увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 29.09.2016 11:27
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Кому потрібне інформаційне пекло?

31.08.15 | Наталка Ковальчук

Інформаційної революції в Україні не відбулося. Незалежні суспільні ЗМІ, які могли б неупереджено, без оглядки на владу чи бізнес подавати зріз нашого життя, поки що у стадії становлення. Очевидно, пройде ще чимало часу, доки вони стануть по-справжньому потужними інформаційними ресурсами.

Тож нині маємо те, що маємо, а відтак споживаємо продукт, який готують для нас наявні мас-медіа.

Готують же нерідко за принципом: чим більше жахів, тим краще. Довелося  якось прочитати фразу одного російського журналіста щодо тамтешньої інформаційної політики: «Делайте больше ада!».

Схоже, що деякі з наших вітчизняних ЗМІ також виконують завдання якомога частіше створювати відчуття пекла щодо України. Про що б там не йшлося.

Взяти хоча б недавнє повідомлення, що комітет приватних кредиторів погодився списати Україні 20 відсотків боргу й відстрочити виплату решти боргу на чотири роки.

Практично відразу на окремих телеканалах устами різних «експертів» почали робитися заяви , що ці умови вкрай невигідні для України, що країну неминуче очікує дефолт тощо.

Вчені економісти та політологи вважають, що їм видніше, як воно буде далі, особливо з точки зору тієї політичної сили, від якої «годуються».

Ось тільки навіть домогосподарки без економічної освіти, але зі здоровим глуздом, ділячись новинами у дворі на лавочці, кажуть, що для країни, де кожна з влад двадцять з лишком років набирала кредитів, важко чекати якихось особливо вигідних умов. А кожен крок, спрямований на полегшення економічної та фінансової ситуації, уже позитив.

Щоправда, їх у експерти не кличуть, тому кожен вечір ми знову й знову чуємо «страшилку» про дефолт.

І не тільки це. Одна з улюблених тем як електронних, так і друкованих ЗМІ – криміногенна ситуація в країні. Особливо – дорожньо-транспортні пригоди.

Так, Україна не зовсім благополучна країна щодо безпеки дорожнього руху. І внаслідок вибоїстих та невпорядкованих доріг, і тому, що дехто водить машину за старим анекдотичним принципом: «Джигіт їде!», і через системну корупцію в правоохоронних органах, коли за будь-яке порушення можна «відкупитися» і уникнути покарання.

Та справа в тому, що будь-яке ДТП з трагічними наслідками «запускається» на певних українських телеканалах на цілий день – як довгограюча платівка. А то й не на один.

Чи то у редакціях, котрі готують новини, не вистачає людей чи не стає професіоналізму, аби до кожного інформаційного випуску знайти свіжі повідомлення? Чи таки працюють там за отим самим принципом: створювати побільше пекла. Про що б не йшлося.

Тому про інформаційне поле України можна цілком сказати, що воно засіяне негативом, який медійники успішно знаходять практично у всіх сферах життя.

У країні почалася реформа правоохоронних органів. В містах з’являються загони нової поліції. І суспільством її перші кроки сприймаються загалом позитивно.

Та ось на одному з інформаційних ресурсів зустрічається твердження, що робота поліційських це тільки «для піару», що все це швидко закінчиться.

Нехай «для піару». Але навіть перші звіти про роботу нових поліцейських вселяють надію, що в Україні людина в погонах більше не буде, даруйте за таке слово «шмонати» твою сумку тільки тому, що її розмір видався завеликим. Що який-небудь сержант Сеничкін у втомленого пенсіонера, який повертається з городу, не доскіпуватиметься, чому кепка знаходиться у сумці, а не на голові? Не буде чимало з того, чим просякнуті наші правоохоронні органи…

Але це так – побіжні зауваження щодо висвітлення окремими українськими ЗМІ певних подій.

Тому що є ще речі системні. Скажімо, у вітчизняній інформаційній сфері поки що так і не виробилися українські підходи до того, який продукт пропонується читачеві чи глядачу. І це не тільки власні відчуття.

Недавно натрапила у Фейсбуці на групу «Бойкот російського телепродукту». Тут наші співгромадяни  доволі жорстко висловлюються з приводу тих вітчизняних мас-медіа, які і далі пропонують нам цілком «московський продукт» лише злегка загорнутий в українську обгортку, і щодо панування російської мови в інформаційному просторі України. 

Дійсно, важко зрозуміти, коли окремі телеканали, позиціонуючи себе провідними «кнопками» країни, навіть основні вечірні новини подають не державною мовою, а мовою країни-агресора, а ефір заповнюють проросійськими програмами та російськими серіалами.

Те, що проблема є і вона хвилює суспільство підтверджує, зокрема, й публікація на http://www.day.kiev.ua, де детально проаналізовано ефір українських телеканалів до Дня незалежності України.

На жаль, окремі мовники навіть до головного свята країни не змогли відмовитися від того, аби запросити до участі, хай і в розважальних програмах, осіб, які давно вже займають відверто проросійську позицію, використовуючи Україну лише як комфортне місце проживання, де можна собі дозволити  практично все, аж до зневажання власної країни.

Незабутній Іван Котляревський у своїй «Енеїді» мальовничо зобразив пекло, де, зокрема, гаряче й тим, хто «…пише не остережеться».

Оскільки ж доволі значна частина українських ЗМІ  поки що мало остерігається у тому, що пише і говорить, то гаряче усім нам – глядачам, читачам.

І прикро. Бо жити доводиться у інформаційному пеклі, яке незрозуміло кому потрібне.