пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201522
08.08.2015 | Микола Соболь

Сьома річниця Серпневої війни в Грузії

   

8–12 серпня 2008 року розгортались події в Грузії, які наявно продемонстрували цивілізованому світу реваншизм та нехтування нормами міжнародного права з боку російського уряду, що призвело до численних порушень прав людини на грузинській території. Проте, на жаль, грузинський досвід не навчив миролюбні країни попереджати прояви агресії по відношенню до себе з боку значно сильнішої військово, технічно та економічно держави.

Безжалісно розібравшись всерйоз з проявами сепаратизму на Кавказі в межах самої Росії, наростивши військовий потенціал за рахунок коштів від проданих за кордон нафти та газу, в серпні 2008 року російські збройні сили на підставі свідомого рішення президента та уряду цієї держави провели вторгнення на територію суверенної Грузії для захисту місцевих сепаратистів та відстоювання російських інтересів шляхом встановлення і визнання маріонеткової влади в Південній Осетії та Абхазії.

Формальним приводом для російського вторгнення був начебто геноцид осетинів в Грузії. Однак проблема в тому, що геноцид – це цілеспрямовані дії з метою знищення повністю або частково окремих груп населення чи цілих народів за національними, етнічними, расовими або релігійними мотивами. Та чи був геноцид в Осетії взагалі або хоча б якісь його ознаки? Наприклад, геноцидом було винищення нацистами євреїв ув 1933–1945 роках1, знищення народності тутсі в Руанді 1994 року2, різанина мусульман в Сребрениці 1995 року3 тощо. Натомість за весь час збройного протистояння в серпні 2008 року в Грузії загинуло близько 70 осіб осетинської національності. Такі цифри взяті з осетинських джерел. До того ж з числа загиблих осетин велика кількість брала безпосередню участь в збройному конфлікті. Для прикладу, в ході війни в Чечні загинуло за стриманими оцінками міжнародних спостерігачів близько 75 тисяч цивільних мешканців. Сотні тисяч мирних мешканців цієї кавказької країни отримали поранення чи стали каліками. Чеченські міста та села були зрівняні з землею. Дії збройних сил Росії в Чечні не були визнані геноцидом по відношенню до чеченців лише через те, що разом з мирним чеченським населенням загинула велика кількість росіян – не прийнято в Росії своїх шкодувати. Безумовно, загибель кожного осетина, як й людини будь-якої національності, є трагедією, однак очевидно, що термін «геноцид» не може застосовуватись до загибелі представників осетинського народу в ході війни 2008 року.

П’ятиденна війна. Операція «08.08.08.». Серпнева війна. Російсько-Грузинська війна. Операція «Чисте поле». Операція «Кидок тигра». Грузинсько-осетинська війна. Миротворча операція. Ці та багато інших назв, якими політики та журналісти називають збройний конфлікт на території Грузії в серпні 2008 року, залишаться в історії словами, за якими стоять численні трагедії у вигляді людських смертей, каліцтв, руйнувань, знищення майна, інфраструктури, вимушеного переселення, етнічних чисток, неможливості повернення до місця свого постійного проживання, ворожнечі та ненависті одне до одного. Виникає логічне питання: чи можна було уникнути цієї війни? Так, можна. Об’єктивних причин для застосування зброї в Грузії не існувало. Грузини, осетини та абхазці сторіччями жили поряд та знаходили спільну мову. Так би й далі було. Однак через свої імперські амбіції російський уряд не міг не втрутитись у відносини цих прекрасних кавказьких народів з величезною історією та високою культурою. Кремлівська пропаганда накручувала представників різних етнічних груп для протистояння між собою, при цьому демонструючи Росію, як виключну вищу силу, без участі якої не можна врятувати ситуацію.

Війна в Грузії – це не просто трагедія, це непокараний злочин, який призвів до нової трагедії – війни в Україні. Саме після серпневих подій 2008 року в Грузії були розв’язані руки російського уряду, який зрозумів: світ проковтнув грузинську кампанію, проковтне й українську. Демократичне світове співтовариство не зробило висновків, а обрало політику умиротворення агресора. Жодних реальних дій на те, щоб притягнути до відповідальності тих, хто дав наказ проводити воєнні дії на території суверенної держави, вжито не було. Як наслідок, у 2014 році Росія вже діяла на порядок зухваліше: відкрито анексувала Крим, порушивши всі взяті на себе міжнародні зобов’язання про дотримання державного суверенітету і територіальної цілісності України, та розпочала збройну кампанію на Донбасі під виглядом боротьби місцевого населення чи то за самостійність, чи то за приєднання до Росії.

Сучасний російський уряд вважає, що отримав право на застосування сили там, де вважає за потрібне. Для російської влади права людей є чимось другорядним. Головне, щоб були задоволені імперські амбіції Кремля. Сьогоднішня російська держава не може бачити в країнах, які вийшли з-під її впливу, рівноправних партнерів, тільки тремтячих васалів. Так далі бути не може. Якщо цивілізований світ не згуртується навколо ідеї припинення російської агресії, то де гарантія того, що через «порушення прав російськомовних осіб, етнічних росіян чи громадян Росії», «вбивства російськомовних немовлят», «ґвалтування російськомовних бабусь» тощо завтра не виникнуть нові зони збройних конфліктів за участі озброєної до зубів найсучаснішою зброєю місцевої самооборони з числа «ополченців», російських військових-відпускників в придбаній у військторзі уніформі та на власних танках, знятих з п’єдесталу, місцевих мешканців з Чити, Новосибірська, Хабаровська, Ханти-Мансійська тощо?

 

1 Нацистами було знищено, за матеріалами Нюрнберзького трибуналу, близько 6 мільйонів осіб єврейського походження.

2 За наказом тимчасового уряду, представники якого були в основному з народності хуту, були знищені за різними оцінками від 500 тисяч до 1 мільйона осіб з числа народності тутсі.

3 Боснійські серби знищили близько 8 тисяч боснійських мусульман чоловічої статі від 12 до 80 років.

 

 

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори