пошук  
версія для друку
24.05.2015

XVI. Права дитини

   

[1]

В попередніх звітах огляд ситуації із дотриманням прав дитини здійснювався у таких сферах, як освіта, охорона здоров’я, право на відпочинок, дозвілля та фізичний розвиток, участь у житті суспільства, захист від жорстокого поводження та насильства, доступ до соціальних послуг тощо. Звичайно, всі попередні висновки і рекомендації залишаються актуальними і сьогодні.

Але, від початку воєнних дій на території Донецької та Луганської областей, що призвели до численних жертв серед мирного населення та українських військових, Україна стикнулася з ще однією проблемою — тисячі вимушених переселенців з цих областей почали переїжджати в інші регіони України. Це явище спричинило нові соціальні та економічні загрози. Отже, у звіті сконцентрована увага саме на цю проблему.

За даними УВКБ ООН станом на 28 листопада 2014 року в Україні налічується 490 тисяч 46 внутрішньо переміщених осіб. Найбільша їх кількість зафіксована в наступних областях:

— Харківська — 117 тис. 188 осіб (24%);

— Донецька — 72 тис. 887 осіб (14,8%);

— Запорізька — 48 тис. 527 осіб (9,9%);

— Дніпропетровська — 41 тис. 922 особи (8,5%);

— м. Київ — 39 тис. 47 осіб (8%);

— Луганська — 30 тис. 120 осіб (6,1%);

— Одеська — 19 тис. 783 особи (4%);

— Київська — 16 тис. 971 особа (3,5%);

— Полтавська — 15 тис. 373 особи (3,1%).

1. Захист прав дітей, які потребують захисту держави
внаслідок збройного конфлікту

В суспільстві поширюються тривожні настрої, страхи, розчарування. У зв’язку із складною соціально-політичною ситуацією спостерігалося небагато цілеспрямованих та узгоджених дій державних структур. У такий ситуації найбільш вразливими залишаються сім’ї з дітьми, громадяни (в т. ч. діти) з особливими потребами, люди похилого віку — як ті, що були вимушені покинути місце проживання, так і ті, які залишилися проживати у районах проведення антитерористичної операції (АТО).

В Україні проживає понад 8 млн. дітей. На початок 2014 року в інтернатних закладах всіх сфер підпорядкування виховувалося понад 90 тис. дітей, з яких біля 14 тис. — це діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування. На початок проведення АТО в закладах соціального захисту дітей та інтернатних установах Донецької та Луганської областей перебувало 2,8 тис. дітей (1,6 тис. дітей в Донецькій та 1,2 тис. в Луганській області). В 25 закладах та установах АР Крим та м. Севастополя перебувало 588 дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування.

За період проведення АТО вивезено із зони небезпеки понад 1500 дітей-вихованців інтернатних закладів, які розташовані безпосередньо в зоні проведення операції. Але сьогодні не можна з впевненістю сказати, що із зазначеної території евакуйовані всі діти, адже кожного дня з’являються діти, які залишилися без піклування батьків.

Наразі для внутрішньо перемішених осіб є надзвичайно важливим вчасно і в повному обсязі отримати інформацію щодо захисту їх прав, гарантованих Конституцією України: від права на працевлаштування, освіту до права на отримання будь-яких соціальних виплат.

Саме в цьому напряму ефективним інструментом є Національна «гаряча» лінія з попередження домашнього насильства, торгівлі людьми та гендерної дискримінації та Національна дитяча «гаряча» лінія, які працюють на базі Міжнародного жіночого правозахисного центру «Ла Страда — Україна». Наразі на національні «гарячі» лінії протягом березня-листопада 2014 р. надійшло 524 дзвінки безпосередньо від внутрішньо переміщених осіб або осіб, які планували виїхати на безпечну територію України та 2615 дзвінків від мешканців областей, до яких переїхала більшість громадян з Донецької та Луганської областей.

Невирішеним залишається питання захисту житлових та майнових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які перебувають на обліку в АР Крим та тимчасово переїхали в інші області України. На жаль, чинне законодавство України передбачає отримання житла такими дітьми лише за місцем їх походження. Окрім того, за таких умов очікується збільшення сімей із дітьми та дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах і відповідно — в ситуації соціального сирітства. Як наслідок, можна очікувати ріст бездоглядності та безпритульності дітей, а також стрімке збільшення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування. Отже, необхідно адаптувати чинну нормативно-правову базу щодо влаштування дітей-сиріт у сімейні форми виховання, надання послуг сім’ям з дітьми, які опинилися у складних життєвих обставинах, відповідні до умов воєнного часу.

За ініціативи ЮНІСЕФ було проведено експрес-оцінку соціально-психологічного становища дітей у чотирьох містах Донецької області[2], метою якої було виявлення впливу поточної кризи на життя дітей та їх сімей, шляхом збору інформації щодо рівня та першопричин стресів у дітей, компенсаторних механізмів, а також спроможності представників місцевих громад допомогти таким дітям.

Результати оцінки:

— у кожної п’ятої опитаної дитини віком 13–18 років рівень тривожності вищий за норму;

— у дітей віком 3–6 років виявили значно вищий рівень страху крові та несподіваних різких звуків порівняно з нормою. Крім того, у хлопчиків виявили вищий рівень страху смерті, а у дівчат — страху болю порівняно з нормою для їх віку.

— кожна шоста дитина віком 7–12 років та кожна четверта дитина віком 13–18 років виявила підвищений рівень соціального стресу порівняно з нормою.

За результатами оцінки сформовані рекомендації для Уряду України, міжнародних, національних неурядових організацій.

2. Законодавство щодо захисту прав дітей

Державна політика, розглядаючи дитину не як суб’єкта власних прав, а лише як об’єкт захисту, одночасно залишає українське законодавство щодо прав дитини декларативним, через що не усі права дитини, визначені Конвенцією про права дитини, забезпечені сьогодні відповідними законами. В державі відсутній системний підхід до врахування думки дитини на всіх рівнях суспільного життя. Принцип якнайкращих інтересів дитини покладено в основу державної політики лише у сфері охорони дитинства та регулювання сімейних відносин. Політика держави не спрямована на активну протидію дискримінації уразливих та маргінальних груп, передусім у доступі до освіти та медичних послуг. Фінансування державних програм і планів щодо прав дітей здійснюється за «залишковим принципом», а не через визначення фіксованої частки від загального бюджету на їх реалізацію.

Хоча в 2011 р. затверджено Концепцію розвитку кримінальної юстиції щодо неповнолітніх в Україні[3] та план заходів щодо її реалізації, проте дотепер не створено інституту омбудсмена з прав дитини, а ювенальна юстиція як комплексна система правосуддя щодо неповнолітніх в Україні не втілюється[4]. Національне законодавство не в повній мірі відповідає їх потребам та проблемам дітей, що стосується, в першу чергу, загальних підходів у державній політиці щодо гарантування прав дитини, коли дитина вбачається не як суб’єкт власних прав, а лише як об’єкт захисту. Багато норм законодавства щодо прав дитини залишаються декларативними, не всі права дитини, визначені Конвенцією про права дитини, забезпечені відповідними законами. Жодним чином не реалізується, наприклад, право дітей на участь в процесі прийнятті рішень, що їх стосуються. До того ж сьогодні назріла необхідність виокремлювати нову категорію дітей — постраждалих в наслідок окупації українських територій та проведення АТО. Недосконалість нормативно-правої бази України у сфері захисту дітей від сексуальної експлуатації не дозволяє ефективно та комплексно захищати дітей від втягнення їх до проституції, інших форм сексуальних зловживань.

Починаючи з 2013 року в України діють певні державні цільові програми, які містять заходи щодо боротьби з насильством та жорстоким поводженням з дітьми. На­приклад, у 2013 році Кабінетом Міністрів України прийнято Державну цільову соціальну програму підтримки сім’ї до 2016 року. Метою Програми є формування ціннісної орієнтації населення на сімейний спосіб життя, народження і виховання дітей, а також підвищення ефективності підтримки сімей, які опинились у складних життєвих обставинах. До 2016 року Мінсоцполітики разом з МВС планують узгодити національне законодавство з положеннями Конвенції Ради Європи про попередження та боротьбу з насильством щодо жінок та домашнім насильством. Але стан фінансування зазначених заходів є незадовільним. Наприклад 1605,2 тис. грн., передбачених Мінсоцполітики на розміщення зовнішньої реклами щодо запобігання насильству в сім’ї, виділені не були.

Також у 2012 році Указом Президента України затверджено Національну стратегію профілактики соціального сирітства на період до 2020 року. Актом, зокрема, передбачено змінення вектору роботи від боротьби із наслідками складних життєвих обставин до попередження потрапляння сім’ї у скруту. Так, до 2019 року планується запровадити нові соціальні технології, спрямовані на раннє виявлення сімей з дітьми, які перебувають в складних життєвих обставинах, виховання відповідального батьківства.

Протягом 2011–2014 рр. Центром «Ла Страда — Україна» за підтримки ЮНІСЕФ в Україні розроблено ряд законопроектів, які були внесені на розгляд Верховної Ради (№ 9540[5], № 7390[6], 7391[7], 9135[8], 9136[9], 4099а[10]). В подальшому було проведено ряд круглих столів з метою представлення та обговорення з широким колом експертів законопроектів, узгодження позицій щодо протидії дитячій проституції на законодавчому рівні. Народні депутати України підтвердили свої наміри підтримати ці законодавчі ініціативи, проте, не дивлячись на проведену роботу, зазначені законопроекти не були розглянуті парламентом.

Означені законопроекти, зокрема, стосувалися питання досягнення статевої зрілості, факт якого сьогодні вирішується судово-медичною експертизою, а судова практика вказує на досить нечіткий вік від 14 до 16 років, коли діти досягають статевої зрілості. У зв’язку із вищенаведеним законопроектами пропонувалося внести зміни до ст. 155 КК України (статеві зносини з особою, яка не досягла статевої зрілості) у частині визначення мінімального віку статевого повноліття, що позбавить необхідності обов’язково проводити судово-медичну експертизу для встановлення статевої зрілості потерпілої особи віком до 16 років. Разом з тим, законопроектом пропонується залишити норму про встановлення у разі необхідності статевої зрілості особи експертним шляхом після досягнення шістнадцятирічного віку, якщо виникають сумніви щодо досягнення статевої зрілості дитиною, яка досягла 16 років. Нерозуміння цієї проблеми з боку депутатів та низька політична воля щодо захисту прав дітей значно ускладнюють процес прийняття законодавцями відповідних змін.

Проведення антитерористичної операції на сході України також потребує вдосконалення законодавства у сфері захисту прав дітей.

У квітні 2014 року на телефонну Національну дитячу «гарячу» лінію звернулась мати чотирьох малолітніх дітей щодо мобілізації її чоловіка, у зв’язку з чим її родина залишилася без годувальника, оскільки жінка перебувала у відпустці по догляду за дитиною до 3 років. Центром «Ла Страда — Україна» було ініційовано внесення змін до Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію»[11] щодо посилення захисту прав дітей у період мобілізаційної підготовки та мобілізації. Цей закон підписаний Президентом України 12 серпня 2014 року. Відтепер не підлягають призову на військову службу за мобілізацією військовозобов’язані чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, і жінки, на утриманні яких перебувають діти віком до 18 років. Також звільняються від призову жінки і чоловіки, які самостійно виховують дітей у віці до 18 років або на утриманні яких перебувають діти-інваліди I або II групи, до досягнення ними 23 років. Такі громадяни можуть бути призвані на військову службу в разі їх згоди і тільки за місцем проживання. Крім того, жінки, які мають на утриманні дітей віком до 18 років, підлягають звільненню з військової служби в особливий період, якщо вони не висловили бажання її продовжувати.

Також з метою посилення захисту прав дітей, які проживають або проживали в районах проведення антитерористичної операції прийнято:

— Закон України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»[12];

— Закон України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб»[13];

— Порядок надання щомісячної адресної допомоги особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг[14];

— Порядок обліку осіб, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції[15];

— Тимчасовий Порядок фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей[16];

— зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 27 січня 1995 р. № 57 і від 21 грудня 2005 р. № 1251 щодо посилення контролю за виїздом дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, які не досягли 16-річного віку та перебувають у районах проведення антитерористичної операції, за межі України[17];

— зміни до постанови Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 № 866 щодо особливостей провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, переміщеної з тимчасово окупованої території або району проведення антитерористичної операції[18].

3. Координація діяльності органів влади

Викликом для сталості політики і програм в інтересах дітей стало руйнування інституційного механізму захисту прав дитини внаслідок адміністративної реформи. Адміністративна реформа вдарила по сфері прав дитини, що породило нові проблеми та виклики, і також потребу в активізації діяльності державних органів та вдосконалення національної політики щодо охорони дитинства. Ця тенденція збереглася й у 2014 році.

Сьогодні відсутнє положення щодо штатної чисельності служб у справах дітей (у зв’язку з прийняттям у 2012 році Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо діяльності Міністерства аграрної політики та продовольства України, Міністерства соціальної політики України, інших центральних органів виконавчої влади, діяльність яких спрямовується та координується через відповідних міністрів»[19]).

Реформування в МВС України призвело також до ліквідації Департаменту кримінальної міліції у справах дітей і створенню замість нього двох слабких і мало пов’язаних один з одним підрозділів в різних департаментах — профілактики правопорушень та кримінального розшуку. На місцях відбувалося також тотальне скорочення працівників ОВС, в тому числі за рахунок цих служб. Після певного проміжку часу, враховуючи критику з боку громадських та міжнародних організацій, було створено окреме Управління кримінальної міліції у справах дітей.

Крім того, було ліквідовано Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю[20]. Одночасно відбувався процес реорганізації та передачі функцій іншим органам, однак можна сказати, що координація роботи щодо законодавчого контролю дитячої праці та уникнення експлуатації не ведеться.

Система захисту прав дитини в Україні залишається не скоординованою. Відповідальність за дітей розподіляється між різними міністерствами та відомствами, співпраця між ними є малоефективною, подекуди взагалі відсутня. Координуючим органом з формування та забезпечення реалізації державної політики щодо дітей є Мінсоцполітики.

В умовах реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, яка розпочалася з прийняттям Кабінетом Міністрів України розпорядження від 1 квітня 2014 року № 333-р, при розмежування повноважень між органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування на засадах децентралізації влади важливим є збереження стабільності функціонування структурних підрозділів обласних, районних, міських державних адміністрацій, до повноважень яких належить здійснення заходів щодо захисту прав дітей, зокрема служб у справах дітей та центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді.

У 2012 році в Україні був створений новий інститут фахівців соціальної роботи. Це дозволило запровадити принципово новий підхід до розв’язання проблем українських сімей, які опинилися у складних життєвих обставинах. На початок 2014 року їх кількість складала 12 тисяч осіб. Проте, після загострення політичної ситуації урядом було прийнято рішення про скорочення видатків з Державного бюджету на утримання цих фахівців, що по суті знівелювало усі попередні досягнення: понад 140 тис. сімей, в яких виховується майже 300 тис. дітей, взятих фахівцями під соціальний супровід, не зможуть отримувати відповідні соціальні послуги, адже ресурс працівників центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді є недостатнім для охоплення такої кількості клієнтів. Цей крок спричинив збільшення кількості дітей, яким надається статус позбавлених батьківського піклування; збільшення кількості дітей, які влаштовані в інтернатні заклади за заявою батьків; зростання без­притульності та бездоглядності.

