму тимчасової окупації на території вільної економічної зони «Крим»».

5. Міністерству юстиції розробити та прийняти відповідні зміні до законодавчих та нормативно-правових актів України щодо врегулювання питання визнання фактів, які відбуваються на окупованій території (шлюби, народження, смерті та ін.) та засвідчуються документами, виданими владою на окупованих територіях Кримського півострову.

6. Кабінету Міністрів України, Адміністрації Президента України та відповідним профільним міністерствам, із залученням громадськості, розробити та системно впроваджувати державну стратегію дій щодо захисту та відновлення прав та свобод громадян України, що постійно перебувають на тимчасово окупованій території або тимчасово вимушено перемістилися з неї.

7. Кабінету Міністрів України та Міністерству закордонних справ вжити необхідних заходів щодо створення та організації постійної роботи офіційної міжнародної місії з моніторингу дотримання прав людини на тимчасово окупованій території Кримського півострова

8. Кабінету Міністрів України забезпечити розробку та реалізацію механізмів підтримки національними громадами України відповідних національних меншин на окупованому півострові, що піддаються утискам з боку окупаційної влади Кримського півострову.

9. Кабінету Міністрів України доручити Міністерству юстиції України разом із Міністерством культури України розробити стратегію захисту та відновлення порушених прав на свободу совісті та віросповідання на тимчасово окупованій території Криму. Стратегія має включати практичні заходи і рекомендації для громадян та релігійних організацій щодо методології документування порушень і завданих збитків, оформлення заяв до міжнародних інституцій та моніторингових місій, підготовки позовів до Європейського Суду з прав людини.

 

[1] Розділ підготовили Д. Свиридова, юрист УГСПЛ, С. Заєць, адвокат, експерт ГО «Регіональний центр прав людини», М. Васін, виконавчий директор Інституту релігійної свободи. Автори висловлюють подяку у підготовці цього розділу таким експертам: Дмитро Вовк, Віталій Грень, Олександр Заєць, Юрій Решетніков, Олександр Саган, а також Інституту релігійної свободи та Інституту філософії ім. Г. С. Сковороди НАН України.

[2] ФЗ РФ від 04.06.2014 року № 142 «Про внесення змін до статті 6 і 30 Федерального закону« Про громадянство Російської Федерації» і окремі законодавчі акти Російської Федерації».

[3] Ст. 330.2 КК РФ — покарання у вигляді штрафу до 200 тисяч рублів або в розмірі річного доходу засудженого, або до 400 годин обов’язкових робіт.

[4] ФЗ від 25.07.2002 року № 114-ФЗ «Про протидію екстремістській діяльності».

[5] Отець Микола Квич: «Мене звинуватили в тому, що я спонсорую Військово-морські сили України»:

http://news.ugcc.ua/interview/otets_mikola_kvich_mene_zvinuvatili_v_tomu_shcho_ya_sponsoruyu_v%D1% 96yskovomorsk%D1%96_sili_ukraini_69688.html

[6] Про це зазначено в зверненні архієпископа Сімферопольського та Кримського Климента (в миру Кущ Павло Миколайович), опублікованому на офіційному сайті Київської Патріархії:

http://cerkva.info/uk/news/churchasociety/4949-arkhiepklyment-zaiava.html

[7] В Крыму вооруженные люди захватили медресе:

http://atn.ua/proisshestviya/v-krymu-vooruzhennye-lyudi-zahvatili-medrese

[8] Відео нападу на храм УПЦ КП у с. Перевальне:

http://inforesist.org/video-kak-proisxodil-zavat-xrama-v-perevalnom/

Репортаж Агентства QHA «Кримські Новини» та свідчення імама мечеті «Чукурча-джамі» Мухаммеда Ісламова: https://youtube.com/watch?v= Mr4ta0HociY

 

 Поділитися