увійти | реєстрація | забув пароль
сьогодні 28.09.2016 18:26
(за Київським часом)

навігатор

Kharkiv Human Rights Group Social Networking



Декомунізація: чи допоможе свята Дорота не сповзти нам у болото?

01.10.15 | Наталка Ковальчук

Хотілося б, аби було по-іншому. Але маємо те, що маємо. Україною все ще бродить привид комунізму. Бродить містами, вулицями, площами, які носять імена жорстоких катів, котрі за більшовицького режиму топили Україну в крові, винищували, застосовували до народу репресії, геноцид.

За часів незалежності Україна пережила кілька відчутних хвиль пробудження національної самосвідомості. І кожного разу порушувалося питання про зміну топонімічних назв, пов’язаних з тоталітарним режимом. Воно завжди виявлялося одним з найбільш конфліктних і дражливих. Мабуть, тому намагання очистити Україну від топонімічних згадок про комуністичне минуле не було доведене до логічного завершення ні на початку 90-х років, ні після Помаранчевої революції.

Ось і нині. Здавалося б, альтернативи декомунізації немає. Та ми, як завжди, йдемо не тією дорогою, яка може дати конкретний результат, а шукаємо якихось інших манівців.

Тож  замість цивілізованого процесу виходить  «Декомунізація по-харківськи» (Ольга Багалій khpg.org),   чи по-полтавськи, чи по-вінницьки, чи  по-сумськи…

До речі, недавно на очі потрапило повідомлення про те, що у Сумах, крім багатьох традиційних назв, пов’язаних з тоталітарним минулим, іменем  сумнівного більшовицького персонажу Павлика Морозова і досі названі не тільки вулиця, а ще й провулок?  www.sumynews.com  Чи треба кращого прикладу, аби довести необхідність якомога скорішого перейменування топонімів?

Топонімічна складова, звичайно, тільки один-єдиний,   та все ж не найголовніший, чинник у реалізації Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Бо, як говорять мудрі люди, комунізм ще чекає свого Нюрнберга.

Саме про злочинну його природу йшлося під час недавньої панельної дискусії на тему «Декомунізація: від теорії до практики» в рамках міжнародного проекту «Київський діалог». www.khpg.org

Все ж більшість населення сприймає декомунізацію якраз через заміну символів тоталітарної епохи на історичні, як це зробили у Артемівську на Донеччині, де повернули місту історичну назву Бахмут, чи на нові.  

Однак системного підходу у цьому питанні все ж поки що не вироблено.

Взагалі, на місцевому рівні частіше йдеться лише, сказати б, про протоколи намірів, ніж про реальне втілення декомунізаційних процесів. Якщо говорити про заміну топонімів, то хоч на офіційних сайтах органів влади, самоврядування, у місцевих ЗМІ публікуються дані про кількість  об’єктів, що потребують зміни назви, пропозиції щодо нових назв, та все ж є  відчуття, що навіть ця справа вже відчутно зволікається.

Причини, звичайно, можуть бути різними. Та серед іншого виникає й питання: «А, чи не даються взнаки у реалізації декомунізаційного закону ще й близькі вибори до місцевих рад?»

Не становить секрету той факт, що найбільш сталим електоратом в Україні вважаються люди середнього та старшого віку. Тобто, якраз той сегмент виборців, серед яких значний прошарок осіб, котрі або зовсім не сприймають ідеї декомунізації, або тією чи іншою мірою ставляться до неї не зовсім схвально. Бо вони й досі прихильно ставляться до радянської ідеології і з ностальгією згадують «хороше життя при комуністах».

Так, за результатами соціологічного дослідження, проведеного Харківським філіалом Інституту Горшеніна, до ідеї перейменування топонімічних назв у Харкові негативно ставляться більше 43 відсотків респондентів, а підтримують декомунізаційний закон більше 12 відсотків. gx.net.ua

Схоже соціологічне дослідження, проведене у Полтаві, також подає досить негативний результат: 64 відсотків полтавців не підтримує декомунізаційних ініціатив. Причому, найбільше незадоволення висловили люди віком 30-49 років (22 відсотки) iaaukraine.org

Думається, якраз цей момент і мають на увазі владні структури на місцевому рівні. Прагнучи й далі посідати свої керівні крісла, вочевидь, намагаються не дратувати «свій електорат», відтерміновуючи прийняття конкретних рішень щодо зміни топонімічних назв «на потім», тобто після проведення виборів.

Замість того, аби працювати з людьми, доносити до своїх громад важливість декомунізаційного процесу, вони просто перечікують. На жаль, ця чиновницька тактика досить поширена в Україні.

А тим часом на поверхню починають спливати різноманітні публікації у ЗМІ про доцільність і недоцільність перейменувань, про необхідність збереження історії, про те, що ми так жили і від цього не потрібно відмовлятися… Тобто якраз і звучать  комуністичні мантри «…про нашу велику історію»,  наведені у вже згаданій вище публікації «Декомунізація по-харківськи».

Відтак складається враження, що реалізація Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» буксує, як то кажуть, сповзає у в’язке болото дискусій та конфліктів.

Ось тільки з будь-якого багна вибиратися непросто. І якщо знову втратимо час, «заговоримо» проблему декомунізації, чи не буде нам так, як описаному колись Степаном Руданським  мазуру. Аби вибратися з болота, бідака-чоловік не знайшов кращого виходу, як кликати на поміч святих, - то Миколу, то Дороту. 

Правда, навряд будь-які святі допоможуть нам у тому, що маємо зробити власною волею, набравшись терпіння, мужності, звернувшись до своєї громадянської свідомості.

Бо очищення від важкого комуністичного минулого відбувається не тільки заради нас, сьогоднішніх. Навіть більшою мірою заради майбутніх поколінь.