З оглядом на це вбачається, що Україна має активно впроваджувати політику першочергової турботи про дитину, яка базуватиметься на: профілактиці соціального сирітства; запровадженні нових технологій соціальної роботи; підвищенні суспільного значення сім’ї тощо. У цьому контексті важливою є активізація співпраці між органами державної влади та недержавним сектором у соціально-правовому захисті дітей, сімей з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах.

Слід зазначити, що протягом 2014 року відбулося лише одне засідання Міжвідомчої комісії з питань охорони дитинства, хоча Положення передбачає засідання Комісії не менше, ніж один раз на три місяці. Водночас, враховуючи те, що Україна стикнулася з кардинально новими проблемами, пов’язаними з внутрішнім переміщенням осіб, необхідністю вживати заходи до захисту прав людей, особливо дітей, які залишилися проживати в зоні конфлікту, доречним був би розгляд цього питання саме на рівні Міжвідомчої комісії з питань охорони дитинства.

Турбує також ситуація, що склалася із функцією політики з питань сім’ї та попередження насильства в сім’ї. До адмінреформи 2011 року зазначені функції відносились до компетенції управлінь у справах сім’ї, молоді та спорту, які сьогодні відсутні у Рекомендаційному переліку структурних підрозділів обласної, Київської та Сева­стопольської міської, районної, районної в м. Києві та м. Севастополі державних адміністрацій. Наразі функції цих управлінь передані хаотично до різних структурних підрозділів, а в деяких регіонах відповідальних за реалізацію сімейної політики не визначено взагалі. Зазначене унеможливлює якісну реалізацію сімейної політики як на центральному, так і на регіональному рівні.

При цьому в системі центральних органів виконавчої влади з формування та забезпечення реалізації державної політики у сферах попередження насильства в сім’ї та з питань сім’ї залишається Міністерство соціальної політики України. Наказом Мінсоцполітики від 26.11.2012 № 741[21] затверджені Методичні рекомендації з розроблення положень про структурні підрозділи соціального захисту населення місцевих державних адміністрацій, відповідно до яких Департамент соціального захисту населення обласної, Київської та Севастопольської міської державної адміністрації забезпечує виконання на відповідній території повноважень, встановлених законодав­ством України у сфері поліпшення становища сімей та попередження насильства в сім’ї.

4. Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини

Діюче законодавство з питань захисту пав дітей потребує комплексного перегляду, адже усе українське законодавство розраховане на захист прав дітей виключно у мирний час.

Враховуючи результати Моніторингового звіту громадських організацій щодо виконання в 2010–2013 роках національних планів заходів із впровадження Закону України «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016» щодо відсутності в державі чіткого бачення реформи системи захисту дітей та підтримки сімей з дітьми, Кабінет Міністрів України має розробити багаторічну державну програму, яка би базувалася на ретельному аналізі ситуації та спрямовувалася на досягнення стратегічних пріоритетів у реформуванні системи захисту дітей, враховуючи проблеми внутрішньо переміщених осіб та сімей з дітьми, які залишилися проживати на окупованих територіях або в районах проведення АТО.

Як зазначається в результатах моніторингу, «аналіз показав, що сам процес складання щорічних планів відбувався неефективно. Так, значна частина важливих завдань, виконання яких було об’єктивною необхідністю і які навіть були виконані, не увійшла до планів[22]. З нашої точки зору, такий стан пов’язаний як із недостатньою координацією діяльності різних органів центральної виконавчої влади між собою, їх недостатньою увагою до формування заходів програми, певним формалізмом, так і відсутністю стратегічного планування». Національні плани розробляються щорічно з метою втілення положень Конвенції ООН про права дитини, але водночас значна частина статей та положень Конвенції не знайшла свого відображення в Програмі та планах. Крім того, сформульовані заходи не завжди відповідають поставленим цілям.

Відповідний план заходів на 2014 рік станом на 01.11.2014 Урядом не прийнято. Це пов’язано в першу чергу із загостренням політичної ситуації в Україні та частими змінами керівників центральних органів виконавчої влади. Проте проектом для виконання плану заходів у поточному році із державного бюджету передбачено лише 222,1 млн. грн., що на 17% менше, ніж у 2013 році.

Враховуючи фінансово-економічну кризу, в якій опинилася Україна, загалом можливість фінансування заходів, спрямованих на захист прав дітей, є позитивним. Але досить велике зменшення обсягу фінансування несе певні ризики. Наприклад, зараз велика кількість дітей, які певний час перебували в зоні проведення АТО, потребуватимуть психологічної підтримки. Нажаль, в Україні немає підготовлених фахівців для роботи з такими дітьми та програм їх реабілітації. Окрім того, жодна державна структура сьогодні не володіє точними даними щодо кількості таких дітей, їх потреб. Отже, починаючи з 2014 року щорічні плани заходів з виконання Загальнодержавної програми «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року» мають містити питання щодо захисту прав дітей в умовах над­звичайних ситуацій, зокрема проведення АТО.

5. Найкращі інтереси дитини

Залишається невирішеним питання врахування найкращих інтересів дитини у процесі планування державної політики та програм.

Закон України «Про охорону дитинства»[23] робить наголос на тому, що діти є об’єктами, а не суб’єктами захисту. Така ж тенденція присутня і в законодавстві в цілому. Більш того, не здійснюється комплексний аналіз державної політики та державних програм, щодо дотримання якнайкращих інтересів дитини, оцінювання впливу таких дій на дітей. Не забезпечується належна координація дій відповідних міні­стерств і відомств у захисті прав дітей, допускається розпорошення бюджетних коштів, що виділяються з цією метою.

Слід зауважити, що в складі Експертної ради з питань дотримання прав дитини при Представникові Уповноваженого з питань дотримання прав дитини, недискримінації та ґендерної рівності, Громадської ради при Міністерстві соціальної політики України[24] немає жодної особи віком до 18 років чи представника дитячої організації, що свідчить про те, що до процесу прийняття рішень, формування держаної політики діти не залучаються[25].

Принцип врахування думки дитини не включено і до Закону України «Про освіту»[26], яким передбачено те, що «учні, студенти, працівники освіти можуть створювати у навчальних закладах первинні осередки громадських організацій, членами яких вони є». І за інформацією Міністерства освіти і науки в країні діють органи учнівського та студентського самоврядування.[27]

Однак учнівське самоврядування та дитячі громадські організації не є тотожними поняттями. Тим більше, що сьогодні в Україні існує ряд активних дитячих громад­ських організацій, як місцевих, так і всеукраїнських, які займаються захистом прав дитини, просвітницькою роботою за методом «рівний-рівному», формуванням соціальної політики, як, наприклад, Житомирська міська дитяча громадська організація «Все робимо самі»[28]. Але державні плани заходів не містять положень, спрямованих на підтримку та розвиток дитячих організацій[29].

6. Рекомендації

1. Враховуючи складну соціально-політичну ситуацію, яка склалася в Україні, а також прогнозування збільшення внаслідок проведення АТО на 10% кількості дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, актуальними є наступні напрямки діяльності держави:

— підготовка спеціалістів для роботи з наслідками посттравматичного синдрому внутрішньо переміщених осіб;

— запровадження методик роботи з сім’ями, члени яких загинули під час проведення АТО та сім’ями, дітьми, які повернуться до місць постійного проживання після завершення АТО;

— врегулювання питання здійснення виплат державної соціальної допомоги сім’ям з дітьми;

— адаптація законодавства щодо захисту прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, з врахуванням тимчасової окупації АР Крим та м. Севастополя та районів проведення АТО;

— залучення до розробки методик, програм міжнародних експертів, які мають досвід роботи з особами, які проживали в зоні проведення бойових дій;

— створення відповідних умов для повернення дітей, сімей з дітьми з числа внутрішньо переміщених осіб до місць постійного проживання, в тому числі шляхом забезпечення ремонту, відбудови приміщень закладів, будинків, квартир зруйнованих під час проведення АТО;

— проведення інформаційної кампанії в східних регіонах України щодо активізації громади для прийняття на виховання дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

