увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 28.09.2016 11:34
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Історія життя чи моральне ярмо на шиї?

13.08.15 | Наталка Ковальчук

Як повідомляють вітчизняні ЗМІ, Міністерством економіки підготовлено пакет законів про скасування трудової книжки в Україні.  Впродовж тривалого часу багатьом поколінням наших громадян у цей документ заносилися дані щодо працевлаштування та інших моментів трудової діяльності.

Та сьогодні трудова книжка є пережитком колишньої радянської системи, - так вважають ініціатори законодавчих змін,

Разом з тим вони і самим українцям пропонують долучитися до теми і поділитися ідеями щодо нововведення.

Питання, як наші співвітчизники ставляться до того, аби такий традиційний офіційний документ «канув у Лету», справді, цікаве.

Тож навіть з власної журналістської цікавості вирішила вдатися з цього приводу до такого собі бліц-опитування хоча б серед близьких та знайомих.

За його, зовсім неофіційними результатами, можна сказати, що виділилося фактично три групи з різним ставленням до запропонованих змін.

Одні говорили, що не знають, як ставитися до того, будуть відмінені трудові книжки, чи ні. Їм, скоріше, взагалі байдуже будуть вони відмінені, чи залишаться.  

Ще якась частина людей говорила, що відміняти їх слід було давно. Існування трудової книжки - це ніби таке собі моральне ярмо на шию працюючого. Іноді роботодавці, аби вплинути на працівника, маніпулюють саме трудовою книжкою, погрожуючи не віддати її при звільненні, чи зробити відповідний негативний запис, особливо щоб за щось помститися.

Були й такі, хто висловився категорично проти. Мовляв, це офіційний документ, до якого всі звикли. Отримавши його, людина почуває себе більш захищеною у своїх трудових правах. І, взагалі, трудова книжка – це ніби така собі історія життя кожного, і справа тут, мовляв, зовсім не в тому, що документ цей «родом з колишньої радянської системи».

Що ж, за десятиліття існування трудових книжок, ми настільки звикли до них, що мало задумувалися, чому і коли вони з'явилися.

А про ідеологічну та правову складову, на якій базувалася поява цих документів, найчастіше і не знали. Як і про те, що найбільш характерним явищем вони були переважно для тоталітарних суспільств: СРСР, Третього рейху, скажімо. А зараз - найбільш поширені якраз у пострадянських країнах. 

Якщо ж повернутися бодай коротко до історії появи цього документа, то стає зрозуміло, що трудова книжка таки рудимент радянської епохи. Та ще й який!

Адже трудовий документ вводився не для того, щоб захищати будь-чиї права, як вважає дехто з наших співгромадян. Насправді поява його так би мовити «на зорі радянської влади», як і більшість більшовицько-комуністичних ініціатив, мала на меті пильний контроль за людиною і її життям.

Можна згадувати чимало історичних фактів щодо того, що перші трудові документи радянська система запровадила для тих, кого вважала «неблагонадійними». Це саме говорить за себе.

А чого варте «сталінське кріпацтво», коли  працівники фактично прикріплювалися до заводів чи фабрик? Людям заборонялося покидати робочі місці, «утримуючим» документом була саме трудова книжка, котру не можна було отримати на руки без дозволу керівництва. Хоч вона ніби й вважалася персональним документом.

Для працівника, особливо за часів СРСР, трудова книжка, справді, була таким собі ярмом на шиї, через яке вкрай важким випробовуванням ставала робота за сумісництвом, або звільнення для молодого спеціаліста, котрий поїхав працювати після навчання і потрапив у вкрай несприятливі умови життя чи роботи.

І, так, трудова книжка ставала й знаряддям помсти.  Не тільки для впливу на того, хто мав сміливість виступати проти самої радянської  системи.

Ось історія з колгоспного життя 70-х років минулого століття. Відправляючи на пенсію жінку, яка почала свою трудову діяльність навіть ще у довоєнні роки, пережила голодомор, колгоспний бухгалтер просто не позначив у документах  останні п’ять років її роботи. Бо вона колись чимось йому дорікнула. Відповідно і пенсія у людини виявилася  меншою, ніж у інших її ровесників.

Аби відновити справедливість, довелося піднімати архіви, шукати свідків.

І не тільки у цьому випадку трудова книжка не стала захистом чи тією історією трудового життя, на яку можна покластися.

Врешті, ще й сьогодні трудові книжки іноді стають тим жупелом, який допомагає роботодавцю, хай і не певний час, утримати потрібного працівника.

Додають вони українцям і клопоту при виході на пенсію. Бо кадровики, чи як нині модно казати, менеджери з персоналу не завжди ретельно заповнюють ці документи.

У менш дражливих випадках просто доводиться почути нарікання спеціалістів Пенсійного фонду через заплутані дати, не записаний період догляду за дитиною, коли жінка перебувала у декретній відпустці, за незмінене вчасно жіноче прізвище  після одруження. У більш складних –  люди змушені ходити по установах, де працювали, звертатися до архівів, аби все залагодити так, як вимагає закон.

Чим частіше з такими розповідями стикаєшся, тим краще починаєш розуміти, що трудова книжка, справді, давно вже непотрібний паперовий пережиток  радянського минулого. І, мабуть, таки найкращий варіант від неї позбавитися, аби цей рудимент тоталітарного режиму «не робив нам нерви», як то кажуть у Одесі.

Та якщо серйозно, то очевидно процес цей буде непростим і тривалим. Але потрібним.

коментарі

новий коментар