пошук  
версія для друку
Періодика › Бюлетень "Права Людини"201522
12.08.2015 | Яра Скрипник, Вікторія Харченко

«Вона потонула», або п’ятнадцяті роковини загибелі "Курську"

   


15 років тому, 12 серпня 2000 року, сталася трагедія на підводному човні «Курськ», що забрала життя понад сотні людей. На початку місяця підводний човен проводив навчання в Баренцевому морі і повинен був дати пуск крилатій ракеті та провести навчальні стрільби. Одначе, не все сталося як гадалося.

Вранці того рокового дня крейсер за планом у рамках навчань мав атакувати ескадру на чолі з авіаносцем «Генерал Кузнєцов» та атомним крейсером «Петро Великий». Незадовго до запланованих дій на судні почувся хлопок,а потім судно «тряхнуло». Увагу на це не надто звернули, відмахнувшись від застережень командира Північного флоту В’ячеслава Попова, мовляв, увімкнулася антена радіолокаційної станції. Але вже потім - через вже невиправно втрачений час - стало зрозуміло, що відбулося щось непоправне: атака не відбулася, відходів на поверхні води також виявити не вдалося, а найголовніше – екіпаж не надав звіт про виконане завдання. Саме в цей момент як за інструкціями, так і згідно здорового глузду потрібно було оголошувати про надзвичайну ситуацію, намагатися знайти зниклих моряків, можливо, підключити іноземних колег. Але через недбалість дорогоцінний час було втрачено. Про затоплення судна вище керівництво дізналося вже пізно ввечері, а знайшов «Курськ» взагалі наступного дня екіпаж того самого атомного крейсера «Петро Великий», котрий вирушив на пошуки разом із іншими кораблями.


Почалася рятувальна операція, що не обійшлася без неоднозначних моментів, котрі вартували екіпажу життя. Три дні російські рятувальники не могли добратися до затонулого човна. Офіційна влада робила заяви, що робить все можливе та неможливе заради врятування людей, а труднощі з доступом пояснювала досить просто: сильна течія, неспокійна погода на морі, низька прозорість води та й взагалі затонуло судно під незручним кутом. Вибачайте, мовляв, ми робимо все, що можемо, але перед силою природи безсилі. Тільки ось представники влади забули додати, що президент Російської Федерації Володимир Володимирович Путін саме в цей момент був у відпустці, і намагання представників Великої Британії та Сполучених Штатів Америки зв’язатися з ним або з його найближчими помічниками задля того, аби запропонувати допомогу, були марними.

Лиш за вісім днів після того,що сталося, російська сторона залучила норвезьких рятувальників. Очевидна річ, що рятувати було вже нікого. Атомний підводний човен «Курськ» був піднятий на поверхню, моряків поховали з почестями (усі нагороджені Орденом Мужності посмертно,а капітанові Геннадію Лячіну було присуджено звання Героя Російської Федерації), але ніхто ніколи вже не поверне батькам – синів, жінкам – чоловіків, а дітям – батьків.

Довгий час про причини затоплення говорили пошепки, висувалися версії, що дивували власною різноманітністю. За офіційною версію РФ відбувся вибух торпеди «Кит» внаслідок витікання палива, після цього сталася жахлива пожежа, що призвела до детонації торпед. Таким чином, після серії вибухів було зруйновано кілька відсіків човна. Вижити в такій мясорубці було неможливим – стверджувала Російська Федерація. Слідство, що тривало близько двох років, одначе, нічого конкретного не встановило, винними виявилися власне підводники, котрі порушили інструкцію. Карати виявилося нікого, тому справу закрили.

«Вона потонула» – стверджував російський президент відомому журналісту Ларрі Кінгу.

Оскільки правди у національних інстанціях шукати було й поготів, батько загиблого капітан-лейтенанта Дмитра Колеснікова за допомогою адвоката Бориса Кузнецова звернувся до Європейського суду з прав людини. У скарзі було зазначено, що офіційні органи Російської Федерації своєю навмисною бездіяльністю спричинили смерть сина Заявника, та його сослуживців, які ще дві доби були живими і сподівались на спасіння до останнього. На підтвердження цього в одному із відсіків підводного човна було знайдено записку чоловіка у якій він стверджував, що 23 підводника були живі після вибухів понад двоє діб. Весь цей час вони боролися за власне життя, посилали сигнали SOS та сподівалися на порятунок. «Шансів, схоже, немає, але будемо сподіватися» - писав Дмитро, сподіваючись, все ж таки, на спасіння. Яке так і не прийшло – занадто багато істини знали моряки, які залишись живі.



На такі, здавалося, бетонні докази російська сторона відповідала досить просто: сигнали подавалися іншим,невстановленим, судном і до «Курську» не мають жодного відношення. Більше того – із родиною Колеснікових, яким і призначалася інформація особистого характеру, додана їх чоловіком та сином за декілька годин до своєї загибелі від нестачі кисню до офіційних записів про кількість моряків та обстановку на підводному човні, влада повелася ганебно. Оригінал записки, написаний рукою їх чоловіка та сина, залишився у слідчих органів, родина ж отримала текст , віддрукований на принтері, та «щедру» пропозицію потім отримати й попіл від справжньої записки, єдиної пам’яті від Дмитра.

Адвокат Борис Кузнецов також стверджував, що у нього на руках є доручення від близько 50 родичів загиблих моряків і він планує подати від їх імені колективну заяву до Суду, в якій поставити питання про порушення державою своїх позитивних обов’язків з охорони життя своїх громадян.

Наразі доля розпорядилася таким чином, кожен учасник цієї історії залишився майжи ні з чим. Роман Колесніков, батько Дмитра Колеснікова, так і не зміг довести справу у Європейському Суді до кінця, відкликавши у 2009 році свою скаргу з незрозумілих причин. З неофіційних джерел нам повідомили, що це відбулося через психологічний тиск на родину з боку державних органів, які не хотіли мати розголос цієї жахливої історії, як це відбулося з Бесланом та загибеллю заручників у театрі на Дубровці.

Адвокатові Романа Борису Кузнецову після порушення проти нього кримінальної справи за «розголошення державної таємниці» довелося емігрувати до Америки через побоювання за власне життя, де він і випустив у друк власну книгу, присвячену обставинам аварії, що сталася з «Курськом». Цікавою є назва – та сама фраза Володимира Путіна – «Вона утонула».

Фігуранти ж справи, що мали відповідати за термінове оповіщення вищого керівництва та організацію пошукової операції, відсторонені від посад, але потім, коли розголос стих, отримали значне підвищення по службі та державні нагороди.

А душі дев’яносто чотирьох моряків, що загинули одразу, та двадцяти чотирьох чоловіків, які чекали у дев’ятому відсіку атомного підводного човна «Курськ» чуда ще дві доби, так назавжди і залишаться у Баренцевому морі. У місці, де їх човен «потонув».

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори