пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201517
23.06.2015 | Віталій Погосян, адвокат, член ради ГО «Правозахисна Група «СІЧ»

Добровольчі батальйони: патріоти чи злочинці?

   

У березні-травні 2014 року внаслідок розвалу системи управління державою і тяжкої економічної й політичної кризи, операція російських спецслужб із організації збройних терористичних акцій в Україні поставила під загрозу здатність держави забезпечити правопорядок.

Більшість працівників міліції не виявляла готовності виконувати накази, пов'язані з якимось особистим ризиком для життя. Ті, хто намагався записатися на службу в міліцію, не могли швидко пройти складну бюрократичну процедуру працевлаштування. 

Для стабілізації ситуації було створено добровольчі формування МВС. Рішення міністра внутрішніх справ Арсена Авакова про створення добровольчих частин при кожному обласному УВС було єдиним можливим способом дати в розпорядження начальників УВС автономні й незалежні від думок інших працівників міліції підрозділи з охорони громадського порядку – загони, що складаються з мотивованих і патріотичних співробітників, здатних виконувати конкретні завдання, зокрема, пов'язані з ризиком для життя. 

Саме створення таких загонів дозволило стабілізувати ситуацію в більшості областей України і дозволяє контролювати боротьбу з терористичними групами на південному сході України.

Крім добровольчих батальйонів МВС було створено батальйони територіальної оборони, резервні батальйони Національної гвардії та добровольчий корпус «Правий сектор».

Добровольчі батальйони, не маючи на момент створення будь-якої нормативно-правової бази, стали серед перших на захист територіальної цілісності країни.

Основні проблеми в добровольчих батальйонах були – відсутність зброї та забезпечення. Якщо стрілецьку зброю на перших порах надала держава, то іншу зброю, в тому числі важке озброєння, бійці здобували в боях. Забезпечення продовольством та одягом здійснювалося волонтерами.

Отже, добровольчі батальйони за рахунок патріотів України вистроїли боєздатні військові підрозділи, які мають можливість виконувати бойові завдання нарівні зі штатними підрозділами ВСУ та МВД.

Не маючи належного забезпечення і створюючи систему поставок усього необхідного для ведення бойових дій, командири добровольчих батальйонів, виходили з того, що розраховувати можуть лише на себе.

Після того, як ВСУ, шляхом мобілізації наповнило склад підрозділів Збройних Сил України до необхідного штату, необхідність в добровольчих батальйонах, на думку деяких діячів, відпала. Інакше не можна пояснити той тиск на добровольчий рух, який здійснюється останнім часом.

Першою ластівкою стала резонансна справа охоронного агентства «СІЧ», коли як колишніх, так і діючих бійців добровольчих підрозділів об’єднали в «злочинне угрупування – банду». Так, всі затримані на початку збройного конфлікту були бійцями «Правого сектора», а в подальшому деякі з них – батальйону «Дніпро-1». Підставою для такого об’єднання було офіцера СБУ в м. Волноваха.

Однак, підозра, висунута затриманим, виглядає безглуздою як з погляду Закону, так і з точки зору здорового глузду.

Орган досудового розслідування, яким було визначено ГПУ, до складу так званої банди включив осіб, які навіть не були знайомі між собою. Зброю, яка була знайдена в м. Дніпропетровську, без жодних підстав визначили тією, з якою здійснювалися розбійні напади. Інкримінуючи розбійні напади, які було скоєно ще в листопаді 2014 року, слідство, яке на протязі 5 місяців практично не проводило досудове розслідування, визначає осіб з числа затриманих, хто, на їх думку, скоював ці напади. Доволі багато в цій справі білих плям, які не хочуть помічати слідчі судді при вирішенні питання про обрання та продовження строків тримання під вартою. Щонайважливішим є те, що конфлікт у Волновасі виник спонтанно, не затримані приїхали до загиблого з метою нападу, а він приїхав до них, коли вони зупинили три автомобілі з контрабандою, що їхали без дозвільних документів на територію самопроголошеної ДНР. Однак, причину конфлікту, як сторона обвинувачення, так і посадови особи держави замовчують, робоча версія – лише бандитизм.

Дуже схожі обставини й в іншій не менш резонансній справі щодо добровольчого батальйону «Торнадо». Та ж контрабанда, і незрозуміло яким чином не розслідувані справи, які протягом півроку не розслідувалися. Практично ідентичним є і підозра – та ж злочинна організована група. Однак, якщо в справі «СІЧ» йдеться до осіб, які раніше були добровольцями і не мають відношення до МВС, то «Торнадо» – це підрозділ саме МВС України. Де було керівництво Луганського ГУУМВС України протягом всього часу, який інкримінується затриманим торнадівцям як час скоєння ними кримінальних правопорушень? Чому у справі, яку, згідно вимог КПК України, повинні розглядати слідчі органи внутрішніх справ, досудове розслідування проводить військова прокуратура? Навіщо всім затриманим було завдано тілесні ушкодження, не під час затримання, а під час проведення допиту? Запитань багато, а відповідей немає.

Події, як у справі «СІЧ» та і у справі «Торнадо» розвивалися також практично ідентично. Перші особи держави заявили про злочин і доведеність вини, суди без жодних заперечень обрали запобіжний захід у вигляді взяття під варту. Якщо у справі «СІЧ» підозрюваних доставили безпосередньо до суду, то затриманих у справі «Торнадо» заарештували в режимі відеоконференції, надав усім адвокатів не обраних ними, а наданих слідством. На час обрання запобіжного заходу, в інтересах кожного із затриманих було укладено договір з адвокатами ГО ПГ «СІЧ», однак ані рідні затриманих, ані адвокати не знали, де і коли буде проводитися судове засідання.

Найбільш цинічним у цій справі був виступ в ефірі «Шустер Лайф» головного військового прокурора А.Матіоса, який впевнено зазначив, що всі затримані є злочинцями, розкрив тайну слідства, зачитавши покази свідків, посилаючись на дозвіл слідчого на ці дії. Дійсно, згідно з вимогами ст.222 КПК України, можна розголошувати відомості досудового розслідування, але, по-перше, навіщо це було робити посадовій особі такого рівня, а по-друге, згідно ст. 23 КПК України докази суд досліджує безпосередньо, і статтею 96 КПК України сторонам надано право перевіряти достовірність цих показів. Отже, порушена не тільки презумпція невинуватості, а й посадовою особою держави зроблена заява, що певні особи є злочинцями з метою переконати суспільства в тому, що ці особи є злочинцями.

Також, цікавою у цій справі є обставина затримання командира підрозділу Оніщенка Р.І, якому інкримінують організацію та керівництво організованою злочинною організацією. 17.05.2015 року було винесено клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу, і того ж дня клопотання про застосування запобіжного заходу – тримання під вартою. Виходить, що особу навіть не шукали з метою приводу, а одразу вирішили її взяти під варту. Порядок затримання Оніщенко Р.І. також виглядає дуже дивним з точки зору на вищевказані клопотання. Він особисто прибув до начальника ГУМВС України Дніпропетровської області, де його було затримано, завдано тілесні ушкодження і з мішком на голові перевезено до ІВС м. Харкова. Жінка Оніщенко Р.І. навіть написала заяву про зникнення чоловіка до міського управління МВС м. Дніпропетровська, де їй не змогли повідомити долю її мужа, не дивлячись на те, що затримано його було саме в м. Дніпропетровську.

Приблизно аналогічним чином слідчий орган внутрішніх справ Донецької області, який веде справу відносно Малихіна С.О., бійця ДУК «Правий сектор», якому інкримінують розбійні напади, поступили і з Манько В.Н, який був безпосереднім командиром затриманого. Вказані дії в підозрі зазначені, як скоєні в групі осіб, а саме з командиром бойового підрозділу ДУК «Правий сектор» та колишнім начштабу батальйона «Дніпро-1» Манько В.Н, якого на сьогодні без будь-яких законних підстав оголошено в розшук. Про безпідставність може свідчити відсутність будь-яких повідомлень на його адресу відносно явки до органу досудового розслідування.

Манько В.Н. наразі знаходиться на лікуванні за кордоном, однак, не є загадкою, що з ним буде, якщо він з’явиться в Україні. Моментально будуть винесені клопотання про дозвіл на затримання з метою приводу, клопотання про застосування запобіжного заходу, і ухвала про обрання такого заходу.

Це маленький опис саме резонансних справ по добровольцях, а скільки їх знаходиться за гратами по статті 263 КК України? За даними правозахисної групи «СІЧ» тільки в Старобельському СІЗО знаходиться більше 50 бійців «Айдару» та приблизно така ж кількість з інших добровольчих батальйонів. В маріупольському СІЗО співвідношення сепаратистів та добровольців практично однакова, і інкримінують їм практично однакові статті.

Слідчі все роблять під копірку, незалежно від того, чи ти сепаратист, чи доброволець. А як же, зі зброєю в руках, в підрозділі – злочинне угрупування. Командир – організатор, підлеглі – співучасники, розвідники – пособники, замполіти – підбурювачі. Класика жанру.

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори