[1]

2014 став роком великих очікувань якісних змін у судочинстві, відновлення незалежного суду та довіри до судової влади, яка за режиму В. Януковича перетворилася на інструмент досягнення політичних цілей і посилення узурпації влади. Після перемоги Революції гідності були спроби очистити судову владу від політичного та корупційного впливів, зміцнити її незалежність, а також провести люстрацію суддівського корпусу і притягти до відповідальності слуг колишнього режиму. Але, не зважаючи на великий суспільний запит, нова влада не провела комплексної судової реформи попри ініціативи з боку експертного середовища, представники колишньої влади усіма силами демонстрували наміри зберегти свої важелі впливу і контроль над судами, самі ж судді опиралися будь-яким намаганням очищення суддів­ського корпусу.

1. Парламентський вплив на суди

Після повернення до Конституції у редакції 2004 р. і відновлення парламентсько-президентської республіки, Верховна Рада вирішила повернути свій вплив на суди, оскільки жодної довіри до тодішнього складу Вищої ради юстиції і Вищої кваліфікаційної комісії суддів не було. 23 лютого 2014 р. парламент ухвалив Закон «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань судоустрою та статусу суддів»[2], згідно з яким перебрав на себе значні повноваження щодо вирішення кадрових питань у судовій системі. Так, право призначати голів судів і їх заступників перейшло від Вищої ради юстиції до Верховної Ради, хоча Конституція не наділяє такими повноваженнями жоден з цих органів. Окрім цього, великі повноваження у кадрових питаннях отримав парламентський комітет з питань верховенства права і правосуддя. Як і до реформи 2010 р., комітет знову почав попередньо розглядати питання обрання суддів і їх звільнення перед внесенням цих питань до сесійної зали Верховної Ради. Більш того, закон встановив, що Вища рада юстиції може ухвалювати рішення з питань, віднесених до її компетенції, лише за наявності попередніх висновків відповідного комітету, які є обов’язковими. Авторами цього закону були опозиційні на той час депутати-члени зазначеного парламентського комітету, які, очевидно, розраховували отримати більшість у ньому. Але, після формування нового уряду і переходу деяких депутатів на нові посади, більшість у комітеті отримали представники колишньої владної партії з його беззмінним очільником С. Ківаловим. На практиці закон майже не працював, оскільки з квітня 2014 р. Вища кваліфікаційна комісія суддів і Вища рада юстиції припинили свою діяльність, а на керівні посади в судах почали обирати збори суддів цих судів.

2. Спроба зміцнити незалежність судової влади

8 квітня Верховна Рада ухвалила Закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні»[3], який спрямований на зміцнення незалежності суддів. Закон гарантував суспільству відповідальність суддів, які були причетні до очевидних порушень прав людини за режиму В. Януковича, та зруйнував адміністративну вертикаль підпорядкування у судовій системі, створивши при цьому можливості для подолання суддями негативних наслідків адміністративного та політичного впливу, якого вони зазнавали.

З прийняттям закону усі голови судів та їхні заступники втратили свої посади (хоча вони залишилися суддями), а колективи суддів кожного суду отримали можливість обрати собі нове керівництво на зборах суддів. Було також обмежено строк перебування на адміністративній посаді — лише один рік, але не більше, ніж два строки поспіль. Водночас законодавець не передбачив запобіжників, які б унеможливили повернення колишніх голів судів та їхніх заступників на свої посади. Тож за результатами виборів, які відбулися за новими правилами, у приблизно 80% судів керівні посади знову посіли ті самі особи, які обіймали їх за попередньої політичної влади. Задля збереження посад колишні голови судів і їхні заступники часто використовували звичні для них «брудні» технології — підкуп, псування бюлетенів, тиск на суддів. Також у багатьох судах не висувалися альтернативні кандидатури — судді побоювалися негативних наслідків у разі програшу колишнім головам суду. В якихось судах колишні голови скористалися інертністю суддівського колективу, а десь — тим, що значна частина суддів «завдячують» посадою в цьому суді саме голові суду. Лише у вищих спеціалізованих судах під тиском громадськості було зірвано сценарій обрання на посади голів судів тих самих осіб. Таким чином, досвід застосування нового закону показав, що судді виявилися не спроможними і не готовими відстоювати власну незалежність.

Важливим положенням закону стало припинення повноважень усіх членів Вищої ради юстиції та Вищої кваліфікаційної комісії суддів (крім тих, що входять до її складу за посадою), які безпосередньо або опосередковано добиралися та призначалися колишньою політичною владою. Обидва ці органи є ключовими у формуванні суддівського корпусу та притягненні суддів до відповідальності. Закон встановив, що склад цих органів має бути сформований заново, при цьому було унеможливлено доступ до відповідних посад особам, які займали їх на момент набрання чинності цим законом.

Слід зазначити, що попередня влада, разом зі старими членами Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Вищої ради юстиції, вдавалися до різноманітних маніпуляцій з метою нівелювання змін та збереження впливу на суди через ці важливі для судової влади інституції. Так, 20 березня у парламенті був зареєстрований проект закону, який знімає обмеження щодо членства у Вищій кваліфікаційній комісії суддів і Вищій раді юстиції, встановлені Законом «Про відновлення довіри до судової влади в Україні»[4]. Цей законопроект, у разі його ухвалення, міг призвести до повернення до складу Вищої кваліфікаційної комісії суддів і Вищої ради юстиції людей із сумнівною репутацією.

Використовувалися й інші методи відновлення роботи Вищої кваліфікаційної комісії суддів та Вищої ради юстиції у старому складі. Наприклад, «люстровані» члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів намагалися зробити це через суди[5]. Також склад Вищої кваліфікаційної комісії суддів спробував «легітимізували» себе через створення при цьому органі громадської науково-консультативної ради, до якої потрапили не лише авторитетні вчені, але й люди із сумнівною репутацією[6].

Не менш проблемною виявилася ситуація зі складом Вищої ради юстиції. Народні депутати взагалі проігнорували вирішення питання про призначення нових членів Вищої ради юстиції за своєю квотою. З’їзд суддів спромігся обрати членів Вищої ради юстиції лише у вересні. А рішення про призначення нових членів цього органу за квотою Президента (на той час виконувача обов’язки — О. Турчинова), з’їзду адвокатів та представників юридичних вищих навчальних закладів і наукових установ були успішно оскаржені в судах зацікавленими членами парламенту[7]. Лише рішення конференції працівників прокуратури щодо призначення членів Вищої ради юстиції за їх квотою не стало предметом судового розгляду. Таким чином, формування складу Вищої ради юстиції на кінець 2014 р. не завершено, а чимало призначень до цього органу заблоковані в судах. Допоки цей орган не сформований відповідно до нового закону, ніхто не може бути призначеним на посаду судді та звільненим з посади судді.

Вища кваліфікаційна комісія суддів у новому складі розпочала діяльність лише вкінці 2014 р. Було ухвалено переглянути всі рішення попереднього нелегітимного складу, ухвалені після припинення його повноважень законом. На жаль, у питаннях дисциплінарної відповідальності у більшості випадків строки накладення на суддів дисциплінарних стягнень минули.

Парламент майже нічого не зробив, щоб реформувати систему дисциплінарної відповідальності суддів. Зауваження, викладені у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України», залишалися не врахованими[8]. Хоча, слід зазначити, що 7 травня 2014 р. у Верховній Раді було зареєстровано законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення заходів із відновлення довіри до судової влади)[9], який передбачав реформування системи дисциплінарної відповідальності суддів у відповідності з європейськими стандартами. Так, проект закону пропонував усунути з процедури вирішення дисциплінарних справ і справ про звільнення тих членів Вищої кваліфікаційної комісії суддів і Вищої ради юстиції, які здійснювали перевірку суддів; замість однієї догани передбачено ширший спектр дисциплінарних санкцій, який має відповідати принципу пропорційності; визначено строки давності для звільнення за порушення присяги; у Вищій раді юстиції забезпечено склад, за якого більшість у ній становитимуть судді від з’їзду суддів (президент, парламент, з’їзди адвокатів і представників юридичних вузів, всеукраїнська конференція працівників прокуратури призначатимуть частину членів Вищої ради юстиції з числа тих суддів, яких їм запропонує з’їзд суддів). Також передбачено «люстраційний механізм» для голів судів часів Януковича. Такі особи не зможуть претендувати на адміністративні посади протягом наступних трьох років. Отже, ухвалення цього законопроекту дало б змогу встановити справедливу процедуру покарання суддів, яка б відповідала європейським стандартам незалежності, і не дало б можливості суддям-порушникам поновитися на посаді суто за формальними підставами. Однак до розгляду цього законопроекту у парламенті до жовтневих виборів так і не дійшло.

3. Новий формат суддівського самоврядування

Певним досягненням Закону «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» стали зміни у системі суддівського самоврядування. З‘їзд суддів України і Рада суддів України перестали бути інститутами політичного впливу на суддів і стали справді представницькими органами, отримавши можливість бути сформованими з урахування пропорційного представництва суддів. Так, з’їзд суддів формується з розрахунку один делегат від двадцяти суддів. А це — біля 400 делегатів замість 96, як було раніше. Нова Рада суддів складається з 40 членів (раніше — лише 11 членів). Судді у ній представлені пропорційно від усіх рівнів та спеціалізацій. Раніше Венеціанська комісія критикувала ситуацію, коли 6 тис. суддів загальних судів були представлені лише третиною у цих органах, тоді як інші дві третини становили представники біля 2 тис. суддів господарських і адміністративних судів.

Важливим аспектом також є те, що голови судів і їхні заступники позбавлені можливості бути делегатами на з’їзді суддів та членами Ради суддів. До цього, в органах суддівського самоврядування були представлені переважно керівники судів, а тому органи суддівського самоврядування відображали і відстоювали не так інтереси суддівського корпусу, як інтереси керівництва судів.

Водночас слід зазначити, що новий закон не лише не спростив систему органів суддівського самоврядування, зберігши конференції і ради суддів загальних і спеціалізованих судів, а й ще більше ускладнив її. Норми про порядок формування з‘їзду суддів виявилися дуже суперечливими і непослідовними, а тому не вдалося уникнути обрання делегатів на з’їзд суддів «зверху» — конференціями суддів, які проводилися у Києві, а також фільтрування представників місцевих судів на конференціях апеляційними судами.

4. Очищення судової влади

Закон «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» передбачив створення при Верховній Раді Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів судів загальної юрисдикції, які були причетні до заборон мирних зібрань та репресій до їхніх учасників. Комісія провела низку засідань, де розглянула справи щодо суддів. Чимало суддів, щодо яких проводилася перевірка, на засідання не з’являлися, приурочивши проблеми зі здоров’ям даті засідання комісії. Члени Комісії скаржилися на труднощі у розслідуванні справ, адже прагнучи уникнути відповідальності, деякі судді вдавалися до знищення матеріалів справ, погроз, а також інших маніпуляцій задля створення перешкод у витребуванні справ про заборони мирних зібрань[10]. Хоча це не завадило Комісії ухвалити низку висновків про порушення суддями присяги, які було скеровано до Вищої ради юстиції. За законом остання має їх розглянути та прийняти остаточне рішення у строк не більше 3 місяців. Але з огляду на те, що Вища рада юстиції у 2014 р. так і не запрацювала, є підстави непокоїтися, що судді-порушники залишаться непокараними. Ще більше занепокоєння викликав вихід з Комісії двох членів, обраних туди Пленумом Верховного Суду (один вийшов за власним бажанням, а інший набув повноважень члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів). Внаслідок цього Комісія перестала бути повноважною.

16 жовтня 2014 р. набув чинності Закон «Про очищення влади»[11], який також стосується і суддів. Відповідно до його положень під звільнення підпадають судді, які ухвалювали рішення у справах про адміністративні правопорушення і кримінальних справах щодо учасників мирних зібрань, яких потім було звільнено від такої відповідальності на підставі трьох законів про «амністію». Колишні члени Вищої кваліфікаційної комісії суддів і Вищої ради юстиції також повинні втратити свої посади і не зможуть у найближчі 10 років працювати у державному секторі. Крім цього, закон передбачив перевірку їхніх майнових декларацій (раніше ці декларації просто зберігалися в судах). За результатами такої перевірки може бути внесено подання до Вищої ради юстиції щодо звільнення судді.

Закон отримав критичний висновок з боку Венеціанської комісії, зокрема й через те, що стосовно одних і тис самих суддів законодавець встановив два взаємовиключні механізми припинення повноважень — звільнення за результатами перевірки і люстрація у зв’язку з самим фактом ухвалення певних рішень. Українська влада зобов’язалась переглянути Закон «Про очищення влади» з урахуванням зауважень Венеціанської комісії.

5. Проблема Конституційного Суду

За часів президентства В. Януковича Конституційний Суд став надійним його союзником і завжди використовувався для легалізації необхідних владі, але сумнівних з точки зору Конституції рішень. Після втечі Януковича, 24 лютого Верховна Рада ухвалила постанову «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді»[12]. Цим документом народні депутати визнали порушення Судом основних засад Конституції при ухваленні рішення про повернення до Конституції у редакції 1996 р., що призвело до зміни конституційного ладу. Одночасно Парламент звільнив за порушення присяги суддів Конституційного Суду, які голосували за відповідне рішення і призначив на ці посади нових авторитетних осіб. Такий самий крок було запропоновано зробити Президенту та з’їзду суддів щодо відповідних суддів Конституційного Суду, обраних за їх квотою. Слід зазначити, що ні тодішній виконувач обов’язків глави держави, ні діючий президент цю рекомендацію так і не виконали. З’їзд суддів також оминув розгляд цього важливого питання, хоча й затвердив процедуру призначення і звільнення суддів Конституційного Суду з посад за своєю квотою.

Водночас двоє звільнених парламентом суддів звернулися до Вищого адміністративного суду про поновлення їх на посаді, і суд задовольнив їх вимоги[13]. Щоправда, в грудні 2014 р. Верховний Суд визнав законним звільнення одного з цих суддів. Однак більшість у Конституційному Суді і далі складається із підконтрольних колишній політичній владі суддів або ж суддів-флюгерів. Цікавий факт: з червня 2014 р. Конституційний Суд не ухвалив жодного рішення по суті.

6. Проблеми правосуддя на окупованих територіях і в зоні АТО

Після російської анексії Криму у березні 2014 р. понад 15 тисяч судових справ, які перебували у провадженні судів півострова, буквально зависли у повітрі через неможливість здійснення правосуддя[14]. Щоб бодай якось вирішити цю проблему, 15 квітня Верховна Рада ухвалила Закон «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»[15], яким змінила територіальну підсудність відповідних судових справ, передбачивши їх розгляд у судах м. Києва. Однак законодавець не передбачив жодних механізмів реалізації цього закону. І на практиці відсутній жоден приклад успішного переведення справи. Єдиним більш-менш успішним способом розглянути справу є безпосереднє звернення особи до суду в Києві, у такому випадку, коли справа може бути вирішена у межах процесуального механізму відновлення втраченого судового провадження. Водночас, навіть за умови вирішення справи, постає проблема виконання такого судового рішення.

Насправді кримські суди практично не припиняли своєї роботи, а вже через тиждень після визнання Росією окупації українського півострова продовжили здійснювати судочинство. Проте — вже на підставі законодавства Російської Федерації. Однак суддів, які захотіли залишитися, змусили прийняти російське громадянство.

У липні цього року російський парламент прийняв низку законів, якими створив в Криму судову систему, аналогічну до російської — з судами загальної юрисдикції, військовими судами та арбітражними судами. Їх формування має відбутися протягом року. З того часу Вища кваліфікаційна колегія суддів Російської Федерації проводить набір на посади суддів у ці суди. Чимало кримських суддів отримують відмови у рекомендації на суддівські посади. Особливо ті з них, у кого родичі працюють в українських державних органах. На їхнє місце призначаються судді з інших регіонів Росії.

З активізацією бойових дій на території Луганської та Донецької областей, проблема із судовим захистом торкнулася й цих регіонів. Попри те, що фактично «судові» органи у так званих Донецькій та Луганській народних республіках (далі ДНР і ЛНР) відсутні, там функціонує своя «поліція» і «прокуратура». Відомо, що у ДНР почали інвентаризацію приміщень судів. У тестовому режимі запущено сайт «Верховного Суду ДНР». Судячи з його наповнення, сам суд не функціонує. Хоча в нього з’явився «голова», який до того був «виконувачем обов’язків Генерального проектора ДНР», а ще раніше працював слідчим-криміналістом Слідчого комітету Російської Федерації. На сайті вказані контактні телефони — ці номери раніше використовував Апеляційний суд Донецької області. На ньому також розміщені тексти законопроектів, що стосуються судової системи.

Складається враження, що в ДНР хочуть запровадити таку ж саму судову систему, як і в суб’єктів федерації Російської Федерації. Адже планується створити суди загальної юрисдикції і арбітражні суди. А 20 листопада 2014 р. на сайті так званого «Верховного Суду ДНР» з’явилося повідомлення, що в деяких районах окупованої бойовиками території мають запрацювати ще й воєнно-польові суди.

У ЛНР до створення судів у 2014 р. не дійшло. Натомість в інтернеті можна знайти відео про так званий «народний суд», де бойовики проводять квазісудовий розгляд, зачитують вирок, яким обвинуваченого у зґвалтуванні засуджують до розстрілу, а присутні в залі люди, голосуючи підняттям рук, затверджують його.

12 серпня 2014 р. український парламент ухвалив Закон «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції»[16], яким також було змінено територіальну підсудність справ у зоні проведення антитерористичної операції. Згідно з законом, Державній судовій адміністрації доручено скласти перелік судів, що знаходяться в районі проведення АТО і в яких здійснення правосуддя є неможливим, та направити його головам вищих спеціалізованих судів для зміни територіальної підсудності.

З 2 вересня 2014 р. 58 судів, які перебували на окупованій території Донецької та Луганської областей або в районі проведення бойових дій, офіційно припинили розгляд справ. Голови трьох вищих судів змінили територіальну підсудність справ цих судів і уповноважили їх передати справи до відповідних судових органів, які знаходяться на контрольованій Україною території. От лише на практиці передання таких справ з більшості судів не відбулося, оскільки транспорт, який їх вивозив, був зупинений на блок-постах так званих ДНР і ЛНР, а справи було вилучено бойовиками.

Водночас судді і працівники апаратів судів, що перебували на окупованій території, фактично залишилися без роботи, хоч частина з них і переїхала на контрольовану українською владою територію. Щоб не вирішувати питання про переведення суддів і працівників апаратів, яких насправді чимало, Президент Петро Порошенко 12 листопада 2014 р. своїм указом змінив місце розташування самих судів. Таким чином, з зони АТО на контрольовану Україною територію було переміщено 7 найбільших судів.

Так, господарський суд Донецької області, Донецький апеляційний господарський суд та господарський суд Луганської області були перенесені до Харкова. Апеляційний суд Луганської області та Луганський окружний адміністративний суд перевели до Сєвєродонецька, Донецький окружний адміністративний суд — до Слов’янська, а Донецький апеляційний адміністративний суд — до Краматорська. 26 листопада цього року відновили свою роботу ще три районні суди.

Водночас повністю вирішити проблему із судовим захистом на окупованих територіях неможливо без відновлення державного суверенітету України у відповідних містах та районах.

7. Рекомендації

1. Усунути подвійний механізм покарання суддів, встановлений законами «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» і «Про очищення влади». Перевагу потрібно надати механізму, який передбачає встановлення індивідуальної вини суддів в ухваленні свавільних рішень за результатами відповідних перевірок. Водночас потрібно відновити діяльність Тимчасової спеціальної комісії з перевірки суддів і Вищої ради юстиції, доукомплектувавши їхній склад. Однак або уникнути вибіркового покарання, потрібно заявний принцип проведення перевірок замінити механізмом обов’язково проведення перевірки щодо кожного судді, який ухвалював відповідні судові рішення.

2. Для успішного проведення судової реформи в Україні, яка б відповідала європейським стандартам, доцільно врахувати висновки Венеціанської комісії щодо Закону «Про судоустрій і статус суддів» 2010 р. Зміни до законодавства про судоустрій і статус суддів повинні обов’язково передбачати:

—  усунення Верховної Ради і Президента від процесу переведення суддів;

—  удосконалення механізмів добору і відповідальності суддів з метою зміцнити їх незалежність і водночас посилити відповідальність;

—  спрощення та посилення суддівського самоврядування, зокрема через його участь у бюджетному процесі;

—  покращення доступності правосуддя через внесення змін до процесуальних законів.

Ці положення втілені у новій редакції закону «Про судоустрій і статус суддів», що напрацьований спільною робочою групою Міністерства юстиції і громадської ініціативи «Реанімаційний пакет реформ». Цей законопроект враховує понад 40 рекомендацій органів Ради Європи[17], у тому числі повністю виконує рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України». Врахування інших рекомендацій можливе лише після внесення змін до Конституції. У грудні 2014 р. його внесли до парламенту нового скликання народні депутати О. Сироїд, О. Сотник, А. Журжій, Л. Ємець, І. Крулько[18].