— якісна підготовка кандидатів в опікуни, піклувальники, прийомні батьки, батьки-вихователі та подальший соціальний супровід таких родин;

2. При плануванні роботи щодо попередження соціального сирітства в Донецькій та Луганській областях необхідно враховувати можливість зростання безпритульних та бездоглядних дітей. Це може бути спричинено збільшенням кількості батьків, які через соціально-економічні проблеми в регіонах не зможуть належним чином виконувати свої обв’язки. Для мінімізації цього явища необхідно запровадити програми реабілітації, адаптації сімей, які опинилися в складних життєвих обставинах, де є ризик вилучення дитини. Особливо важливим є забезпечення батьків робочим місцем та відповідними пільгами, соціальними виплатами (в разі наявності підстав або запровадження нових).

3. Пріоритетними напрямками роботи з інтеграції та реінтеграції вимушених переселенців з числа дітей-сиріт, дітей, позбавлених батьківського піклування, сімей з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах, мають стати таки види діяльності:

— посилення роботи з профілактики соціального сирітства;

— забезпечення дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування, сімейними формами виховання;

— забезпечення захисту житлових прав дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування;

— запровадження якісних послуг для сімей з дітьми, які опинилися в складних життєвих обставинах, спрямованих на відновлення батьківського потенціалу;

— стимулювання родин, які тимчасово переселилися з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції, після припинення окупації та закінчення АТО повертатися до місць постійного проживання.

[1] Розділ підготовлено фахівцями МЖПЦ «Ла Страда — Україна» Бороздіна К. А., Калашник О. А., Ковальчук Л. Г. — канд. педагог. наук, Левченко К. Б. — доктор юрид. наук, Легенька М. М., Магдюк Л. Б., Мудрік В. В.

В звіті також використані матеріали Моніторингового звіту громадських організацій щодо виконання в 2010–2013 роках національних планів заходів із впровадження Закону України «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016», зокрема матеріали за авторством Бега А. М., Бочкор Н. П., Євсюковой М. В.

[2] http://www.unicef.org/ukraine/ukr/Rapid_Psychosocial_Assesment_of_Children_in_Donetsk_Oblast_ua.pdf

[3] http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/597/2011

[4] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1039-2011-%D1%80

[5] http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=41965

[6] http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=39070

[7] http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=39071

[8] http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=41109

[9] http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=41110

[10] http://w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc4_1?pf3511=51366

[11] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/3543-12

[12] http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/1207-18

[13] http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/1706-18

[14] http://zakon0.rada.gov.ua/laws/show/505-2014-%D0%BF

[15] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/509-2014-%D0%BF

[16] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/595-2014-%D0%BF

[17] http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/534-2014-%D0%BF

[18] #n2

[19] http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/5462-17

[20] Постанова Кабінету Міністрів України N 346 від 28 березня 2011 року Про ліквідацію урядових органів: http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/346-2011-%D0%BF

[21] http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/article?art_id=161172&cat_id=161045

[22] Така ситуація стосується розділів «Міжнародне співробітництво», «Ліквідація торгівлі дітьми» та інших.

[23] http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/2402-14

[24] http://www.mlsp.gov.ua/labour/control/uk/publish/article?art_id=145002&cat_id=98186  

[25] Моніторинговий звіт громадських організацій щодо виконання в 2010−2013 роках національних планів заходів із впровадження Закону України «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року» [Електронний ресурс]. — Режим доступу http://www.la-strada.org.ua/ucp_mod_library_showcategory_34.html

[26] http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/1060-12

[27] Лист міністерства совіти і науки України до Центру «Ла Страда — Україна» від 04.08.14 № 1/11-12370

[28] http://vserobsam.at.ua

[29] Моніторинговий звіт громадських організацій щодо виконання в 2010−2013 роках національних планів заходів із впровадження Закону України «Про Загальнодержавну програму «Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини» на період до 2016 року» [Електронний ресурс]. — Режим доступу http://www.la-strada.org.ua/ucp_mod_library_showcategory_34.html

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори