MENU
Гаряча лінія з пошуку зниклих безвісти в Україні
Документування воєнних злочинів в Україні.
Глобальна ініціатива T4P (Трибунал для Путіна) була створена у відповідь на повномасштабну агресію Росії проти України у лютому 2022 року. Учасники ініціативи документують події, у яких є ознаки злочинів згідно з Римським статутом Міжнародного кримінального суду (геноцид, злочини проти людяності, воєнні злочини) в усіх регіонах України

Хто має боротись з тероризмом?

15.09.2015   
Геннадій Токарев
Зважаючи на те, що йдеться про закриття провадження у справі про розповсюдження газет антиукраїнського змісту, до того ж, на території установи закритого типу, яка повністю контролюється її адміністрацією, а отже, про справу, пов’язану із загрозою національній безпеці України, Анна Литвин вирішила продовжувати боротьбу і подала заяву про відвід слідчого судді.

14 листопада 2014 року адвокат Анна Литвин разом з іншими представниками Харківської правозахисної групи брала участь у візиті до Бердичівської виправної колонії № 70.

Під час спілкування засуджені показали й передали нам газету під назвою «ОБЩЕСТВЕННО-ПОЛИТИЧЕСКОЕ ДВИЖЕНИЕ „НОВОРОССИЯ“», № 10 от 04 ОКТЯБРЯ 2014, яку, з їх слів, вони отримали від оперативних працівників колонії.

Про ці події явно антидержавного характеру адвокат Литвин подала заяву про кримінальне правопорушення до Управління служби безпеки України (УСБУ) в Житомирській області. На підтвердження вищевикладених фактів була надана фотокопія газети та відеозапис висловлювань засуджених колонії про те, що оперативні працівники не тільки розповсюджують зазначену газету, а й пропагують невизнане терористичне об’єднання «НОВОРОССИЯ».

27 серпня 2015 року старший слідчий з ОВС слідчого відділу УСБУ Турлій О. В. виніс постанову про закриття кримінального провадження за відсутністю у діях представників адміністрації колонії складу злочину, передбаченого ст. 110 КК України.

Слід зазначити, що сам факт розповсюдження в колонії газети, причому не одного, а кількох її випусків, таки був встановлений слідчим. От тільки ніхто з адміністрації колонії дивним чином не був причетний до їх розповсюдження, не вжив заходів для попередження таких дій та їх припинення, хоча кілька засуджених, попри реальну загрозу помсти з боку адміністрації, дали показання під присягою, що оперативники газету розповсюджували.

За словами адвоката, значна частина постанови слідчого про закриття кримінального провадження присвячена саме обґрунтуванню відсутності порушень з боку адміністрації та з’ясуванню думки тих співробітників колонії, на яких вказували засуджені, щодо мотивів подання адвокатом Литвин заяви, яку вони вважали провокаційною. Отже, факт розповсюдження газети антиукраїнського змісту в колонії (примірники якої мали засуджені на момент візиту), як і показання свідків про це – в той час, коли частина нашої країни перебуває під контролем незаконних збройних формувань – для органів розслідування не став приводом для ретельного дослідження фактів. То що ж мало статися, аби привернути увагу «органів» до таких фактів – явка з повинною осіб, до них причетних?

Якщо додати, що адвокат Литвин, забезпечуючи можливість свідкам – засудженим колонії,– дати свідчення проти чинних працівників оперативної частини, була змушена неодноразово приїздити до колонії як представник свідків під час їх допитів на території колонії, в тому числі внаслідок непроведення слідчих дій у визначений самим же УСБУ день і час, то ситуація бачиться ще більш дивною. До того ж, є очевидним той факт, що всі свідки, які відбувають покарання на території колонії і мають підкорятися наказам тих самих осіб, проти яких вони дають свідчення, перебувають у стані наявної загрози щодо них з боку адміністрації колонії, і при цьому до жодного із таких свідків органом розслідування або прокурором не вжито заходів до їх захисту. Непрямим свідченням наявності тиску на свідків було їх переведення для відбування покарання до інших виправних колоній.

Не погоджуючись з постановою слідчого про закриття кримінального провадження, адвокат Литвин подала скаргу на неї до Корольовського суду м. Житомира. Коли адвокат прибула з іншої області для участі в судовому засіданні, вона заявила клопотання до слідчого судді Рожнової О. С., яка мала розглядати скаргу, про надання їй для ознайомлення матеріалів кримінального провадження, що було їй вкрай необхідно для участі в розгляді її скарги, оскільки вона раніше не мала такої можливості і не бачила жодного з документів розслідування, окрім постанови слідчого про закриття провадження. На превеликий жаль, суддя не виконала передбачених законом обов’язків щодо створення умов для реалізації прав адвоката А. Литвин – учасника судового засідання. Зробивши перерву, слідчий суддя відмовила у задоволенні цього клопотання, пославшись на те, що КПК України такого права заявника не передбачено, фактично позбавивши адвоката можливості дізнатися, на які саме докази спирався слідчий, коли виносив рішення про закриття кримінального провадження. За таких обставин адвокат була позбавлена можливості підготувати свою правову позицію, обґрунтовану матеріалами провадження, а відтак, слідчий суддя створила перешкоди для реалізації адвокатом її процесуальних прав.

Окрім загальних міркувань щодо порушення засади змагальності сторін у кримінальному провадженні, таке рішення слідчого судді не відповідає і наступним конкретним нормам кримінально-процесуального законодавства. Відповідно до ст. 303 КПК України заявник має право оскаржити рішення слідчого або прокурора про закриття кримінального провадження. Заявник, який подав скаргу такого роду, відповідно до п. 25 ч. 1 ст. 3 КПК України стає учасником судового провадження, а отже, має право сторони на ознайомлення з його матеріалами і, відповідно, на підставі ч. 2 ст. 317 цього Кодексу, має право на ознайомлення з матеріалами справи. До того ж, за ч. 6 ст. 22 КПК України суд, який втілює принцип змагальності сторін в процесі, зберігаючи об’єктивність та неупередженість, має створювати необхідні умови для реалізації сторонами їхніх процесуальних прав.

Зважаючи на те, що у цій справі йдеться про закриття провадження не у пересічній справі, а у справі про розповсюдження газет антиукраїнського змісту, до того ж, на території установи закритого типу, яка повністю контролюється її адміністрацією, а отже, про справу, пов’язану із загрозою національній безпеці України, Анна Литвин вирішила продовжувати боротьбу і подала заяву про відвід слідчого судді.

Невже забулися вже події півторарічної давнини, коли внаслідок бездіяльності органів, які по закону зобов’язані захищати державу і громадян від протиправних посягань терористичних угрупувань, наша країна втратила контроль над частиною своєї території?

Невже в державі немає правоохоронних органів, які б взяли під контроль розслідування цього кричущого випадку спроби загострення суспільно-політичної ситуації, направленої на розкол країни, в самому її центрі, коли всі вільні ресурси держави витрачаються на ведення антитерористичної операції, а патріоти України віддають свої життя в ім’я збереження її цілісності?

Поки що в цьому випадку це робить лише одна людина, Анна Литвин, мати двох дітей, яка під загрозою життю її дітей внаслідок обстрілів місця її мешкання була змушена покинути свою домівку і стати вимушеною переселенкою. Хіба відповідає інтересам держави те, що прагнення цієї мужньої жінки припинити небезпечну ситуацію в країни і те, що вона не залишилась осторонь за принципом «моя хата скраю», а сама ініціювала кримінальне провадження, хтось ще має нахабство вважати провокацією?

 Поділитися