увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 01.10.2016 08:01
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



5 років в’язниці за відмову виконати вбивчий наказ

02.09.15 | Яніна Смелянська

Зовсім недавно проїздом була в місті Старобільськ Луганської області. Це місто одним з перших увійшло до числа захоплених територій області. Настрої серед місцевого населення ще торік були скоріше сепаратистські, ніж проукраїнські. Більшість городян тоді самовіддано чекали Путіна і "російського світу".

Так ось. У Старобільську мене приємно здивував водій таксі. Він всю дорогу захоплено розповідав, як старобільчане в більшості своїй раді, щасливі і задоволені тим, що в їхньому місті, завдяки переважно добровольчим батальйонам, особливо суперечливому «Айдару», контроль тримає Україна. Казав, що, навіть не дивлячись на багато негативних сторін присутності добровольців в місті протягом минулого року, тільки завдяки їм Старобільськ не став ЛНРіей.

Ще трохи більше року тому виконуючий обов’язки Президента Олександр Турчинов впевнено, сміливо і жорстко закликав буквально кожного чоловіка країни встати на захист батьківщини від зовнішнього ворога - Російської Федерації.

Потім ми зі сльозами на очах, але з величезною гордістю відправляли на фронт наших хлопців. Одягали, взували, співпереживали, раділи перемогам і страждали при невдачах разом з кожним захисником. Співчували усією країною, коли був Слов’янськ, Донецьк, Дебальцеве, Іловайськ, Щастя... Президент з екрану телевізора розповідав зворушливі промови на адресу наших бійців і, здається, навіть співпереживав...

Адже дійсно рік тому тільки завдяки добробатам вдалося утримати території України в тих межах, в яких вони залишилися і понині. В окупації терористів залишилося значно менше територій, ніж могло б бути.

Держава, у свою чергу, віддячила добровольцям як змогла ... Жодного закону, нормативно-правового документа, який би захистив права добровольців в умовах АТО не було створено майже цілий рік. А тепер складається така ситуація, що фактично кожен доброволець, який рік тому ринувся захищати свою країну від ворога, сьогодні отримав в подяку від держави кримінальну справу.
Ми вже писали про кримінальні справи добровольців, які стали заручниками ситуації і держави. Це і резонансна справа Юрія Гукова, якого затримали за звинуваченням у незаконній спробі затримання ярого прихильника «Русской весны» та активіста Антимайдана, і справа Леоніда Алпатова, якого засудили за напад на лінолеум і спробу привернути увагу правоохоронних органів до сепаратиста, який катував самого Льоню у підвалах СБУ Луганська. Абсурдність звинувачень в обох випадках просто вражає. Але як з’ясовується далі - Гуков і Алпатов - лише маленька крапля в морі беззаконності та протиправності, які безцеремонно правлять в наших правоохоронних органах і судах.

Сьогодні - історія добровольця 30-ї окремої механізованої бригади - Ігоря Глущука.
12 серпня 2015 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області в складі: головуючого судді Полтавець Н.З., за участю прокурора Носенка Д.В. та Додурича С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні обвинувальний акт у кримінальному провадженні, у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 402 ч. З КК України, визнав винним добровольця Глущука Ігоря Миколайовича у скоєнні злочину та призначив йому покарання у вигляді позбавлення волі строком на п’ять років з відстрочкою відбування покарання на один рік.

21 серпня 2014 року Ігор Глущук був призначений на посаду командира бойової машини, командира відділення 30 окремої механізованої бригади.

29 січня 2015 року командир батальйону Григорак надав усний наказ супроводити кілька машин БМП відділення 15-ї роти (командиром якої був Глущук) до міста Дебальцево. Ніхто не попередив, що необхідно мати повне озброєння, боєкомплекти, теплі речи, харчі та воду. Їхали бійці без світла (така була команда керівництва), у супроводі офіцерів.

Через кілька хвилин почався обстріл з боку ворога мінометами, «градами» та РСЗО, який тривав протягом чотирьох годин. Після обстрілу до колони з’явився начальник штабу Голуб та повідомив, що треба їхати, але куди точно не сказав. Повідомив лише, що приїде супроводжуючий, який відведе підрозділ до точного місця призначення, де потрібно буде зайняти оборону.

Особистий склад роти став задавати цілком логічні в даному випадку питання: чому не повідомили, що буде бойове завдання, оскільки не має боєкомплектів та не пристріляні пушки. Підполковник Голуб сказав, шо вони тут знаходяться незаконно, оскільки ніякого письмового наказу на виконання бойового завдання не було, наказ про їх відрядження з Новоград-Волинського ще не переправлений.

Підполковник Голуб запевняв, що через три дні все необхідне підвезуть. Відповідно до ст. 37 Статуту Внутрішньої служби Збройних сил України Глущук обґрунтовано доповів Голубу, що виконати наказ неможливо, оскільки не має озброєння, харчів, особистих речей і саме цьому виконання цього завдання стане фатальним для цілої роти солдат. Бійці повернулись в село Покровське.
В підсумку саме Глущука звинуватили в тому, що він не тільки сам відмовився виконати завдання командира, а і підбурював рядових і офіцерів до невиконання командирського наказу. Хоча по факту саме завдяки вмінню командира Глущука орієнтуватися згідно ситуації вдалося вберегти від загибелі 40 наших вояків. Однак цей факт ані слідство, ані суд до уваги не прийняли.

Тим більш цікавим стало рішення суду в умовах того, що головуючим суддею, яка винесла вирок патріоту стала Наталя Полтавець, суддя Артемівського міськрайсуду відома тим, що мешкає в окупованій Горлівці, а судить у звільненому Артемівську, справно щодня прибуваючи на робоче місце. Наскільки об’єктивним та неупередженим був суд під час обранням покарання – велике питання.

Зараз Ігор Глущук готується до апеляції на вирок суду.

коментарі

новий коментар