3. Реформування Конституції у сфері правосуддя повинно передбачати такі зміни:

—  перехід до трьохланкової судової системи, з повним відокремленням від системи судів загальної юрисдикції системи адміністративних судів;

—  повне усунення політичних органів від формування суддівського корпусу, передання цих повноважень Вищій раді судівництва;

—  створення нового незалежного органу — Вищої ради судівництва (на заміну теперішніх Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів, Ради суддів України), у якій більшість є суддями, обраними суддями, а інша частина — представниками громадськості;

—  оновлення суддівського корпусу повністю або принаймні в судах вищого рівня.

[1] Розділ підготовлений Р. Куйбідою, Т. Рудою, Центр політико-правових реформ.

[2] Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо окремих питань судоустрою та статусу суддів)» № 769-VII від 23 лютого 2014 р. // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/769-18

[3] Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» № 1188-VII від 8 квітня 2014 р. //

 http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1188-18

[4] Проект Закону «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (щодо членства у Вищій раді юстиції та Вищій кваліфікаційній комісії суддів України) № 4915 від 20 травня 2014 р. //

 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=50966

[5] Шутко Л. Вища кваліфікаційна комісія суддів — понад законом? //

 http://pravda.com.ua/columns/2014/09/1/7036215

[6] При Комісії створено громадську науково-консультативну раду //

 http://vkksu.gov.ua/ua/news/pri-komisii-stvoreno-gromadsku-naukovo-konsultativnu-radu/

[7] Шутко Л. Боротьба за Вищу раду юстиції: перші жертви. //

 http://ua.racurs.ua/548-vyscha-rada-yustyzcii-bogoslovska-vlasenko-kivalov-sud-reforma;

Берко С. Судова влада: алергія на реформи. //

 http://pravda.com.ua/columns/2014/10/15/7040816

[8] Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Олександр Волков проти України» від 9 січня 2013 р. // http://minjust.gov.ua/file/26531

[9] Проект закону законопроект «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України (щодо удосконалення заходів із відновлення довіри до судової влади) № 4829 від 7 травня 2014 р. //

 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=50851

[10] Маркіян Галабала: Судді, які судили майданівців, «палять справи» і тиснуть на ТСК. //

 http://radiosvoboda.org/content/article/26628385.html;

Леся Шутко. Суддівська протидія люстрації: залякування та блокування. //

 http://pravda.com.ua/columns/2014/10/17/7041076/

[11] Закон України «Про очищення влади» № 1682-VII від 16 вересня 2014 р. //

 http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1682-18.

[12] Постанова Верховної Ради України «Про реагування на факти порушення суддями Конституційного Суду України присяги судді» № 775-18 від 24 лютого 2014 р. //

 http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/775-18

[13] Звільненого за порушення присяги суддю КСУ допустили до роботи //

 http://pravda.com.ua/news/2014/06/26/7030179/;

Рішення Вищого адміністративного суду України: колишній суддя КС Овчаренко знову при посаді? //

 http://protokol.com.ua/ua/rishennya_vishchogo_administrativnogo_sudu_ukraini_kolishniy_suddya_ks_ovcharenko_v_a_znovu_pri_posadi/.

[14] У Криму — правосудний колапс, але суди не поспішають передавати українські справи на материк. //

 http://tsn.ua/ukrayina/u-krimu-pravosudniy-kolaps-ale-sudi-ne-pospishayut-peredavati-ukrayinski-spravi-na-materik-349408.

[15] Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» № 1207-VII від 15 квітня 2014 р. // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1207-18.

[16] Закон України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції» № 1632-VII від 12 серпня 2014 р. // http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1632-18

[17] Список рекомендацій Ради Європи щодо судової реформи і реформи прокуратури в Україні. //

 http://pravo.org.ua/2010-03-07-18-06-07/lawreforms/1583-kodeks-rekomendatsii-rady-yevropy-shchodo-sudovoi-reformy-i-reformy-prokuratury-v-ukraini.html

[18] Проект Закону про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» щодо удосконалення засад організації та функціонування судової влади відповідно до європейських стандартів 1497 від 17.12.2014 //

 http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=52976.