пошук  
версія для друку
08.09.2015 | Леся Ганжа
джерело: life.pravda.com.ua

Хочу сидіти в Україні

   

"Я заяву написав, щоб мене етапували в Україну. Можете дізнатися, коли нас будуть забирати?.." – його звати Андрій (ім’я змінено – авт.), він довічник і він подзвонив з Єнакієвської колонії №52.

За інформацією Пенітенціарної служби України, в Єнакієво утримується 470 в’язнів. Зв’язок з закладом втрачено 19 лютого 2014 року. Після Дебальцева.

Андрій каже: "Розумієте, тут дурдом – ніхто нічого не пояснює, нічого не зрозуміло. Навіть заяву написати – і то не знаєш кому. Пошта не працює. Кожен сюди приїжджає і навертає свої закони – кожен начальник, хто з автоматом. Обшуки постійні".

Каже, з ним у камері 10 років був подовжувач, ще мати з пенсії купувала, тут раптом зайшли – забрали: "Нам в дєжурку треба. Тобі не положено".

Побачення не дозволяють, пайки урізали.

В супі нічого нема. Замість картоплі – галушки і якась рибна консерва.

Годує тільки "Червоний Хрест", та й то, частину з того потім перепродують в їдальні. Картопля – 30 гривень, цибуля – 25, крупи всі по 30 гривень, літр олії – 50 гривень.

Але найгірше було зимою. У камері було не більше 6-7 градусів тепла. Руки відморозив. Аж фіолетові були. Добре, що весна почалася...

Ви не уявляєте, що таке дорослому чоловіку їсти двічі на день по черпачку каші. А вона рідка як суп. Пекарня не працювала – світла не було, тому вони для зеків смажили на вогнищі оладки. 30 грамів.

Ні першого, ні сніданку...

Три місяці бані не було. За півроку дали шматочок мила і рулон туалетного паперу. Один. Пральний порошок не дали.

Кінець лютого – початок березня сильно бомбили. Ураган потрапив в їдальню – нема їдальні. Одна яма.

Від зони 500 метрів – був український блок-пост, а днр-івці поставили свої гаубиці за зоною, за медчастиною. Стріляли так, що перший барак луснув. Під час обстрілів міліція закривалася в підвалі, а зеки залишалися по камерах.

Коли стріляли, Андрій каже, що сидів навпочіпки, закривав голову руками: прилетить – не прилетить. І холодно. І їсти хотілося.

Двоє повісилися. Ще за зиму кілька померло, бо ліків не було: один – шлункове захворювання, два СНІД-ніки і два туберкульозники.

Після зими вивезли на Донецьк 20 чоловік, хворих на туберкульоз. Вони зараз сидять на Донецькому СІЗО на 6-му посту.

Андрій в молодості перехорів на туберкульоз легень. В легкій формі. А весною йому зробили знімки, кажуть: "А в тебе туберкульома". Начальник медчастини відкрито говорить: заяву на ліки навіть не пиши, ніяких медикаментів все одно нема.

Ще на самому початку, коли у Горлівці був "Бєс", з його корпусу забрали двох довічників. Вони рік воювали за "ДНР", а зараз їх привезли назад і посадили в камеру. Сильно били. Було чути на весь корпус.

А ще Андрій розповідає, що десь із травня почали переглядати довічні вироки, бо в "ДНР" діє старий Кодекс: довічного немає – або 15 років, або "вишка".

Тих, хто був засуджений Донецьким апеляційним судом і багато уже відсидів, тим переглянули вироки на 15 років. Кількох довічників відпустили. Останню партію переглядали на початку серпня. Так їх навіть в суд не возили, розповідає Андрій, просто якась людина прийшла в корпусну і каже: ось постанова, тобі 15 років. Один там щось відмовлявся: каже, ні, не буду підписувати. Так його примусили.

Андрієві кажуть: ми тобі зараз переглянемо на 15 років, тринадцять ти вже відсидів, через два роки вийдеш.

"Що це за карусель-ромашка?! – обурюється Андрій. – У мене є паспорт і вирок. А яким боком я до вашого "ДНР"? Мені що, потім все життя сидіти в Донецькій області?! Я ж нікуди виїхати не зможу. Та ж тюрма, тільки більша. Я громадянин України, мене сюди відправили відбувати покарання, я на території Донецької області злочинів не скоював, у мене у вироку написано "іменем України". От і відправляйте мене в Україну".

Андрій диктує мені список з чотирьох осіб. Він просить дізнатися, чи є вони в списку на етапування в Україну. Просить, щоб про них не забули.

 

Евакуація, яка не відбулася

Правозахисник Андрій Діденко, Харківська правозахисна група, говорить, що йому регулярно дзвонять ув’язнені, що опинилися на неконтрольованій території. Особливо багато дзвінків з Донецького СІЗО від людей, які навіть під судом не були: формально – вони усі ці півтора роки окупації перебувають під слідством.

На інформаційний запит "Доступу до правди" Пенітенціарна служба України відповіла, що на неконтрольованих територіях зараз перебуває:

Донецька область – 9511 осіб

 

 

 

 

 

 

 

 

Луганська область – 6426 осіб

 

 

 

 

 

 

 

 

Усі дані по чисельності ув’язнених наведено на 1 листопада 2014 року.

Скільки зараз ув’язнених на непідконтрольних територіях, не знає ніхто. Скільки з цих ув’язнених хоче досиджувати в України – теж.

Катерина Дідюк, голова прес-служби Пенітенціарної служби України, розповідає, що єдина колонія, яку вдалося евакуювати – жіноча Червонопартизанська. "Там були шалені обстріли, жінками фактично прикривалися", – згадує Дідюк. Тому засуджених перевели спочатку в Луганськ, подалі від кордону, а потім їх вдалося вивезти в Качанівку.

"Це єдиний випадок, разом із часами СРСР, коли було евакуйовано всю колонію", – говорить Катерина Дідюк.

Чому не евакуювали всіх? Проблема, як пояснюють в прес-службі ПСУ, полягала не у відсутності місць – після змін в КПКУ, якраз місць у пенітенціарних установах України звільнилося вдосталь.

Проблема полягала в процедурі евакуації. Усе-таки зеки. Все-таки має евакуювати Нацгвардія. А хто пропустить озброєних нацгвардійців через блокпости?

Коли евакуація не відбулася, виникла наступна проблема: як доставляти продукти і медикаменти в пенітенціарні заклади. "При першій нагоді їм завозили продуктів удосталь, щоб вистачило на 4-5 місяців. Викручувалися, як могли: в основному, здійснювали закупівлі за рахунок сусідніх з окупованими областей..." – розповідає Дідюк.

А потім, у листопаді 2014 року, вийшла постанова про припинення фінансування усіх державних структур на територіях, що тимчасово не контролюються українською владою. З грудня минулого року пенітенціарні заклади, що залишилися на неконтрольованих територіях, не фінансуються взагалі.

 

Пінг-понг засудженими

Юрій Бєлоусов, який в офісі Уповноваженого з прав людини керує департаментом з питань реалізації Національного превентивного механізму, НПМ, характеризує ситуацію, яка склалася щодо засуджених, як халатність.

"Йшла гра в м’яч: центральні органи влади перекидали м’ячик на місцеві органи влади – мовляв, то їхні питання. Мінюст займав пасивну позицію. Нарешті 14 листопада 2014 року вийшов Указ президента, що запровадив дію указу РНБОУ, і де прямо йшлося про те, що Мінюст має в найкоротші терміни забезпечити евакуацію пенітенціарних закладів з непідконтрольних територій.

Але відтоді нічого зроблено не було", – нагадує Бєлоусов хроніку подій.

Уже рік офіс Уповноваженого намагається вести переговори з бойовиками про передачу засуджених. Не напряму, а через посередництво міжнародних гуманітарних організацій, зокрема через Моніторингову місію ООН з прав людини.

"Однією з їх пропозицій було: приїжджайте в Донецьк і забирайте їх. Бог з ним, ми б поїхали. Але як в Донецьк завезти наш озброєний конвой?" – розповідає Юрій.

Деталі щодо першої передачі узгоджувалися кілька місяців. Довго не могли визначити, хто, як, де і кого саме передаватиме. Зрештою визначили сіру зону – між Єленовкою та Новотроїцьким.

Перша передача – 9 чоловік – відбулася 8 липня 2015 року. Це негромадяни України, які мають бути екстрадовані за межі держави в рамках виконання Україною міжнародних зобов’язань.

Друга – 20 чоловік – 5 серпня. Це були "транзитні в’язні" з Донецького СІЗО – приміром, частина прибула для проведення судово-психіатричної експертизи, частина слідувала через цей слідчий ізолятор транзитом до інших пенітенціарних закладів, решта ж перебувала у зв’язку зі скасуванням апеляційним судом вироку суду першої інстанції та направленням справи на новий судовий розгляд.

Наступні категорії, які мають шанс повернутися в Україну, за словами Бєлоусова, – це Сніжнянська жіноча колонія, єдина жіноча колонія, що залишилася на неконтрольованій території, і хворі, зокрема хворі на туберкульоз.

Планується, що це буде 60 чоловік. Три автозаки по 20 місць.

Зі 148 довічників, що залишилися в Єнакієвської колонії, заяви про етапування уже написали 23.

Леся Ганжа, "Доступ до правди",

Рекомендувати цей матеріал
X




забув пароль

реєстрація

X

X

надіслати мені новий пароль


догори